Постанова

від 20.07.2015 по справі 810/5910/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2015 року 810/5910/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скрипки І.М., секретар судового засідання Приходько Н.І., за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2013 року до Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» (ТОВ «Торговий дім «Бондарев», товариство) із позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 5 червня 2013 року №0000882200.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 грудня 2014 року, відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2015 року такі постанова Київського окружного адміністративного суду та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

15 червня 2015 року вказана адміністративна справа надійшла до Київського окружного адміністративного суду та відповідно до вимог статті 15-1 Кодексу адміністративного судочинства України передана на розгляд судді такого суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 червня 2015 року справу прийнято до свого провадження суддею такого суду.

В обґрунтування позовних вимог товариства «Торговий дім «Бондарев» зазначали, що твердження відповідача про безтоварність операцій між позивачем і його контрагентом не відповідає дійсності. Звертали увагу на наявність у підприємства усіх необхідних і належно оформлених первинних документів, що підтверджують реальність операцій. Вказали, що платник податку не може нести відповідальність за порушення норм законодавства його контрагентом. Наголошували, що висновки за наслідками перевірки позивача ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічної звірки іншого платника податку і не підтверджуються належними доказами.

Посилаючись на невідповідність висновків Акта перевірки реальним обставинам здійснення позивачем господарської діяльності, згідно з вимогами чинного законодавства, у тому числі Податкового кодексу України, просили визнати оскаржуване податкове повідомлення-рішення протиправним та скасувати його.

Протокольною ухвалою суду від 15 липня 2015 року відповідача у справі - Вишгородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Київській області замінено на правонаступника - Вишгородську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області у зв'язку із реорганізацією.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, місце і час розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно; подав клопотання про розгляду справи за відсутності представника податкового органу.

У письмових запереченнях, поданих 20 листопада 2013 року, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Стверджував, що виявлені у ході перевірки порушення належним чином відображені в Акті і є достатньою підставою для прийняття оскаржуваного рішення про збільшення суми грошового зобов'язання позивача із податку на додану вартість та стягнення штрафних санкцій. Посилався на акти неможливості проведення зустрічної звірки контрагента позивача, зокрема на відсутність ТОВ «Тероль» за місцезнаходженням, а також на недекларування контрагентом позивача податкових зобов'язань.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши інші докази, зокрема письмові, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову, виходячи із такого.

Як видно з Акта від 28 травня 2013 року №200-22/32783520 (т.1 а.с.37-56), у період з 21 травня 2013 року по 23 травня 2013 року проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» з питань дотримання вимог податкового законодавства при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Тероль» за період з 1 вересня 2012 року по 30 вересня 2012 року.

За висновками цього Акта, на переконання посадових осіб ДПІ, підприємством порушено вимоги пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2012 року на загальну суму 70833 грн.

Такі висновки обґрунтовано констатацією податковим органом відсутності фактичного здійснення господарської діяльності позивача із ТОВ «Тероль». Ці твердження обумовлені посиланням на відомості із системи АІС «Співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України», зокрема про те, що за вересень 2012 року рахуються розбіжності між задекларованим податковим кредитом ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та податковим зобов'язанням ТОВ «Тероль». Також, наявне посилання на Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 13 листопада 2012 року №4854/22-8/38291229 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тероль» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2012 року» та Акт ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 28 листопада 2012 року №5174/22-8/38291229 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Тероль» щодо підтвердження господарських відносин з контрагентами за період з 1 січня 2009 року по 31 жовтня 2012 року». Крім того, наявна вказівка на те, що надані до перевірки акт здачі-прийняття робіт та податкова накладна не дають можливості встановити реальність операцій і факт їх використання у господарській діяльності ТОВ «Торговий дім «Бондарев», доцільність і потребу у таких послугах; у актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) не наведено вид, обсяг, перелік зібраних матеріалів, не вказано в якому вигляді матеріали передавалися замовнику.

На підставі Акта перевірки позивача 5 червня 2013 року відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000882200, згідно якого товариству «Торговий дім «Бондарев» збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на 70833 грн. за основним платежем і на 35417 грн. за штрафними санкціями (т.1 а.с.57).

Як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» є юридичною особою, зареєстроване 18 травня 2004 року, тобто є суб'єктом господарської діяльності.

Видами діяльності підприємства є: здавання в оренду власного нерухомого майна; інші види оптової торгівлі; консультування з питань комерційної діяльності та управління; управління нерухомим майном; складське господарство; посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту (т.1 а.с.14).

У ході судового розгляду встановлено, що 3 вересня 2012 року між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» (замовник) та ТОВ «Тероль» (виконавець) укладено договір про надання маркетингових послуг №03/09-12 (т.1 а.с.58-59), за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати послуги з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника, а замовник - прийняти та оплатити виконану роботу. Дослідження має проводитися в м. Київ та Київській області. Предметом договору є дослідження ринку рекреаційної нерухомості м. Києва та Київської області. При здачі результатів досліджень сторони складають у 2-х примірниках акт здачі-приймання роботи. Вартість виконання роботи складає 425000 грн., в тому числі податок на додану вартість 70833,33. Оплата здійснюється у національній валюті України в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця.

Крім того, 25 грудня 2012 року між ТОВ «Торговий дім «Бондарев» та ТОВ «Тероль» укладено угоду про внесення змін (доповнень) до договору №03/09-12 про надання маркетингових послуг від 3 вересня 2012 року, якою внесено зміни у пункт договору щодо оплати робіт, а саме: сторони передбачили, що розрахунок проводиться шляхом видачі замовником простого векселя виконавцю на загальну вартість продукції, робіт, послуг за договором, з такими ознаками: вексель простий, векселедавець (емітент): Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговій Дім «Бондарев», строк платежу за векселем - не раніше 10 червня 2013 року.

З метою підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем подано до суду завірені належним чином копії наступних документів:

- акт здачі прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000035 від 28 вересня 2012 року (т.1 а.с.63);

- податкова накладна №63 від 28 вересня 2012 року на загальну суму 425000,00 грн. (т.1 а.с.64);

- звіт про дослідження ринку рекреаційної нерухомості м. Києва та Київської області (т.3 а.с.14-131).

Як вбачається з матеріалів справи, в рахунок оплати наданих відповідачем за договором послуг позивач передав простий вексель АА №0837961, номіналом 398900,00 грн. із строком платежу не раніше 10 червня 2013 року, про що свідчить підписаний 25 грудня 2012 року сторонами акт приймання-передачі простого векселя за договором №03/09-12 від 3 вересня 2012 року (т.1 а.с.60).

12 червня 2013 року ПАТ «Банк Велес», за дорученням та за рахунок позивача, оплатив вексель АА№0837961, номіналом 398900,00 грн. зі строком платежу не раніше 10 червня 2013 року, що підтверджується актом прийому-передачі бланків векселів (повернення бланків погашених векселів), який підписано між позивачем та ПАТ «Банк Велес» (т.1 а.с.62).

7 лютого 2013 року позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 26100 грн., що засвідчується відповідною банківською випискою (т.1 а.с.65).

Крім того, платіжним дорученням №273 від 12 червня 2013 року ТОВ «Торговий Дім «Бондарев» перерахувало на рахунок АТ «Банк Велес» кошти у сумі 398900 грн. (т.3 а.с.10) для погашення заборгованості за розрахунками із цінними паперами. Для засвідчення відображення операцій із векселями у бухгалтерському обліку подано картки рахунку 621 за період з 1 вересня 2012 року по 30 червня 2013 року та 313 за той самий період (т.3 а.с.8-9).

Судом з'ясовано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Бондарев» перед підписанням досліджуваного у цьому випадку договору, з метою запобігання укладенню правочину із недобросовісним суб'єктом господарювання, учинило низку дій щодо перевірки правосуб'єктності та добросовісності ТОВ «Тероль», зокрема, отримало копії виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, свідоцтва про реєстрацію платником податку на додану вартість (т.2 а.с.102-104).

Також у судовому засіданні представник позивача звертав увагу, що факт укладення товариством 3 вересня 2012 року договору із ТОВ «Тероль» і частковий розрахунок за нього шляхом видачі простого векселя встановлений господарським судом Київської області у межах справи №910/13701/13, на підтвердження чого надав примірник рішення такого суду від 12 вересня 2013 року та наказ про примусове виконання рішення (т.1 а.с.66-70).

Як доказ відображення операцій із ТОВ «Тероль» у бухгалтерському обліку подано картку рахунку: 631 за період з 1 вересня 2012 року по 30 червня 2013 року (т.3 а.с.7).

Також, позивачем надано документи податкової звітності (реєстри отриманих податкових накладних), у яких відображено отриману від ТОВ «Тероль» податкову накладну на загальну суму 425000,00 грн. (т.1 а.с.216-217).

На засвідчення декларування товариством «Тероль» грошових зобов'язань за досліджуваним договором, позивачем надано примірник податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року разом із додатком 5 (т.2 а.с.105-107).

До того ж, у судовому засіданні представник ТОВ «Торговий дім «Бондарев» повідомив, що Окружним адміністративним судом міста Києва було визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Печерському районі міста Києва про відмову у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року ТОВ «Тероль», на підтвердження чого надав ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2013 року у справі №826/7703/13-а (т.1 а.с.71-74).

Крім того, представником позивача подано до суду письмові пояснення щодо економічного ефекту від операцій із ТОВ «Тероль» (т.2 а.с.90-101, т.3 а.с.3-6). Вказано, що висновок маркетингового дослідження, виготовлений товариством «Тероль», використано позивачем під час укладання договорів оренди в Київській області та м. Києві. На підтвердження зазначеного надано:

- договір оренди від 1 листопада 2012 року №01/11, укладений із ТОВ «СПД плюс» (орендар); майно, яке надано в оренду, розташоване за адресою: Київська область, смт. Бородянка, провулок Залізничний, 1; розмір орендної плати - 8000 грн. в місяць (т.1 а.с.132-133);

- попередній договір від 21 листопада 2012 року та договір оренди нерухомого майна №01/13-1 від 15 січня 2013 року із ТОВ «Промметінвест» (орендар); об'єкт оренди знаходиться у м. Києві по вул. Прирічній, 11; розмір орендної плати складає 32868 грн. в місяць (т.1 а.с.126-131);

- договір оренди нерухомого майна від 1 березня 2013 року №16-100213, укладений з ПП ТФ «Антошка» (орендар); адреса об'єкта оренди: Київська область, м. Бровари, вулиця Незалежності, 3; розмір орендної плати - 79465,80 грн. в місяць (т.1 а.с.140-144);

- договір зберігання від 1 квітня 2013 року №01/04-13 із ТОВ «Фоззі-Фуд» (поклажодавець); зберігання майна поклажодавця здійснювалось за адресою: м. Київ, бульвар Чоколовський, 6; плата за зберігання майна - 22697,16 грн. в місяць (т.1 а.с.145-146).

З метою підтвердження наявності у товариства «Торговій Дім «Бондарев» об'єктів нерухомості позивачем подано копії договорів купівлі-продажу нежилих приміщень, нерухомого майна, майнового комплексу, витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів, акти прийому-передачі нежилих приміщень, витяги з Державного реєстру правочинів, витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1 а.с.147-184).

До того ж, позивачем надано завірену копію нотаріально посвідченої заяви директора ТОВ «Тероль» ОСОБА_2 (т.3 а.с.132), оригінал якої досліджено у судовому засіданні. У названій заяві зазначено наступне: «Я, ОСОБА_2, довожу, що перебуваючи на посаді директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Тероль» (код ЄДРПОУ 38291229), діючи в інтересах підприємства, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, без будь-якого примусу, як фізичного так і психічного, бажаючи реального настання правових наслідків, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій і керуючи ними, особисто уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» договір про надання маркетингових послуг №03/09-12 від 3 вересня 2012 року та на виконання цього договору власноручно підписував наступні документи: рахунок-фактуру №СФ-0000076 від 3 вересня 2012 року; акт №ОУ-0000035 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28 вересня 2012 року; податкову накладну від 28 вересня 2012 року; акт приймання-передачі простого векселя за договором №03/09-12 від 3 вересня 2012 року; угоду про внесення змін (доповнень) до договору №03/09-12 від 3 вересня 2012 року 17 липня 2015 року».

Крім того, як видно зі звіту складеного товариством «Тероль» за результатами проведення маркетингових досліджень у спірному випадку (т.3 а.с.14-131), у ньому наявна інформація щодо соціально-економічних показників міста Києва, рекреаційної нерухомості Києва з точки зору інвестиційної привабливості, ринку рекреаційної нерухомості Києва, учасників ринку, аналізу конкурентного середовища, великих представників рекреаційних комплексів міста Києва та Київської області, характеристик пропозицій на ринку рекреаційних комплексів, характеристик попиту, ціноутворення на ринку, динаміки і перспектив ринку, заявлених рекреаційних комплексів тощо.

Також у судовому засіданні представник позивача вказав, що протягом четвертого кварталу 2012 року та за 2013 рік позивачем отримано дохід від здачі в оренду нерухомості в розмірі понад 7000000 грн. і сплачено до бюджету податків понад 500000 грн., на підтвердження чого подав журнали проводок 6415,311 за 2012 рік, 6416,311 за 2012 рік, 6417,311 за період із січня 2012 року по грудень 2013 року (т.3 а.с.11-13).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

За визначенням у пункті 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість передбачено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За нормами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За правилами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У силу положень статей 185, 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

З метою встановлення факту здійснення господарської операції судом з'ясовувалися, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарських операцій; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності їх учасників; зв'язок між фактом придбання товарів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України закріплено презумпцію правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість; податковий кредит вважається сформованим правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому, з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України, саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій визначено первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та підтверджують їх здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні»).

Витрати для цілей визначення податкового кредиту і об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів, робіт чи послуг або в разі якщо придбані товари, роботи чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд зазначає, що податкове повідомлення-рішення, на підставі якого визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймається податковим органом за результатами безпосередньої оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Наявність певної інформації, одержаної від інших підрозділів податкової служби чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не оформлена рішеннями суб'єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише підставу для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності платнику податків його контрагентом ніякі послуги не надавались, роботи не виконувались.

Суд звертає увагу, що обов'язок сплачувати податки і збори та відповідальність за порушення податкового законодавства є персоніфікованим. Визначення податкових зобов'язань платнику податків не може ставитись у пряму залежність від виконання податкових обов'язків його контрагентом. Тобто, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки Актів про неможливість проведення зустрічної звірки його контрагента без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Суд враховує і вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Судом з'ясовано, що позивачем вжито необхідних заходів щодо перевірки наявності податкової правосуб'єктності у свого контрагента та його спроможності виконувати зобов'язання за відповідним договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент вчинення та виконання господарського договору ТОВ «Тероль» було належним чином зареєстрованою юридичною особою, мало право укладати правочини, було зареєстроване платником податку на додану вартість, мало право виписувати податкові накладні.

Також у ході розгляду справи спростовано доводи Інспекції стосовно недекларування товариством «Тероль» податкових зобов'язань за договором із позивачем від 3 вересня 2012 року.

Суд звертає увагу, що відповідач жодних заперечень щодо форми і змісту наданої позивачем податкової як під час проведення перевірки, так і у ході судового розгляду справи - не висловив. Доказів, які б вказували на недійсність чи підробку первинних документів, податкової накладної або невідповідність таких документів нормативно-правовим актам Інспекція суду не надала.

Зауваження щодо акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) стосовно того, що із такого документа неможливо встановити обсяг наданих послуг та результати досліджень, не може слугувати достатньою підставою для донарахування податкових зобов'язань, оскільки, по-перше, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не зазначення вичерпної інформації, не є самостійною підставою для висновків про відсутність господарської операції; по-друге, із досліджених у ході судового розгляду і наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що фактичний рух активів та зміни у зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце, а відсутні у акті надання послуг відомості містяться у інших документах, оформлених на виконання договору із ТОВ «Тероль», зокрема і у звіті за наслідками проведеного дослідження; по-третє, названі Інспекцією недоліки акта здачі-прийняття робіт (надання послуг) не є такими, що тягнуть за собою безумовне неприйняття такого документа як засвідуючого факт здачі і прийняття робіт (наданих послуг).

Суд, на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності, встановив, що факт здійснення операції з надання послуг (виконання робіт), оплати їх вартості, відображення у податковому та бухгалтерському обліку підтверджується документально.

У той же час, доводи податкового органу про нереальність договору ґрунтуються на припущеннях.

Таким чином, висновки податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання із податку на додану вартість у ході судового розгляду не підтвердились.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Суд зазначає, що у цьому випадку податковий орган не довів правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі викладеного та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевівши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Як встановлює частина перша статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 220,00 грн. згідно платіжного доручення від 30 жовтня 2013 року, доказів понесення інших судових витрат не надано. Тому судові витрати щодо сплати судового збору у вказаній сумі підлягають присудженню на користь позивача.

Керуючись статями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби №0000882200 від 5 червня 2013 року.

Стягнути із Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Бондарев» судові витрати по сплаті судового збору у сумі 220 (двісті двадцять) грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Скрипка І.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 27 липня 2015 р.