Постанова

від 15.07.2015 по справі 922/2455/14

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2015 р. Справа № 922/2455/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І.

при секретарі Логвін О.О.

за участю представників:

позивача - Рябінін С.В., дов. №21 від 12.06.2015

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД", м. Харків (вх.№ 2221 Х/3-12)

на рішення господарського суду Харківської області від 18 серпня 2014 року у справі № 922/2455/14

за позовом Публічного акціонерного товариства банку "Меркурій", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД", м. Харків

про стягнення 49 808 605,51 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Публічне акціонерне товариство банк "Меркурій", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД" про стягнення заборгованості за Договором № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2012 року у розмірі 49808605,51 грн., з яких: 45999300,00 грн. залишок простроченої заборгованості за кредитом, 1826109,19 грн. заборгованість за простроченими процентами, 238188,16 грн. заборгованість за нарахованими процентами, 1707645,24 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 37362,92 грн. пеня за несвоєчасне погашення процентів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 серпня 2014 року у справі № 922/2455/14 (суддя Суслова В.В.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД" на користь Публічного акціонерного товариства банк "Меркурій" заборгованість за договором № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2012 р. у розмірі 49808605,51 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД" на користь державного бюджету України 73080,00 грн. судового збору.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2014 року у справі № 922/2455/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Одночасно з вимогами, викладеними в апеляційній скарзі, заявник просить відстрочити сплату судового збору по справі до прийняття Харківським апеляційним господарським судом постанови за результатами розгляду апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначав, що судом першої інстанції не було взято до уваги той факт, що зобов'язання за договором № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2012 року повинні бути припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Посилаючись на укладений між сторонами договір застави майнових прав №02/2-08-64 від 09.04.2012 (з урахуванням Додаткової угоди від 26.06.2013), скаржник вважає, що цей договір забезпечує вимоги ПАТ Банк «Меркурій», які виникають із договору №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії від 09.04.2012. Посилаючись на приписи ч. 3 ст. 203 ГК України, ч. 1 ст. 601 ЦК України, а також враховуючи, що заявою від 14.04.2014 ТОВ Фірма «Альта ЛТД» повідомила банк про припинення договору №02/1-25К-24 від 09.04.2012 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, скаржник вважає, що зобов'язання за договором №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії від 09.04.2012 з 14.04.2014 є припиненими, а позовні вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2012 року у розмірі 49808605,51 грн. є безпідставними.

У додатково наданих до суду апеляційної інстанції письмових поясненнях по справі, скаржник також вважає безпідставним посилання позивача на п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким встановлено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом, оскільки вважає , що позивачем не наведено жодного факту, що зарахування зустрічних однорідних вимог (з боку позивача) можуть призвести до порушення порядку погашення вимог інших кредиторів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2015 апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.05.2015 року. Також вказаною ухвалою було задоволено клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому проти доводів, викладених в апеляційній скарзі заперечує, вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права та всебічним дослідженням обставин справи, просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 18.05.2015 було задоволено клопотання відповідача та відкладено розгляд справи на 01.07.2015.

Ухвалою суду від 01.07.2015 розгляд справи було відкладено на 15.07.2015 у зв'язку із неявкою в судове засідання представника відповідача, який про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати Харківського апеляційного господарського суду від 14.07.2015, у зв'язку з відпусткою судді Горбачової Л.П. для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Істоміна О.А., суддя Потапенко В.І.

В судове засідання 15.07.2015 представник відповідача не з'явився, про причини нез'явлення суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта".

Крім того, у відповідності до Порядку ведення державного реєстру судових рішень, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2006р. за № 740, текст ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 01.07.2015 про відкладення розгляду справи №922/2455/15 на 15.07.2015 внесено та розміщено на офіційному веб-порталі ДСА.

Згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає розгляд справи, в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Пунктом 3.9.1. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26.12.2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи, у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Колегією суддів враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 Господарського процесуального кодексу України.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Колегією суддів також враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 09.04.2012 року між ПАТ Банк «Меркурій» (Кредитор) та ТОВ Фірма «Альта ЛТД» (Позичальником) було укладено договір № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України (далі - "кредитний договір"), відповідно до умов якого кредитор відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в національній валюті України, надає позичальнику кредитні кошти за рахунок кредитної лінії на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання.

Відповідно до п. 1.2 договору максимальний ліміт кредитної лінії складає 2500000,00 грн.

Розмір процентів за користування кредитом 15,0% річних; з 01.05.2012 р. - 15,75% річних. (п. 1.3. договору)

Умовами п. 1.4 договору сторони погодили, що кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитною лінією є 02 квітня 2013 року.

За умовами п. 2.1, п. 2.3 договору, кредит надається позичальнику шляхом одноразового надання кредиту в сумі, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або шляхом надання декількох траншів кредиту. Кожна наступна видача траншу кредиту здійснюється в межах вільного залишку ліміту кредитної лінії, визначеного в п. 1.2 цього договору.

У відповідності до Додаткової угоди №1 від 01.06.2012 р. до кредитного договору №02/1-25К-24 від 09.04.2012. сторони дійшли згоди про збільшення ліміту кредитної лінії до 39500000,00 грн. з 01.06.2012 р., а також встановили, що розмір процентів за користування кредитом з 01.06.2012 р. - 21,00%.

Додатковою угодою № 15 від 26.06.2013 р. до кредитного договору сторони збільшили ліміт кредитної лінії до 46000000,00 грн. з 26.06.2012 р., а також встановили кінцевий термін повернення заборгованості за кредитною лінією - 27.03.2014 р.

На підставі положень п. 2.4 кредитного договору, днем фактичного надання кредиту вважається день перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку. На позичковому рахунку обліковується кредит, погашення та дострокове погашення кредиту.

Пунктом п. 2.6 кредитного договору сторони також встановили, що моментом (днем) повного погашення заборгованості за договором вважається день зарахування на відповідні рахунки кредитора: суми кредиту, нарахованих процентів та можливих штрафних санкцій, визначених цим договором, якщо інше не випливає з умов цього договору та діючого законодавства.

На підставі п. 3.1. Розділу 3 договору, яким визначено порядок нарахування та сплати процентів за користування кредитом, сторони дійшли згоди, що у межах встановленого даним договором строку користування кредитом Кредитор щомісячно нараховує проценти за користування кредитом із дня фактичного надання кредиту до повного погашення заборгованості виходячи з кількості календарних днів у місяці та році (метод "факт/факт"), а Позичальник щомісяця сплачує проценти кредитору не пізніше 1 числа наступного місяця на відповідний рахунок. Сума кредиту (кожного з траншів кредиту) враховується при нарахуванні процентів з дня його надання. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів. У випадку несплати нарахованих процентів у строк, нараховані проценти вважаються простроченими з наступного дня. У випадку, якщо перше число є неробочим днем, то позичальник зобов'язаний сплатити суму нарахованих процентів першого за ним робочого дня. Проценти за останній місяць користування кредитом сплачуються позичальником одночасно з поверненням кредиту у строк, зазначений в п. 1.4. У випадку виникнення простроченої заборгованості за кредитом, нарахування процентів за простроченим зобов'язанням не припиняється. Позичальник в подальшому сплачує проценти за неправомірне користування кредитом (ст. 536 ЦК України), виходячи із процентної ставки 18%, порядок нарахування та сплати яких встановлюється у відповідності до цього пункту.

Пунктом 5.3.8 договору визначено право банку у разі несвоєчасного погашення позичальником суми кредитку або процентів та /або при виникненні обов'язку позичальника здійснити дострокове погашення кредиту, самостійно списувати грошові кошти у розмірі, необхідному для виконання зобов'язань з поточного рахунку позичальника , відкритому в АТ банк «Меркурій», а також з інших рахунків, які будуть відкриті позичальником в АТ Банк «Меркурій» (поточних, депозитних).

В порядку забезпечення виконання позичальником кредитного договору №02/1-25К-24 та на виконання п. 4.1. вказаного договору між ПАТ Банк «Меркурій» та ТОВ Фірма «Альта ЛТД» було укладено Договір застави майнових прав №02/2-08-64 від 09.04.2012 року. Цього ж дня, між позивачем та відповідачем було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Класичний» №1/423 від 09.04.2012.

В подальшому між сторонами укладено додаткові угоди до договору №02/1-25К-24 від 09.04.2012, які свідчать про узгодження між сторонами строків сплати нарахованих процентів.

Додатковою угодою №22 від 31.01.2014 р. до кредитного договору, сторони встановили, що проценти, нараховані з 01.01.2014р. по 31.01.2014р. мають бути сплачені не пізніше 28.02.2014 р.

Звертаючись до господарського суду позивач зазначав, що на виконання своїх договірних зобов'язань за договором №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії від 09.04.2012, він надав ТОВ Фірма «Альта ЛТД» кредитні кошти у розмірі встановленого кредитного ліміту 46000000,00 грн.

Відповідач у встановлений договором строк кредитні кошти не повернув та не виконав належним чином своїх зобов'язань по сплаті процентів за користування кредитними коштами. Вимога позивача №2023/08 від 31.03.2014 про усунення порушення та виконання зобов'язання за кредитним договором протягом семи днів з дня отримання вимоги була залишена відповідачем без задоволення.

Вказані обставини стали підставою звернення ПАТ Банк «Меркурій» з позовом до господарського суду про стягнення з ТОВ Фірма «Альта ЛТД» заборгованості за Договором № 02/1-25К-24 від 09.04.2012 року у розмірі 49808605,51 грн., з яких: 45999300,00 грн. залишок простроченої заборгованості за кредитом, 1826109,19 грн. заборгованість за простроченими процентами, 238188,16 грн. заборгованість за нарахованими процентами, 1707645,24 грн. пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 37362,92 грн. пеня за несвоєчасне погашення процентів.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходячи з умов укладеного договору та приписів чинного законодавства дійшов висновку, що позивач свої зобов'язання за договором невідновлювальної кредитної лінії №02/1-25К-24 від 09.04.2012 виконав належним чином та своєчасно надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 46000000,00 грн., водночас, відповідач, в порушення умов укладеного договору та додаткових угод до нього, доказів сплати позивачу у встановлений строк процентів та повернення суми наданого кредиту не надав, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення 45999300,00 грн. залишку простроченої заборгованості за кредитом, 1826109,19 грн. заборгованості за простроченими процентами, 238188,16 грн. заборгованості за нарахованими процентами визнані судом правомірними та обґрунтованими. Також, встановивиши, що відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання за укладеним кредитним договором, керуючись ст.ст. 610, 611, 629 Цивільного кодексу України та умовами договору, суд першої інстанції визнав доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі вимоги про стягнення з відповідача 1707645,24 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 37362,92 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено , що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором.

Частиною 2 ст. 345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

За приписами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Здійснив аналіз наявних матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного договору № 02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2012 позивач надав відповідачу у строкове, платне користування кошти в розмірі встановленого кредитного ліміту шляхом перерахування відповідачу кредитних коштів з позичкового рахунку ПАТ Банк «Меркурій» на поточний рахунок позичальника (відповідача), що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №7100 від 09.04.2012, №11416 від 01.06.2012, №10499 від 26.06.2013 року. (а.с. 22-23 т.1, а.с. 59 т. 2)

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за укладеним договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частина 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами п. 5.2.3. та п. 5.2.5.кредитного договору, відповідач зобов'язався здійснити погашення кредиту в повному обсязі не пізніше дати, встановленої п. 1.4. договору та сплачувати кредитору проценти за користування кредитом у порядку, встановленому розділом 3 договору.

Як вже зазначалось, позивач звертався до відповідача з вимогою №2023/08 від 31.03.2014 про усунення порушення та виконання зобов'язання за кредитним договором протягом семи днів з дня отримання вимоги. Однак, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 (з урахуванням додаткових угод до нього) та приписів ст. 1049 Цивільного кодексу України, відповідач у термін, встановлений Додатковою угодою № 15 від 26.06.2013 р. для повернення заборгованості за кредитною лінією, а саме - 27.03.2014 р. кредит не повернув, проценти за користування кредитом не сплатив, доказів здійснення такої оплати суду не надав. Дана обставина відповідачем не спростована.

Вказані обставини справи, з урахуванням приписів чинного законодавства та умов кредитного договору, дають суду правові підстави дійти висновку, що відповідач неналежно виконав зобов'язання позичальника за договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012, в зв'язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача 45999300,00 грн. залишку простроченої заборгованості за кредитом, 1826109,19 грн. заборгованості за простроченими процентами, 238188,16 грн. заборгованості за нарахованими процентами є обґрунтованою та правомірна задоволена судом першої інстанції.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У п. 6.1. кредитного договору №02/1-25К-24 від 09.04.2012 сторони встановили, що у разі порушення строків повернення кредиту, сплати процентів позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення. Нарахування пені припиняється виконанням позичальником свого зобов'язання в натурі.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення розміру пені за несвоєчасне погашення кредиту за період з 28.03.2014 по 01.06.2014 та розмір нарахованої пені за несвоєчасне погашення процентів за період з 28.03.2014 по 04.06.2014, колегія суддів дійшла висновку, що розрахунок, який здійснено позивачем є арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 1707645,24 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та 37362,92 грн. пені за несвоєчасне погашення процентів є правомірним та обґрунтовано задоволено судом першої інстанції.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що вимоги ПАТ Банк «Меркурій» за кредитним договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 забезпечені заставою майнових прав №02/2-08-64 від 09.04.2012 року та укладеним між сторонами договором банківського вкладу (депозиту) «Класичний» №1/423 від 09.04.2012. Як зазначав скаржник, умовами п. 2 Додаткової угоди від 26.06.2013 до договору застави майнових прав №02/2-08-64 від 09.04.2012 сторонами було визначено, що для забезпечення своїх зобов'язань за договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 відповідач передає у заставу позивачу право вимоги грошової суми у розмірі 46000000,00 грн., що виникають із договору банківського вкладу (депозиту) «Класичний» №1/423 від 09.04.2012 між ТОВ Фірма «Альта ЛТД» та ПАТ Банк «Меркурій». З огляду на зазначене, скаржник вважає про наявність двох однорідних (грошових) зобов'язань, в одному із яких одна сторона, ПАТ Банк «Меркурій», є кредитором, а інша, ТОВ Фірма «Альта ЛТД» - боржником, а в другому, навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

За письмовими поясненнями, наданими скаржником, відповідно до п. 3.3. договору застави майнових прав №02/2-08-64 від 09.04.2012 на банківський вклад (депозти), реалізація майнових прав здійснюється наступним шляхом: заставодавець за цим договором (ТОВ Фірма «Альта ЛТД») доручає заставодержателю (ПАТ Банк «Меркурій») перерахувати грошові кошти з депозитного рахунку у розмірі, достатньому для виконання умов кредитного договору на відповідний рахунок заставодержателя.

На виконання вказаного пункту, 27.03.2014, відповідачем було направлено позивачу заяву з проханням направити вклад у розмірі 46000000,00 грн., що обліковуються за договором банківського вкладу депозиту "Класичний" №1/423 від 09.04.2012, на погашення кредитної лінії за договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012, строк виконання зобов'язання за яким настав.

31.03.2014 ПАТ Банк «Меркурій» на адресу Фірма «АЛЬТА ЛТД» було направлено вимогу про усунення порушення та вимогу про погашення заборгованості за договором №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної.

14.04.2014 року TOB Фірма "Альта ЛТД" було подано через канцелярію ПАТ Банк "Меркурій" заяву про припинення Договору №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2014 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

05.05.2014 TOB Фірма "Альта ЛТД" отримало від ПАТ Банк "Меркурій" відповідь від 29.04.2014 року №2503/08, в якій позивач, посилаючись на п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за яким під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, повідомив відповідача, що договір №02/1-25К-24 невідновлюваної кредитної лінії в національній валюті не може бути припинений шляхом зарахування зустрічних вимог.

Посилаючись на вказані обставини, а також приписи ч. 3 ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України, скаржник вважає, що зобов'язання ТОВ Фірма «Альта ЛТД» перед ПАТ Банк «Меркурій» за договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 були припинені 14.04.2014 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, які випливають із зазначених однорідних договорів, строк виконання яких настав. Також, з урахуванням вимог статті 606 ЦК України, якою визначено, що зобов'язання припиняються поєднанням боржника і кредитора в одній особі, скаржник вважає, що між ТОВ Фірма «Альта ЛТД» та ПАТ Банк «Меркурій» укладені правочини, в яких є одні і тіж самі зобов'язання один щодо одного, а саме, грошові зобов'язання, які підлягають припиненню у зв'язку з поєднанням в цьому зобов'язанні боржника і кредитора водній особі.

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, постановою Правління національного банку України № 133 від 13.03.2014 року Публічне акціонерне товариство Банк "Меркурій" віднесено до категорії неплатоспроможних, на підставі чого рішенням № 15 від 14.03.2014 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" з ринку, запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено уповноважену особу.

Рішенням № 47 від 12.06.2014 року виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління національного банку України № 340 від 10.06.2014 року розпочато ліквідацію публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" та призначено уповноважену особу.

У п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

За змістом ч. 6 ст. 36 Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 2 Закону термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката", тобто юридичні особи, якою є відповідач, не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні даного Закону, та на нього не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону.

Відповідач у даних правовідносинах виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами. Разом з тим, звернення з вимогою здійснити направлення вкладу у розмірі 46000000,00 грн., що обліковується за договором банківського вкладу (депозиту) «Класичний» в рахунок погашення не відновлювальної кредитної лінії за договором №02/1-25К-24 від 09.04.2012 та заява від 14.04.2014 про припинення Договору №02/1-25К-24 невідновлювальної кредитної лінії в національній валюті України від 09.04.2014 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог були подані відповідачем у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, отже виконання банком зазначеної операції обмежується положеннями п. 1 ч. 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Колегія суддів також вважає, що відповідачем невірно застосовано положення ст.606 Цивільного кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, відповідно до приписів ст. 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто, зобов'язання - це правовідношення між, як мінімум, двома сторонами, а поєднання двох сторін у одній особі є підставою для припинення зобов'язання.

Отже, щоб зобов'язання припинилось на підставі наведеної норми поєднанням двох сторін у одній особі, необхідно щоб у результаті такого поєднання лишилась лише одна особа.

Поєднання боржника та кредитора може бути наслідком, зокрема, правонаступництва, причому як загального, так і у випадку ліквідації з правонаступництвом (злиття, приєднання тощо).

Приписи статті 606 ЦК України встановлюють такий спосіб припинення цивільно-правового зобов'язання, що не залежить від волі сторін. Поєднання боржника і кредитора в одній особі має місце в разі, якщо до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Тобто, зникає (або виходить із двосторонніх зобов'язальних правовідносин) в силу об'єктивних обставин або певного правочину один із суб'єктів правовідношення. При цьому до особи, що залишилась, переходять всі правомочності щодо взаємних зобов'язань, у зв'язку з чим припиняється і власне правовідношення.

Водночас правове регулювання ст. 606 ЦК України не охоплює випадки, коли у сторін є зустрічні вимоги одна до одної, тобто кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим. Зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав (не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги), є окремою підставою для припинення зобов'язань відповідно до ст. 601 ЦК України.

При цьому необхідно враховувати, що згідно зі ст. 602 ЦК України у випадках, встановлених договором або законом, зарахування зустрічних вимог не допускається. Зокрема, відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Як видно з матеріалів справи обидві сторони відносин між сторонами спору за обома договорами (кредитним договором та договором банківського вкладу (депозиту)) продовжують об'єктивно існувати із збереженням за ними всіх прав та обов'язків. При цьому не вбачається , що відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі саме у зобов'язанні за договором невідновлювальної валютної кредитної лінії №02/1-25К-24 від 09.04.2012, за яким позивач є боржником, а банк кредитором. До ТОВ Фірма «Альта ЛТД» не перейшли права кредитора за кредитним договором між ним та ПАТ Банк «Меркурій», оскільки, ПАТ Банк «Меркурій» йому таких прав не передавав. Права кредитора за кредитним договором також не перейшли до ТОВ Фірма «Альта ЛТД» внаслідок виконання останнім обов'язку за ПАТ Банк «Меркурій» згідно договору банківського вкладу (депозиту).

Таким чином, встановлені по справі обставини свідчать про те, що у даній справі залишається дві особи, у яких залишаються взаємні зобов'язання.

Враховуючи, що поєднання боржника і кредитора в одній особі, у розумінні приписів ст. 606 ЦК України не відбулось, вказані обставини унеможливлюють припинення зобов'язання з цієї підстави та спростовують доводи апеляційної скарги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 21.01.2015 у справі №922/1320/14, від 04.02.2015 у справі №922/2964/14, від 18.03.2015 у справі №916/2438/14.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої господарської справи №922/2266/14 за позовом ТОВ Фірма «Альта ЛТД» до ПАТ Банк «Меркурій» про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 чт.79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

При цьому, неможливість розгляду конкретної справи до вирішення іншим судом іншої справи полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не наведено доводів, які б свідчили про те, що обставини, які будуть встановлені за результатом розгляду господарської справи №922/2266/14, предметом спору по якій є вимога про припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, можуть вплинути на самостійне вирішення судом спору у даній справі №922/2455/14 за вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору №02/1-25К-24 від 09.04.2012. При цьому колегія суддів враховує, що постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2015 здійснено касаційний перегляд справи №922/2266/14, за результатами розгляду якої касаційну скаргу ТОВ Фірма «Альта ЛТД» залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.12.2014 у справі №922/2266/14 залишено без змін.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2014 у справі № 922/2455/14 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому є таким, що відповідає нормам закону.

Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2014 у справі № 922/2455/14 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ Фірма «Альта ЛТД» - без задоволення.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 10.04.2015 ТОВ Фірма «Альта ЛТД» було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі. Враховуючи результати розгляду справи, а також керуючись приписами ст. 49 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 36540,0 грн. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 32-34, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.08.2014 у справі № 922/2455/14 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альта ЛТД" (61037, м. Харків, пр. Московський, 138А, код ЄДРПОУ 21265808) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 36540,00 грн. судового збору.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 20.07.2015 року

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Потапенко В.І.