Ухвала

від 23.06.2015 по справі 459/1025/15-ц

ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 459/1025/15-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2015 р. суддя Червоноградського міського суду Львівської області Жураковський А.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, 3% річних, інфляційних витрат.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, 3% річних, інфляційних витрат.

Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом спору є стягнення коштів, які були передані на підставі усного договору позики між позивачем та відповідачем, що було підтверджено письмовою розпискою.

Із позовної заяви та копій доданих до неї документів вбачається, що позивач проживає ІНФОРМАЦІЯ_1, а відповідач - по вул.Балтійська,1/1, в м.Лієпая, Латвійської Республіки.

Статтею 30 ЦПК України визначено, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачами і відповідачами можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як регламентовано ч.1 ст.109 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.

Право вибору підсудності позивачем регламентовано ст.110 ЦПК України.

Відповідно до п.8 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

Позивачем не представлено до суду договору позики. На підтвердження укладення такого надана розписка про факт передачі коштів. ОСОБА_1 не надано в розпорядження суду і доказів про домовленість виконання такого зобов'язання в певному місці. Відтак слід констатувати, що сторонами не погоджено виконання договору в певному місці, оскільки згідно умов наведеної норми це повинно бути зазначено безпосередньо в самому договорі.

Як передбачено п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦПК України, якщо місце виконання зобов"язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов"язанням проводиться за місцем проживання кредитора.

Аналізуючи вищезазначені норми беззаперечним є те, що оскільки сторони не визначили у договорі місце виконання зобов'язань, то відповідно місцем виконання даного грошового зобов'язання між сторонами є м.Червоноград, тобто місце проживання кредитора.

Однак вирішуючи питання підсудності даного спору, повертаючись до наведеної вище процесуальної норми, суддя враховує, що спори, які виникли з договорів можуть пред'являтися за місцем їх виконання у двох випадках: якщо це зазначено у договорі або виконати такий договір через їх особливості можна тільки в певному місці. Сторонами не обумовлено місце виконання договору. Що стосується виконання договору через його особливість тільки в певному місці, то вважаю, що виконання грошового зобов'язання не може бути віднесено до даних видів договорів.

Так відповідно до п.39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 3 "Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ" позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (частина восьма статті 110 ЦПК). Правила визначення місця виконання зобов'язання передбачено статтею 532 ЦК. При цьому слід ураховувати, що правила цієї статті застосовуються до зобов'язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Відтак посилаючись п.4 ч.1 ст.532 ЦК України, яким Закон визначає місце виконання саме грошових зобов'язань Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ роз'яснив, що такий вид договорів не відноситься до таких які за своєю специфікою чи особливостями виконуються тільки в певному місці та зробив катеричний висновок про підсудність таких справ за загальним правилом підсудності.

У відповідності до ч.1ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно вимог ст. 115 ЦПК України якщо суддя, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, встановить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала.

Виходячи із змісту п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України заява повертається у випадках, коли справа не підсудна цьому суду.

Суд зазначає, що приймаючи рішення про повернення позовної заяви позивачу, судом не буде порушено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки право на справедливий суд згідно даної норми передбачає право кожного на розгляд його справи судом - встановленим Законом.

Відтак з метою реалізації свого права на судовий захист позивач не позбавлений можливості звернутися до компетентного встановленого законом суду на території Латвійської Республіки.

Керуючись ст.ст. 109, 115, п.4 ч.3 ст. 121 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики, 3% річних, інфляційних витрат - повернути позивачеві.

Роз'яснити ОСОБА_1 його право звернутися із даним позовом до суду по місцю проживання відповідача ОСОБА_2 на території Латвійської Республіки.

Копію ухвали із заявою та всіма додатками надіслати позивачеві.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Львівської області протягом 5 днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: А. І. Жураковський