Постанова

від 08.07.2015 по справі 922/3315/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2015 р. Справа № 922/3315/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників:

позивача - Корнієнка В.Є. за довіреністю б/н від 06.04.2015 р.

відповідача - Рябініного С.В. за довіреністю № 21 від 12.06.2015 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "МЕРКУРІЙ" (вх. № 2769Х/3-11) на рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2015 р. у справі № 922/3315/14

за позовом ПП "Ера", м. Харків

до ПАТ Банк "МЕРКУРІЙ", м. Харків

про припинення зобов'язань за договором

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Приватне підприємство "Ера" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить суд визнати припиненим зобов'язання за договором невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України № 02/1-25К-98 від 30.12.2013 року укладеним між Приватним підприємством "Ера" та Публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій " у зв'язку з поєднанням в особі Приватного підприємства "Ера" кредитора і боржника Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій". Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" витрати на оплату судового збору у розмірі 1218 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зобов'язання за Договором припинилось на підставі статті 606 ЦК України у зв'язку з поєднанням в особі Позивача кредитора та боржника Відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.09.2014 року по справі №922/3315/14 позовні вимоги Приватного підприємства "ЕРА" були задоволені повністю. Визнано припиненими зобов'язання за Договором невідновлюваної кредитної лінії в національній валюті України № 02/1-25К-98 від 30.12.2013 р., укладений між Приватним підприємством "ЕРА" та Публічним акціонерним товариством Банк "МЕРКУРІЙ"; стягнуто з Публічного акціонерного товариства Банк "МЕРКУРІЙ" на користь Приватного підприємства "ЕРА" сплачений судовий збір в сумі 1218 грн..

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 року рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2014 року по справі №922/3315/14 було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.11.2014 року та рішення господарського суду Харківської області від 17.09.2014 року по справі №922/3315/14 було скасовано та справу передано для нового розгляду до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.04.2015 р. (суддя Денисюк Т.С.) позовні вимоги ПП "ЕРА" задоволено повністю.

Визнано припиненими зобов'язання за Договором невідновлюваної кредитної лінії в національній валюті України № 02/1-25К-98 від 30.12.2013 р., укладений між Приватним підприємством "ЕРА" та Публічним акціонерним товариством Банк "МЕРКУРІЙ".

Стягнуто з ПАТ Банк "МЕРКУРІЙ" на користь ПП "ЕРА" сплачений судовий збір в сумі 1218 грн.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "МЕРКУРІЙ" з зазначеним рішенням не погодилась, звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст. 606 Цивільного кодексу України, ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Крім того, зазначає, що судом першої інстанції було неправомірно прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову, в якій він змінив і предмет позову і підставу. Позивач доповнив позов новою вимогою про припинення зобов'язання у зв'язку з неможливістю його виконання по ст. 607 ЦК України та навів нові фактичні обставини на підтвердження своїх вимог, що є порушенням вимог ст. 22 ГПК України.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2015 р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.06.2015 р.

Позивач 09.06.2015 р. надав за вх. № 9058 відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги відповідача заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

У судовому засіданні 10.06.2015 р. колегією суддів оголошено про перерву у розгляді справи до 08.07.2015 р.

Позивачем 07.07.2015 р. за вх. № 10354 надано додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та поясненнях до неї доводи сторони, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, оскаржуване рішення підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Вирішуючи питання предмету дослідження у даному спорі, колегія суддів зазначає, що рішення місцевого господарського суду у даній справі від 22.04.2015 р. підлягає скасуванню як таке, що винесено із порушенням процесуальних норм, яке полягає в одночасній зміні як предмета, так і підстав позову, що призвело до вирішення місцевим господарським судом іншого спору, аніж того, який виник при поданні первісного позову.

Так, 23.03.2015 р. позивачем до місцевого господарського суду була подана заява про зміну предмету позову - позивач просив суд визнати кредитне зобов'язання припиненим, але з іншої дати - з 01.04.2014 р. (абз. 6 а.с. 31 т.2).

В ході вирішення спору судом касаційної інстанції представник позивача пояснив, що ця заява була спрямована саме на зміну предмету, і наполіг на тому, що внаслідок подання даної заяви відбулася зміна цивільно-правовової вимоги, зобов'язання слід визнати припиненим саме з 01.04.2014 р.

