Рішення

від 07.06.2017 по справі 459/1025/15-ц

ЧЕРВОНОГРАДСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 459/1025/15-ц

Провадження № 2/459/22/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Новосада М.Д.

при секретарі Марковець Т.Л.

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Червонограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики, 3% річних, інфляційних витрат,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором позики на суму 20400 грн., а також 12473,78 грн. інфляційних витрат за період з 01.08.2008 року по 01.04.2015 року та 4082,79 грн. трьох процентів річних від простроченої суми за цей же період часу.

В обґрунтування позову вказав, що приблизно у березні 2007 року позичив відповідачу кошти в сумі 20400 грн., що на той час становило по курсу НБУ трохи більше 4000 дол. США. Зазначив, що кошти позичив на 3 дні, однак по спливу термін і пізніше відповідач кошти не повернув. У квітні 2008 року останній написав розписку, що поверне кошти до липня 2008 року, проте так і не зробив цього, а згодом виїхав у Латвію. Відтак з метою захисту своїх прав звернувся до суду.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, пославшись на доводи й аргументи, що в цілому ідентичні, викладеним у позовній заяві.

Відповідач у судове засідання не з'явився, заяв і клопотань не подавав. Згідно письмового підтвердження про вручення документів, надаваного суду компетентним органом Латвійської Республіки у порядку міжнародної співпраці на підставі договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах від 23.05.1995 року, позовну заяву та повістку відповідач отримав 02.03.2016 року. Відповідно до письмових пояснень від 21.03.2016 року, отриманих судом у тому ж порядку, відповідач позов не визнає, розписку про позику коштів вважає сфабрикованою та стверджує, що він її не писав і не підписував. Зазначає, що у останній не згадується про 3% річних та інфляційні збитки, а у судове засідання з'явитися не може, оскільки перебуває у відрядженні у державах Європи. У підсумку просить у позові відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини спору та оцінивши наявні докази у справі, суд прийшов на наступного висновку.

Згідно положень статті 60 Цивільно-процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV (далі - ЦПК України), кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Частиною першою статті 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Крім того, згідно частини другої статті 59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються нормами глави 71 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявити їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів (правова позиція, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1967цс15).

Судом встановлено, що відповідач у 2007-2008 роках перебував в Україні, зокрема, у межах Львівської області та м. Червонограда. Останнє підтверджується оригіналами імміграційної картки останнього та реєстраційної справи № 1_419_00752_69, заведеної реєстраційною службою Червоноградського міського управління юстиції 18.01.2008 року. З матеріалів реєстраційної справи також вбачається, що 17.01.2008 року відповідач був присутній на зборах засновників ТОВ "Балтійський берег".

Позивач та його представник стверджували, що відповідачу було позичено кошти в сумі 20400 грн. На підтвердження своїх доводів і вимог, позивачем надано оригінал письмового документа формату А4, датованого 21.04.2008 року з рукописним текстом російською мовою, зі змісту якого вбачається, що відповідач позичив у позивача 20400 грн. та обіцяє повернути цю суму у липні 2008 року.

Як вказано вище, відповідач заперечив дійсність свого підпису на даному документі.

Ухвалою суду від 13.09.2016 року у справі було призначено почеркознавчу експертизу.

Відповідно до висновку № 718 криміналістичної експертизи з дослідження почерку і підписів за матеріалами цивільної справи № 459/1025/15-ц, складеного 10.03.2017 року судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, підпис від імені відповідача у оригіналі розписки від 21.04.2008 року виконаний останнім.

Із письмової вимоги про повернення коштів від 27.03.2015 року, адресованої відповідачеві у Латвійську Республіку, та копій фіскальних чеків Українського Державного Підприємства Поштового Зв`язку ""Укрпошта" від 30.03.2015 року вбачається, що позивач вимагав повернути борг протягом двох тижнів з часу отримання листа.

Дослідивши борговий документ, проаналізувавши його форму, зміст і правову природу, взявши до уваги експертний висновок, суд вважає, що вони підтверджують наявність боргового зобов'язання та по своїй природі дана розписка є договором позики 20400 грн. Такий борговий документ є достатнім доказом існування між сторонами правовідносин, що виникли з договору позики, та доказом отримання відповідачем коштів. Суду не надано доказів того, що дані кошти були повернуті позивачу в обумовлений строк чи на першу вимогу.

Відтак, на думку суду, позивачем повністю доведено обставини, на які він покликався як на підставу своїх позовних вимог й такі повністю підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому позовну вимогу про стягнення 20400 грн. слід задовольнити.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилами ст. 532 ЦК України, місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за грошовим зобов'язанням - за місцем проживання кредитора.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до положень ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За правилами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач заявив до стягнення суми боргу 20400 грн. з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення з 01.08.2008 року по 01.04.2015 року, що становить 12473,78 грн., а також 3% річних від простроченої суми цей же період у розмірі 4082,79 грн.

Перевіривши обрахунки 3% річних, здійснених позивачем, суд вважає їх вірними, останні складають 4082,79 грн. за формулою: С?3?Д/365, де "С" - сума заборгованості; "Д" - кількість днів прострочення, при тому, що з 01.08.2008 р. по 03.03.2015 р. - 2435 днів прострочення.

Індекс інфляційних збитків також обраховано правильно - виходячи з сум опублікованих Державною службою статистики України за період 01.08.2008 року по 01.04.2015 року та становить 12473,78 грн. (з 01.08.2008 р. по 31.12.2008 р. - 1314,98 грн.; за 2009 р. - 2509,2 грн.; за 2010 р. - 1856,4 грн.; за 2011 р. - 938,4 грн.; за 2012 р. - 40,8 грн.; за 2013 р. - 102 грн.; за 2014 р. - 5079,6 грн.; за січень-лютий 2015 р. - 1713,6 грн.; разом 12473,78 грн.).

Відтак позовні вимоги про стягнення даних сум також підлягають до задоволення.

Згідно ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

При звернення у суд з позовною заявою позивача було звільнено від сплати судового збору, відтак сума судового збору, що становить 640,00 грн. відповідно до ставок, визначених Законом України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI - підлягає стягненню з відповідача у користь держави в особі Державної судової адміністрації України.

Як вбачається з оригіналів угоди від 23.03.2015 року, укладеної між адвокатом ОСОБА_1Й та позивачем, і квитанції № 118/1 від 24.03.2015 року, за надання правової допомоги останнім сплачено 2000 грн.

Крім цього, згідно листа експертної установи від 29.09.2016 року № 6669 - вартість проведення почеркознавчої експертизи становить 4404 грн., натомість відповідно до оригіналу квитанції № 261 від 11.10.2016 року - позивачем сплачена дана сума повністю.

Відтак вказані суми витрат на правову допомогу та на проведення судової експертизи підлягають стягненню із відповідача на користь позивача в силу вище зазначених приписів процесуального законодавства.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 208, 209, 212-215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 20400 грн. (двадцять тисяч чотириста) гривень боргу за договором позики, 12473 (дванадцять тисяч чотириста сімдесят три) гривні 78 копійок інфляційних витрат за період з 01.08.2008 року по 01.04.2015 року, 4082 (чотири тисячі вісімдесят дві) гривні 79 копійок 3% річних від простроченої суми за період з 01.08.2007 року по 01.04.2015 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Державної судової адміністрації судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) грн..

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2000 (дві тисячі) гривень витрат на правову допомогу та 4404 (чотири тисячі чотириста чотири) гривні витрат за проведення експертизи.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Львівської області через Червоноградський міський суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які не були присутніми під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Рішення набуває законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: М. Д. Новосад