Рішення

від 03.11.2014 по справі 922/4744/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р.Справа № 922/4744/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жигалкіна І.П.

при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.

розглянувши справу

за позовом Харківського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Центрального регіону України в інтересах держави в особі : 1) Міністерства оборони України; 2) Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова до 1) Харківської міської ради 2) Фізичної особи-підприємця Лаптія Юрія Миколайовича про визнання недійсними пунктів рішення та договору оренди землі за участю представників:

прокурора - Волик О.Г. (посв. № 012011 від 30.10.2012 р.)

1. позивача - Фівкіна П.М. (дов. № 220/131/д від 01.02.2014 р.)

2. позивача - Мартиненко А.М. (дов. № 297 від 22.01.2014 р.); Шило О.П. (начальник)

1. відповідача - Маринушкіної Л.В. (дов. № 08-11/5890/2-13 від 30.12.2013 р.)

2. відповідача - Смірнової Л.М. (дов. № 668 від 24.04.2014 р.); Занкевич С.А. (дов. № 668 від 24.04.2014 р.)

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 р. Харківський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері і Центрального регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради, за участі третьої особи ФОП Лаптія Ю.М. про:

- визнання недійсними пункту 8.2 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р. в частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0523 га по АДРЕСА_1 , та пункту 1.4 додатку 3 в частині припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га по вул. Пушкінській, 61;

- визнання недійсним пункту 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р. в частині надання громадянину ОСОБА_1 в оренду строком до 01.09.2030 р. земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га вартістю 1163165 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Харківською регіональною філією Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 02.06.2006 р. за № 340667100125.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22.01.2014 р., зокрема, відмовлено у задоволенні клопотань Харківської міської ради та ФОП Лаптія Ю.М. про припинення провадження у даній справі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. (суддя Светличний Ю.В.) позов задоволено частково, а саме:

- визнано недійсним пункт 8.2 рішення Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 року у частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0528 га по вул. Пушкінській, 61, пункт 1.4 додатку 3 у частині припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 ;

- визнано недійсним пункт 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 року у частині надання громадянину ОСОБА_1 в оренду строком до 01.09.2030 року земельної ділянки площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі;

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

За апеляційними скаргами прокурора, Харківської міської ради та ФОП Лаптія Ю.М. Харківський апеляційний господарський суд (судді: Пелипенко Н.М., Івакіна В.О., Ільїн О.В.), переглянувши рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 19.06.2014 р. скасував пункт 4 резолютивної частини рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог та в цій частині прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив, визнав недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га вартістю 1163165 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Харківською регіональною філією Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 02.06.2006 р. за № 340667100125.

Постановою Вищого господарського суду України від 12 серпня 2014 року у справі №922/4744/13 касаційну скаргу задоволено частково, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 р. у справі № 922/4744/13 та рішення господарського суду Харківської області від 13.03.2014 р. скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Відповідно до витягу від 01 вересня 2014 року, автоматизованою системою документообігу господарського суду Харківської області справу призначено для розгляду судді Жигалкіну І.П.

Від Прокурора заяв та клопотань не надійшло, надав додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від 1. Позивача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від 2. Позивача заяв та клопотань не надійшло, надав супровідним листом додаткові документи, які суд долучає до матеріалів справи. У судовому засіданні та у наданому поясненні позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Від 1. Відповідача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Від 2. Відповідача заяв та клопотань не надійшло. У судовому засіданні та у наданому письмовому поясненні (з додатком) проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та клопотання 2. Відповідача про припинення провадження у справі відповідно до п. 1 ст. 80 ГПК України, суд відмовляє у його задоволенні с підстав викладних далі.

Судом виконано процесуальний обов`язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз`яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289із змінами "Про деякі питання практики застосуванняГосподарського процесуального кодексу України").

Крім того, вінформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року"(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числіГосподарський процесуальний кодекс України(надалі -ГПК України), не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно ізстаттею 93 Цивільного кодексу України(надалі -ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно достатті 33 ГПК Україниобов`язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно застаттею 75 ГПК Українирозглядає справу за наявними матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши присутніх представників сторін, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09 липня 1998 року виконавчим комітетом Харківської міської ради на підставі рішення міськвиконкому від 13 травня 1998 року № 399 Харківській квартирно-експлуатаційній частині (далі - КЕЧ) району було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-33-01-001736, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 352 та яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 0,4620 га., розташованою за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61.

Зі змісту зазначеного Державного акту на право постійного користування землею серії ХР-33-01-001736 вбачається, що земельна ділянка загальною площею 0,4620 га., розташована за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61, надана Харківській КЕЧ району в постійне користування для експлуатації і обслуговування адміністративних, складських та допоміжних будівель і споруд.

Зазначений державний акт було визнано чинним постановою Вищого господарського суду України від 28.05.2013 року по справі №992/127/13-г та підтверджено приналежність даної ділянки до категорії земель оборони, тобто земель державної форми власності.

У вказаний Державний акт на право постійного користування землею серії ХР-33-01-001736, виданий Харківській КЕЧ району у 1998 році, було внесено зміни у землекористуванні, а саме: рішенням 2-ї сесії 5 скликання Харківської міської ради № 41/06 від 31.05.2006 р., яким надано у користування земельну ділянку, загальною площею 0,0120 га ТОВ "Енергосервіс"; рішенням сесії Харківської міської ради № 121/05 від 06.07.2005 р., яким надано у користування ТОВ фірма "Борець" земельну ділянку, площею 0,0237 га; рішенням сесії Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 р., яким надано у користування ОСОБА_1 земельну ділянка, площею 0,0528 га; рішенням сесії Харківської міської ради № 176/05 від 28.09.2005, яким надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,0035 га.

Рішенням ХL сесії Харківської міської ради ІV скликання від 28.09.2005 року № 180/05 Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель та споруд (далі Рішення) припинено право користування земельними ділянками юридичним та фізичним особам, зазначеним у додатках 1, 3 до цього рішення, за їх добровільними відмовами (пункт 2), в тому числі Харківській квартирно-експлуатаційній частині району на частину земельної ділянки площею 0,0528 га по вул. Пушкінській, 61 (лист від 23.09.2004 р. № 592) (підпункт 1.4. пункту 1 Додатку 3 Перелік юридичних та фізичних осіб, яким припиняється право користування земельними ділянками до Рішення), переведено земельні ділянки, зазначені у п. 1.4. додатку 3 та у п. 1.38. додатку 4 до цього рішення, із земель оборони до земель житлової і громадської забудови (підпункт 8.2. пункту 8), надано в оренду та у постійне користування земельні ділянки для експлуатації та обслуговування будівель і споруд юридичним та фізичним особам, зазначеним у додатках 2, 4 до цього рішення (пункт 3), в тому числі громадянину ОСОБА_1 в оренду строком до 01.09.2030 року площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі (підпункт 1.38. пункту 1 Додатку 4 Перелік юридичних та фізичних осіб, яким надаються в оренду та у постійне користування земельні ділянки до Рішення).

На виконання вказаного рішення XL сесії IV скликання Харківської міської ради №т180/05 від 28.09.2005 р., яким надано у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0528 га, між Харківською міською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди вищезазначеної земельної ділянки від 02.06.2006 року.

За приписами статті 65 Земельного кодексу (далі - ЗК) України землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття Харківською міською радою спірного рішення від 28.09.2005 року), землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна в Збройних Силах України" встановлено, що військове майно, в тому числі і земельні ділянки, закріплюються за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною воно набуває статусу військового майна, яке повинно використовуватись лише за його цільовим та функціональним призначенням.

Відповідно до статті 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та інші.

Згідно із пунктом 45 Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997 року, передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Міністерство оборони України згідно частини 1 статті 3 Закону України Про Збройні Сили України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, а у відповідності до ст.ст. 1, 10 Закону України "Про оборону України" Міноборони є центральним органом виконавчої влади і військового управління в системі Збройних Сил України, які створені для озброєного захисту суверенітету, незалежності та територіальної цілісності України.

Також відповідно до рішення Конституційного Суду України № З-РП/99 Міноборони є уповноваженим державою органом здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. В свою чергу начальники вищевказаних структурних складових Збройних Сил України є органами виконавчої державної і військової влади на місцях в системі Збройних Сил України, а отже здійснюють відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Вищий господарський суд України у своїй постанові від 12.08.2014 року по справі № 922/4744/13 зазначив, що судами першої та апеляційної інстанції доводи відповідачів стосовно відчуження Міністерством оборони України нерухомого майна - будівлі, яка розташована на земельній ділянці по вул. Пушкінській, 61, що було наслідком направлення землекористувачем вказаної земельної ділянки заяви до міської ради про вирішення питання про прийом вказаної земельної ділянки до земель запасу міста, у зв`язку з невикористанням вказаної земельної ділянки для потреб Міноборони та продажем будівлі, розташованій на земельній ділянці, залишені поза увагою, відповідні обставини, виходячи з приписів законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, судами не встановлювались.

Згідно частини 1 статті 111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, Харківською міською радою та представником ФОП Лаптія Ю.М. неодноразово зазначалось, а прокурором та позивачами не заперечувалось, що 19.12.2002 року на підставі біржової угоди № 50-02/12 договору купівлі - продажу нерухомості Державним підприємством Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" була продана ОСОБА_3 (код НОМЕР_1 ) адміністративна будівля літ. "Е-2", загальною площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1 , право власності на яку в подальшому, внаслідок продажу за договорами від 03.01.2003 р. та від 24.04.2004 р., перейшло спочатку від ОСОБА_3 до Акціонерного товариства БМТ (код ЄДРПОУ 14063599), а потім від Акціонерного товариства БМТ до ОСОБА_1 , який за договором купівлі - продажу від 08.12.2004 р. передав нежитлову будівлю у спільну часткову власність.

Частиною 1 статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на момент укладення ОСОБА_1 договору купівлі - продажу нерухомого майна від 24.04.2004 р.) визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Статтею 377 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України (в редакції, чинній на момент придбання ОСОБА_1 адміністративної будівлі за договором купівлі - продажу від 24.04.2004 р.), до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

14 липня 2004 року набрав чинності та на момент виникнення спірних правовідносин діяв Закон України від 05.02.2004 року Про розмежування земель державної та комунальної власності, який визначає правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування (Преамбула) і регулює відносини, пов`язані з розмежуванням земель державної власності на землі комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст та землі державної власності (частина 1 статті 3), а також встановлює, що розмежування земель державної та комунальної власності полягає у здійсненні організаційно-правових заходів щодо розподілу земель державної власності на землі територіальних громад і землі держави, а також щодо визначення і встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок державної та комунальної власності (стаття 1); суб`єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади; суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (стаття 5); при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення (абзаци 1, 3 частини 1 статті 6); при розмежуванні земель державної та комунальної власності віднесення земельних ділянок, площа яких відповідає даним земельно-кадастрової документації, до земель державної чи комунальної власності, визначення меж цих ділянок проводяться на підставі цих даних (частина 1 статті 11).

При цьому, частиною 3 статті 84 ЗК України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать в тому числі землі оборони, крім земельних ділянок під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Отже, у комунальній власності можуть бути лише землі оборони під об`єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, всі інші земельні ділянки є державним майном і можуть перебувати тільки у державній власності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що вищезгаданим Державним актом на право постійного користування землею від 09 липня 1998 року серії ХР-33-01-001736, додатком до якого є План зовнішніх меж землекористування, який складений на підставі даних земельно-кадастрової документації, у відповідності до Закону України від 05.02.2004 року Про розмежування земель державної та комунальної власності були розмежовані межі земельної ділянки загальною площею 0,4620 га., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка відноситься до земель оборони та є державною власністю, і за таких умов, беручи до уваги, що Харківська КЕЧ району, а також її правонаступник Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова не відносяться до об`єктів соціально-культурного, виробничого та житлового призначення, з урахуванням такого принципу розмежування земель державної та комунальної власності, як забезпечення безпеки держави, зазначена земельна ділянка, в тому числі і під адміністративною будівлею літ. "Е-2", загальною площею 516,3 кв.м по АДРЕСА_1 , яка придбана ОСОБА_1 , відноситься виключно до земель оборони, які не можуть передаватися до земель комунальної власності, суб`єктом права власності на яку є держава, а сам лише факт використання вказаної земельної ділянки фізичними та юридичними особами для обслуговування нерухомого майна, яке знаходиться у їх власності, не може бути підставою для припинення права постійного користування Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова землею, яка належить державі.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Міністром оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України надавалася згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0528 га в місті Харкові по вул. Пушкінській, 61, або на передачу її в оренду будь-яким суб`єктам господарювання, крім цього, ні Харківська міська рада, ні Фізична особа підприємець Лаптій Ю.М. не заперечували того, що в дійсності вищезгаданими уповноваженими посадовими особами Міністерства оборони України така згода на припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою або на передачу її в оренду не надавалася.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів про те, що 2-ий позивач може добровільно відмовитися від спірної земельної ділянки без згоди на те Міністра оборони України або за його дорученням начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, мотивовані пунктом 50 Положення про порядок надання в користування земель для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 483 від 22.12.1997 року, згідно якого оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України, а також доводи Харківської міської ради про наявність добровільної відмови 2-го позивача листами від 23.03.2004 року № 577 та від 23.03.2004 року № 592 від спірної земельної ділянки в місті Харкові по вул. Пушкінській, 61, оскільки в листах від 23.03.2004 року № 577 на ім`я генерального директора АТ БМТ та від 23.03.2004 року № 592 на ім`я Харківського міського голови Шумілкіна В.А. 2-ий позивач не відмовлявся від спірної земельної ділянки, а лише повідомляв, що земельна ділянка площею 504 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , не використовується для потреб Міністерства оборони України, у зв`язку з чим просив вирішити питання про прийом її в земельний запас міста, і, виходячи із системного тлумачення пунктів 44, 45, 50 зазначеного Положення, оформлення передачі земель оборони, в тому числі і на підставі вищезгаданих листів 2-го позивача, повинно обов`язково включати попереднє надання вищезгаданими уповноваженими посадовими особами Міністерства оборони України згоди на передачу земельної ділянки місцевим органам влади.

Виходячи з цього, суд відзначає, що прийняття Харківською міською радою рішення ХХІІ сесії ХХІV скликання від 23.06.04 № 91/04 Про надання згоди на розробку проектів відведення земельних ділянок юридичним та фізичним особам, яким було надано згоду громадянину ОСОБА_1 на розробку проекту відведення земельної ділянки площею, орієнтовно 0,0504 га по АДРЕСА_1 для обслуговування нежитлової будівлі (підпункт 1.52. пункту 1 Додатку Перелік юридичних та фізичних осіб, яким надається згода на розробку проектів відведення земельних ділянок), на яке посилаються відповідачі в якості заперечень проти позову, не відповідає вимогам ст. 123 ЗК України (в редакції, чинній станом на 23 червня 2004 року), оскільки дане рішення в цій частині було прийняте без врахування листів 2-го позивача від 23.06.05 № 992 на ім`я начальника Управління архітектури та містобудування та від 23.06.05 № 993 на ім`я начальника Головного управління архітектури та земельних ресурсів, в яких повідомлялося, що площа земельної ділянки, на якій розташовано будинок № 1 за генпланом військового містечка № НОМЕР_2 фактично складає 470 кв.м., а не 504 кв.м., та висловлювалося прохання при подальшому виділенні вказаної ділянки третім особам враховувати площу вказаної земельної ділянки в розмірі саме 470 кв.м., та під час перебування спірної земельної ділянки в оперативному управлінні і користуванні 2-го позивача, тобто до переведення спірної земельної ділянки із земель оборони до земель запасу міста, у зв`язку з чим Харківська міська рада станом на 23 червня 2004 року не була наділена правом розпорядження цією земельною ділянкою і не могла надавати згоди на розроблення проекту відведення саме цієї земельної ділянки

За таких обставин, оскільки згода на припинення права постійного користування земельною ділянкою, площею 0,0528 га в місті Харкові по вул. Пушкінській, 61, або на передачу її в оренду будь-яким суб`єктам господарювання Міністром оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України не надавалася, тому суд приходить до висновку про те, що у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття пункту 8.2. рішення № 180/05 від 28.09.2005 року в частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0.0528 га в місті Харкові по вул. Пушкінській, 61, та пункту 1.4. додатку 3 до цього рішення щодо припинення Харківській КЕЧ району права користування частиною земельної ділянки в місті Харкові по вул. Пушкінська, 61 площею 0,0528 га.

Згідно із частиною 1 статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, у зв`язку з чим суд приходить до обґрунтованого висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсними оспорюваної частини рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини мали місце в 2005 2006 роках, оскільки рішення Харківської міської ради № 180/05 було прийняте 28 вересня 2005 року, а спірний договір оренди було укладено 02 червня 2006 року. На момент прийняття оскаржуваного Рішення, тобто 28 вересня 2005 року, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) позовна давність не поширювалася на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно підпункту 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20.12.2011 року Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства, який набрав чинності з 15 січня 2012 року, пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України виключено. В той же час відповідно до підпункту 3 пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Враховуючи, що оскаржуване Рішення прийнято 28.09.2005 року, тобто до набрання чинності Законом України від 20.12.2011 року Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства (15 січня 2012 року), яким виключено пункт 4 частини 1 статті 268 ЦК України, а тому відповідно до підпункту 3 пункту 5 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього закону позовна давність на оскарження даного Рішення спливає лише 15 січня 2015 року, суд приходить до висновку, що на момент подання прокурором в інтересах позивачів вищезгаданого позову позовна давність на оскарження спірного Рішення не сплинула і прокурором та позивачами не пропущені строки позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсною оспорюваної частини Рішення, і відмовляє у задоволенні клопотань відповідачів про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Згідно статті 4 ГПК України господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з матеріалів справи, спірний договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га по вул. Пушкінській, 61 було укладено на виконання оспорюваних частин рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року, які підлягають визнанню судом недійсними.

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 8 Порядку укладання договорів оренди землі у м. Харкові, затвердженого рішенням 22 сесії 24 скликання Харківської міської ради від 23.06.2004 № 88/04, який був чинним на момент підписання спірного договору оренди, після підписання міським головою договору оренди землі, договір оренди землі видається під розпис орендарю для державної реєстрації у територіальному підрозділі Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах, тобто від імені орендодавця Харківської міської ради спірний договір оренди землі у м. Харкові підписує міський голова.

На спірному договорі оренди у верхній графі на першій сторінці договору проставлена дата 02.06.2006 року, що відповідно до змісту самого договору, є датою підписання договору від імені Харківської міської ради Шумілкіним В.А.

З тексту зазначеного договору вбачається, що у кінцевій частині договору оренди зазначена дата його державної реєстрації Харківською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель, яка відповідно є датою проведення державної реєстрації і співпадає із датою підписання самого договору, але її не можна вважати датою підписання договору оренди.

Датою підписання договору від імені Харківської міської ради Шумілкіним В.А. є 02.06.2006 року, тобто дата вказана у верхній частині договору на першій його сторінці.

Як зазначено в статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні повноваження міського голови починаються з моменту оголошення відповідною виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

На першому пленарному засіданні Харківської міської ради V скликання, яке відбулося 19 квітня 2006 року, результати виборів міського голови були проголошені головою Харківської міської територіальної виборчої комісії по виборах депутатів Харківської міської ради V скликання та Харківського міського голови, і в той же день, обраний Харківський міський голова Добкін М.М. склав присягу посадової особи органу місцевого самоврядування.

Отже, повноваження новообраного міського голови Добкіна М.М. почалися з 19 квітня 2006 року, а повноваження колишнього міського голови Шумілкіна В.А. закінчилися відповідно 19 квітня 2006 року.

Договір оренди земельної ділянки від 02.06.2006 року був зареєстрований Харківською регіональною філією ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в Державному реєстрі земель 02.06.2006 року і тільки з цієї дати відповідно до ч. З ст. 640 ЦК України міг вважатись укладеним, але у міського голови Шумілкіна В.А., який підписав договір від імені орендодавця - Харківської міської ради, станом на 02.06.2006 року були відсутні правові підстави для підписання договору у зв`язку із закінченням повноважень.

Таким чином суд приходить до обґрунтованого висновку, що, підписуючи 02 червня 2006 року договір оренди землі, міський голова Шумілкін В.А., який діяв від імені Харківської міської ради, не мав відповідних повноважень, оскільки, його повноваження на підставі статті 42 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні припинились 19 квітня 2006 року, що суперечить вимогам пункту 2 статті 203 та статті 268 ЦК України і у зв`язку з чим спірний договір в будь-якому разі не може створювати прав та обов`язків для іншої сторони договору і відповідно до приписів пунктів 1, 2 статті 203 та статті 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним.

У зв`язку з тим, що вищевказані оспорювані частини Рішення з наведених вище підстав не відповідають законодавству України, суд приходить до висновку, що і спірний договір оренди землі також суперечить актам цивільного законодавства, тобто не відповідає загальній вимозі, яка в силу пункту 1 статті 203 Цивільного кодексу України є необхідною для чинності правочину.

Стосовно доводів відповідачів про необхідність застосування позовної давності у спірних правовідносинах по визнанню спірного договору недійсним суд зазначає, що відповідно до статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як вже зазначалося вище, відповідно до положень пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 року Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства та пункту 4 частини 1 статті 268 ЦК України, прокурором та позивачами не пропущені строки позовної давності щодо позовних вимог про визнання недійсною оспорюваної частини рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року.

Слід також зазначити, що прийняття оспорюваної частини Рішення та укладення на її підставі спірного договору оренди, в силу статей 123-124 Земельного кодексу України є нерозривно пов`язаними ланками процедури передачі землі комунальної власності в оренду, і визнання недійсним рішення без визнання недійсним договору, укладеного на його підставі не призводить до захисту права власності на землю, на який було спрямовано вимогу про визнання недійсним зазначеного рішення, у зв`язку з чим позовна вимога про визнання спірного договору недійним не може розглядатися окремо від позовної вимоги про визнання недійсним рішення, на підставі якого такий договір укладений, і застосування статті 267 ЦК України до вимоги про визнання договору недійсним не вимагається.

Спірний договір оренди, дійсність якого є предметом спору, укладено до 01 вересня 2030 року (пункт 8), тобто на момент пред`явлення позову і на даний час спірний договір є діючим, а тому заяви відповідачів про необхідність застосування п. 4 ст. 267 ЦК України підлягають відхиленню судом, оскільки користування ФОП Лаптієм Ю.М. даною ділянкою фактично кожен день і на даний момент призводить до порушень законних прав та інтересів держави в особі позивачів, а відтак визнання недійсним даного договору оренди земельної ділянки є обґрунтованим.

Вказана правова позиція відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Вищого господарського суду України від 15 травня 2013 року у справі № 5011-47/12739-2012.

При цьому суд зазначає, що хоча 2-ому позивачу у 2005 році було відомо про можливість вилучення спірної земельною ділянки площею 0,0528 га із земель державної власності, однак проект відведення даної земельної ділянки ФОП Лаптію Ю.М. жодним чином не може розцінюватись в якості належного повідомлення про проведення процедури такого вилучення, а відтак й вважатись датою початку спливу строків позовної давності, адже зазначеним проектом в жодному випадку не змінюється правовий статус земельної ділянки, не змінюється форма власності та цільове призначення земельної ділянки. Підписи сторін в акті погодження меж земельної ділянки, який є невід`ємною частиною проекту відведення оформлюваної земельної ділянки свідчать лише про можливе майбутнє оформлення особою земельної ділянки із видачею відповідного правовстановлюючого документу (державного акту на землю, договору оренди землі тощо), але у будь-якому випадку не встановлюють точний час переходу права власності чи права користування на земельну ділянку, а сам проект є лише комплексом підготовчих документів та матеріалів задля здійснення підготовки передачі ділянки у користування чи власність.

Отже, факт укладення самого правочину і момент настання відповідних юридичних наслідків слід розуміти у розрізі винесення вищевказаного рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин, в якій зазначено, що у разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, у порядку, визначеному статтею 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними. Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою, зокрема, для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам, а також визнання недійсними угод щодо відповідних земельних ділянок (пункти 4.2., 4.3.).

Представники ФОП Лаптія Ю.М. та Харківської міської ради у своїх доводах проти позову посилалися також на те, що спірний договір з боку орендаря було укладено Лаптієм Ю.М. як фізичною особою, а не як підприємцем, оскільки він не використовує спірну земельну ділянку для підприємницької діяльності, і враховуючи суб`єктний склад даної справи, така справа повинна розглядатися адміністративними судами і не може розглядатися за правилами господарського судочинства, а провадження по ній підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України, у зв`язку з чим представник 2-го відповідача Смірнова Л.М. подала до суду клопотання про визнання Фізичної особи підприємця Лаптія Ю.М. неналежним відповідачем по справі № 922/4744/13 і виключення його з числа відповідачів як неналежного відповідача та про припинення провадження у справі № 922/4744/13 на підставі пункту 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору по даній справі є вимога щодо недійсності рішення органу місцевого самоврядування, зокрема, про надання земельної ділянки у користування та визнання недійсним договору оренди землі загальною площею 0,0528 га за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 61.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії).

Згідно зі статтею 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 статті 3 КАС України визначено, що під справою адміністративної юрисдикції розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а під суб`єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктами 1.4, 1.5 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 02.02.2010 року № 04-06/15 "Про практику застосування судами земельного законодавства" визначено, що у вирішенні питань щодо підвідомчості спору, що виник із земельних відносин, слід аналізувати не лише предмет та склад сторін спору, але і його підставу, яка розкриває характер спірних правовідносин між сторонами і вказує на рівність або адміністративне підпорядкування сторін спору; спір, що виник внаслідок порушення права суб`єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право і підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального кодексу України.

За змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 ЦК України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України, рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб`єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об`єкта нерухомості (власності). Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов`язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Отже, спір у даній справі щодо визнання недійсною частини рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року, яким порушуються права Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова, який є суб`єктом господарювання, є спором про право, в якому сторони виступають як рівноправні учасники господарських відносин, а не відносин влади та підпорядкування, у зв`язку з чим він підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Також судом встановлено, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців Лаптій Юрій Миколайович, починаючи з 25 травня 1999 року, зареєстрований як фізична особа підприємець, основним видом господарської діяльності якого є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Згідно пункту 2 зазначеного договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка площею 0,0528 га: під забудовою 0,0371 га; інших угідь 0,0157 га, а у відповідності до пункту 3 спірного договору на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. Е-2, яка належить орендареві на праві приватної власності.

Таким чином, з спірного договору оренди вбачається, що земельна ділянка надана для обслуговування нежитлової будівлі літ. Е-2.

Згідно підпункту 1.38. пункту 1 Додатку 4 до рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року ОСОБА_1 надано в оренду строком до 01.09.2030 року земельну ділянку площею 0,0528 га по АДРЕСА_1 для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі, при цьому у спірному договорі також зазначається, що земельна ділянка надається в оренду для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі (пункт 15).

Відповідно до частини 1 статті 65 та частини 1 статті 66 ЗК України (в редакції, чинній на станом на 28.09.2005 року) землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності, а до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

При цьому, рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 18.04.07 № 389 Про дозвіл гр. ОСОБА_1 на будівництво торговельно офісної будівлі, з урахуванням знесення існуючої нежитлової будівлі літ. Е-2 по АДРЕСА_1 на підставі оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 28.09.05 № 180/05 та спірного договору оренди було дозволено ОСОБА_1 будівництво торговельно-офісної будівлі, з урахуванням знесення існуючої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , на раніше відведеній території з терміном закінчення будівництва до 31 грудня 2009 року (пункт 1), а після цього Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 24.12.09 № 590 Про продовження гр. ОСОБА_1 строків будівництва торговельно офісної будівлі, з урахуванням знесення існуючої нежитлової будівлі літ. Е-2 по АДРЕСА_1 на підставі спірного договору оренди було продовжено ОСОБА_1 строки будівництва торговельно-офісної будівлі, з урахуванням знесення існуючої нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , з терміном закінчення будівництва до 31 грудня 2014 року (пункт 1), тобто умови та мета укладення спірного договору оренди відповідають основній господарській діяльності ОСОБА_1 саме в статусі фізичної особи підприємця, що також було і встановлено постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 року по справі № 922/4744/13

Отже, враховуючи, що у спірних правовідносинах оспорювані частини рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, беручи до уваги основний вид господарської діяльності ОСОБА_1 , час, з якого він перебуває у статусі підприємця, а також те, що землі, надані для розміщення та експлуатації адміністративно-побутових будівель, можуть належати до земель промисловості, і на цій земельній ділянці на підставі оскаржуваного рішення Харківської міської ради від 28.09.05 № 180/05 та спірного договору оренди було дозволено будівництво торговельно-офісної будівлі, суд приходить до висновку, що вказана земельна ділянка була надана ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності, а спірний договір оренди є господарським та укладений ОСОБА_1 в статусі фізичної особи-підприємця, яким він вже був наділений ще до винесення оспорюваного рішення та укладення спірного договору оренди землі, саме з метою зайняття підприємницькою діяльністю, а тому даний спір згідно частини 1 статті 1, статей 2, 12 ГПК України повинен розглядатися в порядку господарського судочинства, у зв`язку з чим клопотання представника ФОП Лаптія Ю.М. не підлягає задоволенню.

Також, суд приходить до висновку, що є безпідставними і посилання представника ФОП Лаптія Ю.М. на відсутність у Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова права на спірну земельну ділянку, яку згідно з Державним актом на право постійного користування землею серія ХР номер 33-01-001736 було надано Харківській квартирно-експлуатаційній частині району, оскільки з матеріалів справи вбачається, що згідно з директивою командувача військами Північного оперативного командування від 12.12.2002 року від 12.12.02 № 16/1/016 Харківська квартирно-експлуатаційна частина району з 03 лютого 2003 року переформована у Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова (довідка Квартирно-експлуатаційного відділу м. Харкова від 22.01.14 № 290)

Отже, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Харкова є правонаступником Харківської квартирно-експлуатаційної частини району.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не суперечать вимогам чинного законодавства, є обґрунтованими, з урахуванням чого підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов`язки сторін у спірних правовідносинах.

Статтею 129 Конституції України зазначено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією з основних засад судочинства.

Відповідно до статей 44-49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позовних вимог, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів, оскільки спір з їх вини доведено до суду.

На підставі статей 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 20, 65, 77, 84, 120, 141 Земельного кодексу України, ст.ст. 16, 21, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України Про використання земель оборони, ст.ст. 1, 10 Закону України Про оборону України, ст. 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України, ст.ст. 4 - 7, 11 Закону України від 05.02.2004 року Про розмежування земель державної та комунальної власності, ст.ст. 3, 14 Закону України Про Збройні Сили України, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 року Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства, керуючись ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсними пункт 8.2 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року у частині переведення із земель оборони до земель житлової і громадської забудови частини земельної ділянки площею 0,0528 га в АДРЕСА_1 , пункт 1.4 додатку 3 рішення Харківської міської ради № 180/05 від 28.09.2005 року у частині припинення права користування Харківській квартирно-експлуатаційній частині району частиною земельної ділянки площею 0,0528 га в АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним пункт 1.38 додатку 4 рішення Харківської міської ради №180/05 від 28.09.2005 року у частині надання громадянину ОСОБА_1 в оренду строком до 01.09.2030 року земельної ділянки площею 0,0528 га в АДРЕСА_1 , для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,0528 га вартістю 1163165 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований Харківською регіональною філією Держаного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 02.06.2006 р. за № 340667100125.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, пл.Конституції, 7, м. Харків, код 04059243) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1 147,00 грн. судового збору.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Лаптія Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1 147,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 10.11.2014 р.

СуддяІ.П. Жигалкін