Постанова

від 10.10.2013 по справі 12/139-10

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2013 року Справа № 12/139-10

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Миханюк М.В. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Карпець О.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Іваницький Ю.В. (дов. № 1-14-3832 від 06.06.13)

від відповідача: Сташко А.І. (дов. № 168 від 28.08.13 р.)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокуд -1" на рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.13 р. у справі № 12/139-10

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокуд -1"

про стягнення 279874 грн. 56 коп. заборгованості за спожиту електроенергію

ВСТАНОВИВ :

ВАТ "Акціонерна компанія Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", 21008, м. Вінниця, вул.. Пирогова, 174 (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (т. 1, а.с. 2-3) до ТОВ "Бокуд-1", 21000, м. Вінниця, вул.. Ватутіна, 46 (надалі -відповідач), в якій просить стягнути 288 846,86 грн. заборгованості за спожиту електроенергію.

Позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно із яким останній просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиту електроенергію у розмірі 279874,56 грн.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 11.06.13 р. (т. 9, а.с. 251-254) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що заборгованість відповідача перед позивачем підтверджується доказами наявними в матеріалах справи, при цьому докази погашення заборгованості відповідач суду не представив.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою (т. 10, а.с. 3-9), в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Скаржник зокрема зазначає, що справа судом розглянута не повно і не об'єктивно, без врахування тверджень, викладених в Постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 17.04.12 р., від 13.10.11 р., залишились без розгляду питання, викладені в даних постановах.

Крім того, при розгляді справи порушено ст. 1.1, ст. 6.49 Правил користування електричною енергією та ст. 629 ЦК України.

Водночас, відповідач звертає увагу на те, що в період з 01.01.09 р. по 05.05.09 р. постачання електричної енергії та розрахунки за неї проводились за відсутності відповідного договору.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 12/139-10 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В., суддя Сіні ціна Л.М.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 27.08.13 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Миханюк М.В., суддя Філіпова Т.Л.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважають, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 07 червня 2006 року між ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Вінницькі міські електричні мережі", ПАТ ("АК Вінницяобленерго"), та виробничо-комерційним підприємством "Бокуд-1" укладено договір про постачання електроенергії № 819 (т. 1, а.с. 27-29).

Відповідно до п.1.1 Договору, постачальник (позивач) продає електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача за приєднаною потужністю 540+145+49 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює платежі згідно з умовами цього Договору.

Додатками до Договору сторони погодили порядок розрахунків та перелік місць постачання електричної енергії.

Цей Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.06 р.. Договір вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (п. 9.4).

Колегія суддів констатує, що відповідно до п. 9.4 Договору, ТОВ "Бокуд-1" надіслало позивачу лист щодо припинення дії Договору, а відтак, суд приходить до висновку, що умови даного Договору діяли до 01.01.2008р.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов спірного Договору, позивач за період з 01.07.2007 р. по 01.01.2008 р. поставив відповідачу електроенергію на суму 156 484,34 грн.

Однак, відповідач розрахувався за поставлену електроенергію частково, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за період з 01.07.2007р. по 01.01.2008р. на суму 14240,56 грн.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що в період з 01.01.2008 р. по 01.05.2009 р. електроенергія продовжувалася постачатися ТОВ "Бокуд-1" за відсутності договору.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, а саме: виставлені рахунки за вказаний період та рапорти спожитої електроенергії за вказаний період, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачу поставлено електроенергії на загальну суму 489 655,95 грн.

Однак, як вбачається з наявних в матеріалах справи платіжних доручень, банківських виписок, відповідач за поставлену електроенергію розрахувався лише на суму 294696,46 грн., у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість в розмірі 194959 грн.

Крім того, 5 травня 2009 року між ВАТ "АК Вінницяобленерго" в особі СО "Вінницькі міські електричні мережі" та товариством з обмеженою відповідальністю "Бокуд-1" укладено договір про постачання електроенергії №819.

Згідно умов якого, позивач (постачальник) продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю 1280 кВт, а відповідач (споживач) оплачує постачальнику вартість використаної купленої електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

З матеріалів справи вбачається, що в період дії договору, а саме: з 05.05.2009р. по 01.06.2011р., позивач поставив відповідачу електричну енергію на загальну суму 730 288,09 грн. При цьому, відповідач розрахувався за поставлену електроенергію частково в сумі 659 613,84 грн., внаслідок чого, у відповідача виникла перед позивачем заборгованість за вказаний період в сумі 70674,56 грн.

Предметом спору у даній справі, визначений позивачем при поданні позову, є стягнення заборгованості за електроенергію в сумі 279874,56 гри., яка виникла за період з 01.07.2007р.по 01.06.2011р. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що не є доцільним розмежування господарських відносин з постачання електроенергії на договірні та позадоговірні, як на тому наполягає представник відповідача при розгляді апеляційної скарги, оскільки вони виникли зі спільного юридичного факту, зокрема, зі спільних дій сторін щодо постачання та приймання електроенергії.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності із ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Частиною 7 ст. 276 ГК України передбачено, оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.1 Правил користування електроенергією передбачений обов'язок абонента сплачувати використану електроенергію та потужність, а також вносити інші платежі за розрахунковий період згідно прейскуранту та договору.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, судом встановлено, що свої зобов'язання за договором позивач виконав належним чином та поставив відповідачу електроенергію.

В матеріалах справи містяться рапорти за спожиту електроенергію, які надавалися відповідачем; рахунки, які йому виставлялися за відповідний період згідно умов Договору, однак докази повної оплати відповідачем вказаних рахунків в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що обов'язки по оплаті позивачу, відповідачем не виконані. Сума заборгованості відповідача перед позивачем по договорам №819 з 01.07.2007р.по 01.06.2011р. становить 279 874,56 грн.

Водночас, апеляційний суд оцінює критично доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі, що ні Правилами користування електричною енергією, ні оскаржуваними Договорами не передбачено такого документа на підтвердження постачання електроенергії як рапорт, оскільки.

Відповідно до п. 6.13 Правил користування електричною енергією, у передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт приймання-передавання товарної продукції).

Дослідивши зміст рапортів, наявних в матеріалах справи (т. 1, а.с. 77-217), апеляційний суд констатує, що рапорти містять адресу житлових будинків, які обслуговуються відповідачем та кількість спожитої енергії. При цьому вказані рапорти підписані представниками відповідача.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що за своїм змістом вказані рапорти є актами приймання - передачі, оскільки вони підтверджують обсяг переданої та поставленої споживачу електричної енергії.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що визначальним є факт постачання електроенергії, а яким документом ця поставка оформлена - це має похідне значення. Адже зобов'язання у сторін виникають саме з поставки товару. Більше того, жодних зауважень щодо неточностей відображених у них даних про кількість та об'єм спожитої електроенергії під час розгляду справи у сторін не виникало, факт поставки відповідачем не заперечувався.

А відтак, твердження відповідача, що в супереч вимогам договору та Правил користування електричною енергією сторони оформили не акти про використану електроенергію, а звіт (рапорт) про використану електроенергію, суд оцінює критично.

Крім того, апеляційний суд не бере до уваги заперечення скаржника щодо безпідставності нарахування обсягів спожитої електроенергії по встановлений потужності, бо такого поняття чинне законодавство не передбачає, оскільки іншим шляхом визначити кількість спожитої електроенергії у місцях відсутності приладів обліку об'єктивно на той час визначити не було можливості, а акти у свою чергу складені в усіх місцях споживання за відсутності приладів обліку електроенергії.

Водночас, суд зазначає, що акти підписані представниками усіх сторін без зауважень. Апеляційний суд погоджується з твердження господарського суду першої інстанції, що вказані дії не суперечать діючому законодавству, а відтак, обрахунки об'ємів споживання, здійснені на підставі даних актів, беруться судом до уваги та є доказами на підтвердження наявної у відповідача заборгованості.

Крім того, суд зазначає, що саме до обов'язку споживача за п. 3 Правил користування електричною енергією належить встановлення засобів обліку електроенергії, також відповідальність за їх технічний стан, втім жодних дій щодо встановлення даних засобів відповідачем протягом усього спірного періоду не вчинено, в тому числі не проявлено будь-якої ініціативи чи звернень до постачальника з даного приводу. В матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження звернень до постачальника з даного приводу.

Не зважаючи на те, що п.п.5.1 Правил користування електричною енергією не допускає споживання електроенергії без укладання договору, що мало місце в період з 01.01.2008р. по 05.05.2009р., проте дана обставина, як встановлено судом, була зумовлена об'єктивною неможливістю відключення споживача від постачання, оскільки електроенергія спрямовувалася у місця загального споживання (сходові клітини та ліфти). При цьому у постачальника були підстави на відключення електроенергії, проте враховуючи місця загального споживання, куди електроенергія постачалася, цього здійснено не було.

Крім того, відхиляються заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, що не може братися до уваги заборгованість за спожиту електроенергію, котра постачалася в будинки, що не містяться в додатках до договорів від 2006р. та 2009р., оскільки, підставами позову є усі господарські відносини, що існували у спірний період, як на підставі договорів, так і поза його межами.

Водночас, не беруться до уваги доводи відповідача щодо необхідності укладання договору на тимчасове без облікове користування електричною енергією в період з 01.01.2008р. по 01.05.2009р.. Оскільки між сторонами мали місце тривалі господарські відносини, тому для цього відсутні правові підстави, визначені п.п.6.49 ПКЕЕ.

Відповідно до п. 6.49 Правил користування електроенергією, енергопостачальник може дозволити за заявою споживача, і лише у випадках: відсутності технічної можливості встановити розрахункові прилади обліку через відсутність пристосованого для цього приміщення; якщо встановлення цього приладу обліку недоцільно внаслідок використання електричної енергії потужністю до 0,1 кВт.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що відповідач звертався до позивача із заявою про укладення тимчасового договору про постачання електричної енергії на житлові будинки, де відсутні розрахункові прилади обліку електроенергії.

Водночас, під час розгляду справи встановлено, що потужність приладів обліку в місцях загального користування зазначених будинків перевищує потужність 0,1 кВт.

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування п. 6.49 Правил користування електроенергією.

Що стосується призначення та проведення судової економічно-бухгалтерської експертизи, то відповідачем з відповідних підстав була в апеляційному та касаційному порядку оскаржена ухвала господарського суду від 07.09.11 р. про призначення експертизи та постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 13.10.11 р.

Судова експертиза, згідно ст. 1 Закону України "Про судову експертизу", це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема суду.

При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Колегія суддів зазначає, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Апеляційний суд констатує той факт, що господарський суд першої інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами та про можливість прийняття обґрунтованого та об'єктивного рішення без проведення судової експертизи, а відтак доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, щодо проведення експертизи суд оцінює критично.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 11.06.13 р. у справі № 12/139-10 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бокуд -1" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №12/139-10 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Філіпова Т.Л.