Ухвала

від 15.07.2015 по справі 826/5053/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" липня 2015 р. м. Київ К/800/44507/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року та постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі№826/5053/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» доДержавної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автогарант» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Автогарант») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Оболонському районі м. Києва), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року №0000302207 та №0000292207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 23 листопада 2012 року №0000302207. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року в частині задоволення позовних вимог скасовано та відмовлено в задоволенні позову.

Вважаючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року і постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Автогарант» з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Промелектро-75» (код ЄДРПОУ 36098229) за період з 01 серпня 2011 року по 31 серпня 2011 року, за результатами якої складено Акт 87/7/22-7/36292189 від 02 листопада 2012 року.

В ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, статті 203, пунктів 1, 2 статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 9167,00 грн. та податок на прибуток на суму 10452,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки відповідачем 02 листопада 2012 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000292207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10542,00 грн., де 10452,00 грн. - основний платіж та №0000302207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11459,00 грн., в тому числі 9167,00 грн. - основний платіж та 2292,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Приймаючи рішення, суд першої інстанцій дійшов висновку, що оскільки порушення вимог чинного законодавства при здійсненні позивачем податкового обліку з податку на додану вартість відсутні, тому донарахування податковим органом податкового зобов'язання по зазначеному податку було безпідставним та необґрунтованим. Натомість посилаючись на не проведення позивачем оплати придбаних ним товарів суд першої інстанції визнав протиправним включення їх вартості до складу витрат, а тому донарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції частково погодився з такими висновками суду. Зауважив, що позивачем не підтверджено факту реального виконання господарських операцій, які стали підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а тому підстави для задоволення позову у відповідній частині відсутні.

Не погоджуючись із судовими рішеннями позивач посилається на їх прийняття без повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України у відповідній редакції (далі по тексту - ПК України).

У розумінні підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин, податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» також встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Крім того, згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (далі по тексту - Положення №88) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між позивачем та його контрагентом ТОВ «Промелектро-75» було укладено договір купівлі - продажу №02/08 від 02 серпня 2011 року.

На підтвердження реального виконання названого договору судами були досліджені та прийняті як докази податкова та видаткова накладні, виписані ТОВ «Промелектро-75».

Також судами встановлено, що розрахунок за придбаний товар позивач не здійснював.

Проте, посилаючись на перебування керівника ТОВ «Проемелектро-75» за кордоном на момент здійснення господарської операції, а також ненадання позивачем доказів на підтвердження наявності у нього товару, який був придбаний у зазначеного контрагента, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для врахування суми податку на додану вартість, сплачену позивачем до складу податкового кредиту.

Перевіряючи висновки суду першої та апеляційної інстанцій про правомірність податкового повідомлення - рішення, яким позивачем визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Однак, ані під час проведення перевірки, ані судами під час розгляду справи не було перевірено та встановлено факту включення позивачем до складу витрат сум, які підлягають сплаті ТОВ «Промелектро-75» згідно з договором купівлі - продажу 02/08 від 02 серпня 2011 року.

Поза увагою суду першої та апеляційної інстанцій залишилось питання документального підтвердження висновків податкового органу щодо вчинення позивачем відповідних дій.

З'ясовуючи зазначені обставини судам слід ретельно перевірити доводи податкового органу про включення до складу витрат вартості придбаних позивачем товарів, які викладені в акті перевірки.

Водночас, судам при розв'язанні спору варто враховувати принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення відповідних обставин суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини 2 статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів.

Зазначене судами попередніх інстанцій здійснено не було. У зв'язку з чим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід звернути увагу на дослідження доказів, які б підтверджували факт збільшення позивачем витрат, що на переконання податкового органу, призвело до заниження грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення в частині відмови у визнанні протиправним та скасуванні податкового повідомлення - рішення від 23 листопада 2011 року №0000292207 не можна вважати законними та обґрунтованими.

Таким чином, судами попередніх інстанцій не були досліджені докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.

Згідно частин 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

В частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправним та скасуванні податкового повідомлення - рішення від 23 листопада 2011 року №0000302207 рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 227, 230, 231, 236, частиною 6 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі №826/5053/13-а скасувати в частині відмови в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автогарант» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23 листопада 2011 року №0000292207.

3. Справу у відповідній частині направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

4. В решті постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі №826/5053/13-а залишити без змін

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та в частині направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції оскарженню не підлягає. В іншій частині ухвала може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна