Постанова

від 22.09.2009 по справі 36/66

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/66

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 22 вересня 2009 р.                                                                                    № 36/66  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                        Грека Б.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" на рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2009р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2009р.

у  справі                    №36/66 господарського суду Донецької області

за позовом                 Дочірнього підприємства "Промзіз-Донбас" Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту"

до відповідача          Відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш"

про                              стягнення 22 087,17грн.

за участю представників:

ДП "Промзіз-Донбас" ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту -  не з'явилися;

ВАТ "Азовзагальмаш" -  не з'явилися

в с т а н о в и л а :

Дочірнє підприємство "Промзіз-Донбас" Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" звернулося до господарського суду Донецької області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" 22087,17грн., у т.ч. 20934,52грн. основної заборгованості, 1 045,97грн.  збитків від інфляції та 106,68грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав в установлений чинним законодавством строк взяті на себе зобов'язання з оплати засобів індивідуального захисту, переданих йому за накладними №3176 від 10.07.2008р., №3674 від 04.08.2008р., №4374 від 11.09.2008р.,  не зважаючи на звернення до нього з вимогою про оплату (а.с.2-3).

Відповідач у справі – Відкрите акціонерне товариство "Азовзагальмаш" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на:

- не доведення позивачем факту отримання засобів індивідуального захисту;

- те, що ним перераховано в рахунок оплати засобів індивідуального захисту 31.07.2008р. 8 000грн. (а.с.21).

Рішенням господарського суду Донецької області від 16.04.2009р. позов задоволено частково. Відповідно до рішення суду з відповідача на користь позивача стягнуто 20 934,52грн. основної заборгованості, 1 045,97грн. збитків від інфляції. 106,61грн. процентів; в іншій частині позову відмовлено (а.с.26).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- позивач передав відповідачу у липні-вересні 2008р. засоби індивідуального захисту, які оплачені відповідачем лише частково;

- відповідач не виконав зобов'язання з оплати поставленого йому товару у семиденний строк з дня направлення йому вимоги про виконання;

- як особа, що порушила грошове зобов'язання, відповідач зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та трьох процентів річних.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. рішення господарського суду Донецької області від 16.04.2009р. залишено без змін (а.с.45-46).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Азовзагальмаш" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а провадження у справі припинити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права (а.с.51-52).

ДП "Промзіз-Донбас" ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі акти залишити без змін.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі судом першої інстанції та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку апеляційною інстанцією встановлено, що позивач за видатковими накладними №3176 від 10.07.2008р., №3674 від 04.08.2008р., №4374 від 11.09.2008р. передав відповідачу продукцію –засоби індивідуального захисту на загальну суму 26 751,12грн. При цьому, відповідач оплатив поставлений йому товар лише частково, заборгованість на момент звернення до суду з даним позовом становила 20 934,52грн.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати переданого товару у встановлений чинним законодавством строк.

Вирішуючи спір у даній справі по суті, суд першої інстанції не встановив, що між сторонами щодо поставки такого товару був укладений договір у письмовій  формі.

Разом з тим, ч.2 ст.180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

При цьому, в силу ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу ч.1 ст.208 ЦК України, для правочинів (за змістом ч.2 ст.202 ЦК України, договір між двома особами є двостороннім правочином) між юридичними особами встановлена письмова форма.

Однак, згідно ст.218 ЦК України,  недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Факт існування між сторонами відносин з поставки товару встановлений судами на підставі наданих позивачем письмових доказів, зокрема, видаткових накладних з підписами та печаткою відповідача про отримання товару; довіреності; часткової оплати та іншими, зібраними судами у справі письмовими доказами.

За таких обставин, суди дійшли правильного висновку про існування між сторонами відносин з поставки товару.

Виконання зобов'язань з оплати поставленого товару згідно доданих до матеріалів справи накладних є предметом спору у даній  справі.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. При цьому, боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судами встановлено, що відповідач не виконав зобов'язання з оплати поставленого йому товару у строк, встановлений ч.2 ст.530 ЦК України, з дня пред'явлення йому  позивачем вимоги від 08.12.2008р. про оплату поставленого товару.

Заборгованість відповідача за поставлений йому позивачем товар на момент прийняття рішення у даній справі, що встановлено судами, становить 20 934,52грн.

В силу ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Здійснюючи перегляд, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи встановлені обставини та положення вищевказаних норм права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 20 934,52грн. і такий висновок суду вірно підтриманий апеляційною інстанцією.

Посилання скаржника на те, що йому позивачем не направлялись рахунки-фактури, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості виконати свої зобов'язання щодо оплати продукції не заслуговують на увагу. Так, відповідач, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів, що поставка продукції здійснювалась на виконання  договору №ПСН-02729 від 28.02.2007р., копія якого ним надана суду першої інстанції, та  доведено наявності іншого  юридичного факту, в силу якого позивач зобов'язаний виставляти такі рахунки. При цьому, видаткові накладні та вимога про оплату містять банківські реквізити, необхідні для виконання зобов'язання з  оплати продукції.

Також не заслуговують на увагу і посилання скаржника не застосування судами норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", враховуючи, що його норми не регулюють спірні правовідносини.

Так, відповідно до преамбули вказаного закону, він визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Положення ст.9 Закону, на яку посилається скаржник, визначає підставу для бухгалтерського обліку господарських операцій - первинні та зведені облікові документи, а також вимоги до реквізитів вказаних документів. Між тим, неправильне відображення в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності певних операцій (на підставі первісних документів, які мають недоліки) або не відображення їх взагалі не тягне за собою припинення господарських зобов'язань. Спір у даній справі виник не у зв'язку з регулюванням, організацією або веденням бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Отже,  норми вказаного Закону не регулюють спірні правовідносини, оскільки предметом спору не є правильність ведення сторонами бухгалтерського обліку або складання фінансової звітності. Даний Закон не містить вимог щодо підтвердження факту передачі товарів певними доказами –документами з визначеними ст.9 Закону реквізитами. Неточність або неповнота відповідних даних у первинних облікових документах є підставою для застосування до відповідальних винних осіб визначеної чинним законодавством відповідальності.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції наявні у справі докази оцінені на підставі ст.43 ГПК України, яка визначає, що докази оцінюються господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання скаржника на здійснення ним часткової оплати поставленої продукції та не врахування такої оплати позивачем під час визначення розміру заборгованості, оскільки, в порушення вимог ст.33 ГПК України, відповідач не надав відповідні докази ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так,  відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів та збитків від інфляції. При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано задоволені вимоги щодо стягнення процентів лише частково, оскільки ним встановлено, що розмір процентів за відповідний період становить меншу суму.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Донецького апеляційного господарського суду від 16.06.2009р. у справі №36/66 господарського суду Донецької області залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Азовзагальмаш" –без задоволення.

Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                   Грек Б.М.

                                                                                            Палій В.М.