Рішення

від 30.06.2009 по справі 28/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

28/148

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  28/148

30.06.09

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд ЛТД”, м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю „Сіті Буд Індустрія”,  м. Київ

про стягнення 98 346,49 грн.

Суддя Копитова О.С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Невмержицька Г.В., предст. за дов. № 04 від 01.01.2009 року

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Трансбуд ЛТД” звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „ Сіті Буд Індустрія” про стягнення 98 346,49 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю „ Сіті Буд Індустрія” своїх зобов'язань щодо оплати отриманого від товариства з обмеженою відповідальністю “Трансбуд ЛТД” товару в повному обсязі. За невиконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в розмірі 241,23 грн., пеню в розмірі 1 177,19 грн. та втрати від інфляції в розмірі 1 993,62 грн.

При цьому, обґрунтовуючи під ставність нарахування пені позивач посилається на Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого Радою міністрів СрСр від 25.07.1988 року № 888.

Ухвалою суду від 06.04.2009 порушено провадження у справі призначено розгляд справи на 21.05.2009.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою заступника голови господарського суду м. Києва від 05.06.2009 року продовжено строк вирішення спору.

11.06.2009 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач фактично збільшує суму нарахованих 3% річних, інфляційних нарахувань та пені. В зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 94 934,45 грн.- основний борг, 1216,58 грн. - № % річних, втрати від інфляції в розмірі 7 104,4 грн, пеню в розмірі 5 923,91 грн.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання не з'явився, письмових доказів, пояснень та заперечень по суті спору не надав, вимог ухвали суду не виконав, причини неявки в судове засідання невідомі.

         Справа розглядається, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

 В судовому засіданні 30.06.2009 року за згодою представника позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

        Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

ВСТАНОВИВ:

В червні, липні та серпні 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю “Трансбуд ЛТД” (далі за текстом –позивач) здійснено поставку товариству з обмеженою відповідальністю „Сіті Буд Індустрія” (надалі по тексту відповідач) відповідачеві товару на загальну суму 372 803,45 грн.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними:

№№ ТТНДатаСума поставки

1РН - 000001830.06.200897 869,00

2РН - 000006431.07.2008182 045,93

3РН - 000009511.08.200847 072,40

4РН - 0000010831.08.200845 816,12

Разом:372 803,45 грн.

Зазначені видаткові накладні оформлені у відповідності до вимог законодавства України, підписані сторонами та скріплені печатками позивача та відповідача.

Для оплати товару позивачем відповідачу виставлялись рахунки-фактури № СФ-0000037 від 30.06.2008 року, № СФ-0000073 від 24.07.2008 року, № СФ-0000116 від 11.08.2008 року, № СФ-0000133  від 31.08.2008 року (копії в матеріалах справи).

Крім того на підтвердження належного виконання своїх зобов'язань позивачем відповідачу було видано податкові накладні № 21 від 30.06.2008 року, № 98 від 30.07.2008 року, № 99 від 31.07.2008 року, № 123 від 11.08.2008 року, № 124 від 31.08.2008 року ( копії в матеріалах справи). Зазначені накладні відображені в податковому обліку позивача, а суми податку на додану вартість згідно реєстру податкових накладних включені до складу податкових зобов'язань відповідних періодів.

Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки по банківському рахунку позивача, відповідачем здійснено часткову оплату вартості отриманого товару на загальну суму 277 869,00 грн. Зазначений факт також підтверджується довідкою ВАТ «Кредитпромбанк»від 21.05.2009 року.

27.11.2008 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №1 (вих. №27-11/08 від 27.11.2008 року) щодо погашення заборгованості в  розмірі 94 934,45 грн.

Згідно матеріалів справи відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не погасив.

 Таким чином на дату прийняття рішення розмір заборгованості відповідача перед позивачем складає 94 934,45 грн., що зокрема підтверджується довідкою за підписом генерального директора та головного бухгалтера позивача, скріпленою печаткою позивача.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Наявні матеріали справи свідчать про фактичне виникнення між ТОВ «Трансбуд ЛТД»та ТОВ «Сіті Буд Індустрія»цивільно-правових відносин, зокрема двосторонніх зобов'язань щодо передачі ТОВ «Трансбуд ЛТД»певної продукції у власність відповідача та щодо прийняття ТОВ «Сіті Буд Індустрія»зазначеної продукції і оплати її вартості.

Таким чином між сторонами фактично було укладено  договір поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

         Згідно з ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов‘язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати.

Стаття 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено матеріалами справи, позивачем 27.11.2008 року була направлена на адресу відповідача вимога про погашення заборгованості в розмірі 94 943,45 грн. в строк до 10.12.2008 року.

Суд враховує той факт, що вимога повернулась на адресу позивача без вручення, однак вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створено Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номера запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номера записів про внесення змін до нього, дати видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, тощо.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості

Таким чином, суд вважає, що позивач направивши вимогу про погашення заборгованості на адресу, яка у державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців значиться як місцезнаходження відповідача, належним чином виконав вимоги ст. 530 Цивільного кодексу України (оригінал довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців в матеріалах справи).

Відповідач у встановлені строки з позивачем не розрахувався.

З огляду на викладене суд вважає, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 94 934,45 грн. належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, а тому позовні в цій частині визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи викладені обставини, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків річних та втрат від інфляції є правомірними та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, 3% річних в сумі 1216,58 грн., інфляційні витрати річних в розмірі 7 104,4 грн.

Щодо стягнення пені суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1, 4  ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року “Про порядок дії на території України окремих актів законодавства СРСР” передбачено, що до прийняття відповідних актів України на її території застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Статтею 271 Господарського кодексу України передбачено, що Кабінет Міністрів України відповідно до вимог цього кодексу та інших законів затверджує Положення про поставки продукції виробничо –технічного призначення та поставки виробів народного споживання.

Станом на день прийняття рішення по справі зазначене Положення Кабінетом Міністрів України не затверджено. В зв'язку з чим, на думку суду, при вирішенні питань, пов'язаних з поставкою продукції і товарів виробничо –технічного призначення, необхідно керуватись Положенням про поставки продукції виробничо –технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888, що є чинним станом на день прийняття рішення.

Відповідно до ч.2 п. 66 вказаного Положення, при несвоєчасній оплаті поставленої продукції покупець (платник) сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,04% суми простроченого платежу за кожен день прострочки.

Враховуючи викладені обставини, а також той факт, що сторонами не узгоджувався інший розмір неустойки, продукція, що поставлялась відповідачу відноситься до продукції виробничо-технічного призначення, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є правомірними та підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 5 923,91 грн.  

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач в судові засідання не з'явився, доказів, що спростовували б доводи позивача не надав.

Враховуючи викладені обставини, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відшкодовуються позивачу за рахунок відповідача.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним Кодексом України, Господарським кодексом України, Положенням про поставки продукції виробничо –технічного призначення, затвердженого Радою Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Сіті Буд Індустрія” (02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 19, код 35727406, р/р 26009170991500 в АКІБ “УкрСиббанк”, м. Київ,  МФО 351005 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Трансбуд ЛТД” (04116, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 18, код ЄДРПОУ 35893287, р/р №260052654 в ВАТ «Кредитпромбанк»м. Київ, МФО 300863) 109 179,34 грн. (сто дев'ять тисяч сто сімдесят дев'ять гривень тридцять чотири копійки), з яких основний борг 94 934,45 грн. (дев'яносто чотири тисячі дев'ятсот тридцять чотири гривні сорок п'ять копійок), 3% річних -1216,58 грн. (одна тисяча двісті шістнадцять гривень п'ятдесят вісім копійок), втрати от інфляції - 7 104,4 грн. (сім тисяч сто чотири гривні сорок копійок),  пеня в розмірі 5 923,91 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот двадцять три гривні дев'яносто одна гривню), а також витрати на сплату державного мита в сумі 1 091,79 грн. (одна тисяча дев'яносто одна гривня сімдесят дев'ять копійок) та 118 грн. (сто вісімнадцять) витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його складання та підписання в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання та підписання в повному обсязі до Київського апеляційного господарського суду або протягом місяця до Вищого господарського суду України.

Суддя                                                                                О.С. Копитова