Постанова

від 23.07.2015 по справі 918/543/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2015 р. Справа № 918/543/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Бучинська Г.Б.

Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Карпович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 від 30.06.2015 р. на рішення господарського суду Рівненської області від 16.06.15 р. у справі № 918/543/15

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про розірвання договору суборенди та стягнення 179 799,64 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_5 - представник, довіреність від 11.11.2014 р. в справі;

від відповідача: ОСОБА_3 - підприємець; Свірець В.В. - адвокат, договір про надання правової допомоги в справі.

В судовому засіданні 22.07.2015 р. було оголошено перерву до 23.07.2015 р. у зв'язку із необхідністю надання сторонами додаткових доказів по справі.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.06.2015 р. у справі № 918/543/15 (суддя Марач В.В.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору суборенди та стягнення 179 799,64 грн. задоволено; розірвано договір суборенди земельної ділянки від 23.06.2006 р., укладений між Приватним підприємцем ОСОБА_4 і Приватним підприємцем ОСОБА_3 та зареєстрований 31.07.2006 р. Костопільським районним відділом Рівненської філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 040659100004; стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованість по орендній платі в розмірі 105 035 грн. 74 коп., 3 % річних в розмірі 4 881 грн. 10 коп., інфляційні втрати в розмірі 64 440 грн. 77 коп., пеню за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 3 338 грн. 68 коп., судовий збір в сумі 4 771 грн. 93 коп. При прийнятті рішення суд виходив з того, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі є правомірними, підлягають задоволенню; враховуючи несплату підприємцем ОСОБА_3 орендної плати більше як 3 роки підряд, має місце істотне порушення умов договору суборенди земельної ділянки від 23.06.2006 р., що надає законні підстави для розірвання договору в судовому порядку.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою від 30.06.2015 р., в якій просив скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 16.06.2015 р. у справі № 918/543/15; позов ФОП ОСОБА_4 в частині розірвання договору суборенди земельної ділянки, який зареєстрований 31.07.2006 р. Костопільським районним відділом Рівненської філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 040659100004 залишити без розгляду; в частині стягнення заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій провадження у справі зупинити і матеріали надіслати в Рівненський МВ УМВС України у Рівненській області для приєднання і розслідування в кримінальному провадженні № 12015180010003526 від 12.06.2015 р., посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необгрунтованим, безпідставним, таким, що порушує норми матеріального та процесуального права; висновки не відповідають обставинам справи. Ухвалою Рівненського міського суду про відкриття провадження від 26.01.2015 р. розпочато розгляд цивільної справи № 569/19705/14-ц за позовом ФОП ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання того ж договору суборенди земельної ділянки. На час розгляду і прийняття рішення по справі № 918/543/15 вже було відкрито провадження і проводився розгляд цивільної справи № 569/19705/14-ц у зв'язку з чим господарський суд повинен був залишити позов ОСОБА_4 про розірвання договору суборенди земельної ділянки без розгляду. У 2006 році ним передано ОСОБА_4 гроші у сумі 15 000 доларів США за право суборенди ставу на території Звіздівської сільської ради Костопільського району. На підтвердження передачі коштів було укладено договір суборенди від 23.06.2006 р.; ОСОБА_4 передала оригінал вищевказаного договору, всі без виключення документи технічного обстеження, геодезичні висновки, екологічні дозволи, рішення сільської ради та Костопільської райдержадміністрації, експертну оцінку об'єкта та інші; запевнила в тому, що в подальшому не буде претендувати на став. Він від імені ОСОБА_4 сплачує земельний податок, податок за водокористування, податок за спецводокористування, подає необхідні звіти, підписує, їх оригінали зберігаються у нього. Він купував мальок для зариблення ставка, ніс витрати по благоустрою орендованої земельної ділянки, отримав дозвіл на зведення МАФів. Жодних претензій з боку фіскальних та контролюючих органів за весь час не було. Жодних витрат, жодних дій по обслуговуванню орендованої ділянки ОСОБА_4 всі ці роки не несла. Позивач будь-яких боргових документів про несплату оренди за землю і ставок не надав, а суд в свою чергу не пересвідчився у їх наявності та поклав у підставу рішення лише твердження представника позивача. Рівненським МВ УМВС України у Рівненський області зареєстровано кримінальне провадження № 12015180010003526 від 12.06.2015 р., Костопільським РВ УМВС України у Рівненський області за нанесення йому тілесних ушкоджень обліковано кримінальне провадження за № 12015180150000352 від 15.06.2015 р. Вимога сплатити кошти з боку ОСОБА_4 є складовою злочину, передбаченого статтею 190 частини 3 КК України і матеріали слід надіслати прокурору або органу досудового розслідування та зупинити провадження у справі. Рішенням суду першої інстанції по вказаній справі не вірно встановлено, природу взаємовідносин, які виникли між ним та ФОП ОСОБА_4 Законний власник спірної ділянки Звіздівська сільська Рада Костопільського району і Костопільська районна державна адміністрація згідно з розпорядженням якої передано земельну ділянку в суборенду до участі у розгляді справи не залучені. ОСОБА_4 від нього ніколи не вимагала внесення орендної плати, що свідчить про належну сплату ним орендної плати на рахунки Звіздівської сільської Ради Костопільського району. Суд безпідставно відхилив його клопотання про відкладення розгляду у зв'язку із перебуванням на лікуванні, що позбавляло його можливості реалізувати свої права, передбачені статтею 22 КПК України та виконати ухвалу суду від 25.05.2015 р. і надати витребувані документи, в тому числі відзив на позов.

20.07.2015 р. апелянтом подано до суду клопотання на виконання вимог ухвали суду, в якому він просить долучити письмові пояснення, визнати обов'язковою особисту участь позивача - ФОП ОСОБА_4 у розгляді справи і наданні пояснень; задовольнити вимоги апеляційної скарги; пункт 3 апеляційної скарги читати в частині стягнення заборгованості по орендній платі та штрафних санкцій провадження у справі зупинити і матеріали надіслати в прокуратуру м. Рівне для приєднання і розслідування в кримінальному провадженні № 42015180010000070 від 26.06.2015 р.

Позивач - Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 у відзиві на апеляційну скаргу просила рішення господарського суду Рівненської області від 16.6.2015 р. у справі № 918/543/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України; враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, суд вірно застосував як норми процесуального так і матеріального права. Судом в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам, ґрунтуючись на повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Підставою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав стало систематична несплата орендної плати більше трьох років. Боржнику було направлено повідомлення від 30.04.2015 р. про відмову від договору суборенди земельної ділянки від 23.06.2006 р. У повідомленні, що отримане відповідачем 05.05.2015 р., зазначено суму орендної плати за користування земельною ділянкою, без індексації, протягом 3-х місяців підряд у розмірі 8 391 грн., як на підставу своїх вимог щодо відмови від договору та повернення земельної ділянки, в порядку пункту 1 статті 782 ЦК України. Натомість, відповідач найняв озброєних охоронців, почав писати безпідставні заяви до органів міліції щодо вчинення надуманих злочинів. На момент розгляду даної справи відсутнє судове рішення між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Підстав залишати без розгляду позов в частині розірвання договору не має. Твердження щодо передачі ним у 2006 році 15 000 доларів США за право суборенди ставу не відповідає дійсності та здоровому глузду. На підтвердження передачі коштів вказує укладення договору суборенди від 23.06.2006 р., при цьому, не надає жодних інших документів, які б дійсно засвідчували факт передачі коштів. Додані до скарги копії меморіальних ордерів є внутрішніми документами банку на подальше спрямування коштів, отриманих за банківськими квитанціями, а не документами, котрі засвідчували б сплату платежів ОСОБА_3 Сплата належних платежів та фактичне перерахування коштів належному отримувачу здійснена ОСОБА_4 на підставі квитанцій, оригінали яких знаходяться у неї та були оглянуті в суді першої інстанції. Відповідач належним чином не обґрунтував як рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Звіздівської сільської ради Костопільського району і Костопільської райдержадміністрації, а тому не вбачаються підстави для здійснення вказаної процесуальної дії. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Пунктом 39 договору суборенди від 23.06.2006 р. передбачено, що умовами розірвання договору в односторонньому порядку є рішення суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України "Про оренду землі". Договір оренди є оплатним договором, тому несплата орендної плати є порушенням умов договору.

В поясненні, наданому на виконання ухвали суду від 10.07.2015 р., позивач зазначила, що визначаючи суму щомісячної орендної плати керувалася умовами укладеного двостороннього договору суборенди землі від 23.06.2006 р. На момент подання позову, для нарахування боргу взято період в межах строку позовної давності, протягом якого відповідач взагалі не вносив орендну плату, тобто три останні роки перед зверненням до суду, починаючи з 01.04.2012 р. та включно по 31.03.2015 р. До ухвалення рішення по даній справі, позивач скористався процесуальним правом та збільшив розмір заборгованості по орендній платі внаслідок збільшення періоду нарахування на один місяць - квітень 2015 р. У повідомленні від 30.04.2015 р. зазначено суму орендної плати за користування земельною ділянкою, без індексації, протягом 3-х місяців підряд у розмірі 8 391 грн., як на достатню підставу своїх вимог щодо відмови від договору суборенди. Вказана сума не є фактичною заборгованістю відповідача.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідач (апелянт) в судових засіданнях апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у ній; вважає оскаржуване рішення необгрунтованим, безпідставним, таким, що порушує норми матеріального та процесуального права; ОСОБА_4 передала йому свій оригінал договору, всі без виключення документи щодо технічного обстеження, геодезичні висновки, екологічні дозволи, рішення сільської ради та Костопільської райдержадміністрації, експертну оцінку об'єкта; просив скасувати рішення; на запитання головуючої судді чи може апелянт надати суду для ознайомлення оригінали меморіальних ордерів по яким він здійснював сплату орендної плати, відповіді не надав. В додаткових поясненнях послався на відповідь Рівненського обласного управління водних ресурсів від 22.07.2015 р. про те, що передача орендарем права на оренду водного об'єкта іншим суб'єктам господарювання забороняється.

Представник апеллянта в судових засіданнях підтримав пояснення апелянта в повному обсязі, просив задоволити апеляційну скаргу.

Представник позивача в судових засіданнях апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві; пояснила, що відповідач систематично порушував свої зобов'язання щодо розрахунку за користування земельною ділянкою та на момент пред'явлення позову зобов'язання відповідача в частині своєчасності та повноти проведення розрахунків є не виконаним; на запитання головуючої судді яке саме право довірительки порушено, якщо договором одержувачем орендної плати визначено сільську раду, не змогла дати відповіді; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В додаткових поясненнях послалася на те, що саме ФОП ОСОБА_4 здійснювала сплату орендної плати, про що свідчать наявні у неї платіжні квитанції, які надала суду для ознайомлення.

Заслухавши пояснення відповідача (апелянта), представників позивача та відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги; відзиву на апеляційну скаргу перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Клопотання відповідача визнати обов'язковою особисту участь позивача - ФОП ОСОБА_4 у розгляді справи і наданні пояснень до задоволення не підлягає, як не обґрунтоване.

Згідно частини 5 статті 28 ГПК України громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.

Інтереси позивача - ФОП ОСОБА_4 представляє ОСОБА_5 згідно довіреності від 11.11.2014 р., яка нотаріально посвідчена та дійсна до 11.11.2017 р. (а.с.49), а необхідність особистої участі позивача - ОСОБА_4 в судовому засіданні апелянт не обґрунтував.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.09.2003 р. між Звіздівською сільською радою (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендар) укладено та нотаріально посвідчено договір оренди земельної ділянки, згідно пункту 1 якого орендодавець, на підставі розпорядження голови Костопільської районної державної адміністрації від 27.08.2003 р., передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 25,36 га строком на 20 років для риборозведення (а.с.22-23).

Підпунктом 2.2 договору передбачено, що річна орендна плата встановлюється в розмірі 50 грн. за 1 га.

Даний договір зареєстровано у Костопільській філії Березнівського райцентру ДЗК, про що зроблено запис від 09.10.2003 р. за № 1 у книзі записів держаної реєстрації договорів (а.с.23).

Угодою від 28.04.2006 р. про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеною між Звіздівською сільською радою (орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (орендар) сторони домовилися викласти пункт 2.2 договору в наступній редакції: "2.2. Річна орендна плата встановлюється в розмірі 5 (п'ять) % від грошової оцінки землі"; доповнити договір пунктом 2.5 наступного змісту: "2.5. Згідно технічної документації, яка затверджена рішенням Костопільської районної Ради № 274 від 25.03.2006 р. нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 55 094,00 ( п'ятдесят п'ять тисяч дев'яносто чотири) гривні" (а.с.24).

Дана угода зареєстрована в Костопільському відділі Рівненської районної філії ДП ЦДЗК 05.05.2006 р., реєстраційний номер 040659100004 (а.с.24 на звороті).

Пунктами 1, 2, 3, 4 розпорядження № 296 від 14.07.2011 р. голови Костопільської районної державної адміністрації "Про внесення змін до розпорядження голови райдержадміністрації від 27.08.2003 р. № 397-р та встановлення розміру орендної плати за використання земельної ділянки" внесено зміни до розпорядження, пункт 1 викладено в редакції: "Затвердити проект відведення земельної ділянки та надати Приватному підприємцю ОСОБА_4 земельну ділянку (згідно додатку) із земель запасу водного фонду Звіздівської сільської ради для риборозведення в оренду, терміном на 49 (сорок дев'ять) років"; встановлено орендну плату за використання земельної ділянки площею 25,36 га, яка перебуває в оренді Приватного підприємця ОСОБА_4 для риборозведення, що розташована на території Звіздівської сільської ради Костопільського району Рівненської області (за межами населених пунктів) в розмірі 4 (чотири) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4 798,56 грн. на рік; розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.04.2006 р. № 196-р "Про внесення змін до умов договору оренди земельної ділянки" визнано таким, що втратило чинність; зобов'язано Приватного підприємця ОСОБА_4 протягом місяця укласти додаткову угоду до договору оренди землі (а.с.25).

05.08.2011 р. укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки від 25.09.2003 р., якою пункти 1, 2.2 викладено в наступній редакції: "Орендодавець, на підставі розпорядження голови Костопільської районної державної адміністрації від 27.08.2003 р. № 397-р передає, а орендар приймає в оренду земельну ділянку площею 25,36 га для риборозведення, терміном на 49 (сорок дев'ять) років. Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4 (чотири) відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4 798,56 гривень на рік…". Інші умови договору від 25.09.2003 р. залишилися незмінними (а.с.26-27).

Рішенням Звіздівської сільської ради Костопільського району № 11 від 18.04.2006 р. було надано згоду на передачу в суборенду Приватному підприємцю ОСОБА_3 (код НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) земельної ділянки, що знаходиться на території сільської ради, загальною площею 25,36 га, яка орендується Приватним підприємцем ОСОБА_4 (а.с.14).

23.06.2006 р. між Приватним підприємцем ОСОБА_4 (орендодавець) та Приватним підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено нотаріально посвідчений договір суборенди земельної ділянки, що зареєстрований 31.07.2006 р. Костопільським районним відділом Рівненської філії ДП "Центр державного земельного кадастру" за № 040659100004, згідно пунктів 1, 2 якого орендодавець надає згідно розпорядження голови Костопільської районної державної адміністрації № 282 від 06.06.2006 р., а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі водного фонду, яка знаходиться на території Звіздівської сільської ради за межами населеного пункту; в оренду передається земельна ділянка загальною площею 25,36 га (а.с.11-12).

Договір укладено на 17 років (пункт 8 договору суборенди).

Відповідно до пункту 9 договору суборенди земельної ділянки орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі 5-ти відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 2 797 грн.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (пункт 10 договору).

Пунктом 11 договору суборенди землі передбачено, що орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на р/р 33211815600229 код 13050500 ЗКПО 22586578 МФО 833017.

Згідно пункту 28 договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасної орендної плати, використання земельної ділянки за її призначенням, дотримання режиму водоохоронних зон.

Договір суборенди підписаний обома сторонами, зареєстрований у Костопільському районному відділі Рівненської філії ДП "Центр державного земельного кадастру при комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі вчинено запис від 31.07.2006 р. за № 040659100004 (а.с.13 на звороті).

Актом приймання-передачі земельної ділянки до договору оренди землі від 23.06.2006 р., орендодавець передав, а орендар прийняв в строки земельну ділянку за межами населених пунктів Звіздівської сільської ради Костопільського району Рівненської області площею 25,36 га (а.с.13).

Відповідно до частини 1 пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 ГК України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 2 статті 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Частиною 1 статті 96 Земельного Кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Як зазначалося вище, пунктами 9, 11 договору про суборенду земельної ділянки від 23.06.2006 р. передбачено, що орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі 5-ти відсотків нормативної грошової оцінки землі, що складає 2 797 грн.; орендна плата вноситься щомісячно, протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на р/р 33211815600229 код 13050500 ЗКПО 22586578 МФО 833017.

Як з'ясовано в судовому засіданні апеляційної інстанції, рахунки, зазначені в пункті 11 договору є рахунками Звіздівської сільської ради, а не орендодавця ОСОБА_4

Тобто, договором суборенди не передбачено зобов'язання суборендаря ОСОБА_3 сплачувати орендну плату орендодавцю ОСОБА_4

Таким чином, борг відповідача перед позивачем не міг виникнути, а отже, позовні вимоги про стягнення заборгованості по орендній платі та нарахування на неї пені, 3 % річних та інфляційних втрат є необґрунтованим та безпідставним.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (частини 1, 2 статті 202 ГК України).

Згідно частини 3 статті 291 ГК України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Частинами 1, 2 стаття 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до статті 188 ГК України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частинами 3, 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Згідно статті 32 цього ж Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Водночас, відповідно до пункту 2.23 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" від 17.05.2011 року № 6, розглядаючи справи зі спорів про розірвання договору оренди з підстав заборгованості з орендної плати, потрібно мати на увазі, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. Разом з тим, доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватися належними доказами, наприклад, довідкою, виданою державною податковою інспекцією про наявність (або відсутність) заборгованості за земельним податком та орендною платою.

Пунктом 38 договору суборенди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених договором.

Оскільки, заборгованості відповідача перед позивачем по орендній платі не існує, інших підстав для розірвання договору суборенди позивачем не наведено, колегія суддів приходить до висновку, що в цій частині позов також не підлягає до задоволення.

Підстави для розірвання договору суборенди відсутні.

В позові слід відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем, в порушння зазначених вимог закону, не обгрунтовано та не доведено своїх позовних имог.

Господарський суд першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення на вказані обставини уваги не звернув та належної правової оцінки даним обставинам справи не надав, що в свою чергу призвело до прийняття неправильного рішення.

За наведених обставин, господарський суд Рівненської області передчасно прийшов до висновку про законність, обґрунтованість та підставність позовних вимог та про їх задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення..

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими (пункт 2 частини 1 статті 104 ГПК України).

Отже, апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Рівненської області від 16.06.2015 р. у справі № 918/543/15 - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

Згідно частини 3 статті 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Оскільки, апеляційна скарга підлягає задоволенню, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 2 385,97 грн. необхідно стягнути з позивача на користь апелянта.

Відповідно до частини 1 статті 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині повязаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно частини 1 статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, яка полягає в забезпеченні раціонального використання земельних ресурсів, збереженні й відтворенні родючості ґрунтів, захисті їх від псування і забруднення, реалізації громадянами, юридичними особами та державою їхніх прав власності та землекористування відповідно до закону.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; а також землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 Земельного Кодексу України).

Землі водного фонду згідно з частиною 1 статті 59 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) (в редакції, чинній станом на момент укладення договору суборенди земельної ділянки) можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності в межах акваторій морських портів.

Відповідно до частини 4 статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Частиною 1 статті 85 Водного кодексу України передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на момент укладення договору суборенди земельної ділянки) передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно частини 3 статті 85 Водного кодексу України у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (частина 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі").

Згідно частин 1, 2, 4 статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Землекористувачі зобов'язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина1 статті 96 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Частиною 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі").

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, визначені у статті 203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 215 ЦК України закріплено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до пункту 2 пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно частини 3 статті 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частиною 1 статті 759 ЦК України визначено, що наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Однак, при укладенні договору суборенди сторонами не враховані загальні положення про договір найму, оскільки в договорі не визначено обов'язок суборендаря сплачувати орендну плату на користь орендаря.

Отже, сторонами не досягнуто згоди при укладенні договору суборенди щодо однієї із його істотних умов.

До того ж, частинами 2, 9 статті 51 Водного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення договору суборенди) передбачено, що передача орендарем права на оренду водного об'єкта (чи його частини) іншим суб'єктам господарювання забороняється. Водокористувачі, яким водний об'єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, орендар ОСОБА_4 не мала права передавати земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі водного фонду в суборенду.

Із врахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що договір, який позивач визначив, як підставу для звернення до суду, не відповідає вище наведеним вимогам діючого законодавства, суперечить цьому Кодексу та Закону України "Про оренду землі", а тому наявні підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Зокрема, сторони не зобов'язані виконувати передбачені таким правочином умови.

Підпунктом 2.29 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 р., із подальшими змінами та доповненнями, передбачено, що договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Таким чином, договір суборенди земельної ділянки від 23.06.2006 р., укладений між Приватним підприємцем ОСОБА_4 та ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним на майбутнє, з моменту набрання законної сили постанови апеляційної інстанції, тобто з 23.07.2015 р.

Керуючись статтями 49, 83, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 від 30.06.2015 р. задоволити.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 16.06.2015 р. у справі № 918/543/15 скасувати.

В позові Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору суборенди та стягнення 179 799,64 грн. заборгованості відмовити.

Визнати недійсним договір суборенди земельної ділянки від 23 червня 2006 року, укладений між Приватним підприємцем ОСОБА_4 та Приватним підприємцем ОСОБА_3, зареєстрований у Костопільському районному відділі Рівненської філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при комітеті України по земельних ресурсах" про що, в державному реєстрі вчинено запис від 31 липня 2006 року № 040659100004.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_3) 2 385,97 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді Г.Б. Бучинська

І.В. Розізнана