Ухвала

від 21.07.2015 по справі 804/6927/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" липня 2015 р. м. Київ К/800/22643/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Загороднього А.Ф.

Сіроша М.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-Д» на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року по справі № 804/6927/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-Д» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Алмаз Д» звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 08.05.2013 року №0000152207, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 13475 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 3368 грн. 75 коп. та №0000162207, яким збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послуг) за основним платежем у сумі 12833 грн. 33 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 3208 грн. 33 коп.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2015 року у даній справі позов задоволено частково. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000152207 від 08.05.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 13475 грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 3368 грн. 75 коп. Скасовано податкове повідомлення-рішення №0000162207 від 08.05.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість по вітчизняних товарах (роботах, послуг) за основним платежем у сумі 12833 грн. 33 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 3208 грн. 33 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2015 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів безпідставності заявлених вимог.

Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити без змін постанову суду першої інстанції, оскільки скаржник вважає її такою, що прийнята з правильним застосуванням норм чинного законодавства.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз Д» з питань дотримання вимог податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Ангстрем Континенталь» за жовтень 2012 року.

За результатами перевірки встановлені порушення п.185.1 ст.185, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України - занижено податок на додану вартість у жовтні 2012 року на суму 12833,33 грн.; пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток у 4 кварталі 2012 року на суму 13475,00 грн.

На підставі висновків перевірки відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що позивачем оплачувались кошти контрагенту без мети реального настання правових наслідків, з метою несплати податків, що призвело до втрати дохідної частини Державного бюджету,тому господарські операції не мали реального товарного характеру.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, звіт виконання, акти надання послуг, податкові накладні, акт приймання-здачі виконаних послуг та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, місцевий адміністративний суд дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог, правильно застосувавши норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на вказані обставини колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку про скасування постанови апеляційного суду з підстав невідповідності її нормам матеріального та процесуального права, та залишенні в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алмаз-Д» задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 липня 2015 року по справі № 804/6927/13-а.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписЗагородній А.Ф. підписСірош М.В.