Рішення

від 27.07.2006 по справі 25/339

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/339

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.07.06р.

Справа № 25/339

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю „Колос”, м. Дніпропетровськ 

до  Науково-виробничої дослідної агрофірми „Наукова”, м. Дніпропетровськтретя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Українська академія аграрних наук, м. Київ 

про зобов'язання вчинити дії

Суддя  Чередко А.Є.

Представники:

  Від позивача: Монич М.В. дор. б/н від 03.10.2005р.; Гуменюк Ю.В. дор.б/н від 03.11.2005р.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: не з'явився 

СУТЬ СПОРУ:

           Позивач звернувся з позовом до відповідача про зобов”язання останнього передати позивачеві у розпорядження спільно вирощену сільськогосподарську продукцію і спільно провести її реалізацію на тендерній основі; розподілити прибуток від реалізації спільно виробленої сільськогосподарської продукції в пропорції 75 % ТОВ „Колос” і 25 % агрофірмі „Наукова” за договором про сумісну діяльність від 05.04.04р. на площі 2273,3 га, а саме: 1) тритікале –з площі 481,9 га –в кількості 980,4 т; 2) ячмінь яровий – з площі 246,8 га –в кількості 386,7 т; 3) овес –з площі 135 га –в кількості 226,1 т; 4) просо –з площі 242 га; 5) соняшник –з площі 683,4 га; 6) кукурудза –з площі 483,8 га.

Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на не виконання відповідачем своїх зобов'язань, передбачених умовами договору про сумісну діяльність від 05.04.2004р. та ст.ст. 526, 1130, 1131, 1135 ЦК України.

          Відповідач проти позову заперечує з тих підстав, що сільськогосподарська продукція, окрім соняшнику, врожай якого був незаконно самовільно зібраний та вивезений невідомими особами та за даним фактом порушено кримінальну справу відносно посадових осіб позивача, яка вирощена на вказаних у позовній заяві полях відповідача, на час пред'явлення позову ще не зібрана в повному обсязі та не проведена її обробка для подальшої реалізації.

Отже вимоги позивача щодо проведення реалізації продукції та розподілу прибутку є безпідставними, оскільки стосовно цих вимог між сторонами відсутній предмет спору та не має місця порушення прав позивача. Стосовно ж розгляду позовних вимог щодо передачі соняшнику, відповідач вважає їх розгляд неможливим до встановлення кількості вивезеного (арештованого) врожаю соняшнику.

Також, відповідач зазначає, що згідно з п. 5.1. договору про сумісну діяльність продукція вирощена на полях не повинна передаватися в розпорядження позивача та повинна знаходитись на складах відповідача, а договором не встановлено строків реалізації вирощеної продукції.  Окрім того, строк дії договору сплив 01.05.2005р., як і довіреність, яка була видана відповідачем позивачу на представлення інтересів перед третіми особами, тому у позивача відсутні підстави для зобов'язання відповідача передавати вироблену продукцію та проводити її реалізацію.

25.07.2006р. позивачем подана заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивач просить суд стягнути з відповідача 2 110 328,00грн., які складаються з витрат позивача понесених при виконанні договору про сумісну діяльність та вартості безпідставно отриманого відповідачем майна. В якості обґрунтування правових підстав позовних вимог про стягнення 2 110 328,00грн. позивач посилається на ст. 623, 1213 ЦК України, отже позивачем стягуються збитки, заподіяні внаслідок невиконання зобов'язання та вартість безпідставно набутого майна.

Суд вважає за необхідне відхилити заяву позивача про уточнення позовних вимог, оскільки позивачем змінений предмет позову та підстави пред'явлення позову, тобто  фактично пред'явлений новий позов, предметом розгляду якого є зовсім інший спір  з іншими підставами пред'явлення, а позивач вийшов за межи наданих йому процесуальних прав, які передбачені ч. 4 ст. 22 ГПК України щодо можливості  зміни підстав або предмету позову. До того-ж, ГПК України не передбачає права сторони на уточнення позовних вимог.

Також, позивачем не надано доказів сплати держмита за заявою про уточнення позовних вимог, що в силу ч. 3 ст. 46 ГПК України унеможливлює прийняття зазначеної заяви судом до розгляду в межах даної справи.

Отже, господарським судом розглядаються первісно заявлені позовні вимоги позивача.

Відповідач не забезпечив явку представника до судового засідання. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника, враховуючи закінчення строку на вирішення спору у справі та те, що представник відповідача був попереджений судом про час та місце судового засідання у справі у попередньому судовому засіданні.            

          У судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.07.2006р. по 27.07.2006р.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, господарський суд, -                                                                           

                                                                             ВСТАНОВИВ:

05.04.2004р. між відповідачем (сторона-1) та позивачем (сторона-2) був укладений договір про сумісну діяльність (далі –договір), відповідно до п. 1.1., якого сторони по цьому договору зобов'язуються шляхом об'єднання зусиль, без об'єднання матеріально-технічних ресурсів та без створення окремої юридичної особи, спільно діяти у галузі виробництва сільськогосподарської продукції для отримання прибутку.

Так, п. 3.1. договору, зокрема передбачено, що сторона-1 зобов'язується залучити до участі у сумісній діяльності необхідні земельні ділянки сільськогосподарського призначення, здійснювати науково-методичне та консультативне забезпечення проведення спільних робіт по вирощуванню сільськогосподарських культур, а також видати довіреність стороні-2 для проведення грошових операцій та представництва перед третіми особами.

Зазначена довіреність була надана строною-1 - 07.04.2004р. та строком дії до 31.12.2004р.

За п. 3.2. договору до зобов'язань сторони-2 віднесено здійснення повного циклу виробничого процесу сільськогосподарської продукції в об'ємах, передбачених для виробництва цього виду продукції на залучених площах земельних ділянок, забезпечивши його необхідними машинно-тракторними агрегатами, технічним обладнанням, інвентарем, паливо-мастильними та насіннєвими  матеріалами, добривами, засобами захисту рослин та відповідними спеціалістами та працівниками.

Сторонами, також складено додаток № 1 до договору де визначені номера полів та їх площа (загальна становить 2421,3га), на яких здійснюється виробництво сільгоспродукції та акт про передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення де визначено, що загальна площа земельних ділянок становить 2273,3га.      

Відповідно до п. 5.1. договору, реалізацію спільно вирощеної продукції здійснює сторона-2 за участю сторони-1 на тендерній основі. До моменту реалізації спільно вироблена продукція перебуває у розпорядженні сторони-2 і перебуває на зберіганні на складах орендованих у сторони-1.

Згідно з п. 5.2. договору, всі доходи одержані сторонами за даним договором у результаті сумісної діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування витрат кожної сторони.

Прибуток, одержаний сторонами від спільної діяльності, підлягає розподілу між сторонами наступним чином: 25% - стороні-1 та 75% - стороні-2.

          Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем в порушення умов договору самостійно було проведено збирання спільно виробленої сільськогосподарської продукція за полів загальною площею 2273,3 га, а саме: 1) тритікале –з площі 481,9 га –в кількості 980,4 т; 2) ячмінь яровий –з площі 246,8 га – в кількості 386,7 т; 3) овес –з площі 135 га –в кількості 226,1 т; 4) просо –з площі 242 га; 5) соняшник –з площі 683,4 га; 6) кукурудза –з площі 483,8 га., яка в розпорядження позивача не передана.  

          На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на довідку про кількість отриманого врожаю ранніх зернових врожаю 2004р. по договору, яка містить інформацію про збір: 1) тритікале –з площі 481,9 га – в кількості 980,4 т; 2) ячмінь яровий –з площі 246,8 га –в кількості 386,7 т; 3) овес –з площі 135 га –в кількості 226,1 т. та підписана посадовими особами позивача; реєстри відправлення зерна з поля (форма № 77); актом від 22.08.2004р., яким встановлені втрати зерна після завершення вбирання ранніх зернових відповідачем, який складено працівниками позивача та затверджено начальником управління сільського господарства Дніпропетровського району Мищенко В.Г.

          Між тим, довідка про кількість отриманого врожаю ранніх зернових врожаю 2004р. по договору та акт від 22.08.2004р. не можуть бути належними доказами зібрання відповідачем спірної сільськогосподарської продукції у зазначених позивачем обсягах, оскільки вони складені в одноособовому порядку працівниками позивача. Надані ж позивачем реєстри відправлення зерна з поля складенні на вивезення лише тритікале, ячменя та овса.   

          Також, позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували кількість зібраного відповідачем проса – з площі 242 га; соняшнику –з площі 683,4 га; кукурудзи –з площі 483,8 га., а також взагалі наявності спірної сільськогосподарської продукції у володінні відповідача і її місцезнаходження на час розгляду справи судом та винесення рішення.

          Відповідачем надані копії вагових книг з Краснопільського, Долівського та Центрального токів та реєстри відправки зерна з полів щодо збору врожаю 2004р. по ТОВ „Колос”, з яких вбачається, що були зібрані наступні культури:  тритікале –в кількості 980 400,00кг.; ячмінь –в кількості 375 550,00кг.;  овес –в кількості 226 100,00кг.; просо –в кількості 236 550,00кг; соняшник –у кількості 433 460,00кг., отже підтверджений факт вбирання зернових лише у вищезазначених обсягах.  

          Доказів щодо збирання кукурудзи з площі 483,8 га., а також наявності на зберіганні у відповідача вищезазначеного зібраного врожаю 2004р. сторонами не надано.

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які  відповідно  до  законодавства  повинні бути  підтверджені  певними  засобами  доказування,   не    можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, позивачем не доведено належними доказами обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог та порушення свого права щодо збирання відповідачем спільно виробленої сільськогосподарської продукції та її утримання, зокрема кукурудзи з площі 483,8 га. та наявності у відповідача врожаю 2004р., який є предметом позовних вимог щодо передачі та спільної реалізації.

Між тим, відсутність речі в натурі унеможливлює задоволення позовних вимог про її передачу та є підставою для пред'явлення позову про відшкодування збитків. Тобто позивачем обраний не належний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для відмови у позові.   

Окрім того, п. 5.1. договору передбачено, що до моменту реалізації спільно вироблена продукція перебуває у розпорядженні сторони-2 і перебуває на зберіганні на складах орендованих у сторони-1.

Таким чином, у позивача до моменту реалізації продукції відсутні правові підстави для вимог до відповідача про передачу  спільно виробленої сільгоспродукції. Умовами ж договору момент реалізації сільгоспродукції не визначений, отже зобов'язання відповідача щодо спільної реалізації продукції на час пред'явлення позову не настало, що є підставою для відмови у позові з огляду на приписи ст.ст. 14, 509, 526, 530, 1131 ЦК України.

Отже посилання позивача на неправомірність утримання відповідачем сільськогосподарської продукції є безпідставними. Також, сам лише факт самостійного вбирання відповідачем вирощеного врожаю, з огляду на передбачені договором умови щодо його зберігання на складах відповідача,   не може свідчити про порушення права позивача. Не обґрунтованим є і твердження позивача щодо встановлення строку реалізації продукції внаслідок направлення відповідачу претензії з відповідними вимогами.

Так, позивачем надана до матеріалів справи копія претензії № 1 від 06.09.2004р., однак не надано доказів її направлення відповідачеві. Окрім того, у претензії позивач вимагав від відповідача передати у розпорядження спільно вирощену продукцію, а не здійснити реалізацію продукції, що виключає можливість встановлення строку виконання зобов'язання по реалізації продукції на підставі згаданої претензії в порядку ст. 530 ЦК України.

Враховуючи усе вищевикладене, суд вважає позовні вимоги позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Судові витрати слід віднести на позивача.

Керуючись ст.ст. 14, 15, 509, 526, 530, 1131 ЦК України, ст.ст. 1, 33, 34, 49, 79, 82-85 ГПК України, господарський суд,-              

                                                                           ВИРІШИВ:

В позові відмовити у повному обсягу.

Суддя

 А.Є. Чередко

Рішення підписано 27.07.2006р.