Постанова

від 13.02.2007 по справі 6/326-05

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

6/326-05

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

13 лютого 2007 р.                                                                                   № 6/326-05  

 Вищий  господарський  суд  України  у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Т.Б.  Дроботової,Н.О. Волковицької,Л. І.  Рогач

за участю представників:

позивача

відповідача

не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)не з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належним чином)

розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група”

на постанову Житомирського апеляційного господарського суду  від 07.11.2006р.

у справі№ 6/326-05 господарського суду  Вінницької області  

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “Він Хант Інвест”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група”

простягнення 214333грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Спільне українсько-російське підприємство “Він Хант Інвест” звернулося до господарського суду  Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Вінницька продовольча група 2000” про стягнення 214333грн. заборгованості за договором позики, в тому числі 165163грн. основного боргу та 49170грн. штрафних санкцій, мотивуючи позовні вимоги порушення відповідачем передбачених умовами договору порядку та строків виконання грошових зобов'язань, статтями 91, 192, 214 Цивільного кодексу Української РСР, статтями 526, 549, 550, 551, 1046, 1049  Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 03.10.2005р. здійснено заміну відповідача, зазначеного у позовній заяві, його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Вінницька промислова група” відповідно до положень Статуту товариства.

Відповідач заперечив позовні вимоги повністю, вказавши, що згідно листа позивача він перерахував кошти, належні до погашення позики, ЗАТ “Вищеольчедаївський цукровий завод”, власником 99,8% акцій якого є позивач.

Рішенням господарського суду  Вінницької області  від 21.06.2006р. (суддя Говор Н.Д.) позовні вимоги задоволено частково; з відповідача на користь позивача стягнуто 164363грн. заборгованості за договором позики, 49010грн. штрафу та 2251,2грн. судових витрат; у задоволенні решти позову відмовлено.

Рішення обґрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язань за договором позики, відсутністю належних та допустимих доказів щодо вчинення сторонами правочину з передачі зобов'язань за договором позики третій особі,  Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України, статтями 512 та 526 Цивільного кодексу України,  що визначають підставу заміни кредитора у зобов'язанні та порядок та спосіб виконання зобов'язань.

Постановою Житомирського апеляційного господарського суду  від 07.11.2006р. (судді: Зарудяна Л.О. –головуючий, Вечірко І.О., Ляхевич А.А.) рішення суду першої інстанції залишено без змін з огляду на його законність та обґрунтованість, здійснення відповідачем заміни кредитора у зобов'язанні без погодження з первісним кредитором, в зв'язку з чим його грошове зобов'язання перед первісним кредитором не припинилось.

Не погоджуючись з судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позовних вимог та передати справу на новий розгляд, посилаючись на неповне дослідження судами обставин справи щодо підстав здійснення сплати коштів третій особі.

Позивач не подав відзив на касаційну скаргу; сторони не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з обставин справи, позивачем та відповідачем було укладено договір безпроцентної позики від 15.09.2003р. № 10-П, предметом якого є надання відповідачу безвідсоткової позики в розмірі 270000грн. з терміном повернення до 04.01.2004р., у разі несвоєчасного повернення позики  до відповідача застосовується штраф у розмірі 20% несвоєчасно повернутої позики.

За пунктом 16 договору для зміни умов договору необхідна взаємна згода сторін із складанням письмового документу; жодна сторона не має права передавати свої права за договором третій особі без письмової згоди іншої сторони.

Також судами встановлено, що на виконання вказаного договору позивач перерахував відповідачу 270000грн. за платіжним дорученням № 1 від 15.09.2003р.

Згідно банківських виписок та касових документів відповідачем було перераховано позивачу 105637грн., при цьому станом на момент виникнення зобов'язання щодо повернення позики заборгованість становила суму 245050грн., а станом на момент звернення з позовною заявою до суду – 164343грн.

З огляду на невиконання відповідачем зобов'язань по повернення наданої позики у строки, передбачені договором, позивач звернувся за судовим захистом порушеного права шляхом стягнення з відповідача суми боргу та штрафних санкцій.

Також попередніми судовими інстанціями було встановлено, що відповідач здійснював перерахування коштів ЗАТ “Вищеольчедаївський цукровий завод”, посилаючись на лист позивача від 19.09.2003р., вх. № 105/03.

За висновком судової експертизи листа від 19.09.2003р., призначеної у справі, на вказаний лист першочергово був нанесений відтиск печатки, а в подальшому текст та підпис (а.с.113-115)

Дослідивши лист від 19.09.2003р., вх. № 105/03, як перша, так і апеляційна інстанція дійшли висновку, що відповідачем не надано беззаперечних доказів видачі позивачем вказаного листа, та що він не є належним доказом здійснення позивачем його заміни як кредитора у спірних правовідносинах, оскільки не відповідає приписам статті 33 Господарського процесуального кодексу України про належність та допустимість доказів, вищенаведеним умовам договору позики, а також положенням статей 512, 513 Цивільного кодексу України.

Таким чином, задовольняючи позов у частині основного боргу, місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання відповідно до умов договору позики та чинного законодавства.  

Переглядаючи законність та обґрунтованість судового рішення в повному обсязі відповідно до вимог частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідач безпідставно  самостійно здійснив заміну кредитора у зобов'язанні.

Однак висновки попередніх судових інстанцій є передчасними, оскільки вони не ґрунтуються на повному, всебічному та об'єктивному дослідження всіх обставин справи в їх сукупності.

Так, відхиляючи доводи відповідача щодо здійснення ним перерахування грошових коштів на користь третьої особи, суди виходили з норм цивільного законодавства, що регулює порядок заміни кредитора в зобов'язанні, що характеризується вибуттям з правовідносин однієї особи (первісного кредитора) та вступом до них нового кредитора.

Судами правильно зазначено, що за статтею 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є кредитор та боржник.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення ним права вимоги іншій особі, правонаступництва, виконання обов'язку боржника поручителем чи заставодавцем, виконання обов'язку боржника третьою особою, а також у інших, визначених законодавством випадках; кредитор у зобов'язанні не  може бути замінений, якщо це встановлено законом або договором. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у тій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання (статті 512, 513 Цивільного кодексу України).

Водночас відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому сторони вправі за взаємною згодою змінити спосіб виконання цього зобов'язання, без вибуття первісного кредитора зі взаємних зобов'язань сторін.

Як вбачається з відзиву відповідача, його заперечення ґрунтуються на виконанні ним грошового зобов'язання у спосіб, запропонований позивачем, та прийнятий відповідачем, а не на заміні однієї з сторін у зобов'язанні будь-яким чином.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими у справі доказами.

За приписами статей 84 та 105 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення та постанови вказуються обставини справи, встановлені господарськими судами, докази, на підставі яких прийнято рішення, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення.

Тобто, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні в мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування та ті доведені фактичні обставини справи, з огляду на які ці доводи або докази не прийнято до уваги судом.

Натомість з вищевикладеного вбачається, що наведені відповідачем доводи та заперечення не розглянуто судовими інстанціями відповідно до їх суті та не застосовано приписи цивільного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, судові рішення не містять чіткого висновку щодо належності та допустимості листа від 19.09.2003р. вх. № 105/03, як доказу в частині викладених відповідачем заперечень.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5  Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду та рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди всупереч статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності;  не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не проаналізували належним чином зобов'язальні правовідносини, що виникли та існували між сторонами.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і   правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають з вище зазначених підстав.

З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанова апеляційної інстанції та рішення господарського суду підлягають скасуванню, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, господарському суду слід врахувати вищенаведене, та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 частини 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського  процесуального кодексу України,  Вищий  господарський  суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю  “Вінницька промислова група” задовольнити.

 Постанову Житомирського апеляційного господарського суду  від 07.11.2006р. у справі № 6/326-05 господарського суду  Вінницької області  та

рішення господарського суду Вінницької області від 21.06.2006р. скасувати.

              Справу направити на новий розгляд до господарського суду Вінницької області.

Головуючий                                                                                         Т. Дроботова

Судді:                                                                                                    Н. Волковицька

 Л. Рогач