Постанова

від 14.09.2017 по справі 826/5053/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

14 вересня 2017 року №826/5053/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант доДержавної податкової інспекції в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Автогарант звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.11.2012 №0000292207 та від 23.11.2012 №0000302207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2013 №826/5053/13-а позов товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.11.2012 №0000302207. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант залишено без задоволення, а Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби - задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2013 №826/5053/13-а скасовано в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.11.2012 №0000302207 та в цій частині прийнято нову, якою відмовлено в задоволенні цієї частини вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.07.2015 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант задоволено, скасовано постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.05.2013 та Київського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2013, а справу направлено на новий розгляд.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що висновки податкового органу про нікчемність господарських відносин товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант з товариства з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 є протиправними та не відповідають дійсним обставинам справи. Посилався на наявність складених належним чином первинних документів, що підтверджують реальність таких господарських відносин.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування правомірності висновків податкового органу та оскаржуваних податкових повідомлень-рішень посилався на матеріали перевірки товариства з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 , відповідно до яких податковим органом було встановлено нікчемність господарських операцій товариства з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 . За таких обставин, висновок про порушення позивачем положень Податкового кодексу України є обґрунтованим, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Адміністративну справу №826/22057/15 розглянуто в письмовому провадженні на підставі частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю Автогарант з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 за період з 01.08.2011 по 31.08.2011.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю Автогарант пункту 138.1 статті 138, підпункту 139.1.9 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у розмірі 10 542,00 грн., пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 9167,00 грн.

За наслідками перевірки Державною податковою інспекцією в Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби складено акт від 02.11.2012 №87/7/22-7/36292189 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23.11.2012 № 0000292207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 10 542,00 грн.;

- від 23.11.2012 № 0000302207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11 459,00 грн., у тому числі 9167,00 грн. - основний платіж та 2292,00 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Товариство з обмеженою відповідальністю Автогарант не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, звернулось до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше: ніж через 180 календарних днів з дати складення податкової накладної; для платників податку, що застосовують касовий метод, - ніж через 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку; для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акта перевірки Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 02.11.2012 №87/7/22-7/36292189 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю Автогарант та товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 за договором від 02.08.2011 №02/08.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю Автогарант (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 (продавець) укладено договір від 02.08.2011 №02/08, відповідно до якого продавець зобов'язується передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити за нього встановлено даним договором вартість.

На підставі договору товариство з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 видано позивачу видаткову накладну №020810 від 02.08.2011 та податкову накладну від 02.08.2011 року №34, відповідно до яких позивач отримав товар (автомобільні запчастини) на загальну суму 55000,00 грн.

Відповідно до пункту 5.6 договору на всі поставки товару в межах суми 100000 грн. розповсюджується строк платежу 15 календарних днів з моменту повної реалізації поставленого товару.

В матеріалах справи наявні копії договорів оренди №04 від 25.12.2010, №4 від 28.12.2011, №06-13 від 13.12.2012 та банківські виписки на підтвердження здійснення розрахунків за вказаними договорами оренди.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували оприбуткування товару на складі позивача; довіреностей на отримання придбаного товару представниками позивача, також не надано товарно-транспортних накладних, які б підтверджували доставку придбаних товарів.

Також, суд наголошує, що відповідно до договору №02/08 від 02.08.2011 поставка товару повинна була здійснюватись згідно правил Інкотермс на умовах EXW (склад продавця) або DAP (склад покупця), що є взаємовиключними поняттями.

Докази перевезення товару позивачем шляхом самовивозу, так само як і доказів поставки товару контрагентом на склад позивача в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, згідно пояснень контролюючого органу, товариством з обмеженою відповідальністю Автогарант завищено валові витрати на загальну суму 45 833,00 грн. за рахунок віднесення до складу валових витрат, витрати по операціях з товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 .

Відтак, під час перевірки контролюючим органом встановлено віднесення до складу валових витрат, витрат по операціях з товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 .

Крім того, відповідачем, як на підставу спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю Автогарант та товариством з обмеженою відповідальністю Промелектро-75 вказано на те, що у останнього відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості для виконання господарських операцій передбачених спірним договором.

Суд акцентує увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах. Отже, якщо певна господарська операція не відбулася, визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у позивача податкових накладних, а також доказів сплати контрагенту вартості товару з податком на додану вартість.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 р. №К/800/12613.

Отже, в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентом, оскільки суду не надано належних первинних та бухгалтерських документів, які б посвідчували фактичне здійснення придбання товару позивачем у контрагента.

Виходячи з наведеного у сукупності, суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, відповідно при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69-71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.