Одночасно є очевидним є той факт, що змінилася і правова підстава позову. Так, в заяві чітко зазначено, що зобов'язання слід визнати припиненим у зв'язку із неможливістю його виконання, на підставі приписів ст. 607 ЦК України (останній абзац арк. 30 т.2).

В первісному позові позивач на приписи ст. 607 ЦК України не посилався і про таку підставу припинення зобов'язання, як неможливість виконання, не зазначав. Первісний позов ґрунтувався посиланням на ст.606 ЦК України (поєднання боржника та кредитора в одній особі).

Таким чином, поданням заяви від 23.03.2015 р. позивач одночасно змінив і предмет, і підставу позову, що є поданням нового позову.

Відповідно до положень ст. 22 ГПК України позивачу не надано права змінити одночасно і предмет и підставу позову.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", - "зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета і підстав позову не попускається. У разі подання позивачем заяви, направленої на одночасну зміну предмета і підстав позову, господарський суд повинен відмовити в задоволенні такої заяви і, приєднавши її до матеріалів справи та зазначивши про цю відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернутися з новим позовом у загальному порядку."

Колегія суддів погоджується із наведеним тлумаченням процесуального закону Вищим господарським судом України і зазначає, що прийняття судом до розгляду заяви, якою одночасно змінюється і предмет і підстава позову, суперечить правопорядку в Україні, оскільки означає, що протиправна дія (подання заяви із порушенням ст. 22 ГПК) потягла такі ж наслідки, що і правомірна дія (подання заяви про зміну підстави або предмету позову), а такого у правовій державі бути не може.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд безпідставно прийняв до розгляду заяву про зміну предмету позову від 23.03.2015 р.

Тому колегія суддів визначає предмет дослідження у даному спорі виключно в межах первісної позовної заяви і вирішує спір, виходячи із предмету і підстав, зазначених в позовній заяві від 08.08.2014 р.

Дослідивши встановлені у спорі обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів встановила наступне.

30.12.2013 між Публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" та Приватним підприємством "Ера" (як позичальником) був укладений договір невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України № 02/1-25К-98, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого банк надав позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання, ліміт якої встановлено в розмірі 8 800 000,00 грн.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 кредитного договору № 02/1-25К-98 від 30.12.2013 розмір процентів за користування кредитом встановлено в розмірі 20% річних з 30 грудня 2013 р., а з 01 лютого 2014 р. - 20,9% річних; процентна ставка фіксована. Кінцевий термін повернення заборгованості за кредитною лінією - 26 грудня 2013 р.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору № 02/1-25К-98 від 30.12.2013 виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за даним договором забезпечується заставою майнових прав № 02/2-08-146 від 30.12.2013.

За умовами договору застави майнових прав № 02/2-08-146 від 30.12.2013 ПП "Ера" (як заставодавець) для забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором передає у заставу ПАТ Банк "Меркурій" (як заставодержателю) право вимоги грошової суми у розмірі 8 800 000,00 грн., які розміщені на депозитному рахунку згідно з договором банківського вкладу (депозиту) "класичний" № 251 від 30.12.2013.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору банківського вкладу (депозиту) "класичний" № 251 від 30.12.2013 банк прийняв від ПП "Ера" (вкладника) грошові кошти у формі вкладу (депозиту) в сумі 8 800 000,00 грн. за умови щомісячного нарахування процентів на суму вкладу, розмір яких встановлено на рівні 20,9% річних. Строк зберігання вкладу - 362 дня з 30.12.2013, а термін його повернення - 26.12.2014.

Згідно з п. 2.5 договору банківського вкладу (депозиту) вкладник має право одержати суму вкладу у повному розмірі або частково у будь-який час.

За умовами пп. 3.2.4, 3.4.4 договору банківського вкладу (депозиту) вкладник має право порушити питання про дострокове повернення вкладу (у повному або частковому розмірі). Про дострокове повернення вкладу необхідно у письмовій формі попередити банк за 5 банківських днів.

Відповідно до п. 2.6 договору банківського вкладу (депозиту) за вкладним (депозитним) рахунком суб'єкта господарювання забороняється проведення розрахункових операцій, крім операцій, пов'язаних із реалізацією майнових прав на суму коштів, що зберігаються на вкладному (депозитному) рахунку, відповідно до договору застави коштів; видача коштів готівкою.

19.02.2014 ПП "Ера" направив на адресу ПАТ Банк "Меркурій" лист-вимогу (отримано банком 20.02.2014) про розірвання договору банківського вкладу (депозиту) № 251 від 30.12.2013 та не пізніше п'яти банківських днів з дня отримання вимоги перерахувати кошти на рахунок № 20627320251, відкритий у ПАТ Банк "Меркурій", в якості погашення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до статті 606 Цивільного Кодексу України ( далі - ЦК) зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора) певну дію ( передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.1,2 статті 509 ЦК). Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто, зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення.

Колегія суддів зазначає, що до спірних правовідносин не може бути застосовані приписи ст. 606 ЦК України, оскільки в даному випадку наявні два різних правовідношення, а саме: кредитне правовідношення, яке виникло на підставі Договору № 02/1-25К-98 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 30.12.2013р. та депозитне правовідношення, яке виникло на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) «Класичний» № 251 від 30.12.2013р.

За умовами Кредитного зобов'язання позичальник - ПП «ЕРА» так і залишився в статусі Позичальника, а АТ БАНК «МЕРКУРІЙ» - Кредитором, на підтвердження в матеріали справи залучене рішення суду по справі № 922/2772/14 від 10.03.2015р., яке відповідно до вимог чинного законодавства пред'явлено до виконання.

За депозитним зобов'язанням всі суб'єкти також залишилися в своєму статусі. В жодному правовідношенні не відбулося об'єднання в одній особі Боржника і Кредитора.

Як зазначає позивач, 01.04.2014 року, внаслідок порушення позивачем умов Кредитного договору та на підставі положень пунктів 5.3.8., 5.3.9. та 4.1 Кредитного договору, умов Договору застави та приписів законодавства України (а також враховуючи письмове волевиявлення позивача, спрямоване на зарахування депозитних коштів у рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором), між сторонами відбулось «автоматичне відступлення права вимоги на предмет застави», що, на думку позивача, призвело до поєднання в цих правовідносинах боржника і кредитора в особі АТ БАНКУ «МЕРКУРІЙ» та припинення правовідношень за Кредитним договором на підставі ст. 606 ЦК України.

Однак докази звернення відповідачем стягнення на предмет застави матеріли справи не містять. Як стверджує відповідач, він не звертав стягнення на предмет застави (майнові права), списання коштів з депозитного рахунку для погашення заборгованості за кредитним договором не проводилось, що підтверджується виписками з рахунків ПП «ЕРА».

Звернення стягнення на заставлене майно не проводилось, заборгованість за кредитним договором позивача не погашена і зобов'язання позивача за кредитним договором не припинено.

В цій частині колегія суддів зазначає, що звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя.

У відповідності з Цивільним кодексом України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет застави - це право заставодержателя. Тобто звернення стягнення на предмет застави (або на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або в позасудовому порядку) здійснює виключно заставодержатель на підставі укладеного договору застави.

Тому «автоматичного» звернення стягнення на предмет застави, на яке посилається позивач у позові, здійснено бути не може

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвалене місцевим господарським судом рішення підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог позивача має бути відмовлено.

Керуючись ст. ст. 99, 101,102, п.2 ст. 103, п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ Банку "МЕРКУРІЙ" на рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2015 р. у справі № 922/3315/14 задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.04.2015 р. у справі № 922/3315/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ПП "Ера" (код ЄДРПОУ 25464456) в доход державного бюджету України (рахунок отримувача 31216206782003 , отримувач коштів УДКСУ у Дзержинському р-ні м. Харкова Харківської області, код отримувача 37999654, банк отримувача ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача (МФО) 851011, код класифікації доходів бюджету 22030001 "Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050)", призначення платежу - судовий збір за подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду, код ЄДРПОУ 26018612) 609,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 13.07.15

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.