Рішення

від 28.02.2011 по справі 1/65

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" лютого 2011 р. Справа № 1/65.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю В«Енергетичні стратегії та біотехнологіїВ»

до Публічного акціонерного товариства В«СведбанкВ»

про визнання кредитного договору № 2501/0608/05-009 (долар США) від 09.06.2008р. недійсним

Суддя Желік Б.Є.

Представники:

Від позивача -ОСОБА_1

Від відповідача -ОСОБА_2

Рішення постановлено 28 лютого 2011 року у зв'язку з оголошенням судом перерви у розгляді справи, про що зроблено відмітку у протоколі судового засідання від 17 лютого 2011 року (а.с.84).

СУТЬ СПОРУ: Провадження у справі порушено ухвалою господарського суду Чернівецької області від 29 грудня 2010р. за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) В«Енергетичні стратегії та біотехнологіїВ» , м.Чернівці до Публічного акціонерного товариства (ПАТ) В«СведбанкВ» , м.Київ про наступне:

- визнати кредитний договір № 2501/0608/05-009 від 09.06.2008р. між ВАТ В«СведбанкВ» в особі Чернівецького відділення та ТОВ В«Енергетичні стратегії та біотехнологіїВ» недійсним;

- зобов'язати відповідача ВАТ В«СведбанкВ» в особі Чернівецького відділення прийняти у ТОВ В«Енергетичні стратегії та біотехнологіїВ» суму у розмірі 484230,72грн. з розстрочкою платежів на 48 місяців за таких умов, що місячний платіж буде складати 10000,00грн.;

- зобов'язати Чернівецьку обласну філію державного підприємства В«Інформаційний центрВ» Міністерства юстиції України виключити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, та заборони відчуження рухомого майна, яке було передано позивачем у заставу банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у справі позивач посилається у тому числі на наступні обставини і докази.

Спірний кредитний договір укладений на надання кредиту у євро на суму 64000 позивачу як резиденту України, що зареєстрований та здійснює свою діяльність на території України; кредит був потрібен в національній валюті України в сумі 500000 грн., про надання кредиту на яку позивач звернувся до ПАТ»Сведбанк».

Однак, на прохання надати кредит у національній валюті України, відповідач як професійний надавач фінансових послуг запевнив позивача що гривневі цільові кредити невигідні, оскільки на відміну від гривневих кредити у валюті видаються за процентною ставкою меншою ніж процентна ставка в гривні. Тому, за умови постійної стабільності курсу національної валюти України, валютний кредит більш вигідний позивачу ніж гривневий. Повністю довіряючи банку та вважаючи, що: в момент укладення договору сторони діють у повній відповідності до вимог закону; що визначення валютного платежу в євро є на користь позивача; що зростання курсу євро по відношенню до гривні за час дії кредитного договору не відбудеться; не розуміючи при цьому що у кредитному договорі відсутня виражена у національній валюті ціна валютної цінності, вважаючи, що банк бере на себе всі валютні ризики, позивач уклав кредитний договір внаслідок помилки стосовно суттєвих умов договору, що мають істотне значення.

Поряд з наведеним спірний у справі кредитний договір укладений з порушенням вимог закону в частині обігу готівкової валюти на території України та в частині ціни валютної цінності (євро), у тому числі порушено Конституцію України, відповідно до ст..99 якої грошовою одиницею України є гривня та ст.192 ЦК України, якою також передбачено, що грошовою одиницею України є гривня, а іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України -гривні, тобто Цивільним кодексом України встановлено, що пряме прийняття іноземної валюти за валюту боргу прямо заборонено, дозволена лише прив'язка до іноземної валюти.

У ПАТ «Сведбанк»в особі Чернівецького відділення, при укладенні спірного у справі кредитного договору, була відсутня індивідуальна ліцензія, наявність якої для здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави обов'язкова відповідно до п.г/ч.4 ст.5 Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Банк не проінформував Товариство, як того вимагає закон, у письмовій формі під час укладення договору про можливі ризики можливої різкої зміни валютного курсу. Це може вважатися як шахрайство з метою отримання надприбутків. Згідно із ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (част.перша ст.229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до п.1 ст.230 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. За спірним у справі договором сума боргу у розмірі отриманого позивачем кредиту у гривнях дорівнює 484230,72 грн. (64000 євро х 7,566105 -курс євро під час укладення договору), яку позивач повинен повернути банку.

Відповідно до ст.217 ЦК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, про що позивач просить суд у даній справі.

ПАТ «Сведбанк», відповідач проти задоволення позовних вимог у справі заперечує з підстав, наведених у письмовому відзиві, в якому, зокрема, посилається на наступне.

Спірний у справі кредитний договір №2501/0608/05-009 від 09.06.2008р. укладений сторонами у повній відповідності до чинного законодавства щодо порядку укладення договорів, підписаний позивачем без застережень та без складання протоколу розбіжностей , що свідчить про досягнення між банком і позичальником згоди з усіх його істотних умов, у т.ч. і що стосується іноземної валюти кредиту, та про те, що не існує будь-яких інших умов, які можуть бути істотними і необхідними за змістом цього договору.

За таких обставин, вважає відповідач, є безпідставним твердження позичальника про те, що при укладенні договору про отримання кредиту у євро замість гривні, ним припущена помилка, яка стала наслідком довіри позичальника до банку, працівники якого запевнили його у тому, що валютний кредит є більш вигідним, а сам позичальник не зрозумів, що всі валютні ризики він бере на себе.

Безпідставним як таке, що не засноване на чинному законодавстві, вважає відповідач, є також посилання позивача на відсутність у банка індивідуальної ліцензії як на підставу для визнання спірного у справі договору недійсним у зв'язку із наступним.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет).

Статтею 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

На момент укладення спірного кредитного договору AT «Сведбанк»

користувалось дозволом Національного банку України № 38-2 від 07.12.2008р., згідно до якого банк мав право здійснювати операції, визначені пп.1-4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у т.ч. операції з валютними цінностями.

Пунктом 4 ст. 5 Декрету КМ України «Про систему валютного кредитування»визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте, чинним законодавством зазначені вище обмеження не встановлені і не були встановлені раніше (як зазначив Національний банк України у своєму листі від 07.12.2009 року №13-210/7871-22612 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті»), а відтак твердження про те, що вказана норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин, є передчасним.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому відсутні підстави вважати Кредитний договір та договір застави недійсними.

Ухвалами від 18 січня та 01 лютого 2011 року розгляд справи судом відкладався з підстав, наведених в ухвалах (а.с.19,62), у тому числі в зв'язку з поданням відповідачем зустрічних позовних вимог, які були прийняті ухвалою суду від 01 лютого 2011 року для сумісного розгляду з первісним позовом (а.с.62).

У зустрічній позовній заяві (а.с.44-46) ПАТ «Сведбанк»просить суд на підставі спірного у справі кредитного договору №2501/0608/05-009 від 09.06.2008 р. стягнути на його користь з ТОВ «Енергетичні стратегії та біотехнології»87623,08 євро, що за офіційним курсом НБУ (10,286 гривні до євро) еквівалентно 899766,36 грн., у тому числі:

- 64000,00 євро (657190,40 грн.) основного боргу;

- 12775,07 євро (131182,08 грн.) відсотків;

- 10848,01 євро (111393,88 грн.) пені.

Позовні вимоги по зустрічному позову ПАТ «Сведбанк»засновує на умовах кредитного договору, про визнання недійсним якого заявлено первісний позов у справі, та на зобов'язаннях сторін щодо його виконання.

16 лютого 2011 року позивачем подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому позовні вимоги відповідача про стягнення 899766,36 євро не визнає з підстав, наведених у відзиві, у тому числі посилається на перевищення банком подвійної облікової ставки при нарахуванні пені, що є незаконним (а.с.68-70). Ухвалою від 01.02.2011 року розгляд справи судом відкладено на 17.02.2011р., а в судовому засіданні від 17.02.2011р. суд оголосив перерву до 28 лютого 2011 року та зобов'язав позивача подати свій розрахунок пені за прострочення платежів, обґрунтувавши його відповідними доказами.

28.02.2011р. ТОВ «Енергетичні стратегії та біотехнології»подав до суду додаткові пояснення та розрахунок пені, за несвоєчасну сплату ним кредиту та відсотків за користування, яка(пеня) нарахована позивачем за 184 дні (6 місяців) у період з 12.07.2010р. по 11.01.2011р. і становить 6090,47 євро. Водночас позивач вказує на те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність для стягнення неустойки(пені, штрафу) встановлена строком 1 рік, який для відповідача по спірному договору сплив 08.07.2010р. (а.с.75,76).

У цьому ж судовому засіданні 28.02.2011р. відповідач також подав до суду додаткові пояснення по суті заперечень позивача щодо зустрічних позовних вимог у справі (а.с.77-92).

Заслухавши усні пояснення сторін, дослідивши матеріали і фактичні обставини у справі, надавши їм належну правову оцінку, суд встановив наступне.

По первісному позову у справі.

09 червня 2008 року між позивачем і відповідачем укладено кредитний договір №2501/0608/05-009, відповідно до пп. 1.1 якого ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого (а.с.51,52) є ПАТ «Сведбанк»- «Банк»за договором, зобов'язався надати відповідачу -ТОВ «Енергетичні стратегії та технології», «позичальнику» за договором, надати кредитну лінію у розмірі 64000,00 євро на строк з 09 червня 2008 року по 08 червня 2009 року включно (а.с.13-15).

Договір підписаний позивачем і відповідачем без зауважень, протокол розбіжностей сторонами не складався.

10.06.2008р. позичальник звернувся до банку (вх.номер банку 263 від 10.06.2008р.) з заявою про надання йому згідно з наведеним вище кредитним договором коштів в сумі 64000 євро для проплат контракту №05-03/08 від 20.03.2008 р.(а.с.55) Зазначеною заявою позивач підтвердив свою згоду на отримання ним кредиту в іноземній валюті.

Таким чином, укладаючи спірний у справі договір на отримання кредиту в іноземній валюті, позичальник знав у якій саме валюті йому буде наданий кредит, а значить прийняв на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу. Тому є безпідставним посилання позивача на помилку, нібито допущену ним при укладенні договору на отримання кредиту в євро, т.я. у дійсності йому був потрібен кредит у національній валюті, та на дії банку, який, як вважає позивач, ввів його в оману, запевнивши у вигідності отримання кредиту саме в іноземній валюті.

Що стосується посилання позивача на порушення сторонами вимог закону в частині обігу готівкової валюти на території України, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини З цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом .

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом «Про банки і банківську діяльність.»Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в" пункту 4 статті 5 Декрету); використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32. 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей І, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю "банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи Національним банком України 07 грудня 2007 року відповідачу видана банківська ліцензія №38 з дозволом №38-2(і додатком до нього) на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»(а.с.26-28). Відповідно до дозволу банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Отже, з огляду на наведене відповідач має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Крім того, порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за № 1429/10028), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними Кредитного договору та додаткових договорів до нього, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Таким чином, з огляду на наведені вище приписи чинного законодавства та фактичні обставини у справі, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Енергетичні стратегії та біотехнології»про визнання недійсним спірного у справі кредитного договору.

По зустрічному позову.

На виконання спірного у справі кредитного договору №2501/0608/05-009 від 09 червня 2008 року та відповідно до заяви ТОВ «Енергетичні стратегії та біотехнології»від 10.06.2008р. про надання згідно до умов договору коштів в сумі 64000,00 євро для проплати контракту №05-03/08 від 20.03.2008р. (а.с.55), ПАТ «Сведбанк»згідно з валютним ордером №Е10-687-390 надав ТОВ «Енергетичні стратегії та біотехнології», позичальнику за кредитним договором 64000,00євро (еквівалент у гривнях 489834,37)(а.с.57).

Згідно з пп.1.3 зазначеного кредитного договору з додатковими до нього угодами (а.с.42-47) кредит наданий строком до 08 липня 2009 року.

Пунктом 1.4 договору і додатковими до нього угодами встановлена плата за користування кредитом у передбачених розмірах; згідно з пунктами 6.1 та 7.1.8 передбачена сплата позичальником пені у розмірі подвійної процентної ставки за кредитною лінією, що діє на момент прострочення відповідного платежу, від суми відповідного непогашеного платежу за кожний день прострочення.

Станом на день звернення банку з зустрічною позовною заявою у цій справі, позивач наданий йому кредит та нараховані банком відсотки (всього заборгованість становить 76775,07 євро) не сплатив.

З цією сумою заборгованості на день розгляду справи погоджується і позивач, про що зазначає у своєму додатковому листі б/н і дати (а.с.76).

За розрахунком банку, доданим ним до зустрічної позовної заяви зазначена вище заборгованість у євро в гривневому еквіваленті з урахуванням курсу гривні до євро становить 788372грн.48коп.(а.с.37-39).

У листі б/н і дати (а.с.75) позивач посилається на сплив строку позовної давності для стягнення банком суми пені, який, як вважає позивач, закінчився 08.07.2010р. на підставі п.1 част.2 ст.258 ЦК України.

Згідно до приписів наведеної статті ЦК України для стягнення неустойки(штрафу, пені) встановлено позовну давність в один рік, яка відповідно до матеріалів справи за спірним кредитним договором закінчилась 08.07.2010р. Враховуючи, що з позовом про стягнення суми пені за період з 09.07.2009р. по 08.01.2010р. банк звернувся до суду 01.02.2011р.(а.с.34), позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають за пропуском строку позовної давності.

Ґрунтуючись на викладеному, матеріалах справи, керуючись Законом України «Про банки і банківську діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.215, част.2п.1ст.258, ст.1049 ЦК України, ст.ст.45,47-1,49,82-85, 116-118 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог по первісному позову.

Судові витрати по первісному позову віднести до позивача.

2. Задовольнити частково позовні вимоги по зустрічному позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю (м.Чернівці вул.М.Тореза,70 п/р 26007059156401 у АТ «Сведбанк»,МФО 300164, код ЄДРПОУ 35463570) на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»(м.Київ, вул..Комінтерну,30 кодЄДРПОУ 19356840 в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк»м.Чернівці, вул..Головна,36-38 п/р 37395001222501, МФО 300164, код 19356840) 788372грн.48коп . заборгованості і 8119грн.72коп . на відшкодування судових витрат у справі по зустрічному позову.

У решті позовних вимог по зустрічному позову відмовити.

Суддя Б.Є. Желiк.