Постанова

від 06.07.2015 по справі 910/23335/14

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2015 р. Справа№ 910/23335/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Коршун Н.М.

Дикунської С.Я.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Залєрцов М.О. (довіреність №694 від 30.06.2015 р.)

від відповідача - Гресік С.В. (довіреність б/н від 01.01.2015 р.), Тітенко Т.В. (довіреність б/н від 01.01.2015 р.)

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р.

у справі №910/23335/14 (суддя Мудрий С.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»

до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Взуттєвик-1»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Взуттєвик-1» про стягнення з відповідача 22911,82 грн. заборгованості за надані послуги водопостачання та водовідведення, 10366,15 грн. інфляційних втрат, 4379,75 грн. 3% річних та 1314,56 грн. пені та 1145,59 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 25.11.2014 р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.06.2015 р. касаційну скаргу ПАТ «АК «Київводоканал» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.03.2015 р. скасовано. Справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для перегляду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.06.2015 р. апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження.

В апеляційній скарзі позивач просить суд скасувати вказане рішення в частині відмови в стягненні 10366,15 грн. інфляційних втрат, 4379,75 грн. 3% річних та 1314,56 грн. пені та 1145,59 грн. штрафу та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача 10366,15 грн. інфляційних втрат, 4379,75 грн. 3% річних та 1314,56 грн. пені та 1145,59 грн. штрафу.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, не надано правової оцінки всім наявним у матеріалах справи доказам, що мають істотне значення для вирішення спору, не застосовано норми матеріального права, які підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також порушено норми процесуального та матеріального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати в частині відмови в стягненні штрафних санкцій.

Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

17.01.2008 р. між позивачем та відповідачем укладено договір № 07999/4-05 на постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі.

Пунктом 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 р. № 190 встановлено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.ч. 4, 6 ст. 231 ГК України, разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно п.4.1., 4.2., 4.6. договору, сторони несуть відповідальність за невиконання умов цього договору відповідно до чинного законодавства. У разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені призупиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок, або вимогу щодо оплати, абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 5% від суми, яку відмовився сплатити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за період з 01.09.2011 р. по 01.07.2014 р. позивач надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 186103,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів про зняття показників водолічильників підписаними сторонами та скріпленими печаткою відповідача, розшифровкою рахунків абонента та платіжних вимог-доручення.

Також, згідно наданого на вимогу суду акту розрахунків за послуги водопостачання та водовідведення ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» та Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Взуттєвик-1», який підписаний та скріплений печатками останніх, за період з 01.09.2011 р. по 01.07.2014 р. (а.с.13 т.2), заборгованість відсутня, з огляду на що суди дійшли висновку про відсутність заборгованості відповідача по договору та відмову в позові в цій частині, та як наслідок відмовили в позові в частині стягнення штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, оскільки зазначені вимоги є похідними від основного зобов'язання, яке погашено.

В постанові Вищого господарського суду України від 04.06.2015 р. по даній справі зазначено, що суд першої та апеляційної інстанції, відмовляючи в стягненні штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних, не взяв до уваги, що заявлені до стягнення штрафні санкції, річні та інфляційні було нараховано по червень 2014 року, а заборгованість сплачена у вересні та листопаді 2014 року, при цьому, частина боргу - після подачі позову до суду, що свідчить про порушення відповідачем грошових зобов'язань, за несвоєчасне виконання яких встановлена відповідальність згідно законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться в постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

В силу ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачена частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок, вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1314,56 грн. пені та 1145,59 грн. штрафу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність нарахування 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 10366,15 грн. інфляційних втрат та 4379,75 грн. 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню у заявленному розмірі.

Щодо доводів відповідача про відсутність заборгованості за надані позивачем послуги, розбіжності з приводу об'єму використаної відповідачем води, а також щодо правомірності нарахування штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач про незгоду щодо кількості або вартості отриманих за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг не повідомляв, свого представника з необхідними обліковими документами для проведення звірки та підписання відповідного акта не направляв. Тому, в силу положень п. 2.1.6 договору, кількість та вартість наданих позивачем за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг з постачання питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі вважаються безумовно погодженими абонентом.

Слід зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що штрафні санкції нараховані позивачем по червень 2014 року, а заборгованість сплачена відповідачем в вересні та листопаді 2014 року, при цьому частина боргу була сплачена вже після подачі даного позову до суду, а відтак штрафні санкції за прострочення виконання відповідачем зобов'язання, відповідно до приписів ст. 625 ЦК України, ст.ст. 230, 231 ГК України правомірно заявлено позивачем до стягнення.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, заслуговують на увагу, а тому вона підлягає задоволенню.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про часткове скасування рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. в частині штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується стороні на користь якої відбулось рішення.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 р. у справі №910/23335/14 скасувати частково.

Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Взуттєвик-1» (04211, м. Київ, вул. Мате Залки, буд. 12/3, код ЄДРПОУ 23698003) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) 10366 (десять тисяч триста шістдесят шість) грн. 15 коп. інфляційних втрат, 4379 (чотири тисячі триста сімдесят дев'ять) 75 коп. 3% річних, 1314 (одну тисячу триста чотирнадцять) грн. 56 коп. пені 1145 (одну тисячу сто сорок п'ять) грн. 59 коп. штрафу та 783 (сімсот вісімдесят три) грн. 58 коп. судового збору за подання позову та 913 (дев'ятсот тринадцять) грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/23335/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Н.М. Коршун

С.Я. Дикунська