Рішення

від 28.07.2015 по справі 922/3482/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2015 р.Справа № 922/3482/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

при секретарі судового засідання Васильєву А.В.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Юнікон", м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Упем", м. Харків про стягнення 69490,30 грн. за участю представників:

позивача - Вишняк С.А., довіреність № 2 від 06.03.2015 року,

відповідача - Скульський С.І., довіреність від 01.07.2015 року, після перерви не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Юнікон", м. Дніпропетровськ (позивач) 15.06.2015 р. звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Упем", м. Харків про стягнення 69490,30 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання з боку відповідача покладених на нього обов'язків за Договором оренди № А- 01/000001 від 01.02.2013 року (в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів), з урахуванням чого позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати в розмірі 37815,06 грн., пеню в розмірі 6464,67 грн., 3 % річних в розмірі 1053,43 грн., індекс інфляції в розмірі 19917,06 грн. та штраф в розмірі 4240,08 грн. Також до стягнення солідарно з першого та другого відповідачів заявлені судові витрати.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 18 червня 2015 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі № 922/3482/15 та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 14 липня 2015 року о 12:20.

14.07.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву (вх. № 28320), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи .

Позивач в призначене судове засідання з'явився, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених в позовній заяві та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач в призначене судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у наданих раніше запереченнях на позовну заяву.

14.07.2015 року в судовому засіданні оголошено перерву до 28.07.2015 року до 11:00год., відповідно до приписів ст. 77 ГПК України.

27.07.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх. № 29984), мотивоване зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому процесі.

27.07.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від відповідача надійшло клопотання про зменшення розмір неустойки (вх. № 29955).

28.07.2015 року через канцелярію суду, до матеріалів справи від позивача надійшли письмові пояснення на заперечення відповідача (вх. № 30149), які досліджено та долучено судом до матеріалів справи.

28.07.2015 року після перерви розгляд справи було продовжено.

Позивач в судовому засіданні заявлений позов підтримав повністю та наполягав на його задоволенні.

Відповідач в судове засідання після перерви не з'явився.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи (вх. № 29984), мотивоване зайнятістю уповноваженого представника в іншому судовому процесі, заслухавши думку позивача з приводу вказаного клопотання, який заперечував проти його задоволення, суд відмовляє в його задоволенні виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому зі змісту норми цієї статті вбачається, що питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи. Так, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи для ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

В даному разі на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів справи достатніх для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Крім того, суд приймає до уваги, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, оголошено перерву для надання можливості сторонам ознайомитись із матеріалами справи, надати нові докази тощо). Проте, нових доказів відповідачем не надано та про можливість їх надання в майбутньому в клопотанні відповідача про відкладення справи не зазначено. Більш того, відповідачем взагалі необґрунтовано надання останнім переваги іншому судовому процесу.

Суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що згідно з ч.3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Подача клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Таким чином, враховуючи вищенаведене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи є необґрунтованим, у зв'язку із чим, суд відмовляє в його задоволенні.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, у зв'язку з чим господарська справа № 922/3482/15 розглядається відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, - за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

01 лютого 2013 року між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Юнікон" (орендодавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "УПЕМ" (орендар) було укладено Договір оренди № А- 01/000001 (далі - Договір ), відповідно до умов п. 1.1 якого, орендодавець зобов'язався передати в оренду орендарю, а орендар зобов'язався прийняти у строкове платне користування і сплачувати орендну плату за використання на умовах дійсного Договору наступне нерухоме майно (об'єкт оренди), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Довгалевська, 7:

- частину відкритого майданчика (інв. №1930/1391), загальною площею - 540 кв. м., позначений на схемі Додатку №1

- частину підкранового шляху (інв. №873) - 39 м. (Додаток №1) .

Передача в оренду об'єкту оренди оформлюється відповідними Актами приймання - передачі, які є невід'ємною частиною цього Договору в якості додатку до Договору.

У відповідності до п. 2.1. Договору, даний Договір вступає в силу з дати його підписання розповсюджуючись при цьому на дату початку фактичного використання орендарем об'єкту оренди та діє до 01.02.2014 року.

Відповідно до п.1 ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Під час розгляду справи в наданих суду поясненнях сторонами зазначено, що відповідач на даний час продовжує використовувати об'єкт оренди, а у позивача відсутні заперечення щодо використання орендованого майна.

Також, в матеріалах господарської справи відсутні докази повернення відповідачем об'єкту оренди у зв'язку з закінченням строку дії Договору, таким чином, вказаний Договір вважається діючим.

Сторони цього Договору визначають, що датою початку використання об'єкту оренди та об'єкту використання орендарем є дата підписання сторонами акту (Акта) приймання - передачі майна. При цьому, орендодавець зобов'язаний передати орендарю, а орендар зобов'язаний прийняти у використання об'єкт оренди, зазначеного в п. 1.1. цього Договору (п. 2.2. Договору).

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акту приймання - передачі об'єкту оренди до договору оренди (т.с. І а.с. 17), 01.02.2013 року позивач передав, а відповідач прийняв в оренду наступне нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Довгалевська, 7:

- частину відкритого майданчика (інв. №1930/1391), загальною площею - 540 кв. м.,

- частину підкранового шляху (інв. №873) - 39 м.

Згідно з п. 3.1. вищевказаного Договору, за погодженням Сторін орендна плата за користування об'єктом оренди складає:

- за оренду майданчика - 11,52 грн. за м. кв., в тому числі ПДВ 20% - 1,92 грн. за один календарний місяць;

- за оренду частини підкранового шляху (39 м) - 600,48 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 100,08 грн. за один календарний місяць.

Відповідно до п.3.2. Договору сторони погодили, що плата за використання під'їзного шляху встановлюється у розмірі 250, 00 грн. з ПДВ, за подачу одного вагону на під'їзний шлях.

Плата за користування автодорогою - 1000,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 166,67 грн. за один календарний місяць.

Згідно з п. 3.6 Договору, орендатор зобов'язався здійснити передплату орендної плати протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа поточного місяця. У випадку відсутності у орендаря рахунку на оплату орендної плати з будь-яких причин Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату в зазначений в даному пункті строк на підставі дійсного Договору.

Відповідно до п. 3.6 Договору, орендар зобов'язався сплачувати (компенсувати) комунальні послуги на умовах передоплати на підставі рахунків виставлених орендодавцем рахунків в триденний термін з дати отримання рахунку, але не пізніше 30 числа поточного місяця .

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Акту № 5 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.05.2014 р. позивач передав, а відповідач прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 14088,59 грн., в тому числі ПДВ - 2348,10 грн. (т.с. І а.с. 18).

Згідно з Актом № 6 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2014 р. орендодавець передав, а орендар прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 14724,11 грн., в тому числі ПДВ - 2454,02 грн. (т.с. І а.с. 19).

Відповідно до Акту № 7 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.07.2014 р. орендодавець передав, а орендар прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 13588,11 грн., в тому числі ПДВ - 2264,69 грн. (т.с. І а.с. 20).

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошував, що відповідач, в порушення умов п. 3 Договору, орендні платежі здійснював несвоєчасно та не в повному обсязі, на підставі чого, у останнього перед позивачем утворилась заборгованість по оплаті за спожиті ним послуги у травні, червні та липні 2014 року, яка склала 37815,06 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту в судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до приписів ст.ст. 627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно зі ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення маються в приписах ст. 759 ЦК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з вимогами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.6 Договору сторони встановили та погодили, що орендатор повинен здійснити передплату орендної плати протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 28 (двадцять восьмого) числа поточного місяця. У випадку відсутності у Орендаря рахунку на оплату орендної плати з будь-яких причин Орендар зобов'язаний сплатити орендну плату в зазначений в даному пункті строк на підставі дійсного Договору.

Відповідно до п.3.7.3. Договору, орендатор сплачує (компенсує) комунальні послуги на умовах передоплати на підставі рахунків виставлених орендодавцем рахунків в триденний термін з дати отримання рахунку, але не пізніше 30 числа поточного місяця.

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем в добровільному порядку не сплачена.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому статтями 32, 33 ГПК України порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, не надав суду доказів належного виконання своїх зобов'язань за Договором оренди від 01.02.2013 р., суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги в частині заявлених до стягнення 37815,06 грн. заборгованості обґрунтовані, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, такі, що не спростовані відповідачем та підлягають задоволенню повністю.

Вирішуючи заявлені до стягнення 3 % річних в розмірі 1053,43 грн. та 19917,06 грн. індексу інфляції, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши нарахування річних та індексу інфляції, суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований невірно, тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума 3 % річних в розмірі 1053,41 грн. та 19917,04 грн. в частині стягнення 0,02 грн. 3 % річних та 0,02 грн. інфляційних суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення пеню в розмірі 6464,67 грн. та штраф у розмірі 4240,08 грн.

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до приписів ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п.6.3 Договору, якщо орендар допустить прострочку при оплаті орендної плати, перерахуванні сум компенсації за комунальні послуги або оплаті додаткових послуг (п.3.7, п.7.5., п.7.6. Договору) він зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки та штраф в розмірі 10 % від несплаченої суми.

Перевіривши надані позивачем нарахування пені за несвоєчасне внесення орендної плати у розмірі 6464,67 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований з перевищенням шестимісячного терміну, тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума пені в розмірі 5658,56 грн., в частині стягнення 806,21 грн. пені суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Суд, перевіривши надані позивачем нарахування штрафу в розмірі 4240,08 грн. суд приходить до висновку, що даний розрахунок не суперечить вимогам чинного законодавства, нарахований вірно, з урахуванням чого позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Стосовно доводів відповідача з приводу застосування до вимог позивача строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 зазначеного Кодексу позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Позивачем пеня нарахована починаючи з 01.08.2014 р., тоді, як позивач звернувся з позовом до суду - 15.06.2015 р.

Частиною 4 ст.267 ЦК України урегульовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Положеннями ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А приписами ст.264 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідачем 31.07.2014 року підписано Акт № 7 виконаних робіт (наданих послуг), яким останній прийняв надані позивачем послуги без будь - яких зауважень та претензій.

Таким чином, у господарського суду відсутні правові підстави для застосування до заявлених позовних вимог строку позовної давності.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (вх. № 29955), суд відмовляє в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Право господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачено також пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Як роз'яснено в п.3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Суд звертає увагу відповідача на те, що питання щодо меж зменшення неустойки повинно розглядатися із врахуванням принципу змагальності сторін з виконанням вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України.

Суд перевірив обставини, якими заявник обґрунтував клопотання.

Так, відповідач посилається на великий ріст дебіторської заборгованості, яка виникла на підставі договорів з бюджетними установами, також, відповідачем наголошено, що підприємство відповідача знаходиться на шляху до банкрутства.

Проте відповідачем не подано жодного доказу, які б підтверджували вказані відповідачем у клопотанні обставини, не надав доказів, якими відповідач підтверджує свій фінансовий стан, що не узгоджується із принципом співвідношення інтересів сторін у даній справі.

Таким чином, суд не вбачає з поданого відповідачем клопотання про зменшення розміру неустойки (вх. № 29955) виняткової сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру стягуваної неустойки, у зв'язку із чим, суд відмовляє в задоволенні вказаного клопотання.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за майновий характер спору в розмірі 7997,16 грн., в даному разі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 536, 553, 559, 610, 611, 625, 692, 759, 785 Цивільного кодексу України, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 47-49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УПЕМ" (61052, м. Харків, вул. Котлова, 48/50, код ЄДРПОУ: 33673155) на користь Приватного акціонерного товариства "Юнікон" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ: 23647276, п/р 26000442042 в АТ "Райффайзен банк Аваль", МФО 380805) - 37815,06 грн. заборгованості; 1053,41 грн. 3 % річних;19917,04 грн. інфляційних; 5658,46 грн. пені; 4240,08 грн. штрафу; 1805,80 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 03.08.2015 р.

Суддя Є.М. Жиляєв