Ухвала

від 06.07.2015 по справі 489/9646/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №489/9646/14-ц 06.07.2015 06.07.2015 06.07.2015

Провадження №22-ц/784/1549/15

Провадження №22-ц/784/1549/15 Головуючий у 1 інстанції: Губницький Д.Г.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду: ОСОБА_1

Ухвала

Іменем України

06 липня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Галущенка О.І., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Романенко Ю.О.,

за участю: прокурора Цвікілевич Н.В.,

- представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року за позовом

виконуючого обов'язки прокурора м. Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до ОСОБА_2, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - реєстраційна служба Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області про визнання договору купівлі-продажу та свідоцтва про право власності недійсними, скасування записів про право власності та рішень про державну реєстрацію прав, зобов'язання повернути земельну ділянку,

встановила:

У грудні 2014 року виконуючий обов'язки прокурора м. Миколаєва звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовом, який в процесі розгляду справи уточнив, до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 550 кв.м. по вул. Батуріна, 26/1 в м. Миколаєві, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, скасування запису № 5103169 від 25 березня 2014 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та рішення про державну реєстрацію прав 11900825 від 25 березня 2014 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав номер 16292095 внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 жовтня 2014 року, запису про право власності 7242038 від 06 жовтня 2014 року, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності номер 27747255, виданого 07 жовтня 2014 року, а також зобов'язання ОСОБА_2 повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку у придатному для використання стані, шляхом знесення житлового будинку на цій ділянці.

Позивач зазначав, що рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 30 липня 2014 року у справі 2/489/1112/2014, визнано незаконними та скасовані рішення Миколаївської міської ради від 22 листопада 2012 року та 20 грудня 2012 року в частині надання ОСОБА_4, як первісному власнику, у приватну власність вищезазначеної земельної ділянки, яка розміщена під прибудинковою територією та належить до земель житлової та громадської забудови, визнано недійсним свідоцтво про право власності серії САЕ № 882112, видане на його ім'я 07 березня 2013 року та зобов'язано останнього повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку, тобто право власності на спірну земельну ділянку повернуто територіальній громаді Миколаївської міської ради, а тому продаж земельної ділянки ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст.ст. 203, 215 ЦК України та вказана земельна ділянка підлягає витребуванню від ОСОБА_2, як теперішнього власника, та поверненню у власність територіальної громади.

-2-

Крім того, прокурор вказував, що чинним законодавством не передбачено будівництво індивідуальних житлових будинків на прибудинковій території, що є порушенням будівельних норм, а тому видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно підлягає визнанню недійсним, а будинок знесенню.

Посилаючись на вказані обставини, прокурор просив про задоволення його позовних вимог.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 25 березня 2014 року за реєстровим № 568, за яким ОСОБА_2 купив у ОСОБА_4 земельну ділянку площею 550 кв.м, кадастровий номер 4810136900:01:042:0017, по вул. Батуріна, 26/1 в м. Миколаєві та скасовано внесене 25 березня 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 11900825; визнано недійсним свідоцтво про право власності ОСОБА_2 на житловий будинок за цією ж адресою загальною площею 221,1 кв.м., житловою площею 76,9 кв.м., номер 27747255, видане 07 жовтня 2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області ОСОБА_6 та скасоване рішення цього державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 16292095 внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 жовтня 2014 року; та зобов'язано ОСОБА_2 повернути Миколаївській міській раді земельну ділянку в придатному для використання стані шляхом знесення житлового будинку, розташованого за цією адресою.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В запереченнях на апеляційну скаргу, прокурор посилався на її необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішеннями Миколаївської міської ради № 22/28 від 22 листопада 2012 року та № 23/51 від 20 грудня 2012 року у власність ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 550 кв. м, у тому числі 550 кв.м. - під прибудинковою територією, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Батуріна, 26/1 у м. Миколаєві (п. 11 розділу 1 і п.п. 8, 8.2 розділу 1), а 07 березня 2013 року він отримав свідоцтво про право власності на цю земельну ділянку серії САЕ № 882112.

12 березня 2014 року прокурор м. Миколаєва звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Миколаївської міської ради та ОСОБА_4 про визнання незаконними та скасування вищезазначених рішень, визнання недійсним свідоцтва на права власності на землю та зобов'язання ОСОБА_4 повернути земельну ділянку.

В той же час, 25 березня 2014 року ОСОБА_4 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 по договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 При цьому, п 3.9 цього договору передбачено, що земельна ділянка, яка відчужується за цим договором, вільна від будь-яких забудов (будівель та споруд).

-3-

Між тим, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 30 липня 2014 року, визнані незаконними та скасовані рішення Миколаївської міської ради № 22/28 від 22 листопада 2012 року та № 23/51 від 20 грудня 2012 року в частині безоплатного надання ОСОБА_4, як первісному власнику, права власності на спірну земельну ділянку визнано недійсним свідоцтво серії САЕ № 882112, видане йому 07 березня 2013 року на право його власності на вказану земельну ділянку та зобов'язано останнього повернути земельну ділянку Миколаївській міській раді.

Отже, названим судовим рішенням право власності на спірну земельну ділянку (прибудинкову територію) повернуто територіальній громаді від імені якої, всупереч її волі та чинного законодавства, діяла Миколаївська міська рада.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За такого, суд першої інстанції вірно виходив з того, що обставини, встановлені вищевказаним рішенням апеляційного суду Миколаївської області щодо належності спірної земельної ділянки до прибудинкової території, земель житлової та громадської забудови, яка перебувала у користуванні ЖКП ММР «Південь» і при передачі у власність підлягала вилученню та неправомірність набуття на неї права власності ОСОБА_4, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи, у якій беруть участь Миколаївська міська рада та ОСОБА_4

Між тим, відповідач ОСОБА_2 участі у розгляді вказаної справи не брав, тому має право заперечувати проти даного позову.

Заперечення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про те, що надана у власність ОСОБА_4 земельна ділянка не входить в межі прибудинкової території, що, на його думку, підтверджується наданим ним Проектом визначення площі земельної ділянки для розміщення п'ятиповерхового житлового будинку по вул. Батуріна, 26 у м. Миколаєві, виготовленим ТОВ фірма «Архдизайн» у 2014 році за замовлянням ОСОБА_4, є необґрунтованим.

Так, як встановлено із довідки відділу Держкомзему у місті Миколаєві від 12 грудня 2012 року № 4 та висновку Управління земельних ресурсів від 18 грудня 2012 року № 01-1125 (а.с 14-15), а також зі змісту вказаного вище рішення міської ради від 20 грудня 2012 року, передана ОСОБА_4 земельна ділянка за присвоєною поштовою адресою: вул. Батуріна, 26/1 м. Миколаєва, розміщена під прибудинковою територією та належить до земель житлової та громадської забудови.

На земельній ділянці за адресою: вул. Батуріна, 28-б, було розташоване нежитлове приміщення сміттєзбиральника, яке належало територіальній громаді м. Миколаєва та перебувало на балансі ЖКП ММР «Південь», яке здійснювало управління групою житлових будинків, до якої окрім інших, входив і будинок по вул. Батуріна, 26, власники квартир якого сплачували комунальні послуги на утримання цієї території.

Отже, наданий проект не може слугувати достатньою підставою, щоб вважати спірну земельну ділянку такою, що не входить до прибудинкової території та не належить до земель житлової та громадської забудови, оскільки в ньому не враховані вказані дані.

У зв'язку з тим, спірна земельна ділянка не могла бути виділена ОСОБА_4 у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд без процедури її вилучення та без погодження із співвласниками квартир вказаного будинку, а відтак і спірний договір купівлі-продажу укладений між відповідачами не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про визнання вчиненого правочину недійсним, є вірним.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах визначених Конституцією.

-4-

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування, зокрема, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140 Конституції України, ст. 2 ЦК України).

Отже, власником спірної земельної ділянки в межах м. Миколаєва є територіальна громада, а тому звернення прокурора до суду з позовом в інтересах територіальної громади, після скасування рішень Миколаївської міської ради в частині виділення земельної ділянки ОСОБА_4, щодо застосування похідних наслідків про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, із скасуванням рішень про державну реєстрацію прав та повернення земельної ділянки є правомірним. До того ж, належним способом захисту є витребування майна від нинішнього його володільця шляхом віндикації (ст. ст. 387, 388 ЦК України) (постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними») .

Відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України власник майна має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а також і від добросовісного набувача.

Така ж правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України в справах № № 6-25 цс 12, 6-14 цс 13, 6-57 цс та 6-67 цс 14.

Як встановлено, спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_4 безоплатно та з порушенням порядку, встановленого законодавством, яке діяло на той час, а також без дійсної волі власника земельної ділянки, територіальної громади, що встановлено названим рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 30 липня 2014 року, в зв'язку з чим, відповідно до вказаних положень ст. 388 ЦК України спірна земля підлягала витребуванню у теперішнього власника, ОСОБА_2 та поверненню територіальній громаді Миколаївській міській раді у придатному для використання стані.

Посилання суду на положення ч. 1 ст. 216 ЦК України є зайвим, проте, це не вплинуло на його остаточні висновки, оскільки зі змісту позову та обставин справи вбачається, та судом констатовано, що належним способом захисту порушеного права на спірну земельну ділянку є саме витребування земельної ділянки.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції не врахував той факт, що земельна ділянка перейшла у власність ОСОБА_4 за доброї волі Миколаївської міської ради і він не мав обмежень по її розпорядженню, а теперішній власник ділянки є добросовісним набувачем і підстав для витребування у нього майна згідно ст. 388 ЦК України не має, не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів і висновків районного суду не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Крім того, судом установлено, що після придбання земельної ділянки ОСОБА_2 побудував, а 07 жовтня 2014 року отримав свідоцтво на житловий будинок за вказаною адресою, зальною площею 221,1 кв.м., житловою площею 76,9 кв.м,.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсним вказаного свідоцтва та визнання недійсним і скасування рішення державного реєстратора, знесення житлового будинку, прокурор, посилаючись на порушення будівельних норм, вказував, що чинним законодавством не передбачено будівництво індивідуальних житлових будинків на прибудинковій території, а тому видане ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно підлягає визнанню недійсним, а будинок знесенню.

Вказані позовні вимоги прокурора заслуговують на увагу.

Так, згідно приписів ст. 1 Закону України «Про будівельні норми» будівельні норми є обов'язковими у сфері будівництва, містобудування та архітектури.

-5-

Пунктом 6.1 ДБН Б.2.2 - 5:2011 «Благоустрій територій» визначено, що на території з колективним користуванням прибудинковою територією (багатоквартирна багатоповерхова забудова) треба передбачити: транспортний проїзд (проїзди), пішохідні -

комунікації (основні, другорядні), велодоріжки, майданчики (дитячі, спортивні, відпочинку, розміщення контейнерів для збирання побутових відходів, гостьових автостоянок, майданчики для вигулу собак), озеленіння території.

Аналогічний перелік об'єктів, які можуть входити до складу прибудинкової території багатоповерхових житлових будинків, передбачений п. 4.6 ДСТУ - Н Б Б.2.2-9:2013 «Настанова щодо розподілу територій мікрорайонів (кварталів) для визначення при будинкових територій багатоквартирної забудови».

Отже, чинним законодавством не передбачено будівництво індивідуальних житлових будинків на прибудинковій території.

Тому висновок суду про те, що вказані позовні вимоги прокурора є похідними від вирішених вимог стосовно земельної ділянки та підлягали задоволенню, є обґрунтованим.

Надане суду апеляційної інстанції представником ОСОБА_3 рішення Миколаївської міської ради № 48/50 від 18 червня 2015 року Про затвердження проекту визначення площі земельної ділянки для обслуговування 5 - поверхового житлового будинку на відокремленій земельній ділянці кварталу, обмеженого вул. 1 Лінією, вул. Південною, вул. Батуріна та вул. Миколаївською, яким затверджено проект визначення площі земельної ділянки для обслуговування 5 - поверхового житлового будинку по вул. Батуріна, 26, колегія суддів вважає таким, що не заслуговує на увагу та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки вказане рішення винесено Миколаївською міською раду вже після ухваленого оскаржуваного рішення суду.

Отже, висновки суду ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і вимог закону.

Таким чином, рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: