Ухвала

від 16.07.2015 по справі 2а-9732/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" липня 2015 р. м. Київ К/800/30928/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013

у справі № 2а-9732/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд"

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

Державної податкової служби

про скасування акта та податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про Товариство з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд" звернулось до суду з вимогами про скасування акту № 1470/23-05/32045917 від 20.02.2012 та податкових повідомлень-рішень: № 0001002311 від 06.03.2012; № 0000992311 від 06.03.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах із контрагентом ТОВ „Єнісей Груп" за період з 01.01.2009 по 31.12.2011 та складено акт перевірки № 1470/23-05/32045917 від 20.02.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001002311 від 06.03.2012, яким зменшено позивачу суму від'ємного значення по податку на додану вартість в розмірі 21055 грн.; № 0000992311 від 06.03.2012, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 4970774 грн.: основний платіж 3976619 грн., штрафні (фінансові) санкції 994155 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість"; п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704; п. 9.1 ст. 9 Закону України № 996-ХІV від 16.07.1999 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", щодо завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 210551 грн. за січень 2011 року та заниження податку на додану вартість на загальну суму 4078213 грн.

В силу вимог пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У той же час, чинне податкове законодавство не встановлює конкретного переліку документів, які є належним підтвердженням реальності операцій з поставки товару. У кожному конкретному випадку для перевірки фактичного виконання господарської операції з огляду на її вид та зміст суд повинен з'ясувати, які саме первинні документи у сукупності підтверджують власне існування активу, його рух на шляху до платника податків-набувача (транспортування, зберігання товару, його приймання, у тому числі і шляхом встановлення посадових осіб постачальника та покупця, задіяних у такому процесі), подальше використання товару тощо. При цьому за певних умов відсутність (або неналежне оформлення) окремого первинного документа не може розцінюватися як доказ безтоварності господарської операції за наявності інших доказів на підтвердження протилежного.

Так само і власне відсутність у платника товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів, не може слугувати беззаперечною підставою для позбавлення Товариства права на податковий кредит.

Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Разом з тим, колегією суддів слід зазначити, що відсутність товарно-транспортної накладної не може бути єдиною беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією обов'язково має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Тому для прийняття правильного рішення у справі судам не слід було обмежуватися виключно дослідженням умов транспортування продукції, суди повинні були дослідити та оцінити усю сукупність обставин стосовно дійсного виконання розглядуваних операцій, фактичних правовідносин покупця і продавця, витребувавши та дослідивши наявність інших, поміж товарно-транспортних накладних, первинних документів, що свідчать про виконання господарських операцій.

Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів, робіт, послуг постачальником.

У зв'язку з цим судам слід було дослідити динаміку правовідносин між позивачем та постачальником, зміст прав та обов'язків учасників цих правовідносин, перевіривши за необхідності наявність у учасників розглядуваних поставок витрат у ході виконання господарської операції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товару позивачу в рамках правовідносин з ТОВ „Єнісей Груп", для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише після встановлення та визнання доведеними зазначених фактичних обставин, які мають значення для справи, можливий аналіз законодавства, що підлягає застосуванню до відносин між сторонами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Стосовно позовних вимог про скасування акту № 1470/23-05/32045917 від 20.02.2012.

Пунктом 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Процедуру оформлення результатів перевірок було врегульовано Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженим Наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010.

Відповідно до абзацу 1 п. 3 розд. 1 вказаного Порядку, акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно п. 7 розділу IV Порядку за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до п. 86.8 ст. 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Таким чином, рішенням податкового органу, з яким закон пов'язує виникнення у платника податків податкових зобов'язань, є податкове повідомлення-рішення, а акт перевірки є виключно формою фіксації податкової інформації про виявлені податковим органом факти та обставини і не містить в собі будь-яких владних приписів і вимог на відміну від податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі № 2а-9732/12/2670 задовольнити частково, судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001002311 від 06.03.2012; № 0000992311 від 06.03.2012, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, в інших частинах постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „НМК-Трейд" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 у справі № 2а-9732/12/2670 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001002311 від 06.03.2012; № 0000992311 від 06.03.2012, а справу № 2а-0870/7084/11 в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.І. Степашко Т.М. Шипуліна