Постанова

від 14.07.2015 по справі 906/172/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2015 року Справа № 906/172/14 Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Яценко О.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Заступника прокурора Рівненської області на постановувід 20.05.2015 Рівненського апеляційного господарського суду у справі Господарського суду Житомирської області № 906/172/14 за позовомПрокурора Андрушівського району в інтересах держави до 1.Волицької сільської ради 2.Фермерського господарства "Добробут 2008" за участюЗаступника прокурора Житомирської області провизнання протиправним та скасування рішення сесії Волицької сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, за участю представників: Генеральної прокуратури - Попенко О.С. відповідача 1 - відповідача 2 -не з'явились не з'явились ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11.04.2014, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.06.2014, відмовлено в задоволенні уточнених позовних вимог Прокурора Андрушівського району в інтересах держави (далі-позивач) до Волицької сільської ради (далі - відповідач-1) та Фермерського господарства "Добробут 2008" (далі - відповідач-2) про визнання незаконним та скасування рішення Волицької сільської ради від 18.09.2013 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду Фермерському господарству "Добробут 2008" для ведення фермерського господарства", визнання недійсним договору оренди землі від 02.12.2013, укладеного між відповідачами, який зареєстрований у реєстраційній службі Андрушівського районного управління юстиції за №3635608 від 02.12.2013, та зобов'язання Фермерського господарства "Добробут 2008" повернути земельну ділянку площею 14,0 га нормативною грошовою оцінкою 395739,40грн (кадастровий номер 1820381600:01:004:0051), що знаходиться на території Волицької сільської ради, до земель запасу органу місцевого самоврядування.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014 рішення місцевого господарського суду від 11.04.2014 та постанову суду апеляційної інстанції від 11.06.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами здійснення нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Житомирської області від 30.01.2015 у справі № 906/172/14 (суддя Лозинська І.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Мамченко Ю.А. , суддів Саврій В.А., Тимошенко О.М.), відмовлено в задоволенні вказаних вище позовних вимог Прокурора Андрушівського району в інтересах держави до Волицької сільської ради та Фермерського господарства "Добробут 2008".

Заступник прокурора Рівненської області з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 5, 6, 116, 124, 134, 137 Земельного кодексу України, ст. 4 7 , 43 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не враховані обставини користування земельною ділянкою фермерським господарством, яке незаконно набуло таке право, суперечить національним принципам господарювання, у зв'язку з чим вказує на наявність підстав для скасування спірного рішення, визнання недійсним договору оренди та повернення земельної ділянки до земель запасу Волицької сільської ради.

Відзиви на касаційну скаргу відповідачі не надали.

Представники відповідачеві не скористались своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції, про дату і час якого були належним чином повідомлені ухвалою Вищого господарського суду України від 06.07.2015.

Заслухавши пояснення присутнього у відкритому судовому засіданні представника Генеральної прокуратури України, перевіривши доводи касаційної скарги, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.03.2011.Волицькою сільською радою Андрушівського району Житомирської області прийнято рішення "Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою передачі в оренду для ведення фермерського господарства", яким, зокрема, надано дозвіл голові Фермерського господарства "Добробут-2008" Клименку В.Б. на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 14 га, в тому числі ріллі - 14 га, з метою передачі в оренду для ведення фермерського господарства із складу земель запасу Волицької сільської ради (п.1 рішення); дозволено Клименку В.Б. відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" від 05.11.2009 №1702-VІ замовити даний проект у відповідних землевпорядних організаціях, який необхідно подати на розгляд сесії сільської ради для прийняття відповідного рішення (п. 2 рішення).

Відділом Держземагенства в Андрушівському районі Житомирської області надано Фермерському господарству "Добробут 2008" висновок від 02.04.2013 № 429/03/03-46 про погодження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 14,0000 га в оренду ФГ "Добробут 2008" для ведення фермерського господарства із земель запасу на території Волицької сільської ради Андрушівського району Житомирської області.

Рішенням Волицької сільської ради від 18.09.2013 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її в оренду Фермерському господарству "Добробут 2008" для ведення фермерського господарства" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Фермерському господарству "Добробут 2008" та передачу її в оренду, загальною площею 14,0000 га, в тому числі: 14,0000 га - для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 1820381600:01:004:0051, із земель запасу на території села Волиця Андрушівського району Житомирської області та встановлено термін оренди земельної ділянки 15 років та орендну плату у формі та розмірі 3% від вартості земельної ділянки - 11872,18 грн в рік.

На виконання вказаного рішення, 02.12.2013 між Волицькою сільською радою (орендодавець) та Фермерським господарством "Добробут 2008" (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства, на підставі рішення 19 сесії 6 скликання Волицької сільської ради від 18.09.2013, яка знаходиться на території с. Волиця Волицької сільської ради Андрушівського району Житомирської області (п.1.1 договору); в оренду передається земельна ділянка за рахунок земель запасу Волицької сільської ради, кадастровий номер земельної ділянки 1820381600:01:004:0051, площею 14.0000 га, у тому числі: ріллі - 14.0000 га (п.2 договору); договір укладено на 15 років (п.8 договору); земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства (п.15 договору); цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення: для ведення фермерського господарства (п.16 договору); передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі розробленого проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду (п.18 договору); передача земельної ділянки орендарю здійснюється на протязі п'яти робочих днів після державної реєстрації цього договору за актом приймання-передачі (п.19 договору).

Прокурор, посилаючись на те, що вищевказаним рішенням Волицької сільської ради від 18.09.2013 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в оренду Фермерському господарству "Добробут 2008" спірну земельну ділянку площею 14 га для ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, що є порушенням ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України, звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов'язання повернути спірну земельну ділянку до земель запасу органу місцевого самоврядування.

Таким чином, позов ґрунтується на тому, що, на думку прокурора, Волицькою сільською радою допущено порушення вимог земельного при передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу-2.

Вирішуючи спір у справі вдруге, попередні судові інстанції, оцінивши процедуру передачі сільською радою земельної ділянки в користування, зазначили, що, оскільки відповідач-2 з метою отримання в оренду землі звернувся до сільради як юридична особа, приписи ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство" не поширювалися на правовідносини набуття ним в користування бажаної земельної ділянки, а, отже, така процедура була проведена відповідачем-1 з порушенням приписів ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України, адже прийняттю спірного рішення та укладенню договору оренди не передувало проведення земельних торгів.

Разом з тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що після отримання Фермерським господарством "Добробут 2008" спірної земельної ділянки для ведення фермерського господарства, останнім було вжито ряд заходів для ведення господарської діяльності, зокрема, по удобренню земельної ділянки, вирощуванню та збиранню зернових, бобових, олійних, круп'яних та технічних культур, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні договори, акти приймання-передачі виконаних робіт, продукції та платіжні доручення.

З огляду на укладення вказаних вище договорів та понесення Фермерським господарством "Добробут 2008" значних витрат, попередні судові інстанції зазначили про підтвердження правомірного очікування останнім на подальше використання орендованої земельної ділянки, наданої згідно з рішенням Волицької сільської ради від 18.09.2013, необхідної для ведення фермерського господарства, у зв'язку з чим, пославшись на судову практику Європейського суду з права людини, відповідно до якої неприпустимим є позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, встановивши також не доведення прокурором ні суспільних, ані державних інтересів та потреб щодо необхідності припинення права відповідача-2 на користування земельною ділянкою, суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

За приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить: розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення від 18.09.2013) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За приписами ст. ст. 121 - 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок у постійне чи тимчасове користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за клопотанням зацікавленої особи, за проектами відведення цих ділянок.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено порядок передачі земельних ділянок в оренду, згідно з положеннями частини 1 якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Зокрема, такими є випадки, коли земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) та коли при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам земельні торги не проводяться.

Так, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі: передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Водночас, механізм надання земельних ділянок для ведення фермерського господарства визначений статтею 7 Закону України "Про фермерське господарство", якою передбачено, що для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду орган місцевого самоврядування розглядає у місячний строк і в разі її задоволення дає згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності.

Тобто, отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної чи комунальної власності з метою ведення фермерського господарства без проведення земельних торгів, визначене нормою ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", можливо, зокрема, у випадку звернення саме громадянина до компетентних органів, якому така ділянка надається для створення цього господарства внаслідок проходження визначеної законодавством процедури.

Втім, у спірних правовідносинах фізична особа Клименко В.Б., звернувшись із заявами до Волицької сільської ради про надання дозволу на розробку та затвердження проекту із землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки в оренду, уособлювала собою саме юридичну особу - Фермерське господарство "Добробут 2008", а тому висновок попередніх судових інстанцій щодо невідповідності спірного рішення частині 15 пункту 2 статті 134 Земельного кодексу України, статті 7 Закону України "Про фермерське господарство", колегія суддів вважає обґрунтованим.

При цьому, посилання Волицької сільської ради стосовно погодження з боку відділу Держземагентства в Андрушівському районі землевпорядної документації, відсутності у сільській раді юриста станом на момент виділення ФГ "Добробут 2008" спірної земельної ділянки та прийняття у зв'язку з цим рішень про передачу в оренду для ведення фермерського господарства землі без дотримання частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, попередніми судовими інстанціями були правомірно відхилені з огляду на частину 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим, при вирішенні спору судами вірно враховано, що основу господарського порядку в Україні становить принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України, стаття 5 Господарського кодексу України), який вимагає від держави утримуватися від обмеження майнових прав (стаття 1, частина 2 статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України, підпункт 5.3 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 22 вересня 2005 року 5-рп/2005).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено попередніми судовими інстанціями, набуття Фермерським господарством "Добробут 2008" права оренди земельної ділянки було здійснене на підставі прийнятого сільрадою рішення від 18.09.2013 та укладеного з нею договору оренди землі.

При цьому, провівши державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку, держава офіційно його визнала і підтвердила факт його виникнення у фермерського господарства.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Рішенням Європейського суду з права людини "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" від 24.06.2003 № 44277/98 встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", тому визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном"". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999).

Колегія суддів погоджується з висновком судів, що право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст. ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини.

Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини майнове право особи, зокрема, право оренди, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду справи в попередніх судових інстанціях, прокуратурою належним чином не обґрунтовано та не доведено за допомогою належних та допустимих доказів ні обставин наявності суспільного інтересу на припинення права користування відповідачем-2 земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права, адже позовна заява, апеляційна скарга та інші обґрунтування заявлених вимог не містять конкретних доводів та не зазначають доказів того, в чому полягає шкода, завдана спірним рішенням та укладеним договором оренди: чи має місце ненадходження чи невідповідне надходження плати за користування земельною ділянкою, чи було позбавлено права на неї іншого потенційного землекористувача, чи передана в оренду земельна ділянка відповідно до закону не може використовуватися з метою, наведеною в договорі оренди, а також, яким чином буде змінено наявну ситуацію щодо використання земельної ділянки, тобто, відновлено право, у разі, якщо таке право порушене, в разі задоволення позовних вимог.

Отже, в силу вказаних рішень Європейського суду з прав людини, ст.1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у діях відповідача-2 на незаконне одержання земельної ділянки в користування, суди дійшли правомірного висновку щодо відсутності підстав для визнання недійсними оспорюваного рішення відповідача-1.

Крім того, за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Європейський Суд визнав, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

При цьому, колегія суддів враховує, що спір у справі, виник внаслідок невірного тлумачення та застосування Волицькою сільською радою приписів законодавства, що визначають процедуру передачі земель комунальної власності в оренду, встановлену нормами ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про фермерське господарство", зміст яких, в подібних правовідносинах, неоднозначно визначався не тільки органами, компетентними на передачу земельних ділянок в оренду, а й судами, при розгляді аналогічних спорів.

Частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду (стаття 210 Земельного кодексу України).

У абзаці 4 пункту 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи встановлення попередніми судовими інстанціями обставин того, що надання в оренду Фермерському господарству "Добробут 2008" земельної ділянки без проведення Волицькою сільською радою аукціону на купівлю - продаж права оренди даної земельної ділянки, само по собі не суперечить інтересам держави і суспільства, задовольняє інтереси територіальної громади в особі сільради (в інтересах якої фактично заявлено цей позов, адже прокурор вимагає повернення земельної ділянки саме до земель запасу органу місцевого самоврядування), враховуючи також надходження орендних платежів та відсутність на момент прийняття сільрадою спірного рішення і надання землі в оренду фермерському господарству інших потенційних претендентів на право оренди цієї земельної ділянки, а також зацікавленість держави у стимулюванні виробництва сільськогосподарської продукції та розвитку аграрного ринку, закріплені в нормах Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України" та приписах Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 19.09.2007 №1158, висновки господарських судів про відсутність підстав для визнання недійсним спірного договору та, у зв'язку з цим, застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення земельної ділянки до земель запасу органу місцевого самоврядування, колегія суддів також вважає законними та обґрунтованими.

Підсумовуючи сукупність наведених обставин справи, колегія суддів зазначає про необґрунтованість та недоведеність прокурором тієї обставини, що порушення в даному випадку вимог закону при передачі в користування відповідачем-1 відповідачеві-2 спірної земельної ділянки призвели до порушення інтересів держави, які б підлягали судовому захистові.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог законними і обґрунтованими, а доводи касаційної скарги такими, що цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання надати їм перевагу над встановленими судом обставинами та переоцінити наявні у справ докази, що відповідно до приписів ст. ст. 111 5 , 111 7 Господарського процесуального кодексу України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведене свідчить, що під час прийняття рішення та постанови у справі суди попередніх інстанцій не припустились порушення або неправильного застосування норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а, отже, підстави для їх скасування або зміни та задоволення вимог касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 у справі Господарського суду Житомирської області № 906/172/14 залишити без змін.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.В. Яценко