Ухвала

від 21.10.2015 по справі 814/3905/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3905/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді -Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Алексєєвої Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року по справі за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" до Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення від 12.12.2014 року № 0002232200. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем було проведено перевірку підприємства, складено акт, на підставі якого прийнято спірне податкове повідомлення-рішення. Позивач вважає, що воно прийнято з порушенням норм податкового законодавства, а тому звернувся до суду про його скасування.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України, в судове засідання не з'явились, враховуючи що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 10.11.2014 року 14.11.2014 року відповідачем було позапланову невиїзну перевірку ПСГП «Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за червень жовтень 2013 року по взаємовідносинам з платником податків контрагентом-постачальником ПП ВКФ «Лорд» (код ЄДРПОУ 35638678) та контрагентами-покупцями.

За результатами перевірки було оформлено акт 174/23/32178530 від 21.11.2014 року (далі - Акт перевірки, т. 1 арк. спр. 9 - 24).

Висновками Акту перевірки встановлено порушення позивачем пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.4, п. 201.7, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями (далі ПК України), з урахуванням вимог Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 (із змінами і доповненнями), та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість (далі - ПДВ) по придбаним ТМЦ у ПП ВКФ «Лорд» всього на суму 110714,17 грн., в тому числі: червень 2013 - 22400 грн., липень 2013 - 46000 грн., серпень 2013 - 36130 грн., жовтень 2013 - 6184,17 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було сформовано та надіслано позивачу податкове повідомлення-рішення 0002232200 від 12.12.2014 року, відповідно до якого ПСГП «Україна» збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на 110 714,17 грн. та нараховані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 27 678,54 грн. (т. 1 арк. спр. 43).

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішення позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання його протиправним та скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги позивача обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно до п. 201.7 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Крім того, положеннями ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Необхідною умовою для цього є факт придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності. За відсутності факту придбання товарів (послуг) відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Визначальною має бути подія, підтверджена документально. При цьому, документи мають бути складені особою, діяльність якої, безумовно, здійснюється в межах правової відповідальності, яку можливо ідентифікувати, відповідальною за здійснення господарської операції та під час здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.06.2013 року між ПП ВКФ «Лорд» (в подальшому - «Постачальник) та ПСГП «Україна» (в подальшому - «Покупець») було укладено договір поставки нафтопродуктів № 200613 (т. 1 арк. спр. 45 - 47), предметом якого є поставка товару - нафтопродуктів, найменування, ціна за одиницю, кількість, а також строки поставки та інші характеристики вказуються в номенклатурній Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору.

Відповідно до п.п. 4.5.1 п. 4.5 договору № 200613 від 20.06.2013 року, доставка товару здійснюється автомобільним транспортом Постачальника.

Пунктом 5.5. договору № 200613 від 20.06.2013 року передбачено, що право власності на продукцію переходить до Покупця з дня поставки продукції, а датою поставки, згідно п. 5.4. вказаного договору вважається дата, вказана в накладних на відпуск Продукціїі/або Акті прийому-передачі Продукції.

Факт оплати за продукцію підтверджується меморіальними ордерами, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями та виписками по рахунку 2600 (т. 1 арк. спр. 48, 49, 59 63, 105 109, 111, 114, 159 167, 183, 208 214, 220, т. 2 арк. спр. 6 - 10).

На підтвердження реальності операції та поставки нафтопродуктів ПГСП «Україна» надано копії податкових накладних (т. 1 арк. спр. 58, 103, 104, 123 125, 132 134, 169зв., 182, т. 2 арк. спр. 4, 5), товарно-транспортних накладних (т. 1 арк. спр. 55, 57, 67, 71, 112, 117, 129, 175 176, 178, 218 219, 221), видаткових накладних (т. 1 арк. спр. 50, 64, 69, 116, 128, 131, 173, 180, 226, 223), лімітно-заборних карткок (т. 1 арк. с135 158, 184 207, 229 250, т. 2 арк. спр. 1 - 3) та копії Актів приймання-передачі кожної поставки нафтопродуктів (т. 1 арк. спр. 51, 66, 68, 115, 119, 130, 172, 174, 215, 217), які відповідач під час проведення перевірки не вимагав, а із змісту Акту перевірки позивач дізнався, що їх необхідно було надати.

Висновки відповідача про наявність в товарно-транспортних накладних (далі ТТН) недоліків (не заповнені деякі графи ТТН), в даному випадку не має правового значення, оскільки не свідчить про відсутність господарських операцій та не може бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у звязку з його господарською діяльністю мали місце.

Порядок використання товарно-транспортної накладної під час транспортування товарно-матеріальних цінностей регулюється наказом Мінтрансу/Мінстатнстнки № 488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» (який був чинном у період, який перевірявся), наказом Мінтрансу № 363 від 14.10.1997 року «Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні».

Згідно ч. І преамбули вищезгаданих правил - Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -замовників.

Відповідно до розділу 1 Правил Перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування.

Приписами п. 11.5 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, визначено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Таким чином, колегія суддів погоджується з виснвком суду першої інстанції, що обов'язок щодо виписування та правильності складання товарно- транспортної накладної покладається на замовника - вантажовідправника, яким Позивач не виступає, а тому не може нести відповідальність за окремі недоліки в оформленні товаросупровідних документів, допущених його Контрагентами.

Крім того згідно зі ст. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» від 03.10.1992 року № 493/92 нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю здійснюється Міністерством юстиції України. При цьому спільний Наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» N 488/346, яким затверджено форму товарно-тпанспортних накладних 1-ТН, не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а і ому не може бути обов'язковим для застосування господарюючими суб'єктами, а носить виключно рекомендаційний характер.

Судом першої інстанції встановлено, що вказані в Акті перевірки журнали щодо вимірювань густини і температури нафтопродуктів за формою №13-НП та за формами 31-НП, 6-НПЮ, № 7 -НП не ведуться в ПСП «Україна», в звязку з відсутністю лабораторії на підприємстві та АЗС.

Нафтопродукти, поставлені ПП ВКФ «Лорд», призначені та були використані в господарській діяльності позивача, були використані в оподатковуваних операціях, для проведення сільськогосподарських робіт, що підтверджується подорожніми листами про рух нафтопродуктів працівниками ПСП «Україна» (т. 1 арк. спр. 56, 127), та підтверджується Відповідачем в Акті перевірки (арк. Акту перевірки 11, т. 1 арк. спр. 14).

Фактичне здійснення господарських операцій з ПП ВКФ «Лорд» підтверджено документами, які за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства та не містять недоліків, що можуть спричинити втрату значення юридичного статусу первинних документів.

Надані Сертифікати якості нафтопродуктів (т. 1 арк. спр. 53, 72, 170, 171), не можуть вважатися не супровідними документами, так як відповідно до п. 5.1. Договору поставки нафтопродуктів, надання Сертифікатів якості є обовязком ПП ВКФ «Лорд», ПГСП «Україна» не мало можливості знати про те, що власники палива, вказані в сертифікатах відповідності не є постачальниками ПП ВКФ «Лорд», так як ПГСП «Україна» стало відомо тільки в 2014 році, за результатами перевірки ПП ВКФ «Лорд» згідно висновків акту №244/14-03-22- 08/35638678, а господарські операції були проведені в 2013 році.

Позиція відповідача грунтується на актах перевірок контрагентів позивача з іншими суб'єктами господарювання по ланцюгу постачання товару.

Слід також зазначити, що висновки податкового органу порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку, складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, а позивач довів суду ті обставини, на які посилався в обґрунтування позовних вимог, тому позовні вимоги Приватного сільськогосподарського підприємства "Україна" підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Очаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 02 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів. Особи, які брали участь у справі, однак не були присутні у судовому засіданні апеляційної інстанції, мають право подати касаційну скаргу протягом 20 днів з дня отримання копії ухвали.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик