Ухвала

від 23.07.2015 по справі 2а-5555/12/1070

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2015 року м. Київ К/800/34238/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Іванов К.Ю.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 23 .0 7.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства „Київ-Атлантик Україна", Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013

у справі № 2а-5555/12/1070

за позовом Публічного акціонерного товариства „Київ-Атлантик Україна"

до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції

Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Київ-Атлантик Україна" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (правонаступник - Миронівська міжрайонна державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Київській області) про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001212301 від 07.11.2012; № 0001222301 від 07.11.2012.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 позовні вимоги задоволено у повному обсязі, скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0001212301 від 07.11.2012; № 0001222301 від 07.11.2012.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 постанову Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 скасовано, прийняте нове рішення, яким скасовано податкові повідомлення - рішення: № 0001212301 в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1128744 грн.: 1053552 грн. основний платіж; 75192 грн. штрафні (фінансові) санкції; № 0001222301 в частині визначення грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 17673 грн.: 11782 грн. основний платіж, 5891 грн. штрафні (фінансові) санкції, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивовані тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2012 та складено акт № 176/22-011/22929481 від 24.10.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0001212301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 1576211 грн.: 1410048 грн. основний платіж, 166163 грн. штрафні (фінансові) санкції; №0001222301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 567180 грн.: 378120 грн. основний платіж, 189060 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 38, ст. 139, пп. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України, завищено валові витрати в загальній сумі 6268253, 04 грн., що призвело до заниження податку на прибуток в загальній сумі 1410048 грн.; ст. 185, ст. 188, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, завищено податковий кредит по податку на додану вартість у сумі 378118, 58 грн.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що господарські операції з придбання юридичних, консультаційних, аудиторських послуг мали безтоварний характер, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, оформлені лише документально, з метою заниження грошових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість, причому документи не розкривають зміст та обсяг господарських операцій з метою їх використання й господарській діяльності позивача, а отже не дають підстав для їх відображення у податковому обліку позивача; більшість контрагентів позивача не мали ні трудових ресурсів ні кваліфікованого персоналу для надання юридичних послуг, фізичних та технічних можливостей для поставки товару (послуг), що підтверджуються відповідними актами ДПІ зустрічних звірок. Транспортні витрати з повернення залізничних послуг з перевезення ріпака не є витратами позивача в розумінні податкового законодавства, оскільки право власності на ріпак перейшло до іншої особи, яка на момент придбання та подальшої реалізації перевірила продукцію на предмет відповідності якості; заборгованість перед АГ Девелоперс, АпС, США є поточною кредиторською заборгованістю, яка не є ні позикою, ні кредитом в розумінні законодавства, тому платежі, що сплачуються ПАТ „Київ-Атлантік Україна" на користь АГ Девелоперс. АпС, США, як відсотки за використання кредитних коштів відповідно до умов додатку від 05.03.2008 №1 до договору про придбання боргу від 21.12.2007 за своєю правовою природою не є платою за отримані в тимчасове користування кошти і не можуть відноситись до складу валових витрат.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відніс до складу валових витрат, витрати з придбання юридичних, консультаційних та аудиторських послуг у ТОВ „НВП „АРТ ПРОМ", ТОВ „ПрайсуотерхаусКуперс", ТОВ „Саланс", ПрАТ „КПМГ Аудит", ТОВ „Юридична група „Галс" у фізичних осіб-підприємців - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

Згідно пп.138.1.1 п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України, що вступив в дію з 01.01.2011, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп.138.2 ст.138 Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України „Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Отже, визначальним для висновку про правомірність віднесення платником податку вартості отриманих послуг до складу валових витрат є наявність у нього мети на отримання прибутку, здійснення діяльності у відповідності з визначеними цілями, а також підтвердження отриманих послуг відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що послуги які оформлені документально актами надання юридичних та консультаційних послуг не розкривають зміст та обсяг господарських операцій з метою їх використання в господарській діяльності позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що відсутні належні первинні документів, які підтверджували належність витрат позивача до складу валових витрат виробництва та обігу та до складу податкового кредиту.

Стосовно протиправного віднесення до складу валових витрат в сумі 151067, 58 грн. та податкового кредиту в сумі 30214 грн., відшкодованих позивачем покупцю ТОВ „Гермес Трейдінг" у зв'язку з поверненням ріпака залізничним транспортом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що додатковими угодами №1 до Договорів купівлі-продажу № ИГ-011 від 14.09.2011, № ИГ-010 від 07.09.2011, №16/09 від 16.09.2011, передбачено, що позивач зобов'язаний у повному обсязі відшкодувати збитки ТОВ „Гермес-Трейдінг", пов'язані із поверненням неякісного ріпаку в загальній сумі 181281, 09 грн., в тому числі податок на додану вартість.

Однак, вище зазначені договори не були надані до перевірки, що підтверджується актом перевірки №176/22-011/22929481 від 24.10.2012.

Відповідно до п. 44.6 ст. 44 зазначеного Кодексу У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу (п. 44.7 ст. 44 ПК України).

Судами встановлено, що документи для перевірки позивач не надав як під час перевірки, так і продовж трьох днів з дня отримання акта перевірки, а відтак відсутні підстави, що такі угоди мали місце у момент виникнення спірних правовідносин.

Стосовно порушення позивачем п. 138.10.5, п. 138.10 ст. 138 розділу III Податкового кодексу України, завищення витрат на загальну суму сплачених відсотків 4638328 грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за позивачем існує зобов'язання щодо сплати відсоткових платежів за договором про надання позики від 19.12.1997, але вже на користь нового кредитора - АГ Девелоперс, АпС, ТОВ штат Міннесота, США.

Відповідно до п.п. 138.10.5 п. 138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Згідно з пп. 14.1.206 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України проценти - дохід, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора як плата за використання залучених на визначений або невизначений строк коштів або майна. До процентів включаються: а) платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; б) платіж за використання коштів, залучених у депозит; в) платіж за придбання товарів у розстрочку; г) платіж за користування майном згідно з договорами фінансового лізингу (оренди) (без урахування частини лізингового платежу, що надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу); ґ) винагорода (дохід) орендодавця як частина орендного платежу за договором оренди житла з викупом, сплачена фізичною особою платнику податку, на користь якого відступлено право на отримання таких платежів. Проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості чи вартості майна або у вигляді фіксованих сум. У разі якщо залучення коштів здійснюється шляхом продажу облігацій, казначейських зобов'язань чи ощадних (депозитних) сертифікатів, емітованих позичальником, або шляхом врахування векселів та здійснення операцій з придбання цінних паперів із зворотним викупом, сума процентів визначається шляхом шикування їх на номінал такого цінного паперу, виплати фіксованої премії чи виграшу або шляхом визначення різниці між ціною розміщення (продажу) та ціною погашення (зворотного викупу) такого цінного паперу. Платежі за іншими цивільно-правовими договорами незалежно від того, встановлені вони в абсолютних (фіксованих) цінах або у відсотках суми договору або іншої вартісної бази, не є процентами.

Відповідно до пп. пп. 14.1.257, 14.1.258 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення; фінансовий кредит - кошти, що надаються банком-резидентом або нерезидентом, що кваліфікується як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають згідно з відповідним законодавством статус небанківських фінансових установ, а також іноземною державою або його офіційними агентствами, міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами - нерезидентами юридичній чи фізичній особі на визначений строк для цільового використання та під процент.

Згідно з п. 141.1 ст. 141 Податкового кодексу України до складу витрат включаються будь-які витрати, пов'язані з нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (в тому числі за будь-якими кредитами, позиками, депозитами, крім фінансових витрат, включених до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку) протягом звітного періоду, якщо такі нарахування здійснюються у зв'язку з провадженням господарської діяльності платника податку.

Внаслідок укладення договору відступлення права вимоги з суб'єктного складу правочину, права за яким передаються, вибуває старий кредитор.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що зміна кредитора у зобов'язанні не змінює статусу платежів боржника.

Стосовно неправомірного донарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 1058 грн. та податку на додану вартість у сумі 920 грн. за взаємовідносинами з ПП „Южагротранс" з придбання запчастин до сівалки.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до підпункту "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що жодних порушень між позивачем та ПП „Южагротранс" щодо вчинення господарської операції з поставки запчастин до сівалки відповідачем не підтверджено, товарність господарської операції не заперечується.

Придбання запчастин до сівалки було зумовлено необхідність укомплектування сівалки, яка в подальшому була продана, що підтверджується видатковою накладною від 26.09.2011 №Юж-292 та товарно-транспортною накладною від 26.09.11 №Юж-000315.

Стосовно відображення позивачем у податковому обліку у складі податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 10862 грн. за серпень 2011 року за податковою накладною № 12 від 01.08.2011 по взаємовідносинам з ТОВ „Мелвилл" з придбання дерті пшениці.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є документами первинного обліку.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та ТОВ „Мелвилл".

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ „Мелвилл" на час спірних відносин було зареєстроване як платник податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Публічного акціонерного товариства „Київ-Атлантик Україна", Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2а-5555/12/1070 залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Київ-Атлантик Україна", Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2а-5555/12/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді С.Е. Острович О.І. Степашко