Рішення

від 30.06.2015 по справі 922/2684/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2015 р.Справа № 922/2684/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суслової В.В.

при секретарі судового засідання Помпі К.І.

розглянувши справу

за позовом Прокурора м. Харкова до 1. Харківської міської ради, м. Харків , 2. ОК "ЖБК "Калина", м. Харків про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення за участю представників сторін:

прокурора - Івер Ю.С., посвідчення № 020188 від 03.09.2013 року; Хряк О.О., посвідчення № 028256 від 15.08.2014 року;

1- го відповідача - Буряковська О.Ю., довіреність № 08-11/1603/2-15 від 09.04.2015 року;

2- го відповідача - Бацун Д.В., довіреність від 26.05.2015 року;

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Харкова звернувся до господарського суду з позовом до Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Калина", в якому просить:

1. Визнати незаконним та скасувати п. 7, 7.1., 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10.

2. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові.

3. Зобов'язати ОК "ЖБК" Калина" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0 га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному (придатному для використання) стані.

4. Судові витрати покласти на відповідачів.

Прокурор свої вимоги мотивує тим, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10, прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Разом із позовом прокурором було надано клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну ділянку.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05 травня 2015 року було прийнято вказану позовну заяву, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 02 червня 2015 року о 10:30.

В судовому засіданні 02.06.2015 року було розглянуто клопотання прокурора про застосування заходів забезпечення позову. Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2015 року в клопотанні прокурора було відмовлено.

Також, ухвалою господарського суду Харківської області від 02 червня 2015 року розгляд справи було відкладено на 11 червня 2015 року об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11 червня 2015 року розгляд справи було відкладено на 23 червня 2015 року о 10:00 год.

23 червня 2015 року у судовому засіданні була оголошена перерва до 26 червня 2015 року о 9:15 год. у зв'язку з необхідністю надання сторонами документів, необхідних для розгляду справи.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи був продовжений 26 червня 2015 року об 09:15 год.

У судовому засіданні 26 червня 2015 року була оголошена перерва до 30 червня 2015 року о 10:45 год. у зв'язку з необхідністю надання сторонами додаткових документів.

Після перерви у судовому засіданні розгляд справи було продовжено 30 червня 2015 року о 10:45 год.

Представник 1-го відповідача у судовому засіданні просить суд задовольнити заяву про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, наполягаючи на тому, що прокурором безпідставно подано позов в інтересах держави без визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідношеннях.

Представник 2-го відповідача у судовому засіданні заяву 1-го відповідача про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України підтримує.

Присутні прокурори заперечують проти задоволення заяви першого відповідача про залишення позову без розгляду.

Суд, розглянувши заяву Харківської міської ради про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України, дійшов висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру України покладено представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ГПК України прокурор є самостійним учасником судового процесу.

Згідно з ч. 2 ст. 29 ГПК України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача і як такий зазначається у позовній заяві.

В обґрунтування звернення до суду у якості позивача прокурор зазначив, що орган уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями, у даному випадку виступає у якості 1-го відповідача.

Перший відповідач (Харківська міська рада) у своїй заяві про залишення позову без розгляду зазначає, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може виступати або Державне агентство земельних ресурсів України, або Державна екологічна інспекція України, або Державна інспекція сільського господарства України.

Дані твердження 1-го відповідача є безпідставними з огляду на таке.

Положенням Державного агентства земельних ресурсів України визначено, що даний орган є центральним органом виконавчої влади, а не органом державного контролю, не має права проводити перевірки відповідних органів, виявляти та вимагати усунення виявлених порушень законодавства.

Положенням Державної інспекції сільського господарства України також не передбачено повноважень щодо звернення центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, до суду.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що згідно з нормами чинного законодавства прокурор є органом, уповноваженим представляти інтереси держави у даних спірних правовідносинах.

За таких обставин, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви 1-го відповідача (Харківської міської ради) про залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 81 ГПК України відмовити.

Прокурори у судовому засіданні позовні вимоги підтримують просять суд задовольнити позов.

Представники відповідачів у судовому засіданні просять суд у позові відмовити повністю, наполягаючи на тому, що позовні вимоги прокурора є необґрунтованими та безпідставними, а рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10 є законним. При цьому відповідачі зазначили про те, що в ході створення ОК "ЖБК "Калина" неможливо було дотриматись процедури, передбаченої для створення житлово-будівельного кооперативу, відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186. У зв'язку з цим, необхідно керуватись вимогами Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", як спеціальними законами. Крім того, відповідачі вважають твердження прокурора про те, що ОК "ЖБК "Калина" є фактично обслуговуючим безпідставними, оскільки ОК "ЖБК "Калина" за напрямком діяльності є житлово-будівельним кооперативом. При цьому представники відповідачів зауважують на тому, що на момент створення ОК "ЖБК "Калина" його засновники не повинні були стояти на відповідному обліку, як особи які потребують поліпшення житлових умов, а лише повинні бути підпадати під критерії осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Також, представники відповідачів просять суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності.

Одже, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками процесу докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Рішенням Харківської міської ради від 29.04.2010 року № 67/10 (пункт 7) передано ОК "ЖБК "Калина" у власність земельну ділянку площею 3,0654 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Батумській, 19 м. Харкова (Дзержинський район) в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний № 1251/07 від 24.10.2007 року для експлуатації та обслуговування житлової забудови.

На підставі вказаного рішення ОК "ЖБК "Калина" видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,0654 га по вул. Батумській, 19 м. Харкова від 07.12.2010 року серії ЯЛ № 092820.

Прокурор у позовній заяві зазначає про те, що вищевказані спірні рішення Харківської міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлового-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. №186, що і стало підставою для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних і правових підстав позовних вимог та заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради, окрім іншого, віднесено розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Правосуб'єктність, у тому числі земельна, житлово-будівельних (житлових) та гаражно-будівельних кооперативів визначається Законом України "Про кооперацію", положеннями актів господарського та цивільного законодавства про юридичну особу та підприємство, статутами відповідних кооперативів. У частині, що не суперечить чинному законодавству України, застосовуються Примірний статут житлово-будівельного кооперативу, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 30.04.1985 року N 186, а також Примірний статут кооперативу по будівництву та експлуатації колективних гаражів-стоянок для автомобілів та мотоциклів, що знаходяться у особистій власності громадян, затверджений постановою Ради Міністрів УРСР від 16.11.62 N 1318. За типом такі кооперативи є обслуговуючими (ст. 6 Закону України "Про кооперацію").

В обґрунтування позовних вимог прокурор, посилаючись на постанову Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі №21-195а14, стверджує, що обов'язком Харківської міської ради є з'ясування мети та підстав створення ЖБК, порядку організації його діяльності, правового статусу відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту при наданні земельної ділянки ЖБК як спеціальному суб'єкту, передбаченому статтею 41 ЗК України.

Проаналізувавши зміст постанови Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі №21-195а14, суд вважає безпідставними посилання прокурора у позові на дану постанову, оскільки підставами позову у справі №21-195а14 були інші обставини, а саме: надання земельних ділянок з перевищенням встановлених повноважень щодо права розпорядження землями комунальної власності територіальних громад.

Так, зі змісту даної постанови вбачається, що під час перегляду Верховним Судом України вищевказаної справи №21-195а14 колегія суддів Судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах Верховного Суду України на підставі аналізу пункту 12 Перехідних положень, статті 41 ЗК, статей 133, 135, 137 ЖК, Примірного статуту дійшли висновку про те, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК та Примірного статуту.

Разом з тим, зміст вказаної постанови дозволяє також зробити висновок про те, що в ході розгляду справи №21-195а14 жоден з учасників процесу на норми Закону України "Про кооперацію" як на правову підставу своїх вимог та/або заперечень не посилався.

З матеріалів даної справи вбачається, що ОК ЖБК "Калина" отримав у власність земельну ділянку, яка розташована в межах міста Харкова, належить територіальній громаді міста Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, площею 3,0654 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по вул. Батумській, 19 м. Харкова. Отже, надання спірної земельної ділянки ОК "ЖБК "Калина" відбулося у межах компетенції Харківської міської ради.

Крім того, зі змісту Статуту ОК "ЖБК "Калина" вбачається, що датою його державної реєстрації є 11.02.2010 року.

В підпункті 1 пункту 1 Статуту ОК ЖБК "Калина" зазначено, що він створений його засновниками на добровільних засадах базуючись на нормах Конституції України, Цивільного кодексу України, Житлового кодексу УРСР, на підставі Закону України "Про кооперацію" та у відповідності із чинним законодавством України, на підставі рішення загальних зборів засновників. За напрямом діяльності кооператив є житлово-будівельним кооперативом.

Згідно з підпунктом 2.6. пункту 2 Статуту кооператив може набувати прав на землю згідно діючого законодавства. Земля може бути передана кооперативу на умовах оренди, або безоплатно власність. Кооператив також може набути право власності на землю за цивільно-правовими угодами.

Відповідно до підпункту 3.1. пункту 3 Статуту кооператив організується з метою забезпечення житлом (будівництва житла) членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, а або із залученням банківських кредитів, чи позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів.

Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно з підпунктом 1.5. пункту 1 Статуту засновниками кооперативу є Іванковський В.Ю., Давидова Г.І., Євтюшкіна О.П. та Шаптала А.В.

Статтею 2 Закону "Про кооперацію" визначено термін "обслуговуючий кооператив". Обслуговуючий кооператив - це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Таким чином, поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

Відповідно до п.3.3.1 "Державного класифікатору України класифікація організаційно-правових форм господарювання", затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики, від 28.05.2004 року №97 кооператив - юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, найменування ОК "ЖБК "Калина" визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується із п. 1.2. "Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу", затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004 р. № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Таким чином, доводи прокурора про те, що ОК "ЖБК "Калина" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковими, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону (установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Державна реєстрація 2-го відповідача (ОК "ЖБК "Калина") на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, тому суд не приймає до уваги посилання прокурора про незаконність створення ОК "ЖБК "Калина".

Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Калина" під час прийняття рішень міською радою, тому суд вважає, що у Харківської міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОК "ЖБК "Калина" спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суд вважає безпідставними посилання прокурора щодо невідповідності статуту ОК "ЖБК "Калина" вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, на які посилається прокурор в позовній заяві, виходячи з наступного.

Відповідно до Постанови Верховної ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов:

1. Правовідносини не врегульовані законодавством України;

2. Акти не суперечать Конституції і законам України.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 року № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу затвердженого Постановою Радами Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186. Згідно із п. 1 цієї Постанови Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК України.

Отже при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Як вбачається зі змісту виписки з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців датою державної реєстрації ОК "ЖБК "Калина" є 11.02.2010 року.

Отже, на час створення ОК "ЖБК "Калина" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

Згідно із преамбулою цього Закону визначено, що Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про кооперацію" кооперація - система кооперативних організацій, створених з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб своїх членів.

Статтею 2 Закону "Про кооперацію" визначено термін обслуговуючий кооператив. Так обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу.

Статтею 6 Закону України "Про кооперацію" встановлено, що кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану.

Стаття 7 Закону України "Про кооперацію" передбачає, що кооператив створюється його засновниками на добровільних засадах. Засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами. Рішення установчих зборів оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів. Чисельність членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про кооперацію" статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність. Статут кооперативу повинен містити такі відомості: найменування кооперативу, його тип та місцезнаходження; мета створення кооперативу і вичерпний перелік видів його діяльності; склад його засновників; умови і порядок вступу до кооперативу та виходу чи виключення з нього; права і обов'язки членів та асоційованих членів кооперативу; порядок внесення змін до статуту кооперативу; порядок встановлення розмірів і сплати внесків та паїв членами кооперативу та відповідальність за порушення зобов'язань щодо їх сплати; форми участі членів кооперативу в його діяльності; порядок формування, склад і компетенція органів управління та органів контролю кооперативу, а також порядок прийняття ними рішень, у тому числі з питань, рішення з яких приймається одноголосно чи кваліфікованою більшістю голосів членів кооперативу, які беруть участь у загальних зборах; порядок формування, використання та розпорядження майном кооперативу; порядок розподілу його доходу та покриття збитків; порядок обліку і звітності у кооперативі; порядок реорганізації і ліквідації кооперативу та вирішення пов'язаних з цим майнових питань; порядок скликання загальних зборів; умови і порядок повернення паю. Статут може містити інші пов'язані з особливостями діяльності кооперативу положення, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про кооперацію" членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності.

Отже, вищевказані положення містять інші вимоги до кооперативу, ніж ті які були викладені у ЖК УРСР та Примірному статуті, відповідно, з моменту набрання чинності Законом України "Про кооперацію" кооперативи мають керуватися саме цими положеннями.

Крім того, відповідно до статті 9 Закону України "Про кооперацію" державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Спеціальним Законом який регулює здійснення державної реєстрації юридичних осіб, у тому числі і кооперативів, є Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно із п. 3 Прикінцевих положень цього Закону закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

Статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, зокрема, термін модельний статут - типовий установчий документ, затверджений Кабінетом Міністрів України, який використовується для створення та провадження діяльності юридичних осіб відповідних організаційно-правових форм, містить встановлені законом правила, що регулюють правовий статус, права, обов'язки та відносини, які пов'язані із створенням, управлінням та провадженням господарської діяльності відповідних юридичних осіб.

Згідно з ч. 4 ст. 56 ГК України суб'єкт господарювання може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Відповідно до ч. 5 ст. 56 ГК України якщо суб'єкт господарювання створюється та діє на підставі модельного статуту в рішенні про його створення, яке підписується усіма засновниками, зазначаються відомості про його найменування, мету і предмет господарської діяльності, а також інформація про провадження діяльності на основі модельного статуту.

Згідно зі ст. 87 ЦК України для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що після його прийняття учасниками стає установчим документом.

Засновники (учасники) юридичної особи, утвореної на підставі модельного статуту, можуть у встановленому законом порядку затвердити статут, який є установчим документом, та провадити діяльність на його підставі.

Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про затвердження модельного статуту житлово-будівельного кооперативу.

До того ж, прийняття модельного статуту, його застосування у діяльності певного кооперативу віднесено до компетенції засновників юридичної особи і не є обов'язковим.

У зв'язку з цим, застосування Примірного статуту не може бути визнано обов'язковим, а його положення повинні відповідати нормам діючого законодавства України.

Слід також зазначити, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст. 21 ЦК України, згідно якої 1. суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1) невідповідність актам цивільного законодавства;

2) порушення цивільних прав або інтересів.

Невідповідність у даному позові спірного рішення Харківської міської ради актам цивільного законодавства зводиться до недотримання ОК "ЖБК "Калина" під час здійснення державної реєстрації вимог чинного законодавства, а саме ЖК УРСР в частині порушення кількості осіб у складі, порушення вікового цензу для учасників ЖБК, відсутність членів ЖБК на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

Проте, як вбачається з наявних матеріалів справи та викладених норм законодавства створення ОК "ЖБК "Калина" відбулося не лише на підставі норм ЖК УРСР та Примірного статуту, а й відповідно до положень - Закону України "Про кооперацію", нормами якого визначено іншу процедуру організації діяльності і створення житлово-будівельних кооперативів.

Таким чином, враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування п. 7, 7.1., 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10 є неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові, та про зобов'язання ОК "ЖБК" Калина" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0 га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному (придатному для використання) стані, суд відмовляє у їх задоволенні, оскільки вони є похідними вимогами від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення.

Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За умовами ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищенаведені обставини і приписи закону, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги прокурора є неправомірними, необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Одже, перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Одже, враховуючи той факт, що прокурором не було доведено порушення прав та законних інтересів, про що зазначено вище, суд відмовляє у позові з підстав його необгрунтованості, а клопотання відповідачів про застосування строку позовної давності - залишає без розгляду.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позивачем у справі є прокурор, який звільнений від сплати судового збору згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судовий збір у даному випадку стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 14, 124, 129, 144 Конституції України, статтями 1, 12, 41, 116 Земельного кодексу України, статтями 21, 87 Цивільного кодексу України, статтею 56 Господарського кодексу України, статтями 21, 87 Цивільного кодексу України, статтями, 1, 2, 6-10 Закону України "Про кооперацію", статтями1, 27 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", статтями 1, 4, 4-3, 12, 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні заяви Харківської міської ради про залишення позову без розгляду - відмовити.

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 06.07.2015 р.

Суддя В.В. Суслова

справа № 922/2684/14