Ухвала

від 23.07.2015 по справі 490/8293/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" липня 2015 р. м.Київ К/800/40036/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді Донець О.Є.,

Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» на постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 10 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Миколаївської міської ради, третя особа- Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд», за участю прокуратури Центрального регіону м.Миколаєва, про скасування рішення від 12 листопада 2009 року №40/25 в частині пунктів 26, 26.4 розділу1, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись з позовом до Миколаївської міської ради, в якому просили визнати протиправним та скасувати рішення від 12 листопада 2009 року №40/25 в частині пунктів 26, 26.4 розділу1.

Постановою Центрального районного суду м.Миколаєва від 10 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що предметом позову є визнання недійсним рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року № 40/25 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м.Миколаєва», вважає, що саме будівництво об'єктів на земельній ділянці не є ані предметом, ані безпосереднім наслідком розгляду цієї справи. Під час прийняття вказаного рішення та укладення договору оренди земельної ділянки не допущено жодних порушень чинного законодавства, право оренди земельної ділянки визнано законним та обґрунтованим рішенням суду.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Позивачами оскаржуються п.п.26 та 26.4 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 12 листопада 2009 року № 40/25 «Про вилучення, надання, передачу за фактичним землекористуванням, продовження строку користування земельними ділянками юридичним особам, громадянам, зміну цільового призначення земельної ділянки та внесення змін до рішень міської ради та виконкому міської ради по Центральному району м.Миколаєва», відповідно до яких затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1975 квадратних метрів в оренду та передано її в оренду строком на 10 років (з них 2 роки - для будівництва, після введення в експлуатацію 8 років - для обслуговування) для розміщення та обслуговування автозаправного комплексу на проспекті Героїв Сталінграду біля житлового будинку № 11, за умови проведення громадських слухань.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що оскаржуване рішення прийнято в супереч вимог діючого законодавства України, створює за своїми наслідками загрозу здоров'ю мешканців району, оскільки порушує містобудівні та санітарні норми.

Розглядаючи та вирішуючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що даний спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як встановлено ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно ч.2 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.1 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно п.п.1, 7 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

За змістом статей 2, 5 Земельного кодексу України міськрада при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб'єктом земельних відносин.

У даній справі міська рада, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст.5 Земельного кодексу України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У спірних відносинах їх учасники не підпорядковані один одному, а суб'єкт владних повноважень - міська рада - владних управлінських функцій не здійснювала.

Отже, спори предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав на неї, розгляду за правилами КАС не підлягають. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне.

Вищенаведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14 та від 09 грудня 2014 року у справі №21-308а14.

За вказаними обставинами слід дійти висновку, що даний спір не носить характеру публічно-правового та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.157 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Згідно ч.2 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Як встановлено ч.2 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, передбачених процесуальним законом.

За суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду загальними судами у порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.228 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі з підстав, встановлених статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.220, 222, 223, 228, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський реабілітаційний Центр-Буд» задовольнити частково.

Постанову Центрального районного суду м.Миколаєва від 10 січня 2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04 червня 2014 року скасувати.

Провадження у справі закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, передбачених статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді