Постанова

від 05.08.2015 по справі 922/5711/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2015 року Справа № 922/5711/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Черкащенка М.М. Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. розглянувши касаційну скаргу територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 та на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі№ 922/5711/14 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Безпека" до 1.Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області 2.Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області простягнення коштів

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Сердіченко С.А. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.02.2015, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 у справі №922/5711/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аргус-Безпека" заборгованість за договором від 06.09.2013р. №149Т в розмірі 89998,59грн., 3% річних у розмірі 2496,29 грн., інфляційні втрати у розмірі 19094,44 грн. та судовий збір у розмірі 2231,57 грн. В частині стягнення 18050,25 грн. боргу у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів, територіальне управління державної судової адміністрації в Харківській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 та рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 скасувати , прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 06.09.2013р. між ТОВ "Аргус-Безпека" (постачальником) та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Харківській області (покупцем) укладено договори про закупівлю товарів за державні кошти №149Т, №150Т, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується у 2013році передати у власність покупцю апаратуру для записування та відтворювання звуку й зображення: лот 1- відео реєстратори - 22од. (ДК 016-2010:26.40.3), лот 2- відеокамери - 288од. (ДК 016-2010:26.40.3), а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 3.1 договорів №149Т, №150Т встановлено, що ціна договорів становить 110560грн. та 141190 грн. відповідно, яка реалізується у межах бюджетного фінансування на 2013рік.

Згідно із п.4.1,п.4.2 цих договорів розрахунки здійснюються поетапно шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника після поставки товару покупцю протягом 180 календарних днів, згідно наданих постачальником рахунків та накладних за наявності фінансування. До рахунку додається видаткова накладна про поставку товару.

У п.5.1 зазначено строк поставки товарів: протягом 2013року у термін 2 (два) календарних дня з моменту отримання постачальником письмової заявки, переданої по факсу, електронною поштою від покупця.

На виконання укладених договорів, позивач 10.10.2013 поставив відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000142, №РН-0000143, №РН-0000144 - товар згідно договору №149Т від 06.09.2013; видатковими накладними №РН-0000145, №РН-0000146 - товар згідно договору №150Т від 06.09.2013.

Проте, відповідач оплату за одержаний товар, відповідно до умов договору №149Т, здійснив частково, у розмірі 20561грн., а саме: 30.04.2014р. - 2560грн. та 04.12.2014р. -18001,41грн., у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість. Оплату за одержаний товар за договором №150Т від 06.09.2013 здійснив з простроченням строків оплати.

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов висновку про доведеність факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем за поставлений товар, на підставі договору про закупівлю товару за державні кошти від 06.09.2013р. №149Т, та обґрунтованістю нарахування 3% річних у розмірі 2161,46,00грн., інфляційних втрат у розмірі 19094,44грн., а також 3% річних за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 06.09.2013р. №150Т у розмірі 383,63грн. В частині відмови у задоволенні позову та стягнення 18001,41 грн., місцевий господарський суд вказав на те, що вказана сума боргу сплачена відповідачем 04.12.2014р., про що свідчить платіжне доручення №3597, тобто до звернення позивача з позовом та, відповідно, безпідставністю нарахування 48,80грн. 3% річних за договором від 06.09.2013р. №149Т.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, судами встановлено, що позивачем на виконання умов договорів було поставлено відповідачу продукцію, що підтверджується матеріалами справи, однак на час розгляду справи у відповідача є заборгованість за поставлений товар за договором №149Т в сумі 89998,59 грн., а отже суди дійшли правомірного висновку про задоволення позову в цій частині.

Враховуючи прострочення відповідачем термінів оплати за договорами про закупівлю товарів за державні кошти від 06.09.2013р. №149Т та №150Т, суди правомірно дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 2161,46грн. та інфляційних втрат у сумі 19094,44грн. за договором від 06.09.2013р. №149Т та 3% річних у сумі 383,63грн. за договором від 06.09.2013р. № 150Т.

Також колегія суддів погоджується з висновком судів про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 18001,41 грн., з огляду на те, що відповідачем-1 сплачено зазначену суму боргу до звернення позивача з даним позовом до суду, з огляду на що, обґрунтованим є також висновок судів про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 48,80грн. 3% річних за договором про закупівлю товарів за державні кошти від 06.09.2013р. №149Т з підстав неправильного розрахунку.

Посилання скаржника на те, що ним було вчинено всі дії для забезпечення належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань за договором, а також на те, що заборгованість виникла не з його вини, а через ненадходження з Державного бюджету України як джерела закупівлі необхідних коштів, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій з посиланням на норми чинного законодавства, з огляду на їх безпідставність.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу територіального управління державної судової адміністрації в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.04.2015 року та рішення господарського суду Харківської області від 09.02.2015 року у справі №922/5711/14 залишити без змін .

Головуючий М.М. Черкащенко

Судді Н.М. Нєсвєтова

І.В. Вовк