ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" липня 2015 р. Справа № 908/5384/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Потапенко В.І., суддя Тарасова І.В.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РІДАКС", м. Запоріжжя (вх.1581/3-12)

на рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2015р. по справі № 908/5384/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька Трейдингова Компанія", м. Запоріжжя

до товариства з обмеженою відповідальністю "РІДАКС", м. Запоріжжя

про стягнення 28 055,32 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Запорізька Трейдингова Компанія", звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до ТОВ "РІДАКС" про стягнення 28 055,32 грн. заборгованості з яких 23535,00 грн. основного боргу, 1241,23 грн. - пені, 2353,5 грн. -штрафу, 148,94 грн. - 3% річних, 776,65 грн. - інфляційних втрат, посилаючись на порушення відповідачем умов договору ДТ-ЗП00110 від 01.08.2014 постачання пального та його передачі за бланками внутрішнього обігу.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 13.02.2015р. по справі № 908/5384/14 (суддя Проскуряков К.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "РІДАКС" на користь ТОВ "Запорізька Трейдингова Компанія" суму основного боргу у розмірі 23535,00 грн., пеню за несвоєчасну сплату боргу у розмірі 1241,23 грн., інфляційні витрати у розмірі 776,65 грн., 3 % річних у розмірі 148,94 грн., 1673,73 грн. судового збору. В іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення господарського суду Запорізької області від 13.02.2015р. по справі №908/5384/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування викладених вимог заявник посилається на те, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також вважає, що висновки, викладені в рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи. При цьому відповідач зазначає, що суд першої інстанції не з'ясував, що договором ДТ-ЗП00110 від 01.08.2014 перехід права власності на пальне пов'язаний саме з передачею бланку-дозволу від продавця (позивача) до - покупця (відповідача). Враховуючи, що позивачем не було передано бланки відповідачу, скаржник вважає, що перехід права власності на пальне не відбулось, товар знаходиться у власності та володінні позивача, а тому у ТОВ "Запорізька Трейдингова Компанія" відсутні підстави для звернення з позовом про стягнення попередньої оплати за товар, який відповідачем не було отримано.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, вважає їх такими, що спростовуються матеріалами справи, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.04.2015 року.

В судове засідання 20.04.2015 сторони не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Ухвала, направлена на адресу ТОВ «РІДАКС» повернулась на адресу суду апеляційної інстанції із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.04.2015 розгляд справи було відкладено на 12.05.2015. Також, з метою перевірки обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи відповідача, викладені в запереченнях проти позову та в апеляційній скарзі, а також встановлення інших обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, ухвалою суду від 20.04.2015 позивача було зобов'язано надати письмові пояснення з належним правовим та документальним обґрунтуванням з приводу, чи надавались позивачем бланки для отримання відповідачем пального згідно з видатковою накладною №РН-0000014 від 18.08.2014 року та чи передавалось відповідачу пальне за видатковою накладною №РН-0000014 від 18.08.2014 року. (а.с. 108)

08.05.2015 відповідальними особами Харківського апеляційного господарського суду за допомогою телефонограми відповідача було повідомлено про час та місце розгляду справи.

В судове засідання 12.05.2015 представники сторін не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили, вимоги ухвали від 20.04.2015 позивачем не виконані. Ухвала, направлена на адресу ТОВ «РІДАКС» повернулась на адресу апеляційного суду із поміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Ухвалою від 12.05.2015 розгляд справи було відкладено на 01.07.2015 року, повторно зобов'язано позивача надати суду письмові пояснення на підтвердження доводів, викладених у позові.

В судове засідання представники сторін не з'явились, про причини нез'явлення суд не повідомили. Ухвала суду апеляційної інстанції від 12.05.2015, направлена за належною адресою позивача та відповідача, повернулась від сторін на адресу суду апеляційної інстанції із відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з п. 3.12 вказаної Постанови, неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Колегія суддів вважає, що нез'явлення в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи, оскільки судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи, в зв'язку з чим вважає за можливе розглядати справу відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами в судовому засіданні 01.07.2015.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2014 р. між ТОВ "Запорізька Трейдингова Компанія" (продавець, позивач по справі ) та ТОВ "РІДАКС" (покупець, відповідач по справі) було укладено договір ДТ-ЗП00110 постачання пального та його передачі за бланками внутрішнього обігу, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати певну кількість пального у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти пальне і сплатити за нього певну грошову суму.

Звертаючись до господарського суду, позивач посилався на те, що свої зобов'язання за договором він виконав належним чином та на виконання умов договору ДТ-ЗП00110 від 01.08.2014 передав відповідачу дизельне паливо на загальну суму 23 535,00 грн ., що підтверджував наданими до суду рахунком-фактурою № СФ-0000122 від 18.08.2014, видатковою накладною № СФ-0000122 від 18.08.2014, довіреністю № 64 від 18.08.2014. податковою накладною від 18.08.2014.

Проте, як зазначав позивач, в порушення умов договору, відповідач розрахунків в строк, встановлений для оплати товару, а саме, до 18.08.2014 не здійснив, заборгованість в розмірі 23535,00 грн. не сплатив.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 03.10.2014 звернувся до відповідача з претензію про сплату основного боргу в розмірі 23535,00 грн., пені в розмірі 709,27 грн. та штрафу в розмірі 2353,5о грн., яка була залишена відповідачем без відповіді.

Вказані обставини стали підставою звернення ТОВ "Запорізька Трейдингова Компанія" до суду з позовом про стягнення з ТОВ "РІДАКС" 23535,00 грн. основного боргу та нарахованих 1241,23 грн. - пені, 2353,5 грн. -штрафу, 148,94 грн. - 3% річних, 776,65 грн. - втрат від інфляції.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що факт передачі пального відповідачу підтверджується наданими позивачем до матеріалів справи рахунком-фактурою № СФ-0000122 від 18.08.2014, податковою накладною від 18.08.2014, видатковою накладною № СФ-0000122 від 18.08.2014, довіреністю на отримання № 64 від 18.08.2014, відповідно до яких ТОВ "РІДАКС" отримало дизельне пальне на загальну суму 23535,00 грн.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем дизельного пального та його прийняття відповідачем, а доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого пального або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог відповідачем не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 23535,00 грн.

Також, зважаючи на те, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання, керуючись ст.ст. 549, 625 Цивільного кодексу України та умовами договору, суд першої інстанції визнав правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Разом з тим, місцевим господарським судом встановлено, що передача бланків не відбулась, а тому право власності на товар до відповідача не перейшло, у зв'язку з чим, посилаючись на умови п. 1.5. договору, яким передбачено, що право власності на пальне переходить до покупця в момент передачі бланків продавцем, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 2353,5 грн. штрафу.

Повторно переглядаючи справу, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 101 ГПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 року "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушення вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.

Як вбачається з матеріалів справи, прийняте судом першої інстанції рішення цим вимогам у повному обсязі не відповідає, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального права.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини з поставки товару за договором ДТ-ЗП00110 від 01.08.2014 постачання пального та його передачі за бланками внутрішнього обігу.

Предметом даного господарського спору є матеріально-правова вимога позивача про стягнення попередньої вартості поставленого за договором дизельного пального на загальну суму 23535,00 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до умов укладеного між сторонами договору ДТ-ЗП00110 постачання пального та його передачі за бланками внутрішнього обігу від 01.08.2014 р., позивач зобов'язався передати певну кількість пального у власність відповідача, а відповідач зобов'язався прийняти пальне і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. договору, передача пального здійснюється по факту пред'явлення покупцем або уповноваженим користувачем бланку-дозволу внутрішнього обігу, емітованого продавцем.

За умовами п. 1.4., бланки є власністю продавця та передаються покупцю у тимчасове користування відповідно до умов договору.

Відповідно до п. 1.5. - 1.7. договору право власності на пальне переходить до покупця в момент передачі бланків продавцем.

Передача бланків та перехід права власності на відповідну кількість пального посвідчується видатковими документами (видатковими накладними, актами прийому-передачі та інші). Передача бланків покупцеві або уповноваженому ним представникові здійснюється після пред'явлення останнім довіреності на одержання пального, оформленої у встановленому порядку, та підписання видаткових документів.

Відповідно до п.п. 2.1., 2.3. договору, ціна та загальна вартість пального визначається у рахунках на сплату його вартості та у видаткових документах, що надаються продавцем покупцю в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до пункту 4.2 укладеного Договору, сплата вартості пального здійснюється Покупцем у порядку та на умовах, визначених Договором, в терміни, визначені Продавцем у наданих рахунках або видаткових накладних.

Таким чином, умовами укладеного договору сторони визначили порядок здійснення розрахунків за договором та встановили умови отримання товару відповідачем.

У відповідності до умов п. 4.1. договору, позивачем був виставлений відповідачу рахунок - фактура № СФ-0000122 від 18.08.2014 із зазначенням строку, дійсного до оплати, а саме, до 18.08.2014. Крім того, 18.08.2014 позивачем та відповідачем було складено та підписано видаткову накладну № СФ-0000122. (а.с. 12-13).

Згідно п. 4.1., розрахунки за цим договором здійснюються на умовах 100% попередньої оплати вартості пального шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця на підставі наданого Продавцем рахунку.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно п. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч. 1 ст. 693 ЦК України унормовано, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором.

У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Зазначена стаття регулює зустрічне виконання зобов'язання і наслідки його невиконання.

Згідно ч. 3 ст. 538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитись від його виконання частково або в повному обсязі.

З правового аналізу зазначеної норми слідує, що у постачальника виникає право вимоги оплати товару лише у разі виконання свого обов'язку з поставки товару, незважаючи на невиконання покупцем свого обов'язку з внесення передоплати в розмірі 100 % від загальної суми виставленого постачальником рахунку-фактури.

Таким чином, діючим законодавством не передбачено такого правового наслідку невиконання зобов'язання з попередньої оплати, як стягнення цієї оплати з покупця товару.

Умовами укладеного договору сторони встановили, що передача пального здійснюється по факту пред'явлення покупцем або уповноваженим користувачем бланку-дозволу внутрішнього обігу, емітованого продавцем, які є власністю продавця та передаються покупцю у тимчасове користування відповідно до умов договору. (п.1.2., п. 1.4. договору)

Відповідно до п. 1.5. договору, право власності на пальне переходить до покупця в момент передачі бланків продавцем.

Таким чином, відповідно до умов договору, перехід права власності на товар до відповідача , пов'язувався саме з передачею бланків останньому.

Відповідно до п. 6.2.3. договору, продавець зобов'язаний здійснювати облік операцій з видачі (повернення) та використання бланків покупцем.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 та від 12.05.2015 було зобов'язано позивача надати до суду апеляційної інстанції письмові пояснення з належним правовим та документальним обґрунтуванням з приводу, того, чи надавались позивачем бланки для отримання відповідачем пального згідно з видатковою накладною №РН-0000014 від 18.08.2014 року, а також, чи передавалось фактично відповідачу пальне за видатковою накладною №РН-0000014 від 18.08.2014 року.

Позивач вимог суду апеляційної інстанції не виконав та витребуваних пояснень не надав.

Водночас, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять належних доказів і позивачем не надано таких доказів ані до суду першої, ані апеляційної інстанції, які б свідчили, що позивач передав, а відповідач одержав бланки, які, відповідно до умов договору, засвідчували б факт переходу до відповідача права власності на пальне, а також підтверджували право відповідача на отримання товару.

Аналіз встановлених по справі обставин свідчить про те, що з моменту переходу до покупця права власності на пальне та до моменту його фактичного отримання на АЗС, пальне перебуває на відповідальному безкоштовному зберіганні продавця. (п. 1.7. договору) Крім того, відповідно до п. 6.1.4 договору, продавець має право у випадку порушення термінів оплати вартості пального, визначених у п. п. 4.2. Договору, відмовити покупцю в передачі пального та/або Бланків, до моменту повного виконання сторонами умов договору.

Вказане підтверджує, що товар залишався у власності позивача та відповідачу не передавався. Посилання ж позивача на рахунок - фактуру № СФ-0000122 від 18.08.2014 та видаткову накладну № СФ-0000122 від 18.08.2014 як на підставу отримання відповідачем товару, не може бути прийнято до уваги, оскільки матеріалами справи та умовами договору підтверджується, що передача пального здійснюється по факту пред'явлення покупцем або уповноваженим користувачем бланку-дозволу внутрішнього обігу, емітованого продавцем. Враховуючи, що передача бланку-дозволу відповідачу не відбулась, отже, відсутні підстави стверджувати про поставку та отримання товару останнім.

Частиною 4 ст. 538 ЦК України передбачено, що у разі виконання обов'язку однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що якби позивач передав товар відповідачу, незважаючи на відсутність передоплати, у нього виникло би право вимагати його оплати від відповідача.

Таким чином, встановлені по справі обставини свідчать про те, що право власності на товар за укладеним сторонами договором ДТ-ЗП00110 постачання пального до відповідача не перейшло, товар знаходиться у власності позивача та останнім відповідачу фактично переданий не був, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що вимагати кошти з 100% попередньої оплати за товар, який знаходиться у власності позивача та фактичному його володінні є безпідставним. До того ж, лише факт невиконання відповідачем п. 4.1. договору щодо здійснення 100% попередньої оплати за товар, який фактично ним не був отриманий, не може бути підставою для стягнення вказаних коштів, оскільки відповідач власником товару не являється, фактично його не отримував, товар знаходиться у власності позивача, що останнім і не спростовується.

Вказаної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд у своїй постанові від 12.03.2014 по справі №908/2845/13.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи положення статей 44, 49 ГПК України, а також приймаючи до уваги результати розгляду даної справи, судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 44, 49, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "РІДАКС", м. Запоріжжя задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від області від 13.02.2015р. по справі № 908/5384/14 скасувати.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізька Трейдингова Компанія" (69032, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Можайська, 63, код ЄДРПОУ 39062829) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РІДАКС" (69037, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Миру, 7, кв. 93, код ЄДРПОУ 38909247) 913,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 06.07.2015 року

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Тарасова І. В.

Дата ухвалення рішення 01.07.2015
Зареєстровано 08.07.2015
Оприлюднено 10.07.2015

Судовий реєстр по справі 908/5384/14

Проскрольте таблицю вліво →
Рішення Суд Форма
Постанова від 07.10.2015 Вищий господарський суд України Господарське
Ухвала від 21.09.2015 Вищий господарський суд України Господарське
Ухвала від 02.07.2015 Харківський апеляційний господарський суд Господарське
Постанова від 01.07.2015 Харківський апеляційний господарський суд Господарське
Окрема ухвала від 01.07.2015 Харківський апеляційний господарський суд Господарське
Окрема ухвала від 01.07.2015 Харківський апеляційний господарський суд Господарське
Ухвала від 10.03.2015 Харківський апеляційний господарський суд Господарське
Рішення від 13.02.2015 Господарський суд Запорізької області Господарське
Ухвала від 02.02.2015 Господарський суд Запорізької області Господарське
Ухвала від 24.12.2014 Господарський суд Запорізької області Господарське
Ухвала від 01.12.2014 Господарський суд Запорізької області Господарське

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Відстежувати судові рішення та засідання

Додайте Опендатабот до улюбленного месенджеру

Вайбер Телеграм

Опендатабот для телефону