Рішення

від 09.04.2009 по справі 5/716-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.04.09

          Справа № 5/716-08.

за

позовом малого приватного виробничо-торгівельного підприємства «ВМ», м. Суми

до

відповідача - приватного підприємця ОСОБА_1, м. Суми

про

стягнення  17500 грн. 00 коп. та

зобов'язання вчинити певні дії                    Суддя Гудим В.Д.

Представники:

Від

позивача - не з'явився  

Від

відповідача -  ОСОБА_1.

Суть

спору:  позивач подав позовну заяву, в

якій просить суд зобов'язати відповідача повернути позивачу торгівельні місця №

43, № 67 в стані, в якому було одержано в оренду; стягнути з відповідача 17 500

грн., в тому числі 5500 грн. збитків, 12000 грн. неустойки за несвоєчасне

повернення торгівельних місць. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача

1000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

Ухвалою

господарського суду Сумської області від 16.02.09 року за клопотанням позивача

суд здійснив заміну первісного відповідача - Приватного підприємця

ОСОБА_2належним відповідачем - Приватним підприємцем ОСОБА_1.

Позивач

подав додаткові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

Відповідач

подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних

вимог.

Розглянувши

матеріали справи, господарський суд встановив:

Відповідно

до укладених між сторонами договорів позивач передав, а відповідач прийняв у

платне користування торгівельні місця № 43 та № 67 на території ринку,

розміщеного за адресою: м. Суми, вул. Леваневського, 2 ж.

Як

зазначає позивач, орендні відносини між сторонами стосовно оренди торгівельних

місць № 43 та № 67 припинили свою дію 26 грудня 2007 року. 

В

обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що  відповідач всупереч вимогам закону не

повертає торгівельне місце, чим завдає позивачу збитки майнового характеру, які

полягають у тому, що протягом 12 місяців відповідач перешкоджає позивачу

отримувати доходи від використання торгівельного місця, яке відповідач не

повернув позивачу після закінчення строку дії орендних відносин.

Як

зазначає позивач, розмір збитків становить 5500 грн. і розрахований, виходячи

із суми розміру місячної орендної плати (250 грн.) за користування орендними

місцями, яка була встановлена сторонами на час дії договірних відносин.

Крім

того, відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо

наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право

вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування

річчю за час прострочення, позивачем розрахована неустойка за прострочення

строку повернення торгівельних місць, виходячи з розміру місячної орендної

плати, кількості неповернутих торгівельних місць та місяців прострочення, яка

становить 12000 грн. 00 коп.

Відповідач

проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що укладений між сторонами

договір є договором про надання послуг, тому до правовідносин, які склались між

сторонами повинні застосовуватись положення Глави 63 Цивільного кодексу України

«Послуги. Загальні положення», в якій не передбачається обов'язок повернення

торгівельного місця. Виходячи з викладеного, відповідач вважає  необґрунтованими вимоги позивача про сплату

неустойки за невиконання обов'язку щодо повернення об'єкту оренди. Стосовно

вимоги про стягнення збитків, відповідач вважає їх такими, що не відповідають

фактичним обставинам, оскільки позивач не мав наміру отримувати доход від

надання торгівельних місць будь-кому, тому що ставив своєю метою реконструкцію

ринку. Також відповідач посилається на можливу відсутність у позивача правових

підстав вимагати відшкодування збитків та неустойки за неповернення

торгівельних місць, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження свого

права використання земельної ділянки, на якій вони розташовані.

Позивач

вважає заперечення відповідача необґрунтованими та наполягає на тому, що до

правовідносин, які склались між сторонами, повинні застосовуватись

положення  глави 58 Цивільного кодексу

України «Найм (оренда)», посилаючись на те, що це випливає зі змісту договору.

Крім того, позивач посилається на п. 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС

України, ДПА України, Державним комітетом стандартизації, метрології та

сертифікації України від 26.02.02 р. № 57/188/84/105 (далі - Правила торгівлі

на ринках), який містить положення про те, що торгівельне місце може

використовуватись на умовах оренди, про що сторони мають укласти відповідну

угоду.

В

обґрунтування позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків позивач

посилається на те, що мав намір використовувати торгівельні місця більш

ефективно, ніж передаючи їх в оренду, однак розрахував розмір збитків, виходячи

з розрахунку розміру не отриманої позивачем орендної плати як мінімальної суми

доходу, яку він міг би отримати.

Як

вбачається з поданих матеріалів, земельна ділянка, на якій створено ринок, не є

власністю позивача, а знаходиться у нього в користуванні відповідно до договору

оренди з Сумською міською радою № 25 від 10.01.1996 р. (а.с. 48).

Відповідно

до п. 13 Правил торгівлі на ринках, торговельне 

місце  це  площа,  

відведена   для   розміщення необхідного   для 

торгівлі  інвентарю  та здійснення продажу продукції з  прилавків 

(столів),  транспортних

засобів,  у контейнерах, кіосках,

палатках тощо. Тобто торговельне місце це не майно, а частина земельної

ділянки.

Беручи

до уваги зазначені обставини, господарський суд не може вважати правомірним

посилання позивача на те, що торгівельні місця були надані ним відповідачеві по

договорам оренди, оскільки за такими договорами могло бути передане майно, що

належить позивачеві, а не земельна ділянка, яку він сам орендує. Вважати

зазначені договори договорами суборенди також немає підстав, тому що відповідно

до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина

може передаватись орендарем  у суборенду,

якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця, а в

даному випадку договори оренди такої умови не містять, а доказів звернення

позивача до Сумської міськради на отримання такого дозволу він не подав.

Відповідно

до п. 2 Правил торгівлі на ринках «Ринок - це суб'єкт господарювання, створений

на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу  місцевого самоврядування  земельній ділянці і зареєстрований в

установленому порядку,  функціональними

обов'язками якого є  надання  послуг 

та створення  для  продавців 

і  покупців  належних 

умов  у  процесі купівлі-продажу товарів за  цінами, 

що складаються  залежно  від попиту і пропозицій», тобто відносно

діяльності ринків, в тому числі стосовно продавців, законодавець використовує

термін «надання послуг», крім того, в самому тексті договорів № 43, № 67 в

розділі 4 сторони зазначили термін «плата за послуги», тому враховуючи, що між

позивачем і відповідачем існували договірні стосунки за плату, господарський

суд вважає обґрунтованим твердження відповідача, про те, що фактично у нього з

позивачем існували договірні відносини з надання послуг, оскільки сам текст

договору не містить зазначення його виду, там є посилання як на оренду, так і

на надання послуг, але під поняття договору оренди його не можна віднести через

зазначені вище обставини, а за своїм змістом він не суперечить нормам глави 63

«Послуги. Загальні положення» Цивільного кодексу України.

Оскільки

вимоги позивача ґрунтуються виключно на нормах цивільного законодавства, що

регулюють відносини найму (оренди), а господарський суд не може їх визнати саме

такими, разом з тим норми глави 63 Цивільного кодексу України, що регулюють

відносини з надання послуг, можливість задоволення вимог позивача не

передбачають, позов задоволенню не підлягає.

Посилання

позивача в обґрунтування спростування позиції відповідача на п. 16 Правил

торгівлі на ринках, що передбачає використання торговельного місця на  умовах 

саме оренди, господарський суд не може прийняти до уваги, оскільки цим

же пунктом передбачене використання його і 

на умовах суборенди, що в даній ситуації більше б відповідало фактичним

обставинам, які склалися, але позивач, укладаючи договір з відповідачем за його

змістом сам зробив неможливим вважати його саме договором найму (оренди).

Зважаючи

на вищевикладене, позовні вимоги Малого приватного виробничо-торгівельного

підприємства "ВМ", є неправомірними, необґрунтованими і, відповідно,

не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись

ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

СУД  ВИРІШИВ:

1.          У позові відмовити.

СУДДЯ                                                                           

В.Д. ГУДИМ

Повний

текст судового рішення підписано 13.04.09 р.