Ухвала

від 06.07.2015 по справі 2а-10575/11/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2015 року м. Київ К/800/23908/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року

у справі № 2а-10575/11/2670

за позовом Приватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 31.01.2011 року № 000062303/0, № 0000072303/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з доводами касаційної скарги не погоджується, просить залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 30.06.2010 року, відповідачем складено акт від 13.01.2011 року №32/23-622-0473711, яким встановлено порушення: - п.п. 1.19, 1.21 ст. 1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого у зв'язку з неправомірним включенням витрат на придбання Тернопільською філією товарів (шпали, брус) у ПП «Сенед» згідно з договором від 24.11.2009 року № 01 завищено валові витрати на суму 984 990, 00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 246 248, 00 грн.; - п.п. 1, 4 ст. 1, пп.пп. «а», «б», «в» п. 6.4, пп.пп. «а», «в» п. 6.5 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 183 858, 00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 31.01.2011 року: - № 0000062303/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток у розмірі 307 810, 00 грн. (246 248, 00 грн. - основний платіж, 61 562,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції); - № 0000072303/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 230 535, 00 грн. (184 428, 00 грн. - основний платіж, 46 107, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до висновку щодо відсутності порушень позивачем вимог податкового законодавства та протиправності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів суду касаційної інстанції, з урахуванням норм податкового законодавства, чинних на час виникнення відповідних правовідносин, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи таке.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у т.ч. витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3-5.7 цієї статті.

Абзацом 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду зокрема у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно із пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Положеннями п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту; податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; податкова накладна є одночасно звітним і розрахунковим документом; право на нарахування податку і складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість виникають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентом ПП «Сенед» укладено договір, відповідно до якого ПП «Сенед» зобов'язувався поставити позивачу шпали дерев'яні для залізничних колій просочених (10440 шт.) і брусів перевідних дерев'яних (11 комплектів) згідно зі специфікацією.

Фактична поставка товару від наведеного вище суб'єкта господарювання підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, податковими накладними, накладними, актами прийому-передачі, рахунками на оплату товару, актом звірки взаєморозрахунків, факсограмами, планами-заявками.

На час проведення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований в установленому законодавством порядку та мав статус платника податку на додану вартість.

Як свідчать обставини, встановлені попередніми судовими інстанціями, придбані товари використані позивачем для ведення господарської діяльності.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами з метою провадження господарської діяльності.

Слід також зазначити і те, що суди попередніх інстанцій, оцінили докази та прийшли до правильного висновку, що стверджувані відповідачем зауваження щодо відсутності дозвільних документів (сертифікатів відповідності, свідоцтв про визнання відповідності або декларації про відповідність) не є безумовним свідченням нездійснення господарської операції, оскільки іншими наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується факт реального придбання платником податків товарів/послуг з метою використання у господарській діяльності. Окремі недоліки документів не є безумовним доказом нереальності господарських операцій.

Крім того, за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не операції з придбання товару.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки останнім під час судового розгляду не доведено фактів допущення порушень вимог податкового законодавства позивачем.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновки судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного, є підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено обґрунтовані рішення, які постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.05.2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2014 року у справі № 2а-10575/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук