Постанова

від 24.03.2009 по справі 34/179-09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" березня 2009 р.

Справа № 34/179-09

Одеський апеляційний господарський

суд у складі колегії суддів:

головуючого:                    Картере В.І.,

суддів:                               Жекова В.І.,

Пироговського В.Т.

при секретарі судового засідання

-Стогній С.Ю.

за участю представників:

від Одеської міської ради - Граніна

І.В.,

від Представництва по управлінню

комунальною власністю Одеської міської ради - Прокопова В.О.,

від КП „Міськзелентрест” - Бобикін

О.М.,

від СПД ОСОБА_1- не з'явився,

належним чином повідомлений,

від СПД ОСОБА_2 - не з'явився,

належним чином повідомлений,

від СПД ОСОБА_3 - не з'явився,

належним чином повідомлений

розглянувши у відкритому судовому

засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на ухвалу господарського суду

Одеської області від 12.02.2009р. №34/179-09 про повернення позовної заяви

за позовом Одеської

міської ради

до           Комунального підприємства

„Міськзелентрест”

Суб'єкта підприємницької

діяльностіОСОБА_1

Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_2

Суб'єкта підприємницької діяльності

ОСОБА_3

за участю третьої особи,

яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

-Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради

про

визнання договорів оренди недійсними та виселення

ВСТАНОВИВ:

11.02.2009р. Одеська міська рада

звернулась до господарського суду Одеської області із позовом, в якому просила:

- визнати недійсним договір оренди

№19 від 11.03.2002р., укладений між КП „Міськзелентрест” та СПД ОСОБА_2.

нежитлового приміщення загальною площею 193,3 кв.м, розташоване за адресою: м.

Одеса, АДРЕСА_1 та виселити СПД ОСОБА_2. з займаного приміщення;

- визнати недійсним договір оренди

№20 від 11.03.2002р., укладений між КП „Міськзелентрест” та СПД ОСОБА_3. на

нежитлове приміщення загальною площею 174,1 кв.м, розташоване за адресою: м.

Одеса, АДРЕСА_1 та виселити СПД ОСОБА_3. з займаного приміщення;

- визнати недійсним договір оренди

№21 від 11.03.2002р., укладений між КП „Міськзелентрест” та СПД ОСОБА_1.

нежитлового приміщення загальною площею 192,3 кв.м, розташоване за адресою: м.

Одеса, АДРЕСА_1 та виселити СПД ОСОБА_1. з займаного приміщення.

Позовні вимоги мотивовані із

посиланням на невідповідність зазначених договорів оренди вимогам Закону

України „Про оренду державного та комунального майна”, що на думку позивача, є

підставою для визнання їх недійсними у відповідності до ст.48 ЦК УРСР.

Ухвалою господарського суду

Одеської області від 12.02.2009р. позовну заяву Одеської міської ради і додані

до неї документи повернуто без розгляду на підставі п. п. 4, 5 ст.63 ГПК

України.

Обґрунтовуючи зазначену ухвалу

місцевий господарський суд виходив з того, що відповідач не надав доказів

сплати державного мита у встановленому розмірі, а також порушив правила

об'єднання позовних вимог.

Крім того, місцевий господарський

суд вказав, що позивач звернувся до суду з позовною заявою без зазначення дати

та вихідного номеру, надав копії письмових доказів, які всупереч ч.2 ст.36 ГПК

України, не були засвідчені належним чином, а також не надав документів у

підтвердження того, що відповідачі мають статус суб'єктів підприємницької

діяльності.

Не погодившись з даною ухвалою,

Одеська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення

місцевим господарським судом норм процесуального права, просить оскаржувану

ухвалу скасувати та передати справу на розгляд господарського суду Одеської

області для вирішення спору по суті.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу

Одеська міська рада стверджує, що нею було подано позов у відповідності до

приписів ст. 54 ГПК України, які чітко встановлюють форму і зміст позовної

заяви, а тому посилання місцевого господарського суду на те, що позов було

подано без зазначення дати та вихідного номеру, на думку апелянта, є

безпідставними.

Також апелянт стверджує, що

місцевий господарський суд, при винесенні оскаржуваної ухвали, не взяв до уваги

лист Вищого арбітражного суду України від 27.04.1995р. №01-8/280 „Про

обчислення державного мита”, де зокрема зазначено, що якщо у заяві до

господарського суду об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру,

пов'язаних між собою підставами виникнення, державне мито сплачується як за

подання однієї заяви немайнового характеру.

Крім того апелянт зазначив, що в

поданому Одеською міською радою позові оспорюються три договори оренди,

укладені з різними суб'єктами підприємницької діяльності щодо одного майна, а саме

нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, АДРЕСА_1, яке є

єдиною спорудою поділеною на бокси та сумісно використовується відповідачами, а

тому посилання місцевого господарського суду на порушення позивачем правила

об'єднання позовних вимог, на думку апелянта, є неправильним.

Одеська міська рада також звертає

увагу апеляційного господарського суду на те, що Роз'яснення Вищого

арбітражного суду України від 04.03.1998р. №02-5/78 „Про деякі питання практики

застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України” є не

чинними, а тому висновок господарського суду першої інстанції відносно того, що

платіжне доручення банку на перерахування державного мита, яке було додане до

позову міською радою, повинно містити відомості про те, яка саме позовна заява

оплачується державним митом, на думку апелянта, є необґрунтованим.

У судовому засіданні представники

Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та КП

„Міськзелентрест” підтримали вимоги апеляційної скарги Одеської міської ради.

Відзивів на апеляційну скаргу не

надійшло.

Заслухавши пояснення присутніх у

судовому засіданні представників учасників судового процесу, дослідивши

матеріали позовної заяви та проаналізувавши на підставі встановлених в ній

фактичних обставин правильність застосування господарським судом першої

інстанції, при прийнятті оскаржуваної ухвали, норм процесуального права,

апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає

задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області із

позовом про визнання недійсними договорів оренди № 19, 20, 21 від 11.03.2002р.

та виселення суб'єктів підприємницької діяльності з приміщень, орендованих за вказаними

договорами.

Позовні вимоги мотивовані тим, що

договори оренди № 19, 20, 21 від 11.03.2002р. укладено з порушенням приписів

ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, так як не

були погоджені ні з власником майна, переданого в оренду за вказаними

договорами, ні з уповноваженим органом по управлінню комунальною власністю,

тобто ні з Одеською міською радою ні з Представництвом по управлінню

комунальною власністю ОМР.

Відповідно до ст. 58 ГПК України в

одній позовній заяві може бути об'єднано кілька вимог, зв'язаних між собою

підставою виникнення або поданими доказами. Суддя має право об'єднати кілька

однорідних позовних заяв або справ, у яких беруть участь ті ж самі сторони, в

одну справу, про що зазначається в ухвалі про порушення справи або в рішенні.

Підстава виникнення - це фактичні

обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.

Доказами в господарському

судочинстві є будь-які відомості, отримані у визначеному законом порядку, на

підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких

обґрунтовуються вимоги і заперечення осіб, що беруть участь у справі, та інші

обставини, які мають значення для правильного розгляду справи.

Отже, відповідно до змісту ст. 58

ГПК України правильним є об'єднання позовних вимог, або у разі коли такі

позовні вимоги випливають з одних і тих фактичних обставин, або коли такі

вимоги, підтверджуються тими самими доказами.

У даному випадку, позовні вимоги не

є взаємопов'язаними між собою підставами виникнення, так як взаємовідносини між

позивачем та відповідачами виникли внаслідок укладення різних договорів оренди,

що в свою чергу підтверджується і різними доказами.

Враховуючи викладене, апеляційний

господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо

порушення позивачем правил об'єднання позовних вимог, що відповідно до приписів

ч. 5 ст. 63 ГПК України є підставою для повернення позовної заяви.

Одночасно апеляційний господарський

суд погоджується і з висновком місцевого господарського суду щодо не надання

позивачем доказів сплати державного мита у встановленому розмірі. При цьому

апеляційний господарський суд виходить з наступного:

Як встановлено місцевим

господарським судом, позовну заяву подано Одеською міською радою та оплачено

державним митом в розмірі 85 грн. (платіжне доручення №279 від 27.11.2008р.).

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивач заявив по дві вимоги

немайнового характеру відносно трьох договорів оренди.

Відповідно до п.п. “б” п. 2 ст. 3

Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993р. № 7-93,

ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру становить 5

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Відповідно до п. 4.6. Роз'яснення

Вищого арбітражного суду України, від 04.03.1998, № 02-5/78 „Про деякі питання

практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу

України”, яке є чинним на даний момент, у випадку, якщо в позовній заяві

об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою

підставами виникнення, державне мито сплачується як за подання однієї заяви

немайнового характеру.

Як вбачається з наведеного вище,

вимоги заявлені щодо різних договорів оренди не пов'язані між собою підставами

виникнення, а відтак, такі вимоги відносно кожного договору оренди повинні бути

оплачені державним митом окремо.

При цьому місцевий господарський

суд цілком правомірно послався на п.5 вище зазначеного Роз'яснення Вищого

арбітражного суду України, відповідно до якого, платіжне доручення на

безготівкове перерахування державного мита, квитанція установи банку про

прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви і мають містити

відомості про те, яка саме позовна заява оплачується державним митом.

Чинність Роз'яснення Вищого

арбітражного суду України, від 04.03.1998, № 02-5/78 „Про деякі питання

практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України”

підтверджується позначкою „Статус документу: чинний” при відкритті цього

документу у „Системі інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН”, інформацією

про документ при його відкритті у програмі „Законодавство” версії 2.7.2. та

інформацією про документ при його перегляді на офіційному веб-порталі Верховної

Ради України за адресою www.rada.kiev.ua.

З огляду на викладене, доводи

апелянта щодо не чинності Роз'яснення Вищого арбітражного суду України, від

04.03.1998, № 02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI

Господарського процесуального кодексу України”, на яке послався місцевий

господарський суд повертаючи позовну заяву на підставі п.4 ч.1 ст.63 ГПК

України, спростовуються наведеним вище.

Водночас, слід зазначити, що Лист

Вищого арбітражного суду України від 27.04.1995р. №01-8/280, на який

посилається апелянт в обґрунтування того, що держмито за подання позову у

даному випадку повинно становити 85 грн., є таким, що втратив чинність, що

підтверджується позначкою „Статус документу: Втратив чинність” при відкритті

цього документу у „Системі інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН”,

інформацією про документ при його відкритті у програмі „Законодавство” версії

2.7.2. та інформацією про документ при його перегляді на офіційному веб-порталі

Верховної Ради України за адресою www.rada.kiev.ua.

За таких обставин, місцевий

господарський суд цілком правомірно повернув позовну заяву Одеської міської

ради без розгляду також і на підставі п.4 ст.63 ГПК України.

Що стосується посилань апелянта на

відповідність поданого ним позову приписам ст. 54 ГПК України, які встановлюють

форму і зміст позовної заяви, то слід зазначити, що відповідність позову, який

подається до господарського суду, приписам ст. 54 ГПК України є не єдиною

вимогою, дотримання якої, відповідно до положень ГПК України, є обов'язковою

для прийняття позову, а тому такі посилання апелянта не приймаються до уваги

апеляційним господарським судом.

Разом з тим, апеляційний

господарський суд вважає недоречним зазначення в ухвалі про повернення позовної

заяви інших недоліків, позовної заяви, наявність яких не зумовлює повернення

позовної заяви. Зокрема, це стосується посилань на відсутність у позовній заяві

дати та вихідного номеру, неподання позивачем документів у підтвердження

статусу відповідачів як суб'єктів підприємницької діяльності та порушення

приписів ч.2 ст.36 ГПК України при наданні доказів, оскільки вказані недоліки

господарське процесуальне законодавство не визначає як підстави для повернення

позову. При цьому відповідно до приписів ст. 38 ГПК України, господарський суд

вправі витребувати від підприємств та організацій, незалежно від їх участі у

справі, документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, якщо подані

сторонами докази є недостатніми.

Однак, наявність таких даних в

оскарженій ухвалі не є підставою для її зміни або скасування, у зв'язку з чим,

її слід залишити без змін.

При цьому, апеляційний

господарський суд вважає за необхідне відзначити, що в силу ч. 3 ст. 63 ГПК

України, повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до

господарського суду в загальному порядку після усунення допущенного порушення.

Керуючись ст.ст. 85, 99, 101-106

ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу господарського суду Одеської

області від 12.02.2009р. №34/179-09 про повернення позовної заяви - залишити

без змін, апеляційну скаргу Одеської міської ради - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК

України набирає законної сили з дня її 

прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя :                                                           

В.І. Картере

Судді:                                                    

                                     В.І. Жеков

В.Т. Пироговський

Повний

текст постанови підписаний 25.03.2009р.