Ухвала

від 23.07.2015 по справі 826/12987/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/12361/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Осровича С.Е.

Федорова М.О.

за участю:

секретаря судового засідання Чайки О.С.

представника позивача Трути Д.В.

представника відповідача Мороза О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014

у справі № 826/12987/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)»

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Альфред С.Топфер Інтернешенал (Україна)») звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків (далі по тексту - відповідач, Міжрегіональне ГУ Міндоходів-Центрального офісу з ОВПП) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0000212320.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2013 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за 2010-2012 роки, за результатами якої складено акт від 05.04.2013 №358/40-50/23-20/20027449.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем вимог: пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , ст. 185 , пп. пп. 198.3 , 198.4 , 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України , що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 1271448,10 грн., а саме за жовтень 2010 року - 1017678,98 грн., жовтень 2011 року - 40632,24 грн., березень 2012 року - 213136,88 грн.; п. 1.8 ст. 1 , пп. пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» , пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 , п. п. 200.1 , 200.2 , 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України , що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму податку на додану вартість у розмірі 1271448,10 грн. яка підлягає зменшенню, а саме: за листопад 2010 року - 1017678,98 грн., листопад 2011 року - 40632,24 грн., квітень 2012 року - 213136,88 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.04.2013 №0000212320, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1271448,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 126884,50 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним та скасуванню не підлягає, оскільки за відсутності факту придбання товару, послуг або в разі якщо придбані товари, послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 8-1 цього Закону , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вищезазначеного Закону передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За змістом пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону).

У відповідності до пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вищенаведеного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду; залишок від'ємного значення, за яким не проведено розрахунків з постачальниками відображається в податковій декларації з податку на додану вартість окремим рядком для визначення суми податку, яка може підлягати відшкодуванню в частині сплачених сум податку в наступних звітних періодах; залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування відображається у декларації з податку на додану вартість окремим рядком та включається до складу податкового кредиту починаючи з першого звітного періоду 2011 року.

Згідно п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2011 та діяв в період взаємовідносин позивача з контрагентами) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, серед іншого, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У відповідності до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. п. 200.3-200.4 ст. 200 Податкового кодексу України ).

Судом вірно зазначено, що аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ФОП ОСОБА_5, ПП «ДЖМ», ТОВ «ІРЕЛ», ТОВ «К.С.Д.-Київ», ТОВ «Дельфа-М» були укладені ряд договорів купівлі-продажу, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання договорів, позивачем надано: акти прийому-передачі зерна, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, складські квитанції на зерно, договори складського зберігання зерна, договори з надання послуг з перевалки зерна, договори надання послуг з перевалки зерна, банківські виписки на підтвердження перерахунку коштів на рахунок контрагента, картки аналізу зерна, витяги з Реєстру складських документів на зерно, а також докази щодо подальшої реалізації придбаного зерна (договори, накладні, складські квитанції на зерно, довіреності на отримання товару), які оформленні відповідно до податкового законодавства.

На період господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентами, останні були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також платниками податку на додану вартість, установчі та реєстраційні документи не визнавались недійсними.

Що стосується доводів податкового органу про нікчемність договорів, то відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

А тому, твердження відповідача про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ФОП ОСОБА_5, ПП «ДЖМ», ТОВ «ІРЕЛ», ТОВ «К.С.Д.-Київ», ТОВ «Дельфа-М», є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями.

Чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань, а тому за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів-Центрального офісу з обслуговування великих платників податків залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.02.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров