Ухвала

від 29.07.2015 по справі 826/7106/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"29" липня 2015 р. м. Київ К/800/61484/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «МІТМАРК»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року

у справі № 826/7106/14

за позовом Приватного підприємства «МІТМАРК»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року адміністративний позов Приватного підприємства «МІТМАРК» задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 12.02.2014 року №0000522205 та №0000512205.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задоволено; постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року скасовано; ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Приватного підприємства «Мітмарк» відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року та залишити в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

У зв'язку із неподанням клопотань особами, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємодії з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайкс» за період з 01.05.2011 року по 31.08.2011 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 138.1 та 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на 49706,00 грн.; пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 43223,00 грн.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 28.01.2014 №96/26-53-22-05-21/36971884 відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 12.02.2014 року: №0000522205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 43224,00 грн., у тому числі 43 223,00 грн. - основний платіж, 1,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0000512205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 49706,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайкс» укладено типові договори про надання інформаційних (консультаційних) послуг від 10.05.2011 №1005/1 та від 20.06.2011 №2006/1. На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем надано: акти здачі-прийому виконаних робіт, податкові накладні, докази оплати.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог апеляційний суд зазначив, що з наданих позивачем первинних документів неможливо встановити реальність здійснення господарських операцій.

Проте, із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено, що фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги дають підстави вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «МІТМАРК» задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2014 року у справі № 826/7106/14 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року у справі № 826/7106/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна