Рішення

від 29.07.2015 по справі 911/2261/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2015 р. Справа № 911/2261/14

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом заступника прокурора Київської області

до 1) Щасливської сільської ради, Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіа-Центр», Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе

3) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дрім Хаус», м. Київ

за участю третьої особи , яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Громадської спілки «Громада Щасливого», Київська область, Бориспільський район, с. Щасливе

за участі третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство», Київська область, Бориспільський район, с. Гора

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючого кооперативу «Моє Житло», м. Київ

про скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів та зобов'язання повернути ділянку

секретар судового засідання Колісник Ю.І.

за участю представників:

від прокуратури: Підяш О.С. (посвідчення №028911 від 17 вересня 2014 року);

від відповідача 1): Бакум С.Ю. (довіреність №12 від 5 січня 2015 року);

від відповідача 2): не з'явився;

від відповідача 3): Шкляр Є.В. (спеціальний витяг з ЄДРПОУ №20414875 від 9 квітня 2015 року);

від третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги: Романюк Н.В. (довіреність б/н від 17 березня 2015 року);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Топоров А.О. (довіреність №7 від 6 січня 2015 року); Анісімов Ф.Х. (довіреність №216 від 26 червня 2015 року);

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Пономарьов М.М. (довіреність б/н від 27 лютого 2015 року); Гайдученко В.Л. (довіреність б/н від 23 березня 2015 року); Гайдученко О.М. (спеціальний витяг з ЄДРПОУ №20414946 від 9 квітня 2015 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою в інтересах держави до Щасливської сільської ради Київської області (далі - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» (далі - відповідач 2) та Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «ДРІМ ХАУС» (далі - відповідач 3) про скасування рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У, від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У, від 4 лютого 2010 року за №908-33-У, визнання недійсними договорів оренди земельної ділянки від 12 березня 2010 року (далі - договір 1), суборенди земельної ділянки від 27 грудня 2011 року (далі - договір 2) та зобов'язання відповідача 2 повернути державі земельну ділянку.

Позовні вимоги вмотивовані посиланням на обставини, відповідно до яких спірна земельна ділянка відноситься до земель лісового фонду, а тому спірні рішення, якими цю земельну ділянку відведено та надано у користування відповідачу 2 із зміною цільового призначення на землі житлової та громадської забудови, суперечать положенням ст. 117 Конституції України, ст.ст. 122, 123 Земельного кодексу України, імперативним вимогам розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року за №610-р «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками»; враховуючи, що спірні рішення є незаконними, наявні правові підстави для визнання недійсними спірних договорів оренди та суборенди (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ст. 216, ст. 321 Цивільного кодексу України) та зобов'язання орендаря - відповідача 2, повернути спірну земельну ділянку до земель запасу відповідача 1.

Рішенням господарського суду Київської області від 28 липня 2014 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року, у справі №914/2261/14 позовні вимоги Заступника прокурора Київської області задоволено в повному обсязі; скасовано, як незаконні, рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області: від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У, від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У та від 4 лютого 2010 року за №908-33-У; визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки від 12 березня 2010 року, укладений між Щасливською сільською радою Бориспільського району та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР», зареєстрований в Книзі реєстрації за №041093800085 від 28 травня 2010 року; визнано недійсним з моменту укладення договір суборенди земельної ділянки від 27 грудня 2011 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «ДРІМ ХАУС», зареєстрований в управлінні Держкомзему у Бориспільському районі за №322088004001776 від 6 березня 2012 року; зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» повернути до земель запасу Щасливської сільської ради земельну ділянку площею 0,9966 га (кадастровий номер: 3220888000:03:001:0017), вартістю 887063,00 грн.; стягнуто з Щасливської сільської ради Бориспільського району в доход державного бюджету України судовий збір у сумі 21395,26 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 24 березня 2015 року постанова Київського апеляційного господарського суду від 3 грудня 2014 року та рішення господарського суду Київської області від 28 липня 2014 року у справі №911/2261/14 скасовані, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями від 8 квітня 2015 року справу №911/2261/14 передано до розгляду судді Зайцю Д.Г.

Ухвалою суду від 9 квітня 2015 року справу №911/2261/14 прийнято до провадження суддею Зайцем Д.Г. та призначено розгляд справи на 29 квітня 2015 року.

Також, ухвалою суду від 9 квітня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив «Моє Житло».

Через канцелярію господарського суду Київської області Балушкою Станіславом Євгеновичем подано заяву б/н від 28 квітня 2015 року (вх. №10059/15 від 28 квітня 2015 року) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Оскільки, заявником не подано доказів користування спірною земельною ділянкою Балушкою С.Є., суд не залучає до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Балушку Станіслава Євгеновича. Судом встановлено, що прийняте рішення у справі №911/2261/14 за позовом заступника прокурора Київської області до 1) Щасливської сільської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіа-Центр»; 3) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дрім Хаус» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючого кооперативу «Моє Житло» про скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів та зобов'язання повернути ділянку безпосередньо не впливає на права або обов'язки фізичної особи Балушки Станіслава Євгеновича.

Відповідно до ухвали суду від 29 квітня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 20 травня 2015 року.

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява б/н від 7 травня 2015 року (вх. №10744/15 від 8 травня 2015 року) Громадської спілки «Громада Щасливого» про визнання недійсним договору у справі №911/2261/14 за позовом заступника прокурора Київської області до 1) Щасливської сільської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Кіа-Центр»; 3) Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Дрім Хаус» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючого кооперативу «Моє Житло» про скасування рішень сільської ради, визнання недійсними договорів та зобов'язання повернути ділянку.

Відповідно до ст. 26 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступити у справу до прийняття рішення господарським судом, подавши позов до однієї або двох сторін. Про прийняття позовної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Згідно абз. 3 п. 1.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26 грудня 2011 року, у разі прийняття зазначеної заяви розгляд справи, а відтак і перебіг строку вирішення спору починається спочатку - від дати винесення відповідної ухвали.

Ухвалою суду від 12 травня 2015 року прийнято до розгляду позовну заяву б/н від 7 травня 2015 року (вх. №10744/15 від 8 травня 2015 року) Громадської спілки «Громада Щасливого» у справі №911/2261/14, визнано вступ Громадської спілки «Громада Щасливого» у справу №911/2261/14 в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та призначено розгляд зазначеної позовної заяви на 20 травня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 20 травня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 10 червня 2015 року.

Також, ухвалою суду від 20 травня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство».

Відповідно до ухвали суду від 10 червня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 24 червня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 24 червня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 29 липня 2015 року.

Відповідачі, в усних та письмових поясненнях, поданих до матеріалів справи, проти задоволення позову заперечували.

29 липня 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників прокуратури, сторін та третіх осіб, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою Київської області проведено перевірку законності використання земельних ділянок на території Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області, за наслідками якої органами прокуратури встановлено наступне.

Рішенням Щасливської сільської ради Київської області від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У Товариству з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею біля 1,0 га лісів для будівництва багатоповерхових будинків по вул. П.Морозова в с. Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району.

Рішенням Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У (рішення про внесення змін від 4 лютого 2010 року за №908-33-У) Товариству з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» відведено в користування земельну ділянку площею 0,9966 га для будівництва багатоповерхових будинків по вул. П.Морозова в с. Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району.

12 березня 2010 року, на підставі вказаного рішення, між Щасливською сільською радою (за договором - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» (за договором - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 3220888000:03:001:0017, площею 0,9966 га, забудованих земель для будівництва багатоповерхових багатоквартирних будинків за рахунок земель державної власності по вул. П.Морозова в с. Проліски Щасливської сільської ради, строком на 15 років.

28 травня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» та орендодавцем підписано акт прийому-передачі земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору оренди від 12 березня 2010 року.

В подальшому, між Товариством з обмеженою відповідальністю «КІА-ЦЕНТР» та Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «ДРІМ ХАУС» 27 грудня 2011 року укладено договір суборенди частини земельної ділянки (кадастровий номер 3220888000:03:001:0017) площею 0,1502 га для будівництва багатоповерхового будинку по вул. П. Морозова в с. Проліски Щасливської сільської ради строком на 13 років.

Відповідно до ст. 19 Конституції України та ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року за №7-рп/2009, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські ради передають земельні ділянки у власність чи у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або місцевого самоврядування.

Дослідженням змісту рішення Щасливської сільської ради Київської області від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У встановлено, що цим рішенням ТОВ «КІА-ЦЕНТР» надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею біля 1,0 га для будівництва багатоповерхових будинків по вул. П. Морозова в с. Проліски Щасливської сільської ради Бориспільського району.

Також, судом встановлено, що Бориспільським Держлісгоспом Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» надано згоду на передачу земельної ділянки, вкритої лісом, до земель запасу Щасливської сільської ради площею до 10 га.

Рішенням Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року за №153.12-16-XXIV «Про припинення права користування земельною ділянкою Бориспільським Держлісгоспом» вирішено припинити право користування земельною ділянкою Бориспільським Держлісгоспом загальною площею 10 га лісів та залишити її у запасі сільської ради, як зелені насадження, що тимчасово не надана у власність, або користування громадян чи юридичних осіб.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Так, в матеріалах справи наявне викопіювання із планшету ДП «Бориспільський лісгосп» (том 5, а.с. 91) з якого вбачається, що земельна ділянка, яка надана в оренду ТОВ «КІА-ЦЕНТР» загальною площею 0,9966 га накладається на земельну лісову ділянку загальною площею 10,0 га, вилучену із складу Бориспільського держлісгоспу в 2004 року.

Також, належність земельної ділянки, переданої в оренду ТОВ «КІА-ЦЕНТР» до лісових земель підтверджується картами-схемами, наявними в проекті організації і розвитку лісового господарства Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (том 4, а.с. 11).

Крім того, в матеріалах справи наявна довідка Управління Держземагентства у Бориспільському районі Київської області за №06-02/521 від 14 березня 2014 року, з якої вбачається, що спірна земельна ділянка, яка надана в оренду ТОВ «КІА-ЦЕНТР» з кадастровим номером 3220888000:03:001:0017 до передачі її в користування відносилась до земель лісогосподарського призначення (том 3, а.с. 126-128).

У зв'язку з викладеним, судом встановлено, що спірна земельна ділянка, до передачі її в оренду ТОВ «КІА-ЦЕНТР», відносилась до земель лісогосподарського призначення.

З метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері 10 квітня 2008 року Кабінетом Міністрів України видано розпорядження за №610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками», яким: зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення; відкликано раніше надану згоду на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування не прийнято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прийняті з порушенням вимог законодавства.

Судом встановлено, що станом на момент прийняття Щасливською сільською радою спірних рішень, діяли положення розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року за №610-р, дія якого поширюється на ДП «Бориспільське лісове господарство», оскільки, відповідно до ст. 28 Лісового кодексу України, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства здійснює покладені на нього повноваження самостійно і через його територіальні органи та орган виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання.

Отже, спірні рішення Щасливської сільської ради суперечили вимогам вищевказаного розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року за №610-р.

Також встановлено, що при прийнятті спірних рішень Щасливською сільською радою порушено вимоги законодавства при зміні цільового призначення земельної ділянки, а саме, порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства (ч. 4 ст. 20 Земельного кодексу України).

За наслідками дослідження матеріалів справи судом встановлено, що ДП «Бориспільське лісове господарство» та орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища висновків на зміну цільового призначення вищевказаної лісової ділянки не надавали.

Зазначені обставини підтверджуються листом Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 17 березня 2014 року за №04-31/470, копія якого знаходиться в матеріалах справи.

Згідно із положеннями ст.ст. 19-21 Земельного кодексу України, зарахування частини земельної ділянки до земель запасу не є підставою для зміни її цільового використання.

Крім того, встановлено, що в порушення зазначених вимог чинного земельного законодавства та розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року за №610-р, Щасливською сільською радою прийнято рішення від 4 лютого 2010 року, яким внесено зміни до попереднього рішення сільської ради від 16 грудня 2008 року, внаслідок чого спірну земельну ділянку категорії «інші лісові землі» віднесено до категорії «землі житлової та громадської забудови».

Статтею 21 Земельного кодексу України визначено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Зокрема, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги прокурора щодо скасування рішень Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У, від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У, від 4 лютого 2010 року за №908-33-У підлягають задоволенню.

Під час судового розгляду відповідачем 1 було заявлено суду про пропуск позивачем строку позовної давності та про застосування позовної давності у даній справі.

Стаття 257 Цивільного кодексу України визначає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначає представник відповідача 1, прокуратурі було відомо про існування оскаржуваних рішень, ще у грудні 2010 року, в той час, коли з даним позовом прокурор звернувся до суду лише 10 червня 2014 року.

За таких обставин, представник відповідача 1 вважає, що прокуратурою пропущено строк позовної давності.

Однак, з такими твердженнями суд не погоджується з огляду на наступне.

Як вже зазначалось, приписи ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України визначають, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Обізнаність прокуратури про наявність оскаржуваних рішень не свідчить про те, що прокуратурі було відомо про порушення Щасливською сільською радою чинного законодавства України при винесенні оскаржуваних рішень.

