Рішення

від 17.06.2015 по справі 442/9258/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 442/9258/14 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/783/3091/15 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів Тропак О.В., Федоришина А.В.

з участю секретаря Іванової О.О.,

з участю Костишака В.М.,

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Голови зборів власників ПП «ЕКОБЕСКИД» ОСОБА_5, ПП «ЕКОБЕСКИД», про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, проведення повного остаточного розрахунку та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_4 звернувся з позовом, з врахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, про визнання незаконним звільнення за прогул та скасування наказу №26 від 12 листопада 2014 року, зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення: 4 500 грн. компенсації в розмірі трьохмісячного середнього заробітку у зв'язку з порушенням трудового законодавства у відповідності до ст. 44 КЗпП України; 7 200 грн. не нарахованої і невиплаченої зарплати за січень - листопад 2014 року; 1 039 грн. компенсації за невикористані відпустки; 3583,50 грн. за роботу у вихідні дні; 2 432 грн. - за затримку проведення остаточного розрахунку; 5 000 грн. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 9 000 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 14 травня 2012 року між ним та Приватним підприємством «ЕКОБЕСКИД» укладено безстроковий трудовий договір. За попередньою домовленістю з власником підприємства ОСОБА_5 було визначено, що щомісячна заробітна плата у нього складатиме 5 000 грн. щомісячно, при цьому що 1 500 грн. він отримуватиме в бухгалтерії підприємства, а 3 500 грн. - в бухгалтерії у м.Львові - по місцю знаходження офісу власника підприємства ОСОБА_5, що знаходиться по АДРЕСА_1. Зазначає, що по грудень місяць 2013 року включно всі умови щодо оплати праці виконувались в повному обсязі. З початку 2014 року бухгалтер ПП «ЕКОБЕСКИД» як оплату праці почала виплачувати йому по 700 грн. щомісячно, мотивуючи тим, що це вказівка власника підприємства, а іншу частину зарплати нібито буде доплачувати сам ОСОБА_5 Він (позивач) не погодився на таку систему оплати праці і неодноразово попереджав про свою незгоду з такою оплатою його праці власником. 28 жовтня 2014 року він подав заяву власнику підприємства на звільнення з роботи за власним бажанням з підстав, передбачених п. 3 ст. 38 КЗпП України у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства. Всупереч вимогам чинного законодавства власник ПП «ЕКОБЕСКИД» ОСОБА_5 вимагав від нього відпрацювати ще два тижні. 12 листопада 2014 року у відповідності до наказу №26 його було звільнено з роботи за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України, що вважає незаконним. Просить позов задовольнити.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської областівід 26 лютого 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_4

Рішення оскаржив ОСОБА_4

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, яке ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; за невідповідності висновків суду обставинам справи; з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права; просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю. Зазначає, що звільнення проведено з порушенням трудового законодавства. Вважає, що він мав право на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, прогулу не допустив. Звільнення за прогул є незаконним. Судом безпідставно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення недоплачених сум, а також витрат на правову допомогу.

Представники відповідача та третьої особи проти доводів апеляційної скарги заперечили, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ст.ст.11, 58, 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що позивач з 14 травня 2012 року перебував у трудових відносинах з відповідачем та працював на посаді директора (т.1 а.с.6 зворот).

Профспілка на підприємстві відсутня, позивач не є членом профспілки.

28 жовтня 2014 року позивач подав власнику підприємства заяву про розірвання з ним трудового договору відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з не виконанням умов та вимог законодавства про працю. Ця обставина не заперечується сторонами та стверджується наявними в матеріалах справи доказами. Свою заяву він мотивував тим, що у відповідності до ст.115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» гарантовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Вказував, що зазначена вимога законодавства грубо ігнорується на підприємстві, оскільки зарплата видається тільки один раз на місяць і з регулярними запізненнями. Окрім того йому зменшено розмір заробітної плати, встановлений при прийомі на роботу з 1 500 грн. до 700 грн. на місяць. Також не проводилася оплата за роботу у вихідні та святкові дні відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 КЗпП України (т.1 а.с.5,108).

11 листопада 2014 року на засіданні зборів власників прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин з ініціативи власників (протокол № 03/14) - (т.1 а.с.105-107).

12 листопада 2014 року власником був виданий оспорюваний наказ № 26 про звільнення ОСОБА_4 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (т.1 а.с.4 зворот).

13 листопада 2014 року ОСОБА_4 виплачено належні йому при розрахунку: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, оплату у зв'язку з непрацездатністю, яка проводиться підприємством; що стверджується видатковим касовим ордером і не заперечується сторонами (т.1 а.с.155). Докази про те, що до виплати позивачеві належать інші не нараховані та невиплачені платежі, відсутні. Відтак, з висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення коштів, які належали до виплати при звільненні, належить погодитися, оскільки виплата таких проведена у відповідності до чинного законодавства про працю.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області встановлено порушення на ПП «ЕКОБЕСКИД» вимог ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці». Перевіркою встановлено, що заробітну плату за січень 2014 року виплачено працівникам 11 лютого 2014 року; за лютий - 21 березня 2014 року; за березень - 6 травня 2014 року; за квітень - 23 травня 2014 року; за травень - 13 червня 2014 року; за червень - 23 липня 2014 року; за липень - 13 серпня 2014 року; за серпень -24 вересня 2014 року; за вересень - 14 жовтня 2014 року. З цього приводу вказаною Інспекцією внесено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю від 9 грудня 2014 року (т.1 а.с.144-154). Ці обставини стверджуються відомостями про виплату коштів працівникам (т.1 а.с.126-133). Тобто порушення законодавства про працю встановлено у період, який передував звільненню позивача і підтверджує його доводи про наявність зазначених порушень перед тим, як ним подано заяву про звільнення на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Зі змісту цієї норми вбачається, що у такому випадку не діють вимоги ч.1 ст. 38 КЗпП України про попередження працівником роботодавця за два тижні про розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Судом встановлено порушення роботодавцем трудових прав позивача. Відтак, позивач вправі був ставити питання про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Хоч працедавець не визнає наявності порушення ним трудового законодавства, він не вправі змінювати правову підставу розірвання трудового договору. Така позиція висловлена Верховним Судом України (Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року, 20 лютого 2013 року, 22 травня 2013 року).

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зміну формулювання причин звільнення позивача та скасування наказу № 26 від 12 листопада 2014 року про звільнення, суд першої інстанції виходив з того, що є доведеним наявність прогулу, який допустив позивач. В цій частині рішення мотивоване тим, що відповідач вправі був вимагати виконання вимог ч.1 ст.38 КЗпП України - відпрацювання на протязі двох тижнів після поданчі заяви про звільнення. Суд посилався на акти про відсутність позивача на роботі 27, 28, 30, 31 жовтня, 3, 4, 5, 6, 10, 11 та 12 листопада 2014 року (т.1 а.с.112-121,125).

З такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Позивач попередив працедавця про розірвання трудового договору з 28 жовтня 2014 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Тобто він визначив строк звільнення - 28 жовтня 2014 року. У такому випадку положення ч.1 ст. 38 КЗпП України не застосовуються, оскільки працівник не має обов'язку відпрацювати два тижні після звернення із заявою про звільнення з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до акту про відсутність на робочому місці директора ОСОБА_4 від 27 жовтня 2014 року (т.1 а.с.112) позивач був відсутній на робочому місці протягом 4 годин. Вказаний акт складений у с.Топільниця. Аналогічні акти про відсутність ОСОБА_4 на роботі складені у с.Топільниця 28, 30, 31 жовтня та 3, 4, 5, 6, 10, 11,12 листопада 2014 року (т.1 а.с.113-121,125).

Позивач заперечує ту обставину, що його робоче місце було визначено у с.Топільниця. Вказує, що підприємство знаходиться у с.Лаврів. З матеріалів справи вбачається, що місцезнаходженням юридичної особи - ПП «ЕКОБЕСКИД» є с.Лаврів Старосамбірського району Львівської області, що стверджується відомостями Державної реєстраційної служби України (т.1 а.с.31). Така ж адреса зазначається на всіх вихідних документах від цього підприємства, наказах, а також у документах, які адресовані підприємству державними органами та установами. У с.Лаврів проводилися збори власників підприємтсва (т.1 а.с.4, 32, 46, 49, 52, 59, 77, 83, 84, 91, 93, 96, 97, т.2 а.с.40). За цією адресою проводилася перевірка дотримання підприємством законодавства про працю Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області (т.1 а.с.144-154).

З протоколу № 06/14 від 12 грудня 2014 зборів власників підприємства вбачається, що фактичним місцезнаходженням ПП «Екобескид» з 1 листопада 2009 року по 12 грудня 2014 року визначено с.Топільниця (т.1 а.с.84). Зазначений протокол не може братися, як доказ визначення місця праці ОСОБА_4 у с.Топільниця, оскільки збори відбулися після його звільнення, а в даному спорі досліджуються обставини, які передували звільненню позивача.

Відповідно до наданих договорів оренди приміщення у с.Топільниця вбачається, що ПП «ЕКОБЕСКИД» у зазначеному населеному пункті орендувало приміщення з 1 листопада 2009 року терміном на 2 роки 11 місяців у Сільськогосподарського кооперативу «Топільчанський», який у грудні 2012 року ліквідований, про наступну оренду відомості відсутні (т.1 а.с.178-180). Окрім того, наявність оренди приміщення у с.Топільниця не може вважатися доказом того, що ОСОБА_4 було визначено місце праці у с.Топільниця.

Наказ № 23 власника підприємства ОСОБА_5 від 28 жовтня 2014 року про визначення місця праці ОСОБА_4 у с.Топільниця (т.2 а.с.15). не був доведений до відома ОСОБА_4, чого сторони не заперечують. Даний наказ датований днем звернення ОСОБА_4 із заявою про звільнення.

Належні та допустимі докази про те, що до часу звернення позивача із заявою про звільнення (28 жовтня 2014 року) йому було визначено робоче місце у с.Топільниця, а також про відсутність його на роботі 27 жовтня 2014 року, не надані.

Є встановленим, що 28 жовтня 2014 року ОСОБА_4 особисто подав заяву про звільнення власнику ОСОБА_5, який запропонував позивачеві продовжити роботу на протязі двох тижнів, у випадку відсутності відмови від цієї заяви, - передати справи іншому працівникові. Цього дня власник підприємства не довів до відома ОСОБА_4 наказ № 23 про визначення місця праці, не вимагав від ОСОБА_4 пояснення відсутності його на роботі 27 жовтня 2014 року, хоч про це складено акт з участю цього власника. Це вбачається із змісту протоколу № 03/14 зборів власників підприємства від 11 листопада 2014 року (т.1 а.с.105-107).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконним звільнення за прогул і зміну формулювання причин звільнення, суд першої інстанції не дав належну оцінку обставинам справи.

Заява позивача про звільнення з роботи містила підстави, передбачені ч.3 ст. 38 КЗпП України, які б давали відповідачу можливість звільнити позивача з визначеної ним дати (28 жовтня 2014 року) - без попередження за два тижні. Колегія суддів вважає встановленою наявність підстав для зміни формулювання причин звільнення, наслідком чого є задоволення позову у цій частині.

Згідно з ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю (ст.38) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку. Середній заробіток позивача за повні відпрацьовані перед звільненням місяці становив 813 грн., що стверджується довідкою підприємства № Д-16/14 від 24 грудня 2014 року (т.1 а.с.142). З врахування зазначеного, в його користь підлягає стягненню тримісячний середній заробіток, що становить 2 439 грн.

Судом встановлено порушення відповідачем трудових прав позивача. Колегія суддів приходить до висновку, що цим ОСОБА_4 завдано моральну шкоду. Враховуючи ступінь вини відповідача, виходячи із засад розумності та справедливості, в рахунок компенсації моральної шкоди з відповідача в користь позивача належить стягнути 1 000 грн.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу належить враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 5 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч.3 ст. 79, ст.ст. 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що правову допомогу позивачеві надавав адвокат Костишак В.М. згідно договору від 17 листопада 2014 року. Відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», такі витрати складають 9 000 грн., оплата яких підтверджена наданим чеком (т.1 а.с.13-14,174-176). Відтак, ці витрати підлягають стягненню із відповідача в користь позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про скасування наказу про звільнення, зміни формулювання причин звільнення, виплати вихідної допомоги, стягнення моральної шкоди і витрат на правову допомогу не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції у зазначеній частині, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Виходячи з аналізу наявних у справі доказів щодо їх достовірності, допустимості кожного окремо, а також достатності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про незаконність оскаржуваного позивачем наказу № 26 від 12 листопада 2014 року про звільнення, який підлягає скасуванню, та підставність вимог про визнання незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП «ЕКОБЕСКИД» ОСОБА_4 Належить змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з посади директора ПП «ЕКОБЕСКИД» із звільнення за прогул без поважних причин у відповідності до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, у відповідності до ч.3 ст.38 КЗпП України із зобов'язанням ПП «ЕКОБЕСКИД» внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_4

З відповідача в користь позивача підлягає стягненню триимісячний середній заробіток у зв'язку з припиненням трудового договору з підстав порушення власником законодавства про працю, що становить 2 439 грн. (вказана сума визначена без врахування податків і обов'язкових платежів); 1000 грн. моральної шкоди та 9 000 грн. витрат на правову допомогу. В решті позову належить відмовити.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПП «ЕКОБЕСКИД» належить стягнути в дохід держави 730,80 грн. судового збору.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.І ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст. 314, ст. ст. 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП «ЕКОБЕСКИД» ОСОБА_4.

Скасувати наказ № 26 від 12 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_4 з посади директора ПП «ЕКОБЕСКИД».

Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_4 з посади директора ПП «ЕКОБЕСКИД» із звільнення за прогул без поважних причин у відповідності до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, у відповідності до ч.3 ст.38 КЗпП України з 12 листопада 2014 року. Зобов'язати ПП «ЕКОБЕСКИД» внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_4.

Стягнути з ПП «ЕКОБЕСКИД» (р/р № 26009265543 у Старосамбірському відділенні АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження: 82076, с.Лаврів, Старосамбірського району Львівської області) в користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2) тримісячний середній заробіток у зв'язку з припиненням трудового договору з підстав порушення власником законодавства про працю, що становить 2 439 грн.(дві тисячі чотириста тридцять дев'ять грн.). Вказана сума визначена без врахування податків і обов'язкових платежів.

Стягнути з ПП «ЕКОБЕСКИД» (р/р № 26009265543 у Старосамбірському відділенні АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження: 82076, с.Лаврів, Старосамбірського району Львівської області) в користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2) 1000 (одну тисячу) грн. моральної шкоди.

Стягнути з ПП «ЕКОБЕСКИД» (р/р № 26009265543 у Старосамбірському відділенні АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження: 82076, с.Лаврів, Старосамбірського району Львівської області) в користь ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_2) 9000 (дев'ять тисяч) грн. за правову допомогу.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ПП «ЕКОБЕСКИД» (р/р № 26009265543 у Старосамбірському відділенні АТ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК АВАЛЬ», МФО 380805, ЄДРПОУ 35653518, місцезнаходження: 82076, с.Лаврів, Старосамбірського району Львівської області) в дохід держави 730,80 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий

Судді