Постанова

від 09.11.2015 по справі 922/3482/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа № 922/3482/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Томіній І.В.,

за участю представників сторін:

позивача - Вишняк С.А., дов. №2 від 06.03.2015 р.

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу відповідача -Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ», Харків, (вх.4501Х/З-11), на рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у справі № 922/3482/15,

за позовом - Приватного акціонерного товариства «Юніком», м. Дніпропетровськ,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ», Харків,

про стягнення 69 490,30 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у справі № 922/3482/15 ( суддя Жиляєв Є.М.) позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Юніком» задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» на користь Приватного акціонерного товариства «Юніком» 37 815,06 грн. заборгованості; 1 053,41 грн. 3% річних; 19 917,04 грн. інфляційних втрат; 5 658,46 грн. - пені; 4 240,08 грн. штрафу; 1 805,80 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у даній справі та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення не врахував, що дія спірного договору між сторонами закінчилася 01.02.2014 року. Додаткових угод щодо продовження терміну дії договору не укладалось. Таким чином, на його думку, договір оренди № А-01/000001 від 01.02.2013 року втратив чинність, а вимога позивача про стягнення боргу за цим договором, є безпідставною. Позивачем не долучено до матеріалів позовної заяви належного обґрунтованого розрахунку суми штрафних санкцій, що позбавляє апелянта права перевірити розрахунок, або здійснити контррозрахунок; документально не підтверджено перебіг строку оплати послуг, визначених у позові.

Скаржник вважає, що, оскільки строк виконання зобов'язання спірним договором не встановлений, тому його повинно визначати моментом пред'явлення вимоги за приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України. Проте, вимога щодо оплати від позивача на адресу відповідача не надходила.

Також, апелянт заявляє про застосування до вимог позивача строку позовної давності, посилаючись на приписи п.4.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів».

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу (вх.№13748 від 05.10.2015 року) і письмових поясненнях (вх.№14419 від 21.10.2015 року) та його представник у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, просить суд у її задоволенні відмовити, а рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у даній справі залишити без змін. При цьому, вважає, що оскільки відповідач на даний час продовжує використовувати об'єкт оренди, а у позивача відсутні заперечення щодо використання орендованого майна, тому договір оренди вважається поновленим на той самий строк (один рік).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6102216592408 про вручення відповідачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі, відзиві на апеляційну скаргу та письмових поясненнях доводи відповідача та позивача, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Між позивачем - Приватним акціонерним товариством «Юніком» (орендодавець) та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» (орендар) 01.02.2013 року укладено договір оренди № А-01/000001 ( надалі договір) відповідно до умов пункту 1.1 якого, орендодавець передає в оренду орендарю, а орендар приймає у строкове платне користування і сплачує орендну плату за використання на умовах дійсного договору наступне нерухоме майно (об'єкт оренди), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Довгалевська,7:

-частину відкритого майданчика (інв.№ 1930/1391), загальною площею - 540 кв.м, позначеного на схемі додатку №1;

-частину підкранового шляху ( інв.№ 873) - 39 м ( додаток № 1).

Передача в оренду об'єкта оформляється відповідними актами приймання - передачі, які є невід'ємною частиною цього договору в якості додатку до договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору даний договір вступає в силу з дати його підписання, розповсюджуючись при цьому на дату початку фактичного використання орендарем об'єкту оренди та діє до 01.02.2014 року.

Згідно з пунктом 3.1 договору за погодженням сторін орендна плата за користування об'єктом оренди складає: 1) за оренду майданчика - 11,52 грн. за м кв., в тому числі ПДВ - 20% - 1,92 грн. за один календарний місяць; 2) за оренду частини підкранового шляху (39 кв.м) - 600,48 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 100,08 грн. за один календарний місяць.

Пунктом 3.2 договору сторони домовились, що плата за використання під'їздного шляху встановлюється у розмірі 250 грн. з ПДВ, за подачу одного вагону на під'їздний шлях. Плата за користування автодорогою - 1000,00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 166,67 грн. за один календарний місяць.

Згідно п.3.6 договору орендатор повинен здійснити передплату орендної плати протягом трьох банківських днів з дати отримання рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку відсутності у орендаря рахунку на оплату орендної плати з будь-яких причин орендар зобов'язаний сплатити орендну плату в зазначений в даному пункті строк на підставі дійсного договору.

Згідно з п.3.7.3 договору орендар сплачує (компенсує) комунальні послуги на умовах передоплати на підставі рахунків, виставлених орендодавцем, протягом 3 банківських днів з дати отримання рахунку, у випадку відсутності у орендаря рахунку на оплату (компенсацію) комунальних послуг орендар зобов'язаний здійснити передоплату не пізніше 30 числа місяця, що передує за оплачуваним, в розмірі середньомісячної оплати (компенсації) за комунальні послуги, які оплачувались орендарем за попередній період дії даного договора.

Пунктом 4.20 договору встановлено, що після припинення строку дії договору орендар зобов'язаний повернути об'єкт оренди орендодавцю у такому стані, в якому він його отримав. По факту приймання - передачі майна складається акт приймання-передачі, підписаний представниками сторін.

У розділі 6 договору сторони домовились про їх відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором.

Зокрема, пунктом 6.3 обумовлено, що у разі якщо орендар допустить прострочення при оплаті орендної плати, перерахуванні сум компенсації за комунальні послуги або оплаті додаткових послуг ( п.3.7,7.5,7.6 договору) він зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та штраф у розмірі 10% від несплаченої суми.

Як убачається з матеріалів справи, 12.06.2015 року позивач по пошті подав до господарського суду позовну заяву про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 37 815,06 грн. за період з 01.05.2014 року по 31.07.2014 року; пені в ромірі 6 464,67 грн. за період з 01.08.2014 року по 20.02.2015 року; 3% річних у розмірі 1 053,43 грн. за період з 01.08.2014 року по 03.06.2015 року; інфляційних збільшень у розмірі 19 917,06 грн. за період з 01.08.2014 року по 29.04.2015 року; штрафу в розмірі 4 240,08 грн. за неналежне виконання зобов'язань за договором оренди № А-01/000001 від 01.02.2013 року .

Відповідач у запереченнях на позовну заяву просив зобов'язати позивача надати обґрунтований розрахунок штрафних санкцій та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі ( а.с. 38-39).

27.07.2015 року відповідач звернувся до господарського суду з клопотанням, в якому просив зменшити розмір неустойки ( а.с. 48).

Господарський суд, приймаючи оскаржуване судове рішення про часткове задоволення позову виходив з того, що матеріалами справи доведена заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 37 815,06 грн. за договором оренди № А-01/000001, у зв'язку з цим стягнуто як суму основного боргу так і 3% річних, індекс інфляційних втрат, пеню та штраф, але з урахуванням перевірки таких розрахунків, суму вимог позивача частково зменшено. Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, судом відмовлено у задоволенні вказаного, оскільки відповідачем не подано суду жодних доказів, які б підтверджували обставини, викладені у клопотанні.

Колегія суддів повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, зазначає наступне.

Статтями 627,628,629 Цивільного кодексу України унормовано, що сторони є вільними в укладанні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, договір укладений (підписаний сторонами) є обов'язковим для виконання кожної із сторін.

Згідно приписів статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться в приписах статті 759 Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, а за відсутності таких умов договору та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до приписів статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, а саме, акту приймання -передачі об'єкту оренди ( а.с.17 т.1), 01.02.2013 року позивач передав, а відповідач прийняв в оренду наступне нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Довгалевська,7:

- майданчик загальною площею - 540 кв.м;

- частину підкранового шляху ( інв.№ 873) - 39 м.

Згідно акту № 5 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.05.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 14 088,59 грн., в тому числі ПДВ - 2348,10 грн. (8071,28 грн. - вартість послуги з оренди, 6017 грн. - сума компенсації комунальних послуг за період з 01.05.14 року по 31.05.14 року) ( а.с. 18 т.1).

Згідно акту № 6 виконаних робіт (наданих послуг) від 30.06.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 14 724,11 грн., в тому числі ПДВ - 2454,02 грн. (9571,28 грн. - вартість послуги з оренди, 5152,83 грн. - сума компенсації комунальних послуг за період з 01.06.14 року по 30.06.14 року)( а.с. 19 т.1).

Згідно акту № 7 виконаних робіт (наданих послуг) від 31.07.2014 року позивач передав, а відповідач прийняв до оплати вартість наданих послуг в сумі 13 588,11 грн., в тому числі ПДВ - 2264,69 грн. (8571,28 грн. - вартість послуги з оренди, 5016,83 грн. - сума компенсації комунальних послуг за період з 01.07.14 року по 31.07.14 року)( а.с. 20 т.1).

Згідно акту приймання -передачі об'єкту оренди ( а.с.21 т.1), 31.07.2014 року за взаємною домовленістю відповідач передав, а позивач прийняв наступне нерухоме майно, яке розташоване за адресою: м. Харків, вул. Довгалевська,7:

- майданчик загальною площею - 540 кв.м,;

- частину підкранового шляху ( інв.№ 873) - 39 м у задовільному стані.

Отже, в межах здійснення господарської діяльності між сторонами були підписані акти виконаних робіт (наданих послуг) № 5 від 31.05.2014 року, № 6 від 30.06.2014 року, № 7 від 31.07.2014 року на загальну суму 42 400,81 грн.

Згідно письмових пояснень позивача ( вих. № 469-УСтаІ від 20.10.2015 року) станом на 20.02.2015 року відповідач сплатив частину заборгованості у розмірі 585,75 грн., у зв'язку з чим сума боргу станом на 20.02.2015 року зменшилась , та склала 41 815,06 грн. Станом на 29.04.2015 року сума заборгованості, у зв'язку з частковою оплатою, зменшилась ще на 4000,00 грн., та склала остаточну суму позовних вимог основного боргу у сумі 37 815,06 грн. ( а.с.95-107). Відповідач своїх заперечень щодо факту вказаної оплати не заявляв.

З урахуванням часткової проплати заборгованості відповідачем, позивач у позовній заяві вказує, що на дату її складання, остання становить - 37 815,06 грн. і просить її стягнути з відповідача на свою користь за не виконання останнім належним чином своїх обов'язків за спірним договором.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і цього не спростовано відповідачем в апеляційній інстанції, заборгованість у розмірі 37 815,06 грн. за договором оренди відповідачем позивачу у добровільному порядку не сплачена. Відповідач не надав доказів належного виконання своїх зобов'язань за спірним договором ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення у частині стягнення з відповідача на користь позивача 37 815,06 грн. основного боргу за спірним договором є обгрунтованим та таким, що прийнято у відповідності до наявних доказів у матеріалах справи, які не спростовані відповідачем.

Щодо рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та індексу інфляції, колегія суддів зазначає таке.

Згідно приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи наведену норму права, слід зазначити, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Перевіривши нарахування річних, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в цій частині, а саме, про стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних у розмірі 1053,41 грн., розрахунок якої обчислюється із суми боргу 42 400,81 грн. за період прострочення з 01.08.2014 року по 20.02.2015 року у розмірі 710,93 грн., із суми боргу 41 815,06 грн. (з урахуванням проплати відповідачем 20.02.2015 року частини боргу - у розмірі 585,75 грн.) за період з 21.02.2015 року по 29.04.2015 року у розмірі 233,70 грн. та із суми боргу 37 815,06 грн. (з урахуванням проплати відповідачем 29.04.2015 року частини боргу у розмірі 4000,00 грн.) за період з 30.04.2015 року по 03.06.2015 року в розмірі 108,78 грн.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми інфляційних втрат у розмірі 19 917,04 грн., розрахунок якої обчислюється із суми боргу 42 400,81 грн. за період прострочення з 01.08.2014 року по 20.02.2015 року у розмірі 8 914,67 грн. та із суми боргу 41815,06 грн. (з урахуванням проплати відповідачем 20.02.2015 року частини боргу - у розмірі 585,75 грн.) за період прострочення з 21.02.2015 року по 29.04.2015 року у розмірі 11 002,37 грн.

Щодо рішення суду першої інстанції у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 5 658,46 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України унормовано, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійсненням господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами частини 1 та частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до приписів статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України унормовано, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково вимогу позивача щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5 658,46 грн. пені, виходив з того, що, наданий позивачем розрахунок пені суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований з перевищенням шестимісячного терміну.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем та зроблений судом першої інстанції, дійшла висновку про невірність нарахування останньої ані позивачем, ані судом першої інстанції, виходячи із наступного.

За приписами пункту 4.3 Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» вказано, якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день простроченя виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до суду 12.06.2015 року (дата направлення позовної заяви поштою); розрахунок санкцій, зокрема пені, обчислював, виходячи з загальної (за актами 5,6,7 виконаних робіт) суми простроченого зобов'язання, починаючи з 01.08.2014 року - по 20.02.2015 року. Суд перерахував пеню за період з 01.08.2014 року по 01.02.2015 року, посилаючись на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, як свідчать умови договору (пункти 3.6 та 3.7.3), зобов'язання згідно з актом №5 - прийнятої до сплати відповідачем вартості послуг з оренди в розмірі 8071,28 грн. повинне було бути виконано не пізніше 28 числа поточного місяця, а саме 28.05.2014 року; згідно з актом №6 в розмірі 9571,28 грн.- 28.06.2014 року та згідно з актом №7 в розмірі 8571,28 грн. - 28.07.2014 року, а зобов"язання з оплати (компенсації) комунальних послуг відповідно не пізніше - 30.04.2014 року, 31.05.2014 року та 30.06.2014 року

Разом з цим, хоча строк виконання зобов'язання із оплати послуг настав 28 числа поточного місяця -за послуги з оренди і в останнє число попереднього місяця- за комунальні послуги, проте акти виконаних (наданих) робіт, в яких сторони остаточно узгодили розмір орендних платежів та розмір оплати (компенсації ) комунальних послуг, були складені в останнє число відповідного місяця, а саме: 31.05.2014 року, 30.06.2014 року та 31.07.2014 року і являлися підставою для розрахунків, про що погодилися сторони в цих актах. При цьому, позивач окремо не виставляв рахунки на оплату послуг, як передбачено умовами договору і не вимагав від відповідача сплатити вказані послуги в інші строки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Отже, в даному випадку мале місце прострочення кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, оскільки позивач рахунки на оплату послуг не виставляв, через що відповідач не міг виконати зобов'язання з оплати послуг до остаточного узгодження їх розміру обома сторонами, а тому таке виконання є відстроченим на час прострочення кредитора, тобто до останнього числа відповідного місяця.

Право ж звернення до суду з вимогою щодо стягнення пені за прострочення зобов'язання за травень місяць у позивача виникло 01.06.2014 року, за червень місяць - 01.07.2014 року, за липень - 01.08.2014 року. З урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України, нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, слід рахувати за актом №5 - з 01.06.2014 року по 01.12.2014 року, за актом №6 - з 01.07.2014 року по 01.01.2015 року, за актом №7 - з 01.08.2014 року по 01.02.2015 року.

Інший період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції, договором оренди №А-01/000001 від 01.02.2013 року не встановлено.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2015 року сторонам було запропоновано надати апеляційному господарському суду розрахунок заборгованості, санкцій, 3% річних та інфляційних по кожному акту виконаних робіт. Проте сторонами вказаний розрахунок надано не було.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем та судом першої інстанції, дійшла висновку, що дані розрахунки суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки нараховані без врахування моменту виникнення прострочення і не за кожним актом окремо. Разом з цим, суд не може вийти за межі позову, а саме здійснити нарахування з іншої ніж 01.08.2014 року дати.

Тому, виходячи з викладеного, задоволенню підлягає сума пені в розмірі 4 634,76 грн. за період з 01.08.2014 року по 01.12.2014 року, яка обчислюється із суми боргу у розмірі 14 088,59 грн. по акту № 5 за період прострочення з 01.08.2014 року по 12.11.2014 року у сумі 1003,57 грн. та за період з 13.11.2014 року по 01.12.2014 року у сумі 205,35 грн. ; із суми боргу в розмірі 14 724,11 грн. по акту № 6 за період з 01.08.2014 року по 12.11.2014 року у сумі 1048,84 грн. та за період з 13.11.2014 року по 01.01.2015 року у сумі 564,76 грн.; із суми боргу у розмірі 13 588,11 грн. по акту № 7 за період з 01.08.2014 року по 12.11.2014 року у сумі 967,92 грн. та за період з 13.11.2014 року по 01.02.2015 року у сумі 844,32 грн.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що задоволенню підлягають вимоги позивача, щодо стягнення з відповідача на його користь пені за прострочення виконання зобов'язань за спірним договором, у розмірі 4 634,76 грн. В іншій частині вимог щодо стягнення пені, слід відмовити.

Перевіривши надані позивачем нарахування штрафу відповідно до пункту 6.3 Договору та зроблені з цього приводу висновки суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про правомірність і обґрунтованість їх нарахування та стягнення з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 4 240,08 грн., який виник за порушення строків виконання пунктів 3.7.,7.5.,7.6 спірного договору, а саме за актом № 5 у розмірі 1 408,86 грн., за актом № 6 у розмірі 1 472,41 грн. та за актом № 7 у розмірі 1 358,81 грн.

Переглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитком кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступень виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін , що заслуговують на увагу.

Правом господарського суду при прийнятті рішення зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, передбачене також пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, слід зазначити, що питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання ( п.3. ст.83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки ( штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи не вжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків ) тощо.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає, що законом надано право суду зменшити неустойку, яка надмірною порівняно з наслідками порушенням грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язань, причини незалежного виконання або не виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайно добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна стона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач у клопотанні про зменшення розміру неустойки посилається на договори з бюджетними установами, у зв'язку з якими у нього виникла велика дебіторська заборгованість, а також на те, що його підприємство знаходиться на шляху до банкрутства. Проте, матеріали справи не містять жодного доказу вказаного, що ніяк не узгоджується із принципом співвідношення інтересів сторін у даній справі.

З огляду на наведені норми права та обставини справи, колегія суддів вважає, що в цієї частині судом першої інстанції правомірно і обґрунтовано прийнято рішення про відмову відповідачеві у задоволенні його клопотання щодо зменшення розміру неустойки, оскільки останнім не доведено суду виняткової сукупності обставин, які б свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені.

Стосовно посилання апелянта на те, що дія спірного договору між сторонами закінчилася 01.02.2014 року, колегія суддів вважає, що такі посилання спростовуються нормами чинного законодавства та матеріалами справи. Так, відповідно до приписів статті 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користування майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Як свідчать матеріали справи, позивач вказує у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідач на даний час продовжує використовувати об'єкт оренди, а у нього відсутні заперечення щодо використання орендованого майна. Вказаний факт відповідачем не спростовано, отже договір вважається поновлений на той самий строк (один рік).

Посилання апелянта на те, що строк виконання зобов'язання за спірним договором не встановлений, у зв'язку з чим визначається моментом пред'явлення вимоги за приписами частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки останнє спростовується матеріалами справи, а саме, строк виконання договору, щодо сплати орендної плати визначений у вищенаведеному пункті 3.6 договору ; строк сплачення комунальних послуг визначений у вищенаведеному пункті 3.7.3 договору. При цьому, оскільки, спірний договір вважається поновленим в силу статті 764 Цивільного кодексу України, відповідач необґрунтовано посилається на частину 2 статті 530 Цивільного кодексу України та вважає, що строк оплати за використання об'єкту оренди на дату подачі позовної заяви не настав.

Вимога відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності, не може бути прийнята колегією суддів до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статей 256,257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно приписів пункту 1 частини 2 статті 258 зазначеного Кодексу позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як убачається з матеріалів справи, позивачем нарахована пеня, починаючи з 01.08.2014 року, тоді, як останній звернувся з позовом до суду 12.06.2015 року.

Частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України унормовано, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Положеннями статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а приписами статті 264 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Проте позивачем подано позов в частині стягнення пені в межах встановленої частиною 2 статті 258 позовної давності в один рік.

З огляду на викладені норми права та обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності правових підстав для застосування до заявлених позовних вимог позовної давності.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд, при прийнятті оскаржуваного рішення, неправильно застосував норми матеріального права в частині стягнення пені з відповідача на користь позивача за спірним договором, а саме, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у справі № 922/3482/15 - частковому скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, п. 3 ч. 1 ст. 103, п.4 ч.1 ст.104, ст. 105, Харківський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у справі № 922/3482/15 скасувати в частині стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» на користь позивача - Приватного акціонерного товариства «Юніком» 5658,46 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» (61052, м. Харків, вул. Котлова, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 33673155) на користь Приватного акціонерного товариства «Юніком» (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276) 4634,76 грн. пені.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2015 року у справі № 922/3482/15 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» (61052, м. Харків, вул. Котлова, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 33673155) на користь Приватного акціонерного товариства «Юніком» (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276)1778,89 грн. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Юніком» (49005, м. Дніпропетровськ, вул. О. Гончара, 28-А, код ЄДРПОУ 23647276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УПЕМ» (61052, м. Харків, вул. Котлова, буд. 48/50, код ЄДРПОУ 33673155) 24, 06 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.