Постанова

від 30.06.2015 по справі 2а-11574/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" червня 2015 р. м. Київ К/800/9553/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології"

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 р.

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2014 р.

по справі № 2а-11574/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології"

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві

за участю Прокуратури Оболонського району м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІБК «Євротехнології» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 09.04.2012 № № 0000022201, 0000032201, 0000042201.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2014 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 р. у даній справі відмовлено у задоволенні позову з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2011, за підсумками якої складено акт від 19.03.2012 №16/22-01/24373295 та виявлено порушення п. 5.1, пп. 5.21 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. пп. 14.1.36, 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.10.2 п. 138.10 ст.138, пп. пп. 139.1.1, 139.1.9, 139.1.12 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 1 225 311,49 грн., в т.ч.: за ІV квартал 2009 року на суму 364 387,33 грн., за І квартал 2010 року на суму 697 997,94 грн., за ІІ квартал 2010 року на суму 133 439,19 грн., за ІІІ квартал 2010 року на суму 22 742,63 грн., за ІV квартал 2010 року на суму 1 947,47 грн., за І квартал 2011 року на суму 2 644,36 грн., за ІІІ квартал 2011 року на суму 97,50 грн., за ІV квартал 2011 року на суму 2 055,07 грн.; пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.2 ст. 201 Податкового кодексу України, пп. 4.6.8 Порядку складання та подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 №41, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 049 672,57 грн., в т. ч. за листопад 2009 року у сумі 177 674,91 грн., за грудень 2009 року у сумі 134 350,99 грн., за січень 2010 року у сумі 218 600,34 грн., за лютий 2010 року у сумі 104 666,66 грн., за березень 2010 року у сумі 244 676,34 грн., за квітень 2010 року у сумі 102 947,82 грн., за серпень 2010 року у сумі 16 666,67 грн., за вересень 2010 року у сумі 1 527,44 грн., за жовтень 2010 року у сумі 187,38 грн., за листопад 2010 року у сумі 591,06 грн., за грудень 2010 року у сумі 1 099,07 грн., за січень 2011 року у сумі 1 315,40 грн., за березень 2011 року у сумі 4 228,97 грн., за серпень 2011 року у сумі 1 776,50 грн., за жовтень 2011 року у сумі 1 666,70 грн., за листопад 2011 року у сумі 16 677,22 грн., за грудень 2011 року у сумі 21 019,10 грн., а також завищення податку на додану вартість за травень 2010 року на загальну суму 4 254,77 грн. та завищення залишку від'ємного значення ПДВ за грудень 2009 року в сумі 9 545,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем прийнято спірні податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012 року №0000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 1 530 441,13 грн., з них 1 225 311,49 грн. - за основним платежем, 305 129,64 грн. - за штрафними санкціями, №0000032201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 1 305 387,16 грн., з них 1 045 417,80 грн. - за основним платежем, 259 969,36 грн. - за штрафними санкціями, №0000042201, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 9 545,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на безпідставність сформованого внаслідок непідтверджених належними первинними документами господарських операцій податкового кредиту та валових витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток

Однак, з такими висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Встановлено, що підставою для нарахування грошових зобов'язань з податків на прибуток та на додану вартість стало виявлення податковим органом під час перевірки позивача взаємовідносини останнього з контрагентами ПП «Фірма «Володар», ТОВ «БК «Геліос», ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Сапфір 3000», ТОВ «Розетка.УА» та ТОВ «Дак-Мастер» за угодами, які, на переконання податкового органу, не створюють юридичних наслідків, ними обумовлених.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів зважає на таке.

З матеріалів справи вбачається, що у відносини із вищезазначеними контрагентами позивач вступав у період їх правового регулювання Законами України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Справляння податку на прибуток та податку на додану вартість, грошові зобов'язання з яких визначені позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями на основі зменшення валових витрат та податкового кредиту платника, здійснювалось в межах правил, встановлених наступними юридичними нормами.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування цим податком є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку, а також на суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (пп. 5.2.1 п. 5.2 Закону).

Відповідно до абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 указаного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями Податкового кодексу України закріплено, що об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду (пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Кодексу).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 вказаного Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з Законом України «Про податок на додану вартість» (п. 1.7 ст. 1).

За правилами пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками відповідні реквізити.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Зміст юридичних норм, закріплених в Податковому кодексі Україні в розділі «Податок на додану вартість», що набрав чинності 01.01.2011 року, аналогічний вищенаведеним положенням Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи обставини справи та приведені норми, вбачається, що спірною в межах розгляду оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є реальність вчинених позивачем з його контрагентами господарських операцій, на основі яких першим зменшено об'єкт оподаткування податком на прибуток та сформовано податковий кредит.

З огляду на що, судова колегія зазначає, що під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, який є обов'язковим.

Статтею 9 цього у частині 1 встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відтак, дослідженню підлягають обставини реальності вчинення господарських операцій у межах спірних правовідносин, з посиланням на первинні документи, що опосередковували господарські відносини позивача з його контрагентами, які податковий орган вважає складеними без фактичного здійснення господарських операцій, а лише задля отримання податкової вигоди.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як замовником, та ПП «Фірма «Володар», як підрядником (виконавцем), укладено договір підряду №18/08-2010 від 18.08.2010, предметом якого було зобов'язання виконавця на свій ризик виконати за завданням замовника електромонтажні роботи на будівництві «Реконструкція з надбудовою промислового корпусу №1 (літера «В») по вул. Новоконстантинівській, 18 в Оболонському районі м. Києва під офісно-торгівельний центр» та здати їх замовнику. Водночас, позивач зобов'язувався прийняти та оплатити вказані роботи у порядку та на умовах цього договору.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано судам договірну ціну (додаток №1 до договору), локальний кошторис, підсумкову відомість ресурсів, довідку про вартість виконаних підрядних робіт за серпень 2010 року (типової форми КБ-3, затвердженої спільним наказом Держкомстату та Державного комітету з будівництва та архітектури від 21.06.2002 №237/5), акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року (типової форми КБ-2в, затвердженої наказом Мінрегіонбуду України від 04.12.2009 №554) та податкову накладну.

Встановлено, що надана довідка та акт приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2010 року мають методологічні дефекти, на підставі чого судами поставлено під сумнів реальність виконання господарських операцій за вищевказаним договором. Щодо відповідності інших первинних документів їх дійсному економічному змісту та вимогам чинного законодавства, зауважень у податкового органу не було.

Досліджуючи господарські операцій між позивачем та ТОВ «БК «Геліос», ТОВ «Акцент-Електро», ТОВ «Дак-Мастер» суди дійшли аналогічних висновків за схожих встановлених фактичних обставин.

Серед іншого встановлено, що предметом договору №161109-02 від 16.11.2009, укладеного між позивачем, як замовником, та ТОВ «БК «Геліос», як виконавцем, було виконання будівельних робіт на об'єкті: торгово-офісний комплекс з об'єктами громадського призначення і паркінгом, що знаходиться за адресою: вул. Здолобунівська, 13 в Дарницькому районі м. Києва. Умови вказаного договору аналогічні попередньо дослідженим договорам з ТОВ «БК «Геліос».

По відносинам за вказаним договором позивачем надано суду податкову накладну від 30.11.2009 №301106 на суму поставки послуг з будівельно-монтажних робіт у розмірі 250 000, 00 грн. та 50 000, 00 грн. ПДВ. Також, позивачем надано розрахунок №1/301106 від 01.12.2009 коригування кількісних та вартісних показників до зазначеної податкової накладної, яким зменшено визначені в ній показники податкових зобов'язань на суму поставки.

Окрім того, позивачем надано копію ліцензії Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України серії АВ №119375, виданої ТОВ «БК «Геліос» на період з 01.07.2006 по 21.07.2011 на здійснення будівельної діяльності, а також докази розрахунків з контрагентом відповідно до умов договорів.

Обговорюючи реальність спірних господарських операцій за вищевказаними угодами з ТОВ «БК «Геліос», суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем докази не являються такими, що належно підтверджують фактичне здійснення цих операцій з тих підстав, що позивачем не надано суду передбачених умовами договорів двосторонніх актів проміжного приймання відповідальних конструкцій і актів огляду схованих робіт, доказів передачі ним виконавцю фронту робіт, призначення уповноваженої особи на об'єкті, технічної та виконавчої документації.

На підтвердження господарських операцій з поставки витратних матеріалів (чорнила для картриджів, папір А4 тощо) та деякої комп'ютерної техніки Товариством з обмеженою відповідальність «Сапфір 3000» позивачем надано податкові та прибуткові накладні, складені в період з грудня 2009 року по грудень 2010 року, а також видаткові накладні й рахунки-фактури за січень, червень та липень 2011 року.

Надаючи оцінку цим обставинам, суди звернули увагу на те, що надані позивачем прибуткові накладні не містять підпису особи, які їх відвантажила та одержала. Також, позивачем не надано рахунків, на підставі яких відбувалось замовлення товару, і на які міститься посилання в наданих податкових накладних. Деякі видаткові та податкові накладні містять виправлення в датах їх складання. Також, деякі видаткові накладні не містять підпису отримувача товару й прізвища та посади особи, що його відпустила. Надані позивачем, серед інших, рахунки фактури №S011115 від 11.01.2011 та № S060929 від 09.06.2011, судами також не прийняті до уваги, оскільки неможливо ідентифікувати й встановити посаду особи, яка склала ці документи.

Таким чином, на думку податкового органу, з чим погодились суди попередніх інстанцій, реальність виконання господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сапфір 3000» належно не підтверджується.

Аналогічних висновків, з огляду на наявність недоліків у документах бухгалтерського та складського обліку, суди дійшли і щодо відносин позивача з ТОВ «Розетка. УА» з поставки комп'ютерного обладнання, на підтвердження реальності яких позивачем надано податкову накладну № 618 від 16.09.2010 та прибуткову накладну №ПН-0011778 від 17.09.2010, податкову накладну № 1572 від 28.09.2010 та прибуткову накладну № ПН-0011628 від 29.09.2010, податкову накладну № 7852 від 23.11.2010 та прибуткову накладну № ПН-0012087 від 24.11.2010, податкову накладну № 2257 від 21.01.2011, видаткову накладну № 19541 від 22.01.2011 та рахунок-фактуру №СФ-0019541 від 21.01.2011, видаткову накладну № 29677 від 17.03.2011 та рахунок-фактуру №СФ-0029677 від 16.03.2011, податкову накладну № 1428 від 15.04.2011.

Окрім того, як на підставу для відмови у позові, суди виходили з того, що за результатами податкових перевірок ТОВ «Розетка.УА» та ТОВ «Дак-Мастер», які відображені в актах ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 16.05.2011 №517/23-7/37193071 та від 25.10.2011 № 1394/23-7/37240807, працівниками податкової інспекції встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, автомобільний чи інший транспорт та устаткування, необхідне для здійснення господарської діяльності.

Як встановлено в ході розгляду цієї справи, надані позивачем до перевірки первинні бухгалтерські документи, згідно переліку, складені у межах виконання укладених договорів у межах спірних правовідносин, загалом відповідають вимогам податкового та бухгалтерського законодавства. Контролюючий орган не заперечує фактичне виконання позивачем умов договорів та настання відповідних реальних наслідків, обумовлених ними, як то надання послуг, виконання робіт, поставка обладнання тощо. Разом з тим, посилаючись на виявлені недоліки у деяких первинних документах, наданих його контрагентами та виявленими у подальшому дефектів правового статусу таких контрагентів, податковий орган визначив податкові зобов'язання ТОВ "ІБК "Євротехнології". Відповідні порушення позивачем вимог податкового законодавства податковий орган пов'язує виключно з недоліками, які на його думку, мають місце в діяльності підприємств-контрагентів.

З цього приводу колегія суддів, направляючи справу на новий розгляд, зазначала наступне, що, однак, не було прийнято судами до уваги та, відповідно, призвело до неправильного її вирішення.

Так, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності.

Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові ВСУ № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

У той же час, необхідно враховувати, що вимоги статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» щодо необхідної наявності в кожному первинному документі належних реквізитів варто поширювати саме на того суб'єкта господарювання, який веде бухгалтерський облік. Немає підстав покладати відповідальність за невиконання обов'язку щодо належного ведення бухгалтерського обліку одним суб'єктом господарювання на інших.

Таким чином, відповідно до зазначеного Закону відповідальність за недостовірність даних первинних документів несуть особи, які забезпечують ведення бухгалтерського обліку та складають ці первинні документи. А відтак, суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за недобросовісне виконання контрагентами своїх обов'язків щодо складання первинних документів.

Отже, формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

У той же час, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину.

Таких доказів контролюючим органом судам не надано.

З наведених вище законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач надав судам достатньо належних доказів, які свідчать про обґрунтованість його дій щодо формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ у межах спірних правовідносин.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, враховуючи порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування цих рішень з прийняттям нового рішення, зокрема про задоволення позовних вимог з наведених вище мотивів.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІБК "Євротехнології" задовольнити.

Скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2015 р. та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2014 р. по справі № 2а-11574/12/2670.

Постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 09.04.2012р. № 0000022201, №0000032201, №0000042201.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Постанова складена у повному обсязі 03.07.2015 р.