Рішення

від 28.07.2015 по справі 905/108/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.07.2015 Справа № 905/108/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.,

при секретарі судового засідання Фроловій Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи за позовом

позивача: публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПІВДЕНКОМБАНК», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПІВДЕНКОМБАНК» Штогріної Ірини Вікторівни, м. Донецьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАТ-ПКБ, м. Донецьк

про стягнення 111730,00 гривень

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Позивач, публічне акціонерне товариство «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПІВДЕНКОМБАНК», в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПІВДЕНКОМБАНК» Штогріної Ірини Вікторівни звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «СКАТ-ПКБ» про стягнення 111730,00 гривень заборгованості, що утворилася внаслідок переплати за договором від 01.02.2010 року про надання охоронних послуг за січень 2011 року.

В обгрунтування позову посилається на те, що надмірно сплатив за послуги охорони грошові кошти у розмірі 111730,00 гривень, оскільки сплатив за послуги надані в січні 2011 року двічі 16.02.2010 року у розмірі 111730,00 гривень на підставі рахунку відповідача від 16.02.2010 року № 2 та 14.01.2011 року у розмірі 275495,00 гривень на підставі рахунку відповідача №СФ-0000113 від 04.01.2011 року.

Нормативно позивач обґрунтував позовні вимоги посиланням на застосування до спірних правовідносин аналогії закону, а саме п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

В перебігу розгляду справи позивачем надавалися додаткові письмові пояснення по справі.

В судове засідання 28.07.2015 року представник позивача не з'явився, в тексті письмових поясненнях від 14.07.2015 року виклав прохання про розгляд справи у його відсутності.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, відзиву на позовну заяву не надав. Оскільки місцезнаходженням відповідача є місто Донецьк, куди не відправляються поштові повідомлення, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений шляхом здійснення спроби направлення йому телефонограми на номер телефону, що відомий суду з відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців та шляхом розміщення відповідної інформації на офіційному сайті суду.

Крім того, судом вжито усіх можливих заходів за для повідомлення відповідача про час та місце розгляду справу і у спосіб направлення поштової кореспонденції на адресу відповідача, що містилася в рахунку № СФ-0000113 від 04.01.2011 року та в акті здачі-прийняття робіт (наданих послуг) від 31.01.2011 року (04050 м. Київ, вул. Глибочицька, 17-д), проте і за цією адресою відповідачем повідомлення суду отримано не було.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представників сторін за наявними в ній матеріалами, оскільки їх неявка не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався. Ухвалою суду від 07.07.2015 року строк розгляду справи продовжено на 15 днів.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.02.2010 року позивачем та відповідачем укладено договір № 2 про надання охоронних послуг, відповідно до умов якого:

- відповідач надає позивачу послуги по охороні об'єктів, які передбачені Додатком № 1 до договору, а позивач приймає надані послуги та оплачує їх у відповідності до умов даного договору (п. 1.1. договору);

- вартість послуг з охорони встановлюється додатками (протоколами погодження договірної ціни)по договору щомісячно (п. 4.1. договору);

- по закінченні звітного місяця сторони підписують акт приймання наданих відповідачем послуг. Роботи вважаються прийнятими, якщо позивач підписав акт наданих послуг (п. 4.3. договору).

31.05.2013 року сторонами підписано угоду про розірвання договору про надання охоронних послуг № 2 від 01.02.2010 року.

В матеріалах справи наявний протокол погодження договірної ціни від 15.02.2010 року, відповідно до якого сторони визначили вартість охоронних послуг у розмірі 111730 гривень та строк його дії з 15.02.2010 року по 01.03.2010 року.

16.02.2010 року відповідачем виставлено рахунок-фактуру № 2 на загальну суму 223460 гривень за лютий 2010 року та січень 2011 року .

Платіжним дорученням № 3518 від 16.02.2010 року позивач сплатив на користь відповідача 223460 гривень згідно рахунку-фактурі № 2 від 16.02.2010 року.

26.02.2010 року сторонами було підписано акт № 2 здачі-приймання робіт (наданих послуг) щодо послуг з охорони наданих у лютому 2010 року, згідно якого вартість наданих послуг становить 111730 гривень.

В матеріалах справи також наявний протокол погодження договірної ціни від 01.01.2011 року, відповідно до якого сторони визначили вартість охоронних послуг у розмірі 275495 гривень та строк його дії з 01.01.2011 року по 01.02.2011 року.

04.01.2011 року відповідачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000113 на загальну суму 275495 гривень за січень 2011 року.

Платіжним дорученням № 7101 від 14.01.2011 року позивач сплатив на користь відповідача 275495 гривень згідно рахунку-фактурі № СФ-0000113 від 04.01.2011 року.

31.01.2011 року сторонами було підписано акт № ОУ-0000013 здачі-приймання робіт (наданих послуг) щодо послуг з охорони наданих у січні 2011 року , згідно якого вартість наданих послуг становить 275495 гривень.

Посилаючись на те, що двічі сплатив на користь відповідача грошові кошти за надані послуги з охорони у січні 2011 року, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача 111730 гривень, сплачених позивачем 16.02.2010 року, нормативно обґрунтувавши позовні вимоги посиланням на застосування до спірних правовідносин аналогії закону, а саме п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У відповідності до вищезазначеної норми, для її застосування наявною має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, тобто має бути наявною помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, передбачених ст. 11 ЦК України.

Поряд з цим, приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як встановлено судом, за укладеним між сторонами договором №2 від 01.02.2010 року правовою підставою для проведення оплати за певний місяць, в якому надаються послуги з охорони, є визначення сторонами договірної ціни шляхом оформлення протоколу погодження договірної ціни.

З матеріалів справи вбачається, що станом на 16.02.2010 року (дата проведення на користь відповідача спірного платежу) сторонами було погоджено лише розмір плати за надавані послуги з охорони у лютому 2010 року. Отже на момент здійснення розглядуваного платежу (16.02.2010 року на суму 223460 гривень) підставним можна вважати лише сплату позивачем грошових коштів у розмірі 111730 гривень.

Крім того, як вбачається із наданих суду матеріалів, зокрема протоколу погодження договірної ціни від 01.01.2011 року, відповідно до якого сторони визначили вартість охоронних послуг у розмірі 275495 гривень та строк його дії з 01.01.2011 року по 01.02.2011 року та акту № ОУ-0000013 здачі-приймання робіт (наданих послуг) щодо послуг з охорони, наданих у січні 2011 року , сторонами визначено, що вартість послуг з охорони у січні 2011 становить саме 275495 гривень, що були сплачені згідно платіжного доручення № 7101 від 14.01.2011 року.

Отже судом, вбачається доведеним факт подвійної сплати за послуги з охорони у січні 2011 року, при цьому підставним можна вважати такий платіж, що було вчинено саме 14.01.2011 року у розмірі 275495 гривень. Сплата ж за послуги з охорони у січні 2011 року у розмірі 111730 гривень згідно платіжного доручення № 3518 від 16.02.2010 року є такою, що вчинено без належної правової підстави, адже розмір щомісячної плати відповідно до п. 4.1. договору визначається протоколом, який станом на 16.02.2010 року щодо розміру плати за січень 2011року сторонами не погоджувався.

Таким чином, грошові кошти у розмірі 111730 гривень перебувають у відповідача без належних правових підстав у розумінні наведених вище приписів ст. 1212 ЦК України, і, відповідно, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Суд приходить до висновки про застосування до спірних правовідносин саме положень ст. 1212 Цивільного кодексу України оскільки не дивлячись на те, що між сторонами існував договір, що був правовою підставою для проведення відповідних розрахунків між сторонами, платіж, що було вчинено позивачем 16.02.2010 року у розмірі 111730 гривень без належної на те правової підстави, а тому має бути повернутий саме з підстав, передбачених ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Щодо нормативного обгрунтування заявлених позовних вимог та застосування до спірних правовідносин положень п.2 ст. 693 Цивільного кодексу України за аналогією закону суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Водночас, судом встановлено, що до спірних правовідносин має бути застосовано правовий механізм захисту інтересів та порушених прав позивача, визначений ст. 1212 Цивільного кодексу України, отже прогалини у законодавстві, що потребували б застосування аналогії закону судом не встановлено.

При цьому, таке невірне обрання позивачем нормативного обгрунтування заявлених вимог, на думку суду, не впливає на висновки про задоволення позову, адже суд, встановивши факт порушення прав позивача та необхідність вжиття заходів для їх захисту має застосувати ту норму права, яка на його думку, підлягає застосуванню до розглядуваних правовідносин, не обмежуючись посиланнями позивача на норми права, зазначеними в позові.

Такий підхід в повній мірі відповідає принципам справедливості та не може вважатися порушенням принципу диспозитивності судового процесу, оскільки застосування судом належної норми законодавства з метою захисту порушеного права особи, є способом забезпечення судом, як національним органом, особі права на ефективний засіб юридичного захисту, яке встановлено ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням викладеного позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

За змістом п. 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Отже сума судового збору у розмірі 2234,6 гривень підлягає стягненню з відповідач на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СКАТ-ПКБ» (83049, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 68, код 34557959) на користь публічного акціонерного товариства «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПІВДЕНКОМБАНК» (83015, м. Донецьк, пр. Ватутіна, 33-а, рахунок 32078419001, МФО 321024, банк - Головне управління НБУ по м. Києву та Київської області, отримувач ПАТ «КБ «ПІВДЕНКОМБАНК» код 19358767) 111730 гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СКАТ-ПКБ» (83049, м. Донецьк, вул. Куйбишева, буд. 68, код 34557959) на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 2234,6 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 28.07.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 03.08.2015р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник