Рішення

від 04.08.2015 по справі 905/263/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.08.2015 Справа № 905/263/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.,

при секретарі судового засідання Фроловій Т.С., розглянувши матеріали справи за позовною заявою

позивача: публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова спілка», м. Донецьк

про стягнення 108834540,56 гривень

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

Позивач, публічне акціонерне товариство «Міський комерційний банк» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова спілка» про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 108834540,56 гривень.

07.07.2015 року через канцелярію суду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 108834540,56 гривень, з яких 87 705 953,36 гривень - поточна заборгованість по основному боргу, 344816,54 гривень, поточна заборгованість по відсоткам, 12287713,55 гривень прострочена заборгованість по відсоткам, 8496057,11 гривень - штрафні санкції (пеня), що складається з пені за прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6487838,64 гривень та пені за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2008270,95 грн.

Ухвалою суду від 07.07.2015 року зазначена заява прийнята судом до розгляду та в подальшому судовий розгляд справи здійснювався щодо позовних вимог, викладених в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 07.07.2015 року.

Представник позивача в судовому засіданні 07.07.2015 року наполягав на задоволенні позовних вимог, викладених в заяві про збільшення позовних вимог. В судове засідання 04.08.2015 року представник позивача не з’явився.

В перебігу розгляду справи позивачем подавалося клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, у задоволенні якого ухвалою від 28.07.2015 року було відмовлено, у зв’язку з тим що станом на 28.07.2015 року приміщення господарського суду Донецької області системою відеоконференц зв’язку не забезпечено.

Відповідач в жодне судове засідання свого представника не направив, відзив та витребувані судом документи суду не надав, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (інформація про час та місце розгляду справи була розміщена на офіційному сайті суду та суд вживав заходи за для направлення за відомими суду телефонними номерами відповідача телефонограми) отже суд, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без участі представників сторін.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.ст. 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

14 травня 2013 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № 950/980-ЮО, за умовами якого позивач відкрив відповідачу відновлювальну відкличну кредитну лінію у розмірі 10 000 000,00 грн., а відповідач зобов’язався повернути позивачу кредит та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 28% річних та інші платежі на умовах, які передбачені кредитним договором. В перебігу строку дії договору сторони договорами № 1-3 вносили зміни до кредитного договору, та остаточно договором № 3 від 28.04.2013 року збільшили ліміт відновлювальної відкличної кредитної лінії до 87 710 000,00 грн., визначили кінцеву дату повернення кредиту - 23.04.2015 р. включно та дійшли згоди щодо встановлення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 20,5% річних.

Позивач виконав свої зобов’язання перед відповідачем на підтвердження чого надав засвідчені копії меморіальних ордерів №3713 від 16.05.2013 р., №10541 від 20.05.2013 р., №3712 від 22.05.2013 р., №6526 від 24.05.2013 р., №10235 від 27.05.2013 р., №2282 від 29.05.2013 р., №8138 від 30.05.2013 р., №3751 від 30.05.2013 р., №3941 від 03.06.2013 р., № 2565 від 02.07.2013 р., №7564 від 04.07.2013 р., №14164 від 22.07.2013 р., №4791 від 24.07.2013 р., №14015 від 12.08.2013 р., №2855 від 20.09.2013 р., №11514 від 07.10.2013 р., №3370 від 14.10.2013 р., №4513 від 18.10.2013 р., №14269 від 21.10.2013 р., №7540 від 31.10.2013 р., №7574 від 31.10.2013 р., №6660 від 08.11.2013 р., №2369 від 13.11.2013 р., №4026 від 29.11.2013 р., №5104 від 04.12.2013 р., №6576 від 12.12.2013 р., №13676 від 16.12.2013 р., №3920 від 16.01.2014 р., №8993 від 28.04.2014р.

Відповідач умови кредитного договору належним чином не виконав, у зв'язку з чим, станом на 08.06.2015 року за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 108834540,56 гривень, з яких 87 705 953,36 гривень - поточна заборгованість по основному боргу, 344816,54 гривень, поточна заборгованість по відсоткам, 12287713,55 гривень прострочена заборгованість по відсоткам, 8496057,11 гривень - штрафні санкції (пеня), що складається з пені за прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6487838,64 гривень та пені за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2008270,95 гривень, що зумовило звернення позивача до суду із розглядуваним позовом про стягнення зазначеної суми заборгованості з відповідача

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 глави 71 цього кодексу, а саме положення про позику.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір та порядок процентів встановлюється договором (ст. 1048 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були йому передані позикодавцем) у строк та порядку, що встановлені договором.

Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилася та сплати процентів (ч. 2 ст. 1050, ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.ст. 525 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу кредитні кошти згідно умов кредитного договору, а відповідач в порушення умов кредитного договору кредитні кошти не повернув і не сплатив відсотки за користування кредитом, та станом на 08.06.2015 року має перед позивачем заборгованість, яка складається з: 87 705 953,36 гривень - поточна заборгованість по основному боргу, 344816,54 гривень, поточна заборгованість по відсоткам, 12287713,55 гривень прострочена заборгованість по відсоткам.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач не надав суду доказів сплати заборгованості за кредитом та доказів виконання умов кредитного договору, а в матеріалах справи такі докази відсутні, а також встановивши, на підставі доказів, поданих позивачем, існування суми заборгованості у відповідача перед позивачем у стягуваному розмірі: 87 705 953,36 гривень - поточна заборгованість по основному боргу, 344816,54 гривень - поточна заборгованість по відсоткам, 12287713,55 гривень - прострочена заборгованість по відсоткам, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені за прострочену заборгованість за тілом кредиту та пені за прострочену заборгованість за відсотками суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 5.3. кредитного договору визначено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом відповідач сплачує Позивачу пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, від суми відповідного непогашеного платежу за кожен день прострочення.

Як встановлено судом пеня за прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6487838,64 гривень нарахована позивачем за період з 24.04.2015 року по 07.06.2015 року , а пеня за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2008270,95 гривень за період з 08.01.2014 року по 07.06.2015 року .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому ОСОБА_1 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому ОСОБА_1 Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція. Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону ОСОБА_1 Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

П. 1 Розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» встановлено, що на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до п.п. 1 розділу 1 включено м. Донецьк (Донецька міська рада).

Розпорядженням ОСОБА_1 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р дію розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» зупинено.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 49 Закону України «Про ОСОБА_1 Міністрів України» ОСОБА_1 Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ч.1 ст. 49 Закону). ОСОБА_1 Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень ОСОБА_1 Міністрів України (ч. 3 ст. 49 Закону).

Зі змісту інших положень Закону України «Про ОСОБА_1 Міністрів України» вбачається, що до повноважень ОСОБА_1 Міністрів України не входять повноваження щодо зупинення своїх розпоряджень, прийнятих відповідно до ст. 49 цього Закону. Єдиним посиланням на можливість зупинення дії акта ОСОБА_1 Міністрів України є його зупинення Президентом України з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Частинами 1,2,7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р про зупинення дії Розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р через те, що його прийнято в порушення положень Закону України «Про ОСОБА_1 Міністрів України», що не передбачає повноважень ОСОБА_1 Міністрів України на зупинення своїх розпоряджень.

На користь таких висновків суду може свідчити також і та обставина, що прийняття ОСОБА_1 Міністрів України Розпорядження від 5 листопада 2014 р. N 1079-р фактично призвело до зупинення дії положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже зупинення дії Переліку населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція позбавляє дієвості положень Закону, що визначає, зокрема, порядок нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов'язаннями, щодо осіб, що провадили свою діяльність на визначених Переліком територіях проведення АТО.

Отже встановлений абзацом третім пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» обов’язок ОСОБА_1 Міністрів України у десятиденний строк затвердити перелік населених пунктів, на території яких проводилася АТО зумовлює висновок суду про невідповідність вимогам цього Закону Розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р, що за приписами ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості застосування його (Розпорядження КМУ від 05.11.2014 року № 1079-р) положень до спірних правовідносин.

При цьому, невизначеність законодавства, що утворилася внаслідок зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р, через відсутність переліку населених пунктів де проводилася АТО, в силу приписів ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості відмовити у розгляді справи, що в даному конкретному випадку слід розуміти, як відмову у застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тобто спір має бути розглянутий з урахуванням положень цього Закону не зважаючи на видання ОСОБА_1 Міністрів Розпорядження від 05.11.2014 року № 1079-р.

Дійшовши таких висновків, суд усвідомлює той факт, що станом на час прийняття судом цього рішення в провадженні адміністративних судів різних ланок перебувають справи про визнання не чинним означеного розпорядження ОСОБА_1 Міністрів України, але, по-перше, суд, у межах розглянутої справи обмежений двомісячним строком розгляду справи, що спливає 04.08.2015 року тобто справа має бути розглянута виходячи із законодавства, що діє станом на цей час, а жодних підстав для зупинення процесуального строку для розгляду справи, зупинення провадження по справі судом не встановлено. По-друге, висновки суду (адміністративного) будь-якого рівня, що вже викладено у відповідних процесуальних документах та будуть викладені у майбутньому, не позбавляють суд у межах розглядуваної справи можливості самостійно визначити законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не застосовувати положення актів державних органів, що, саме на його думку, не відповідають законодавству.

Висновки суду ґрунтуються, в тому числі, на положеннях інших вимог законодавства, що мають бути застосовані до спірних правовідносин.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» до таких районів віднесено, зокрема, Донецьку область без будь-яких виключень, тобто факт проведення на території Донецької області в цілому антитерористичної операції є доведеним.

Крім того, при прийнятті цього рішення суд керується принципом розумності та справедливості, що в контексті розглядуваної справи та загальновідомого факту про проведення антитерористичної операції, зокрема на території міста Донецька дає суду підстави застосувати до спірних правовідносин положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже той факт, що місто Донецьк відноситься до населених пунктів, на території яких проводилася АТО жодних сумнівів не визиває та зволікання ОСОБА_1 Міністрів України із виконанням покладеного на нього Законом обов’язку із нормативного визначення та затвердження згаданого Переліку, а також недотримання ОСОБА_1 Міністрів України встановлених законом процедур запровадження у дію вже затвердженого Переліку не може бути підставою для позбавлення судом відповідача гарантій, передбачених цим Законом, що з огляду на приписи ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України могло б бути кваліфіковано Європейським судом з прав людини, як порушення права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд також приходить до висновків, що положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», що встановлюють заборону на нарахування пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики, слід розуміти, як заборону здійснення нарахування пені, як на тіло кредиту, так і на відсотки, адже і тіло кредиту і нараховані та прострочені проценти утворюють основну суму зобов’язань позичальника, що, у випадку прострочення виконання, утворюють основну суму заборгованості, що стає базою для нарахування штрафних санкцій, зокрема пені.

Інше тлумачення зазначеного положення закону призвело б до невиправданого, несправедливого погіршення становища позичальників порівняно із тим, які гарантії, за загальним розумінням цього закону, для них встановлюються, адже метою цього закону є припинення нарахування штрафних санкцій по зобов’язаннях, що, в силу незалежних від них обставин, опинилися в зоні проведення активної фази АТО, що унеможливлює нормальний, звичайний порядок ведення господарської діяльності, що робить не можливим чи в значній мірі утрудненим належне виконання такими суб’єктами своїх зобов’язань зокрема кредитних.

Збереження б права на нарахування пені на суму прострочених процентів, вбачалося б, за таких обставин, не логічним, адже перебування позичальника в зоні АТО, зокрема на території міста Донецька, створює для нього однакові перешкоди для належного виконання зобов’язань, як в частині основної суми боргу, так і в частині нарахованих процентів за користування кредитом. При цьому, зазначеним положенням Закони позичальники не звільняються від обов’язку виконання своїх зобов’язань, ним встановлюється заборона лише на нарахування штрафних санкцій за невиконання таких зобов’язань.

Отже, оскільки поняття «основна сума заборгованості», на думку суду, є більш широким поняттям ніж «основна сума боргу», що в сенсі кредитних відносин, зазвичай розуміється, як заборгованість по тілу кредиту, суд приходить до висновку, що у межах розглядуваної справи положення ст. 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» мають однаково застосовуватися, як до нарахування пені за прострочену заборгованість за тілом кредиту так і до нарахування пені за прострочену заборгованість за відсотками.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимагає стягнення з відповідача пені

за прострочену заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6487838,64 гривень за період з 24.04.2015 року по 07.06.2015 року, тобто після 14.04.2014 року, що, з огляду на викладене вище, зумовлює висновки суду про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Пеня за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 2008270,95 гривень, нарахована за період з 08.01.2014 року по 07.06.2014 року, отже суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню за прострочену заборгованість за відсотками у розмірі 105,47 гривень, що нарахована за період з 08.01.2014 року по 13.04.2014 року (включно).

За змістом п. 4.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору, у разі задоволення позову повністю або частково судовий збір стягується з відповідача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам) в доход Державного бюджету України, якщо відповідач не звільнений від сплати цього збору.

Отже, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сума судового збору у розмірі 73080,00 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 48, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова спілка» (83049, м. Донецьк, вул. Лебединського, 7Б код ЄДРПОУ 33255652) на користь публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» (03141, м. Київ, вул.. Солом’янська, будинок 33, код ЄДРПОУ 34353904, к/р 32003147401 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) 100338588,92 гривень, з яких: 87 705 953,36 гривень - поточна заборгованість по основному боргу, 344816,54 гривень - поточна заборгованість по відсоткам, 12287713,55 гривень - прострочена заборгованість по відсоткам, 105,47 гривень - пеня за прострочену заборгованість за відсотками.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцька торгова спілка» (83049, м. Донецьк, вул. Лебединського, 7Б код ЄДРПОУ 33255652) на користь державного бюджету України 73 080,00 гривень - судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 04.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 10.08.2015р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник