Постанова

від 03.09.2015 по справі 922/2684/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № 922/2684/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.,

при серкртарі Катренко І.С.,

за участю представників:

прокурор прокуратури Харквської області Ногіна О.М. - на підставі посвідчення від 11.02.2015р. № 032167,

від 1-го відповідача - Бахолдіна М.А. - за довіреністю від 09.04.2015р. № 08-11/1605/2-15

від 2-го відповідача - Бацун Д.В. - за довіреністю від 26.05.2015р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора прокуратури Харківської області (вх.№3889 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі №922/2684/15,

за позовом прокурора м. Харкова,

до відповідачів: 1. Харківської міської ради, 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Калина", м.Харків,

про зобов'язання вчинити певні дії та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Прокурор міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Калина", в якому просив:

1. Визнати незаконним та скасувати п. 7, 7.1., 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10;

2. Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові.

3. Зобов'язати ОК "ЖБК" Калина" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0 га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному (придатному для використання) стані.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі №922/2684/15 (суддя Суслова В.В.) в задоволенні заяви Харківської міської ради про залишення позову без розгляду відмовлено. В позові відмовлено повністю.

Обґрунтовуючи прийняте рішення, місцевий господарський суд зазначає, що твердження прокурора про те, що ОБ "ЖБК "Калина" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є посилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип та напрям діяльності кооперативу. На думку суду, оскільки в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Калина" під час прийняття рішення місцевою радою, таким чином у Харківської міської ради не було правових підстав для відмови у передачі у власність відповідача спірної земельної ділянки.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про безпідставність посилання прокурора щодо невідповідності статуту Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Калина" вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1995р. № 186, оскільки на час створення кооперативу відповідні правовідносини регулювалися Законом України "Про кооперацію", а також Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якими, зокрема, визначено порядок їх створення.

На думку суду, прокурором не доведено наявність порушень відповідачем норм чинного законодавства на час виникнення спірних правовідносин, у зв'язку з чим позовні вимоги прокурора про визнання недійсним та скасування п. 7, 7.1, 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківською міською радою 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010р. №67/10, а також визнання недійним акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові, та про зобов'язання Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0 га з кадастровим номером 6310136300:16:0076:0002 у первісному стані, які є похідними від вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування вказаного рішення Харківської міської ради, є такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора щодо визнання незаконним та скасування вказаного рішенні Харківської міської ради є неправомірними та необґрунтованими, прокурором не доведено порушення прав та законних інтересів, у зв'язку з чим відмовив у позові з підстав його необґрунтованості та залишив клопотання про застосування строку позовної давності без розгляду.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, заступник прокурора прокуратури Харківської області звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі № 922/2684/15 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

Обґрунтовуючи заявлені апеляційні вимоги, прокурор зазначає про порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст. 41 Земельного кодексу України, ст.ст. 133,135,137 Житлового кодексу Української РСР, ст.ст. 257,263 Цивільного кодексу України.

Так, апелянт, в обґрунтування своєї позиції у справі, зазначає про наступні обставини справи:

- Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Калина" не створювався як житлово-будівельний кооператив у відповідності до Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985р. № 186, та, відповідно, не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України;

- оскарження установчих документів та реєстрації ОК "ЖБК "Калина" не має значення для вирішення справи, оскільки підставою для звернення до суду з позовом прокурором зазначено про невідповідність рішення міської ради вимогам діючого законодавства.

- витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вбачається, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Калина" фактично не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом, єдиним видом його економічної діяльності є комплексне обслуговування об'єктів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.07.2015р. апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Харківська міська рада просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі № 922/2684/15 залишити без змін.

Харківська міська рада, обґрунтовуючи свою позицію у справі зазначає про наступні обставини справи:

- по-перше, правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні, як системи кооперативних організацій, до яких відноситься кооперативи та кооперативні об'єднання, регулюються Законом України "Про кооперацію" від 10.07.2003р. № 1087-IV. Таким чином, на думку 1-го відповідача, норми ст.ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту в частині створення житлово-будівельних кооперативів суперечать як Закону України "Про кооперацію", так і Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", який є спеціальним нормативно-правовим актом та повинен застосовуватися до правовідносин, пов'язаних з реєстрацією будь-якої юридичної особи, в тому числі житлово-будівельного кооперативу, у зв'язку з чим не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

- по-друге, твердження апелянта про те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Калина" не є житлово-будівельним кооперативом не відповідає нормам діючого законодавства, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не можуть підмінятися.

- по-третє, у відповідності до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) п.7 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради від 29.04.2010р. № 67/10 вичерпало свою дію в зв'язку із його виконанням та не може бути скасованим.

- по-четверте, прокурором не наведено жодного доказу, що внаслідок прийняття спірного рішення Харківської міською радою було порушено цивільні права або інтереси держави.

- по-п'яте, матеріали справи свідчать про наявність підстав для застосування до позовної заяви позовної давності.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2015р. відкладено розгляд апеляційної скарги.

Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Калина" подано додаткові документи у справі (вх.№ 12275 від 25.08.2015р.).

У відзиві на апеляційну скаргу Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Калина" просить апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі № 922/2684/15 - залишити без змін (вх.№11276 від 25.08.2015р.).

На думку 2-го відповідача, до спірних правовідносин повинні бути застосовано норми Закону України "Про кооперацію". При цьому, положення Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого Постановою Ради Міністрів РСР від 20.04.1985р. № 186 суперечать Конституції України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про кооперацію", а тому не підлягають застосуванню.

Крім того, 2-й відповідач зазначає, що перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним. Таким чином, скасування (визнання нечинним) рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на підставі якого було видано державний акт на право власності на землю щодо земельної ділянки не є підставою для припинення права власності на земельну ділянку чи визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку.

У наданому відзиві на апеляційну скаргу (вх.12589 від 02.09.2015р.) Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Калина" додатково зазначає, що станом на час звернення прокурора до суду, відкриття провадження у справі жодних інтересів та прав держави не порушено, оскільки у правовідносинах, які виникли між Харківською міською радою та ОК "ЖБК "Калина" інтереси та права держави відсутні, а їх порушення є неможливим.

Крім того, 2-й відповідач зазначає, що оскільки прокурором в порушення положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII на час розгляду справи апеляційною інстанцією не отримано підтвердження права на представництво від суб'єкта владних повноважень - Кабінету Міністрів України, прокурором не надано належних доказів щодо наявності у нього права представляти загальнодержавні інтереси під час розгляду даної справи господарським судом апеляційної інстанції.

В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд визнати незаконним та скасувати п. 7, 7.1., 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові; зобов'язати ОК "ЖБК" Калина" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному (придатному для використання) стані.

Представник Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Калина" заперечували проти апеляційної скарги, просили суд рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі №922/2684/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, колегія суддів дійшла висновку щодо можливості закінчення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення прокурора, представників відповідачів, перевіривши правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Рішенням Харківської міської ради від 29.04.2010 року № 67/10 (пункт 7) передано ОК "ЖБК "Калина" у власність земельну ділянку площею 3,0654 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Батумській, 19 м. Харкова (Дзержинський район) в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний № 1251/07 від 24.10.2007 року для експлуатації та обслуговування житлової забудови.

На підставі вказаного рішення ОК "ЖБК "Калина" видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 3,0654 га по вул. Батумській, 19 м.Харкова від 07.12.2010 року серії ЯЛ № 092820.

Заступник прокурора Харківської області, вважаючи, що вказане рішення Харківської ради є незаконним з підстав, викладених вище, звернувся з даним позовом до господарського суду Харківської області.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правові підстави набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності визначено ч. 1 ст. 116 ЗК України. Такими підставами є рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, передбачених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Харківської міської ради віднесено розпорядження землями територіальної громади міста Харкова та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Як вбачається з матеріалів спірні земельні ділянки до прийняття оскаржуваного рішення перебували у власності територіальної громади міста Харкова та були безоплатно передані у власність 2-му відповідачу на підставі положень ст.41 Земельного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що правові підстави скасування правового акту індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування визначені положеннями ст.21 ЦК України, згідно якої суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт або правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Таким чином, правові підстави для скасування рішення органу місцевого самоврядування можуть мати місце виключно за наявності двох умов:

1) невідповідність актам цивільного законодавства;

2) порушення цивільних прав або інтересів.

Звертаючись до господарського суду, прокурор послався на те, що 29.04.2010р. 43 сесія Харківської міської ради 5 скликання прийняла рішення №67/10 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд".

У ході вивчення правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території міста Харкова, прокуратурою міста встановлено, що п.7, 7.1, 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010р. №67/10 ОК "ЖБК "Калина" надано у власність земельну ділянку площею 3,0654 га за рахунок земель житлової та громадської забудови по вул. Батумській, 19, в межах, які визначені актом встановлення меж земельної ділянки на місцевості, реєстраційний №1251/07 від 24.10.2007р., для експлуатації та обслуговування житлової забудови.

На підставі вказаного рішення Харківської міської ради, Управлінням Державного земельного агентства у місті Харкові (на той час - Управління Держкомзему у м.Харкові) ОК "ЖБК "Калина" видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №092820 від 07.12.2010р.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, підставою для звернення із позовом є постанова Верховного Суду України від 17.06.2014 року у справі №21-195а14, відповідно до якої на підставі аналізу п.12 "Перехідних положень", ст.41 ЗК України, ст.ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту, сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту, при цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Як вказує прокурор, ОК "ЖБК "Калина" було створено з порушеннями ч.1 ст.134 Житлового кодексу Української РСР, п.3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, адже його засновниками були лише чотири громадянина, що не перебували на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов.

У зв'язку з чим прокурор просив суд визнати незаконним та скасувати п. 7, 7.1., 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010 року №67/10, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 092820, зареєстрований в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові, повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 30654,0га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному (придатному для використання) стані.

Колегія суддів зазначає, що, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 р., майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини при вирішенні питання щодо припинення права власності приватної особи на майно внаслідок певних порушень, допущених з боку органу публічної влади при прийнятті рішення про передачу майна у власність, дії 1-го відповідача (органу місцевого самоврядування) при прийнятті рішення про передачу у власність спірної земельної ділянки 2-му відповідачу не можуть бути підставою для позбавлення 2-го відповідача - приватної особи, яка не вчиняла жодних порушень та не знала і не могла знати про наявність певних імовірних порушень з боку 1-го відповідача при прийнятті рішення про передачу у власність земельної ділянки 2-му відповідачу.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України в п.5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 р. №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вказав, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних актів належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку.

Рішення Харківської міської ради від 29.04.2010р. №67/10, що оспорюється, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акту не породжує права у разі набуття права власності на земельну ділянку, оскільки у таких осіб виникло право власності і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Вказана позиція підтверджується також висновком Верховного Суду України, зазначеним у постанові від 11.11.2014р. у справі № 21-405а14, відповідно до якого позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування стосовно передачі у власність та оренду земельної ділянки, не може бути задоволений, оскільки такий акт вичерпав свою дію шляхом його виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря, оскільки в таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Враховуючи вищезазначене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря, оскільки в таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах. У разі прийняття органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень ненормативного акта, який вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність), позов, предметом якого є спірне рішення, не повинен розглядатися, оскільки обраний спосіб не забезпечує реального захисту порушених прав.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор, оспорюючи рішення Харківської міської ради, зазначає, що саме прокурор є позивачем у справі.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. № 7 "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам" прокурор в позовній заяві самостійно визначає, в чому підлягає порушення інтереси держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу, або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві.

В позовній заяві прокурор вказує, що у даному випадку такий орган відсутній, оскільки особа, яка наділена територіальною громадою міста відповідними повноваженнями у даному випадку виступає у якості відповідача.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про прокуратуру" органи прокуратури України вживають заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Формою цього представництва є, зокрема, участь у розгляді судами справ.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідно до п. 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. № 3-рп/99 у справі з конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата (абз. 5 п. 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009р. №7рп/2009).

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що оскільки даний спір стосується розпорядження земельними ділянками, які находяться у віданні територіальної громади в особі Харківської міської ради, саме цей орган місцевого самоврядування є органом, який здійснює відповідні функції у спірних правовідносинах, проте, Харківська міська рада у даній справі займає процесуальне становище відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, в процесі розгляду справи місцевим господарським судом відповідачі звернулись до суду з заявою про застосування строку позовної давності.

Вирішуючи питання щодо правомірності заявлених позовних вимог, приймаючи до уваги приписи постанови Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, а також позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 27.05.2014р. №3-23гс14, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення заяв відповідачів про застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор 29.04.2015р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання незаконним та скасування п.7, 7.1, 7.2 додатку 2 до рішення 43 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" від 29.04.2010р. №67/10, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №092820, зареєстрованого в Управлінні Державного земельного агентства у місті Харкові, недійсним та зобов'язання Обслуговуючого кооперативу "ЖБК "Калина" повернути територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради земельну ділянку площею 3,0654 га з кадастровим номером 6310136300:16:007:0002 у первісному стані.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 Цивільного кодексу України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Таким чином, до спірних взаємовідносин встановлюється загальна позовна давність, яка згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України становить три роки.

Згідно із п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 року початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 року у справі №3-23гс14 та від 23.12.2014 року у справі №916/2414/13.

Тобто, у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як вбачається з протоколу пленарного засідання сесії Харківської міської ради від 29.04.2010р., на пленарному засіданні Харківської міської ради безпосередньо був присутній прокурор м.Харкова Попович Є.М.

Згідно із мотивувальною частиною постанови Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014 року №6-152цс14 визначено наступне: "Норма частини першої статті 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин".

Отже, у зв'язку із обізнаністю з 29.04.2010р. прокурора м.Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року №6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

А з урахуванням правової позиції зазначеної у постанові Верховного Суду України №З-23гс14 від 27.05.2014 року, початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення (ст. 253 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 10 наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 року "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів", з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись статтями 1, 15, 19-24 Закону України "Про прокуратуру", було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими Радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення було направлено на адресу прокурора міста Харкова листом №08-04/1245/2-10 від 04.06.2010 року, що також свідчить про об'єктивні можливості для здійснення перевірки законності цього рішення і звернення до суду, в разі наявності порушень під час його прийняття.

Таким чином, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 29.04.2010р., починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні.

На момент виникнення спірних правовідносин п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України було передбачено, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VІ виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України у наведеній вище редакції. Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011р. №4176-VІ набрав чинності 15.01.2012р. (офіційне опублікування в газеті Голос України від 14.01.2012р. № 6, відповідно до п. 1 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведених вище нормативно-правових актів, на момент прийняття спірного рішення (станом на 29.04.2010 р.) позовна давність на дані правовідносини в частині визнання недійсним оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування не поширювалася, тоді як, щодо вимоги про визнання недійсними договорів оренди, діє загальна позовна давність тривалістю у три роки.

На момент реалізації позивачем свого права на судовий захист діяв Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 №4176-VІ.

З набранням чинності Закону України №4176-VІ від 15.01.2012р. право особи, наведене у п. 5 розділі ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" зазначеного Закону мало бути реалізоване особою протягом наступних трьох років з моменту набрання чинності вказаним Законом, тобто до 16.01.2015 р.

Оскільки заступником прокурора Харківської області даний позов було подано 29.04.2015р., таким чином, вказана обставина свідчить про сплив позовної давності на момент подання позову.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, як вбачається, позовна заява подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності. Причини пропуску позовної давності прокурором під час розгляду справи в суді прокурором документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення прокурором не заявлялось (ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вищенаведене та те, що прокурор звернувся до суду поза межами строку позовної давності, заяви Харківської міської ради та ОК "ЖБК "Калина" про застосування строку позовної давності є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів враховує судову практику та правову позицію Верховного Суду України стосовно того, що пропуск позовної заяви є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки прокурор звернувся до господарського суду після спливу позовної давності, про застосування якої відповідачами заявлено до прийняття рішення господарським судом першої інстанції, прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважні причини пропуску позовної давності, тому господарський суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.

Абзацом 5 пункту 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю, тому рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі №922/2684/15 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст. 32, 33, 43, 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 30.06.2015р. у справі №922/2684/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 08.09.2015р.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О.В.