Постанова

від 13.02.2012 по справі 13/5005/11373/2011

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.02.2012 року Справа № 13/5005/11373/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М.-доповідача

суддів: Тищик І.В., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Шевченко Ю.В.

Представники сторін:

від позивача : ОСОБА_1 представник, довіреність №3 від 20.01.10;

ОСОБА_2 голова фермерського господарства "Прерія", наказ №3

від 02.10.02;

від відповідача: ОСОБА_3 представник, довіреність №143 від 10.10.11;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м.Верхньодніпровськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2011р.

у справі № 13/5005/11373/2011

за позовом фермерського господарства В«ПреріяВ» , с. Дружба Криничанського району Дніпропетровської області

до відповідача : фізичної особи -підприємця ОСОБА_4,

м. Верхньодніпровськ

про стягнення 585 633,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

31.08.2011 року до господарського суду Дніпропетровської області звернувся позивач фермерське господарство «Прерія»з позовною заявою до відповідача ФОП ОСОБА_4 про стягнення збитків за договором. Позивач посилався на те, що у відповідності до договору складського зберігання він передав на зберігання відповідачеві 124 830 кг зерна соняшника (накладна №105 від 26.11.09р.) без вказання терміну зберігання. З цієї кількості частина зерна 10000 кг була продана відповідачеві, таким чином залишилось на зберіганні 114 830 кг зерна соняшника, яку у травні 2009 року позивач у претензії просив або придбати у нього позивачем або повернути зі зберігання. Пізніше позивач дізнався, що відповідач переробив переданий ним відповідачеві соняшник на олію, яку реалізував на ринках м. Дніпропетровська, і взагалі відповідач не мав статусу складу, сертифікація його діяльності не була проведена, а отже він не мав правомочностей приймати зерно та продукти його переробки на зберігання. Неправомірними діями відповідача позивачеві заподіяні збитки 585 633 грн., що складають вартість зданого на зберігання соняшника і не повернутого позивачеві 114 830 кг, виходячи з вартості 5 100 грн. за 1000 кг на підставі довідки Дніпропетровської Торгово-промислової палати, , які він і просив стягнути з відповідача.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у цій справі від 18.10 2011 року зустрічна позовна заява ФОП ОСОБА_4 повернута без розгляду. Ухвала не оскаржена і не скасована.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у цій справі від 02.11.2011 року провадження у справі в частині стягнення 1000 грн. припинено через її сплату, в іншій частині позовні вимоги визнані обґрунтованими і задоволені.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального і процесуального права, а саме, - неправильне визначення розміру збитків, оскільки збитки визначаються на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора місці, де зобов'язання має бути виконане. Оскільки вимога була пред'явлена у 2009 році, то і збитки слід обраховувати саме на цей період. Оскільки на липень 2009 року вартість соняшника складала 2200 грн., то і розмір збитків складає 252 526 грн.. Просив прийняти апеляційну скаргу до розгляду і постановити нове рішення.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.11р. (у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач) суддів: Тищик І.В., Швець В.В.) прийнято апеляційну скаргу до розгляду у судому засіданні 16.01.12р.

У відповідності з розпорядженням секретаря судової палати ОСОБА_5 від 13.01.12р. дану справу передано на розгляд колегії суддів у складі:

головуючого судді: Білецької Л.М. суддів: Тищик І.В., Верхогляд Т.А.

У судовому засіданні 16.01.12р. винесено ухвалу про відкладення розгляду справи до 01.02.12р.

У судовому засіданні 01.02.12р. колегією суддів прийнято ухвалу про відкладення розгляду справи до 13.02.12р.

В судовому засіданні 13.02.12р. оголошені вступна та резолютивна частини постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суд апеляційної інстанції, вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, перевірив правильність висновків суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, повноту їх дослідження судом першої інстанції та юридичну оцінку, і прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 10.12.1996р. № 02-5/422 "Про судове рішення" - рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З матеріалів справи видно, що між сторонами укладений 26.11.2006 року договір складського зберігання зерна, у відповідності до умов якого позивач (поклажодавець) передав на зберігання відповідачеві зерно в кількості 124 830 кг. Зерновий склад не має права розпоряджатися зерном (п. 18 договору). Строк зберігання зерна не обмежений, з послідуючою реалізацією ( п. 23 договору). Факт здавання на зберігання зерна підтверджений накладною № 105 від 26.11.2008 року (а.с. 13).

16.05.2009 року позивач направив відповідачеві претензію, у якій він просив або повернути йому соняшник зі зберігання, або повернути кошти у разі реалізації зданого на зберігання соняшника (а.с. 41), факт отримання відповідачем претензії не заперечується, так само як і наявність боргу, що підтверджується частковою проплатою. У цій частині провадження у справі припинено. Повноважений представник відповідача заявив у судовому засіданні про готовність свого довірителя розрахуватися за ціною на день пред'явлення вимоги. Заперечення щодо прийнятого рішення стосуються тільки в частині стягнення розміру збитків за ціною на момент прийняття рішення суду, що складає понад 200000 гривень і є суттєвим для сторін.

З цього приводу апеляційний суд зазначає, що заперечення відповідача не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки правова позиція суду першої інстанції у цій справі узгоджується з нормами матеріального права, а саме з положеннями ст. ст.6, 22, 623 ЦК України.

У відповідності до ст. 6 ЦК України - сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Згідно ст. 22. ЦК України - особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Статтею 623 ЦК України унормовано, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Апеляційний суд оцінює позиції п.п. 18 і 23 договору як свободу договору, оскільки договір зберігання не передбачає права реалізувати товар, що переданий на зберігання.

Оскільки позов був пред'явлений у 2011 році, то судом першої інстанції обґрунтовано було стягнуто відшкодування збитків за ціною, яка існувала в цей час, а не на момент 2009 року. Є правильним висновок щодо порушення свого обов'язку відповідачем повернути зерно зі зберігання або передати гроші у разі його реалізації. Правовідносини були правильно кваліфіковані як завдання збитків, що виникли із зобов'язання і до цих правовідносин обґрунтовано застосоване відповідне законодавство.

Таким чином , доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, вони не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.11р. у справі № 13/5005/11373/2011 -залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4, м.Верхньодніпровськ -без задоволення.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.В. Тищик

Суддя Т.А. Верхогляд