Постанова

від 02.03.2015 по справі 814/3905/14

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

02.03.2015 р. Справа № 814/3905/14

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Малих О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовом: Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» (вул. Набережна, 84, с. Кам'янка, Очаківський район, Миколаївська область, 57520)

до відповідача: Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (вул. Шкрептієнка, 27, м. Очаків, Миколаївська область, 57508)

про: визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 12.12.2014 № НОМЕР_1,

в с т а н о в и в:

Позивач, Приватне сільськогосподарське підприємство «Україна» (далі - ПСГП «Україна»), звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, Очаківська ОДПІ) № НОМЕР_1 від 12.12.2014 року.

В обґрунтування позову ТОВ ПСГП «Україна» зазначає, що висновки ОСОБА_1 перевірки не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності відповідача, реальність правовідносин ПСГП «Україна» з ПП ВКФ «Лорд» підтверджується належним чином оформленими первинними документами, отже оскаржуване податкове повідомлення-рішення суперечать законодавству та є таким, що підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Відповідач, Очаківська ОДПІ, проти адміністративного позову заперечує та зазначає, що податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 12.12.2014 року є законними і скасуванню не підлягають (т. 1 арк. спр. 26 - 29).

Відповідач, Очаківська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (Березанське відділення), заперечень не надала.

Представник позивача надав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. Суд вважає, що справа може бути розглянута по суті на підставі наявних у справі доказів, відповідно до ст. 128 кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

В період з 10.11.2014 року 14.11.2014 року відповідачем було позапланову невиїзну перевірку ПСГП «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за червень - жовтень 2013 року по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ПП ВКФ «Лорд» (код ЄДРПОУ 35638678) та контрагентами-покупцями.

За результатами перевірки було оформлено акт 174/23/32178530 від 21.11.2014 року (далі - ОСОБА_1 перевірки,т. 1 арк. спр. 9 - 24).

ОСОБА_1 перевірки встановлено порушення позивачем пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПК України), з урахуванням вимог Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (із змінами і доповненнями), та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по придбаним ТМЦ у ПП ВКФ «Лорд» всього на суму 138 392,71 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 12.12.2014 року, відповідно до якого ПСГП «Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 110 714,17 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27 678,54 грн. (т. 1 арк. спр. 43).

Не погоджуючись із вищезазначеними, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правової оцінки цим обставинам та відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК України.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктами 1, 2 ст. 135 ПК України передбаченого, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

20.06.2013 року між ПСГП «Україна» та ПП ВКФ «Лорд» було укладено договір поставки нафтопродуктів № 200613 (т. 1 арк. спр. 45 - 47), предметом якого є поставка товару - нафтопродуктів, найменування, ціна за одиницю, кількість, а також строки поставки та інші характеристики вказуються в номенклатурній Специфікації, яка є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до умов договору № 200613 від 20.06.2013 року, перевезення вантажу проводиться Постачальником, тобто ПП ВКФ «Лорд».

Пунктом 5.5. договору № 200613 від 20.06.2013 року передбачено, що право власності на продукцію переходить до ПСГП «Україна» з дня поставки продукції, а датою поставки, згідно п. 5.4. вказаного договору вважається дата, вказана в накладній і/або ОСОБА_1 прийому-передачі продукції.

Факт оплати за продукцію підтверджується меморіальними ордерами, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та виписками по рахунку 2600 (т. 1 арк. спр. 48, 49, 59 - 63, 105 - 109, 111, 114, 159 - 167, 183, 208 - 214, 220, т. 2 арк. спр. 6 - 10). На підтвердження реальності операції та поставки нафтопродуктів ПГСП «Україна» надано копії податкових накладних (т. 1 арк. спр. 58, 103, 104, 123 - 125, 132 - 134, 169зв., 182, т. 2 арк. спр. 4, 5), товарно-транспортних накладних (т. 1 арк. спр. 55, 57, 67, 71, 112, 117, 129, 175 - 176, 178, 218 - 219, 221), видаткових накладних (т. 1 арк. спр. 50, 64, 69, 116, 128, 131, 173, 180, 226, 223), лімітно-заборних карткок (т. 1 арк. с135 - 158, 184 - 207, 229 - 250, т. 2 арк. спр. 1 - 3) та копії ОСОБА_1 приймання-передачі кожної поставки нафтопродуктів (т. 1 арк. спр. 51, 66, 68, 115, 119, 130, 172, 174, 215, 217), які відповідач під час проведення перевірки не вимагав, а із змісту ОСОБА_1 перевірки позивач дізнався, що їх необхідно було надати.

Висновки відповідача про наявність в товарно-транспортних накладних (далі - ТТН) недоліків (не заповнені деякі графи ТТН), в даному випадку не має правового значення, оскільки не свідчить про відсутність господарських операцій та не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Порядок використання товарно-транспортної накладної під час транспортування товарно-матеріальних цінностей регулюється наказом Мінтрансу/Мінстатнстнки № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля», наказом Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».

Згідно ч. І преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Згідно п. 11 Правил, що передбачає порядок оформлення документів на перевезення також встановлено, що у процесі оформлення товарно-транспортної накладної беруть участь представники трьох осіб - вантажовідправника, вантажоодержувача та перевізника.

Приписами п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, обов'язок щодо виписування та правильності складання товарно- транспортної накладної покладається на замовника - вантажовідправника, яким Позивач . не виступає, а тому не може нести відповідальність за окремі недоліки в оформленні товаросупровідних документів, допущених його Контрагентами.

Крім того згідно зі ст. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснюється Міністерством юстиції України. При цьому спільний Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» N 488/346, яким затверджено форму товарно-тпанспортних накладних 1-ТН, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а і ому не може бути обов'язковим для застосування господарюючими суб'єктами, а носить виключно рекомендаційний характер.

Вказані в ОСОБА_1 перевірки журнали щодо вимірювань густини і температури нафтопродуктів за формою №13-НП та за формами 31-НП, 6-НПЮ, № 7 -НП не ведуться в ПСП «Україна», в зв'язку з відсутністю лабораторії на підприємстві та АЗС.

Нафтопродукти, поставлені ПП ВКФ «Лорд», призначені та були використані в господарській діяльності позивача, були використані в оподатковуваних операціях, для проведення сільськогосподарських робіт, що підтверджується путівними листами про рух нафтопродуктів працівниками ПСП «Україна» (т. 1 арк. спр. 56, 127), та підтверджується Відповідачем в ОСОБА_1 перевірки (арк. Акту перевірки 11, т. 1 арк. спр. 14).

Фактичне здійснення господарських операцій з ПП ВКФ «Лорд» підтверджено документами, які за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства та не містять недоліків, що можуть спричинити втрату значення юридичного статусу первинних документів.

Надані Сертифікати якості нафтопродуктів (т. 1 арк. спр. 53, 72, 170, 171), не можуть вважатися не супровідними документами, так як відповідно до п. 5.1. Договору поставки нафтопродуктів, надання Сертифікатів якості є обов'язком ПП ВКФ «Лорд», ПГСП «Україна» не мало можливості знати про те, що власники палива вказані в сертифікатах відповідності не є постачальниками ПП ВКФ «Лорд», так як ПГСП «Україна» стало відомо тільки в 2014 році, за результатами перевірки ПП ВКФ «Лорд» згідно висновків акту №244/14-03-22- 08/35638678, а господарські операції були проведені в 2013 році.

Позиція відповідача грунтується на актах перевірок контрагентів позивача з іншими суб'єктами господарювання по ланцюгу постачання товару.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи, у т.ч. за податковими зобов'язаннями, не передбачена.

Отже, добросовісний платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків через

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 2, 71, 94, 128, 158-163, 167Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області № НОМЕР_1 від 12.12.2014 року.

3. Повернути з Державного бюджету на користь Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна» (код ЄДРПОУ 32178530) судовий збір у розмірі 276,80 грн., сплачений за платіжним дорученням № 520 від 19.12.2014 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.В. Малих