На переконання суду, виявлення прокуратурою порушень чинного законодавства України при винесенні оскаржуваних рішень було можливе лише після проведення відповідної перевірки.

У зв'язку з викладеним, судом відмовлено у застосуванні строків позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки, рішення Щасливської сільської ради від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У на підставі якого між відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки, скасовано судом, правочин, який був укладений на підставі цього рішення, є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства і в силу статей 203 та 215 Цивільного кодексу України має бути визнаний недійсними.

Проте, вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 12 березня 2010 року укладеного між ТОВ «КІА-ЦЕНТР» та Щасливською сільською радою та укладеного на його підставі договору суборенди від 27 листопада 2011 року, укладеного між ТОВ «КІА-ЦЕНТР» та ОК «ЖБК «ДРІМ ХАУС», не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом враховано, що принцип загальної презумпції дієздатності юридичної особи визначений ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України. Відповідно до норм вказаних статей, сторона, що має намір укласти угоду, не повинна сумніватися у дієздатності особи, що укладає угоду.

Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Оскільки, за спірним договором одна сторона прийняла пропозицію другої сторони, в результаті чого між сторонами виникли договірні зобов'язання, то проведення переговорів між сторонами під сумнів судом не ставиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

У відповідності до статей 1, 8 Конституції України, Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Законом України від 17 липня 1997 року за №475/97 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») та Перший протокол до Конвенції, а відтак, в силу ст. 9 Конституції України, вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25 березня 1999 року, заява №311107/96, п. 54).

Отже, суд приходить до висновку, що право оренди земельної ділянки також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та укладання договору оренди земельної ділянки гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року за №44277/98 «Стретч проти Сполученого Королівства» встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції», отже, визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 вказаного рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

При цьому, у наведеному рішенні Європейського суду з прав людини йдеться про непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, незалежно від типу договорів, які були укладені на виконання оскаржуваних рішень у будь-якій із країн, які ратифікували Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод.

В постанові від 14 березня 2007 року у справі №21-8во07 Верховний Суд України врахував висновок Європейського суду з прав людини про порушення прав заявника у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» до правовідносин, що склалися в процесі приватизації відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів». Верховний Суд України, спираючись на зазначене рішення Європейського суду з прав людини, зробив висновок про те, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

На переконання суду, практика Європейського суду з прав людини в даному випадку має бути застосована судом з огляду на те, що порушення, допущені органами державної влади, не повинні впливати на правомірні очікування особи, і покладати на останню негативні наслідки таких порушень незалежно від країни-учасниці Конвенції.

Отже, в силу вказаних рішень Європейського суду з прав людини, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та відсутності доказово обґрунтованих доводів щодо наявності умислу у ТОВ «КІА-ЦЕНТР» на незаконне одержання земельної ділянки в користування, суд не вбачає підстав для визнання недійсним оспорюваних договорів оренди та суборенди.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У зв'язку з тим, що спірні договори оренди та суборенди у судовому порядку недійсними не визнані, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позовної вимоги щодо зобов'язання ТОВ «КІА-ЦЕНТР» повернути до земель запасу Щасливської сільської ради земельну ділянку площею 0,9966 га (кадастровий номер 3220888000:03:001:0017).

Відповідно до ст. 7 Лісового кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Статтею 9 Лісового кодексу України визначено, що у комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що перебувають у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Згідно ст. 8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на момент виникнення спірних правовідносин, спірна земельна ділянка площею 0,9966 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 10 га, була передана до земель запасу Щасливської сільської ради на підставі погодження Бориспільського Держлісгоспу у 2004 році.

На момент прийняття оспорюваних рішень сільської ради, земельна ділянка перебувала у державній власності з огляду на наступне.

Порядок розмежування земель державної та комунальної власності був передбачений Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».

Частинами 2 та 3 ст. 10 названого Закону встановлено, що підставою для проведення робіт, пов'язаних з розмежуванням земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів, є рішення сільської, селищної, міської ради, а за межами населених пунктів - рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим або відповідної обласної державної адміністрації. Розмежування земель державної та комунальної власності здійснюється за проектами, які за замовленням відповідних сільських, селищних, міських рад, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних державних адміністрацій розробляються державними та іншими землевпорядними організаціями.

Однак, в матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують виконання Щасливською сільською радою приписів Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».

Отже, суд приходить до висновку, що Щасливською сільською радою не було проведено розмежування спірної земельної ділянки, тому, станом на момент виникнення спірних відносин, земельна ділянка належала до земель державної власності.

Проблеми розмежування земель державної та комунальної власності було відображено у Законі України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 6 вересня 2012 року за №5245-VI.

В результаті цього було скасовано Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» від 5 лютого 2004 року за №1457- IV, а з 1 січня 2013 року вважаються розмежованими землі відповідно до положень статей 83 і 84 Земельного кодексу України.

Таким чином, лише з 1 січня 2013 року спірна земельна ділянка була віднесена до земель комунальної власності.

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; 5) нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Частиною 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Згідно рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 8 квітня 1999 року у справі №1-1/99 зазначено, що оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Щодо набуття прокурором статусу позивача відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК України, то таке право набувається прокурором у разі відсутності органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або у разі відсутності у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду.

Як вже зазначалось, спірна земельна ділянка на підставі рішення Щасливської сільської ради від 24 лютого 2004 року вибула з користування Бориспільського Держлісгоспу.

Зазначене рішення у судовому порядку не оскаржене та не визнане недійсним, а законність його прийняття не є предметом розгляду даної справи.

В даній позовній заяві прокурор зазначає про порушення інтересів держави, полягає у незаконному розпорядженні Щасливською сільською радою спірною земельною ділянкою, яка, як встановлено судом, станом на день виникнення спірних правовідносин перебувала у державній власності.

Тому, суд вважає, що прокурор у порядку ст. 29 ГПК України набув статусу позивача.

Щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Громадської спілки «Громада Щасливого» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Абзацом другим статті 21 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Звернувшись до господарського суду з позовом, ГС «Громада Щасливого» повинна зазначити суть своїх порушених прав та інтересів, як позивача, яким є ГС «Громада Щасливого» як юридична особа.

Згідно п. 2.1 Статуту - «основною метою діяльності ГС «Громада Щасливого» є задоволення та захист законних соціальних, економічних та інших спільних інтересів своїх членів...».

З поданого позову вбачається, що ГС «Громада Щасливого» звернулась до суду про захист прав мешканців сіл Щасливого та Проліски.

Однак, з огляду на вищевказані положення статуту ГС «Громада Щасливого» - таке право у спілки відсутнє.

Відповідно до розділу II статуту - Мета (Цілі) та напрями діяльності спілки - взагалі не містить повноважень і прав спілки звертатись з позовами в інтересах своїх членів, в тому числі й територіальної громади вцілому.

Відповідно, ГС «Громада Щасливого» діє у справі в якості юридичної особи - від свого імені і у своїх інтересах та не може підміняти визначену законом форму реалізації прав територіальної громади своїх інтересів - сільську раду.

З огляду на вищезазначене, територіальна громада сіл Щасливого та Проліски Бориспільського району Київської області не є членами ГС «Громада Щасливого», а реалізує свої права через органи місцевого самоврядування в силу вимог статті 143 Конституції України та ст. ст. 2. 6, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також, правове обґрунтування порушених прав спілки зводиться до порушень інтересів громади сіл Щасливе та Проліски, тобто, позивач самостійно вказує на те, що позов подано в інтересах захисту громади, а не самої спілки, на що не має права ні в силу закону, ані відповідно до статуту.

ГС «Громада Щасливого» не наводить в позові жодного обґрунтування порушених прав чи інтересів спілки, як позивача.

Таким чином, ГС «Громада Щасливого» не доведено порушення її прав та інтересів, також у ГС «Громада Щасливого» відсутні повноваження на представлення інтересів територіальної громади сіл Щасливого та Проліски.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо відмови в задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Громадської спілки «Громада Щасливого» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 49 Господарського кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

В зв'язку з викладеним, витрати по сплаті судового збору покладаються на Щасливську сільську раду, як сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.

Керуючись ст. 124 Конституції України, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Скасувати, як незаконні, рішення Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Фестивальна, буд. 9, код 04527520) від 18 серпня 2006 року за №82.16-5-У, від 16 грудня 2008 року за №475.3-25-У та від 4 лютого 2010 року за №908-33-У.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Громадської спілки «Громада Щасливого» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

5. Стягнути з Щасливської сільської ради Бориспільського району Київської області (08340, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Щасливе, вул. Фестивальна, буд. 9, код 04527520) - 3654 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотри) грн. 00 коп. судового збору.

6. На виконання п. 5 резолютивної частини рішення видати наказ після набрання рішенням законної сили .

Повне рішення складено - 4 серпня 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць