Рішення

від 17.12.2015 по справі 442/9258/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 442/9258/14 Головуючий у 1 інстанції: Хомик А.П.

Провадження № 22-ц/783/7204/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Н. О.

Категорія: 53

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Зверхановської Л.Д., Цяцяка Р.П.

при секретарі: Жукровській Х.

з участю: представника ОСОБА_2 -

ОСОБА_3.,

представника ПП Екобескид - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до голови зборів власників ПП Екобескид ОСОБА_5, ПП Екобескид ,у якому з урахуванням уточнень просив визнати незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП Екобескид ОСОБА_2, скасувати, як незаконний, наказ №26 від 12.11.2014 року, зобов"язати збори власників ПП Екобескид змінити формулювання причини звільнення з роботи ОСОБА_2, запис в трудовій книжці №6 від 12.11.2014 року "звільнений за прогул без поважних причин у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України" на "звільнений за власним бажаннам у зв"язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства у відповідності до ч. 3 ст. 38 КЗпП України", стягнути 4500.00 грн. компенсації в розмірі трьохмісячного середнього заробітку у зв'язку з порушенням трудового законодавства у відповідності до ст. 44 КЗпП України; 720000 грн. ненарахованої і невиплаченої зарплати за січень - листопад 2014 року; 1039 грн. компенсації за невикористані відпустки; 3583.50 грн. за роботу у вихідні дні; 2432 грн. - за затримку проведення остаточного розрахунку; 5000 грн. на відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 9000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Голови зборів власників ПП Екобескид ОСОБА_5, ПП Екобескид , про визнання незаконним звільнення, скасування наказу, зобов'язання змінити формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, проведення повного остаточного розрахунку та відшкодування моральної шкоди - відмовлено .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 червня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення яким позов задоволено частково.

Визнано незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП Екобескид ОСОБА_2.

Скасовано наказ № 26 від 12 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ПП Екорбескид .

Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_2 з посади директора ПП Екобескид із звільнення за прогул без поважних причин у відповідності до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства, у відповідності до ч.3 ст.38 КЗпП України з 12 листопада 2014 року. Зобов'язати ПП Екобескид внести відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_2.

Стягнуто з ПП Екобескид в користь ОСОБА_2 тримісячний середній заробіток у зв'язку з припиненням трудового договору з підстав порушення власником законодавства про працю, що становить 2 439 грн.(дві тисячі чотириста тридцять дев'ять грн.). Вказана сума визначена без врахування податків і обов'язкових платежів.

Стягнуто з ПП Екобескид в користь ОСОБА_2 1000,00 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ПП Екобескид в користь ОСОБА_2 9000,00 грн. за правову допомогу.

В решті позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року касаційні скарги приватного підприємства "Екобескид" та голови зборів власників приватного підприємства "Екобескид" ОСОБА_5 - задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 червня 2015 року - скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Апелянт ОСОБА_2, вважає, що рішення Дрогобицького міськрайонного суду від 26 лютого 2015 року ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. В апеляційній скарзі зазначає, що звільнення проведено з порушенням трудового законодавства. Вважає, що він мав право на звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, прогулу не допустив. Звільнення за прогул є незаконним, оскільки не відповідає змісту його заяви. Судом безпідставно відмовлено у задоволенні вимог про стягнення недоплачених сум, а також витрат на правову допомогу . Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не з"ясовано питання законності переведення позивача на чотирьох годинний робочий день, та на 0,5 заробітної плати, оскільки прийняття та звільнення з роботи директора підприємства згідно статуту підприємства входить в компетенцію зборів власників і вони зобов"язані були попередити його у визначений законом строк про зміну істотних умов праці, чого не було зроблено, чим порушено норми трудового законодавства. З наведених підстав апелянт просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ПП Екобескид ОСОБА_4 щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Положеннями ст. 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їхнє підтвердження; які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача за прогул без поважних причин проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства і підстави для зміни формулювання причин звільнення відсутні.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 14 травня 2012 року перебував у трудових відносинах з ПП Екобескид та працював на посаді директора. Профспілка на підприємстві відсутня, позивач не є членом профспілки.

28 жовтня 2014 року ОСОБА_2подав власнику підприємства заяву про розірвання з ним трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 28 жовтня 2014 року за власним бажанням у зв'язку з недотримання роботодавцем вимог законодавства про працю. Свою заяву мотивував тим, що відповідно до ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України Про оплату праці гарантовано, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно, у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. Вказував, що зазначена вимога законодавства грубо ігнорується на підприємстві, оскільки зарплата видається тільки один раз на місяць і з регулярними запізненнями. Окрім того, йому зменшено розмір заробітної плати, встановлений при прийомі на роботу, з 1 500 грн до 700 грн на місяць. Також не проводилася оплата за роботу у вихідні та святкові дні відповідно до вимог ст. ст. 106, 107 КЗпП України.

11 листопада 2014 року на засіданні зборів власників прийнято рішення про звільнення позивача за прогул без поважних причин з ініціативи власників, а 12 листопада 2014 року був виданий наказ № 26 про звільнення ОСОБА_2 із займаної посади за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

13 листопада 2014 року ОСОБА_2 виплачено належні йому при розрахунку: заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, оплату у зв'язку з непрацездатністю, яка проводиться підприємством; що стверджується видатковим касовим ордером і не заперечується сторонами (т.1 а.с.155). Докази про те, що до виплати позивачеві належать інші не нараховані та невиплачені платежі, відсутні.

Відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення коштів, які належали до виплати при звільненні, оскільки виплата таких проведена у відповідності до вимог чинного законодавства про працю.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Зі змісту цієї норми вбачається, що у такому випадку не діють вимоги ч.1 ст. 38 КЗпП України про попередження працівником роботодавця за два тижні про розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Працівник, який вважає, що роботодавцем порушено його трудові права, вправі звертатися із заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. Хоч працедавець не визнає наявності порушення ним трудового законодавства, він не вправі змінювати правову підставу розірвання трудового договору. Така позиція висловлена Верховним Судом України (Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року, 20 лютого 2013 року, 22 травня 2013 року).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач допустив прогул, мотивуючи тим, що відповідач вправі був вимагати виконання позивачем вимог ч.1 ст.38 КЗпП України - відпрацювання на протязі двох тижнів після поданчі заяви про звільнення. Суд посилався на акти про відсутність позивача на роботі 27, 28, 30, 31 жовтня, 3, 4, 5, 6, 10, 11 та 12 листопада 2014 року (т.1 а.с.112-121,125).

З такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу, в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин.

Позивач попередив роботодавця про розірвання трудового договору за ініціативою працівника з 28 жовтня 2014 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Тобто, позивач визначив строк звільнення - 28 жовтня 2014 року. У такому випадку положення ч.1 ст. 38 КЗпП України не застосовуються, оскільки працівник не зобов язаний відпрацювати два тижні після звернення із заявою про звільнення з підстав, передбачених ч.3 ст. 38 КЗпП України.

Відповідно до акту про відсутність на робочому місці директора ОСОБА_2 від 27 жовтня 2014 року (т.1 а.с.112) позивач був відсутній на робочому місці протягом 4 годин. Вказаний акт складений у с.Топільниця. Аналогічні акти про відсутність ОСОБА_2 на роботі складені у с.Топільниця 28, 30, 31 жовтня та 3, 4, 5, 6, 10, 11,12 листопада 2014 року (т.1 а.с.113-121,125).

Заперечуючи свою відсутність на робочому місці, позивач, його представник посилалися на те, що робоче місце директора ПП Екобескид було визначено у с. Лаврів Старосамбірського району Львівської області, а не с. Топільниця Старосамбірського району Львівської області, оскільки місцезнаходження юридичної особи - ПП Екобескид зареєстровано в ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відомостями Державної реєстраційної служби України (т.1 а.с.31). Така ж адреса зазначається на всіх вихідних документах від цього підприємства, наказах, а також у документах, які адресовані підприємству державними органами та установами. У с.Лаврів проводилися збори власників підприємтсва (т.1 а.с.4, 32, 46, 49, 52, 59, 77, 83, 84, 91, 93, 96, 97, т.2 а.с.40). За цією адресою проводилася перевірка дотримання підприємством законодавства про працю Територіальною державною інспекцією з питань праці у Львівській області (т.1 а.с.144-154).

З протоколу № 06/14 від 12 грудня 2014 зборів власників підприємства вбачається, що фактичним місцезнаходженням ПП Екобескид з 1 листопада 2009 року по 12 грудня 2014 року визначено с. Топільниця (т.1 а.с.84). Зазначений протокол не можна вважати доказом визначення місця праці ОСОБА_2 у с.Топільниця, оскільки збори відбулися після його звільнення, а в даному спорі досліджуються обставини, які передували звільненню позивача.

Відповідно до наданих договорів оренди приміщення у с.Топільниця вбачається, що ПП Екобескид у зазначеному населеному пункті орендувало приміщення з 1 листопада 2009 року терміном на 2 роки 11 місяців у Сільськогосподарського кооперативу Топільчанський , який у грудні 2012 року ліквідований, про наступну оренду відомості відсутні (т.1 а.с.178-180). А тому договір оренди приміщення у с.Топільниця не може вважатися доказом того, що ОСОБА_2 було визначено місце праці у с.Топільниця Старосамбірського району Львівської області.

Наказ власника підприємства ОСОБА_5 №23 від 28 жовтня 2014 року про визначення місця праці ОСОБА_2 у с. Топільниця (т.2 а.с.15). не був доведений до його відома, чого сторони не заперечували. Даний наказ датований днем звернення ОСОБА_2 із заявою про звільнення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем, всупереч вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів про те, що до часу звернення позивача із заявою про звільнення, 28 жовтня 2014 року, йому було визначено робоче місце у с. Топільниця, а також про відсутність його на роботі 27 жовтня 2014 року.

Встановленим є те, що 28 жовтня 2014 року ОСОБА_2 особисто подав заяву про звільнення власнику ОСОБА_5, який запропонував позивачеві продовжити роботу на протязі двох тижнів, у випадку відсутності відмови від цієї заяви, - передати справи іншому працівникові. Цього дня власник підприємства не довів до відома ОСОБА_2 наказ № 23 про визначення місця праці, не вимагав від ОСОБА_2 пояснення відсутності його на роботі 27 жовтня 2014 року, хоч про це складено акт з участю цього власника. Це вбачається із змісту протоколу № 03/14 зборів власників підприємства від 11 листопада 2014 року (т.1 а.с.105-107).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог про визнання незаконним звільнення за прогул і скасування наказу №26 від 12 листопада 2014 року, суд першої інстанції не дав належну оцінку вищезазначеним обставинам справи, а відтак прийшов до невірного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог, і за таких обставин рішення суду не можна вважати законним та обгрунтованим.

Згідно з ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 6 Про практику розгляду судами трудових спорів , суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Звернувшись з вимогою про зобов язання зборів учасників ПП Екобескид змінити формулювання причини звільнення, а саме, запис у трудовій книжці від 12 листопада 2014 року №26 Звільнений за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України замінити на запис звільнений за власним бажанням у зв язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України , позивач фактично просить змінити не формулювання причин звільнення, а підставу для його звільнення. Слід зауважити, що звільнення позивача проведено з ініціативи адміністрації, в той час як ним була подана заява про звільнення за власним бажанням.

Суд першої інстанції не врахував, що роботодавець не має права самостійно змінювати визначену працівником у заяві причину звільнення з роботи. Суд не має права змінити формулювання причин звільнення з тих підстав, з якими роботодавець не пов'язував обставини звільнення.

З врахуванням вищенаведеного суд першої інстанції правомірно відмовив ОСОБА_2 у задоволенні позовної вимоги про зміну формулювання причин звільнення, а саме, запис у трудовій книжці від 12 листопада 2014 року №26 Звільнений за прогул без поважних причин відповідно до п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України замінити на запис звільнений за власним бажанням у зв язку з порушенням роботодавцем трудового законодавства відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України

Колегія суддів приходить до висновку про те, що незаконним звільненням за прогул ОСОБА_2 завдано моральну шкоду, що полягала у переживаннях, душевних стражданнях, а відтак з врахуванням положень ч.3 ст.23 ЦК України, беручи до уваги ступінь вини відповідача, виходячи із засад розумності та справедливості, в рахунок компенсації моральної шкоди з відповідача в користь позивача слід стягнути 1000.00 грн.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).

Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу належить враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України від 5 липня 2012 року Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст. 12, 42, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах . Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч.3 ст. 79, ст.ст. 84, 88, 89 ЦПК України. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Встановлено, що правову допомогу позивачеві надавав адвокат ОСОБА_3 згідно договору від 17 листопада 2014 року. Відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , такі витрати складають 9 000 грн., оплата яких підтверджена наданим чеком (т.1 а.с.13-14,174-176). Відтак, ці витрати підлягають стягненню із відповідача в користь позивача.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання незаконним звільнення за прогул, скасування наказу №26 від 12листопада 2014 року, стягнення моральної шкоди і витрат на правову допомогу не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості. Висновки суду першої інстанції у зазначеній частині, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, що полягає у неправильній оцінці встановлених судом фактичних обставин і помилковому визначенні юридичних наслідків цих обставин. Тому оскаржуване рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2, визнання незаконним звільнення його за прогул без поважних причин з посади директора ПП Екобескид , скасування наказу №26 від 12 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_2, стягнення 1000.00 грн. моральної шкоди та 9000.00 грн. витрат на правову допомогу. В решті оскаржуване рішення суду слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ПП ЕКОБЕСКИД належить стягнути в дохід держави 730,80 грн. судового збору.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст. 307, ст.ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 26 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП Екобескид ОСОБА_6, скасування наказу №26 від 12.11.2014 року про звільнення ОСОБА_6, стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу - скасувати та ухвалити в цій частині вимог нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним звільнення за прогул без поважних причин з посади директора ПП Екобескид ОСОБА_2.

Скасувати наказ №26 від 12 листопада 2014 року про звільнення ОСОБА_2 з посади директора ПП Екобескид .

Стягнути з ПП Екобескид в користь ОСОБА_2 1000.00 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ПП Екобескид в користь ОСОБА_2 9000.00 грн. за надання правової допомоги.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ПП Екобескид в дохід держави 730.80 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням апеляційного суду законної сили.

Головуюча: Шеремета Н.О.

Судді: Зверхановська Л.Д.

ОСОБА_7