Ухвала

від 05.08.2015 по справі 826/9193/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2015 року м. Київ К/800/62743/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Кошіля В.В., Моторного О.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року

у справі № 826/9193/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Компаньйон»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК Компаньйон» задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві № 0004312240 від 23.05.2013 року.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 року і ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 515567,00 грн.

Підставою для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, стали висновки податкового органу про відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Ліга» та ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи».

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки від 18.03.2013 року № 731/22-40/36798525 відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 року №0004312240, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 644459,00 грн., в тому числі за основним платежем - 515567,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 128892,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював фінансово-господарські відносини з: ТОВ «Ліга» на підставі договорів №12-04/12 від 12.04.2012 року та №17-04/12 від 17.04.2012 року; ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи» на підставі договору №17/4-12 17.04.2012 року. На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів позивачем надано: локальні кошториси, довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3, акти приймання виконаних будівельних робіт, податкові накладні, виписки з банківського рахунку позивача.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абазом першим та другим пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21.01.2011 у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на висновки актів ДПІ у Бабушинському районі м. Дніпропетровська Державної податкової служби від 21.12.2012 року № 7212/224/33972398 та № 7199/22-4/24609852. Зазначеними актами встановлено відсутність ТОВ «Ліга» та ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи» за юридичними адресами, а також відсутність адміністративно-господарських та виробничих можливостей для здійснення основного виду діяльності. Враховуючи викладене, податковий орган дійшов висновку про безтоварність укладених позивачем з контрагентами правочинів.

Проте, зазначені доводи податкового органу колегією суддів до уваги не беруться, оскільки порушення контрагентами позивача вимог податкового законодавства не може свідчити про безтоварність укладених правочинів та спричиняти негативні наслідки для позивача. Зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, відсутність власних виробничих потужностей не позбавляє права підприємство залучати до виконання відповідних робіт третіх осіб.

При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпопетровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 року, визнані протиправними дії ДПІ у Бабушинському районі м. Дніпропетровська ДПС щодо проведення перевірки ТОВ «Ліга» в результаті яких було складено акт від 21.12.2012 року № 7199/224/24609852, а постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2013 року, визнані протиправними дії ДПІ у Бабушинському районі м. Дніпропетровська ДПС, які полягають у проведенні перевірки ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи» в результаті яких було складено акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 21.12.2012 року № 7212/224/33972398.

Водночас, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2013 року у справі № 826/9193/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. Лосєв Судді: (підпис)В.В. Кошіль (підпис) О.А. Моторний