Постанова

від 18.08.2015 по справі 915/75/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" серпня 2015 р.Справа № 915/75/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :

головуючого судді

суддів: Аленіна О.Ю., Бєляновського В.В.

(Склад колегії суддів сформовано згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями)

при секретарі: Альошиній Г.М.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2;

від відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015р.

по справі № 915/75/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

до Фермерського господарства «Рідний край-В»

про стягнення 87682,86 грн., з яких: 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014, 7279,87 грн. збитків від інфляції, 855,63 грн. - 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернулася до господарського суду Миколаївської області з позовними вимогами до Фермерського господарства «Рідний край-В» про стягнення заборгованості за договором складського зберігання зерна в розмірі 87682,86 грн. ( в т.ч. 64614,13 грн. - основного боргу, 7279,87 грн. - інфляційних витрат, 855,63 грн. - 3% річних, 10410,24 грн. - пені та 4522,99 грн. - штрафу).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання п.5.6 Договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. позивачем нарочно надавалися відповідачу для підписання Акти виконаних робіт, а також виставлялися рахунки-фактури на загальну суму 125 799грн. 36 коп. Відповідачем здійснено оплату наданих послуг лише частково на суму 61 185 грн. 23 коп. Заявлена претензія №474 від 11.11.2014р. з повторним направленням актів здачі-приймання робіт та рахунків залишена без відповіді і виконання. А не надіслання у 3-денний термін заперечень до Актів виконаних робіт вважаються, що вони є підписаними (п.5.8. Договору).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 29.01.2015р. порушено провадження у справі за даним позовом та зобов'язано позивача вказати правові підстави нарахування пені та штрафу з урахуванням приписів ч.1 ст.547 ЦК України.

В своїх поясненнях від 13.02.2015р. позивач зазначив, що ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч.2 ст.22 ГК України, в зв'язку з чим проведено нарахування 7% від простроченої суми та нараховано пеню в розмірі 0,1% від розміру заборгованості. Крім того, умовами договору - п.6.1, 6.3 сторони погодили застосування штрафних санкцій, передбачених законодавством, за невиконання чи неналежне виконання своїх договірних зобов'язань.

У відзиві на позовну заяву ФГ «Рідний край-В» визнав загальну суму основної заборгованості за договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. в сумі 64 614,13 грн. При цьому, він вважає, що позивачем безпідставно завищено суму по рахунку-фактурі №ВE-0000194 від 15.07.2014р. на 1 778,76 грн. Також відповідач вважає, що позивачем неправильно обраховано період нарахування інфляційних втрат, 3% річних - за період з 07.08.2014р. по 19.01.2015р., а потрібно - за період з 25.11.2014р. по 19.01.2015р. Відповідачем не заперечується сума 3% річних в розмірі 297,40 грн.

Відповідач заперечує проти стягнення пені та штрафу в повному обсязі, визнаючи позовні вимоги в сумі 68913,08 грн., в т.ч. 64614,13 грн. - основний борг, 4001,55 грн. - інфляційних втрат, 297,40 - 3% річних. Також відповідач звернув увагу на те, що станом на 07.03.2015р. заборгованість ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» перед ФГ «Рідний край-В» за договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014р. становить 4 932 692,80 грн. В результаті зарахування борг ФГ «Рідний край-В» перед ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» за отримані послуги за Договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. є повністю погашеним та становить 00 грн., а борг позивача перед ФГ «Рідний край-В» за договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014р. - становить 4 776 728,67 грн.

В додаткових поясненнях від 26.03.2015р. позивач вказав про помилковість зарахування зустрічних позовних вимог у даному випадку в зв'язку з тим, що заборгованість ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», яку вказує відповідач, є спірною та буде вирішуватись в Київському апеляційному господарському суді (справа №910/21797/14).

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 26.03.2015р. було задоволено клопотання відповідача про зупинення провадження у справі і зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Київського апеляційного господарського суду по справі №910/21797/14.

В зв'язку з винесенням Київським апеляційним господарським судом постанови від 28.04.2015р. по справі №910/21797/14, ухвалою господарського суду Миколаївської області від 21.05.2015р. провадження у даній справі було поновлено.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015р. (суддя Мавродієва М.В.) провадження у справі в частині стягнення 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014 припинено, стягнуто з Фермерського господарства «Рідний край-В» на користь Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 3618,44 грн. - пені, 4522,99 грн. - штрафу, 3999,62 грн. - збитків від інфляції, 297,40 грн. - 3% річних та 1605,56 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

За висновками суду, в результаті проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем було повністю погашено заборгованість перед позивачем за отриманні послуги згідно Договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 в сумі 64614,13 грн. Оскільки залік зустрічних однорідних вимог відбувся після подання позивачем позову до суду, то провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 64614, 13 грн. підлягає припиненню в порядку п.1-1 ч.1. ст.80 ГПК України.

Розмір 3% річних уточнено судом, і за період з 25.11.2014р. по 19.01.2015р. він становить 297,40 грн., які підлягають стягненню.

Розмір інфляційних також уточнено судом, і за період з грудня 2014р. по січень 2015р. він складає 3 999,62 грн., які підлягають стягненню. Позовні вимоги в частині стягнення штрафу в сумі 4 522,99 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Господарським судом здійснено перерахунок заявленої до стягнення суми пені за період з 25.11.2014р. по 19.01.2015р. на загальну суму заборгованості 64 614,13 грн. та встановлено, що за вказаний період сума пені становить 3618,44 грн.

В апеляційній скарзі, не погоджуючись з висновками суду, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» просить скасувати рішення господарського суду від 03.06.2015р. у справі №915/75/15 та прийняти нове рішення, яким стягнути з ФГ «Рідний край-В» 64 614,13 грн. - основного боргу; 7 279,87 грн. - інфляційних витрат; 855,63 грн. - 3% річних; 10 410,24 грн. - пені; 4522,99 грн. - штрафу; витрати по сплаченому судовому збору (за подання позову та апеляційної скарги).

Доводи скаржника ґрунтуються на допущених господарським судом порушеннях норм матеріального права - ст.ст. 526, 601 ЦК України, та порушеннях норм процесуального права - ст. 43 ГПК України, оскільки в рішенні висвітлена позиція ФГ «Рідний край-В», абсолютно не досліджено питання щодо того, чи дійсно можливо було провести зарахування зустрічних однорідних вимог, коли вони мали спірний характер.

У відзиві на апеляційну скаргу ФГ «Рідний край-В» з доводами, викладеними в апеляційній скарзі не погоджується, вважає її необґрунтованою та такою, що має бути відхиленою, а рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015р. залишено без змін.

При цьому відповідач не погоджується з рішенням господарського суду в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені (в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення) та штрафу (у розмірі 7% від суми заборгованості).

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи і це встановлено господарським судом, 18.06.2014р. між ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (далі - ПАТ «ДПЗКУ») та ФГ «Рідний край-В» було укладено Договір складського зберігання зерна №1, відповідно до умов якого ФГ «Рідний край-В» зобов'язалось передати, а ПАТ «ДПЗКУ» - прийняти на зберігання зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури врожаю 2014 року та надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути їх ФГ «Рідний край - В» або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених договором.

На виконання умов Договору відповідачем було передано позивачу на зберігання зернові культури, а саме:

- пшеницю м'яку 3 класу у кількості 1 040 382 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №145 від 06.07.2014; №146 від 06.07.2014; № 61 від 06.07.2014; №177 від 07.07.2014; №188 від 08.07.2014; №225 від 09.07.2014; №278 від 10.07.2014;

- пшеницю м'яку 6 класу у кількості 1 159 678 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №144 від 06.07.2014; №162 від 06.07.2014; №178 від 07.07.2014; №189 від 08.07.2014; №224 від 09.07.2014; №272 від 10.07.2014;

- ячмінь 3 класу у кількості 1 391 329 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №5 від 19.06.2014; №6 від 19.06.2014; №10 від 20.06.2014; №11 від 20.06.2014; №16 від 23.06.2014; №17 від 23.06.2014; №20 від 23.06.2014; №21 від 23.06.2014.

Факт надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання зерна підтверджується наступними наявними у матеріалах справи доказами:

- актом №ВЕ-0000118 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру № ВЕ-0000122 від 27.06.2014 на загальну суму 36166,06 грн.;

- актом №ВЕ-0000127 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000129 від 30.06.2014 на загальну суму 14224,59 грн.;

- актом №ВЕ-0000128 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000130 від 30.06.2014 на загальну суму 9842,65 грн.;

- актом №ВЕ-0000171 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000131 від 01.07.2014 на загальну суму 951,99 грн.;

- актом №ВЕ-0000194 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000195 від 15.07.2014 на загальну суму 5757,75 грн.;

- актом №ВЕ-0000193 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000193 від 15.07.2014 на загальну суму 34424,44 грн.;

- актом №ВЕ-0000261 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000269 від 31.07.2014 на загальну суму 819,28 грн.;

- актом №ВЕ-0000301 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000311 від 22.08.2014 на загальну суму 84,0 грн.;

- актом №ВЕ-0000300 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000309 від 22.08.2014 на загальну суму 10100,06 грн.;

- актом №ВЕ-0000195 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000194 від 22.07.2014 на загальну суму 13428,54 грн.

Відповідачем факт отримання вказаних послуг не заперечується, як і не заперечується сума заборгованості.

Відповідно до п.4.3.2 договору №1 «Поклажодавець» зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком №1 до договору, а саме - згідно п. 5.5. договору №1 - не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

На виконання п.5.6. Договору №1 позивачем нарочно надавалися відповідачу для підписання Акти виконаних робіт, виставлялись рахунки-фактури на загальну суму 125 799 грн. 36 коп., які були оплачені останнім частково - на суму 61 185,23 грн. На оплату залишку боргу - 64614,13 грн. позивачем була направлена на адресу відповідача претензія №474 від 11.11.2014р. з повторним направленням актів здачі-приймання робіт (надання послуг та рахунків). Будь-яких заперечень щодо направлених Актів виконаних робіт відповідно до вимог п.5.8 договору, відповідач не надіслав, що підтверджує їх підписання і визнання змісту і ціни наданих послуг.

Несплата заборгованості станом на 01.01.2015р. стала підставою для звернення з даним позовом за стягненням боргу з урахуванням інфляційних, 3% річних, пені та штрафу, всього - 87 682 грн. 86 коп.

В процесі розгляду справи відповідач визнав загальну суму основної заборгованості за договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. в сумі 64 614 грн. 13 коп., 4001,55 грн. - інфляційних втрат, 297,40 грн. - річних.

Також відповідачем 11.03.2015р. було направлено на адресу позивача заяву про зарахування однорідних вимог: станом на 11.03.2015р. заборгованість ФГ «Рідний край-В» перед ПАТ «ДПЗКУ» за отримані послуги за Договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. складала 64 614,13 грн., а заборгованість ПАТ «ДПЗКУ» перед ФГ «Рідний край-В» за Договором поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014р. становить 4 841 342,80 грн. (4 932 692,80 грн. - загальна заборгованість за договором поставки) мінус 91 350,00 грн. - суми заборгованості згідно рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014р. у справі №910/21797/14). На підставі ст. 601 ЦК України, відповідач повідомив позивача про зарахування вказаних зустрічних вимог на суму 64614,13 грн. та у відзиві на позовну заяву просив припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу - 64614,13 грн.

Господарський суд, приймаючи рішення по справі, також визнав підставним зарахування зустрічних однорідних вимог - в сумі 64614,13 грн., і припинив провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Щодо стягнення штрафних санкцій, то господарський суд суми пені, штрафу, збитків від інфляції та 3% річних визначав шляхом перерахунку заявлених позивачем сум.

З обгрунтованістю висновків суду погодитись можна частково.

Відповідно до ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, під час розгляду даної справи відповідач посилався на те, що позивач мав грошові зобов'язання перед відповідачем за договором поставки № МИК 119 П-С від 01.07.2014р. в розмірі 91350 грн., яка стягнута за рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014р. у справі №910/21797/14, залишеним в силі постановою Київського апеляційного господарського суду.

Крім того, як встановлено господарським судом, 11.03.2015р. відповідач звернувся до позивача з заявою №51 про зарахування зустрічних однорідних вимог, вважаючи припиненими зобов'язання за укладеним Договором №1.

Відповідно до ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також відповідно до ч.2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно ч.3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі ч.1 ст. 601 ЦК України Зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі); настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент; ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання; звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Враховуючи той факт, що відповідач, як поклажодавець за Договором складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. порушив строки оплати вартості отриманих послуг, передбачені умовами даного договору, а статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено стягнення інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми інфляційних - 3999,62 грн. та річних - 297,40 грн.

Що стосується вимог про стягнення з відповідача пені та семивідсоткового штрафу, передбаченого ч.2 ст. 231 ГК України, апеляційна інстанція зазначає наступне.

Пунктом 6.1. укладеного договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного Договору.

Статтею 231 ГК України визначено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання. Так ч. 2 зазначеної статті встановлено, що „У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки , або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.В»

Отже посилання позивача (апелянта) на ч. 2 ст. 231 ГК України, є абсолютно безпідставним. Оскільки частина 2 вказаної статті, встановлює розмір пені та штрафу за прострочення виконання робіт, надання послуг, а не за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Позивач не звернув уваги на частини 4 та 6 ст. 231 ГК України, яким визначено, що разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, а „штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договоромВ» .

Крім того ч. 2 ст. 343 ГК України встановлено відповідальність за порушення строків розрахунків та передбачено, що „Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеняВ» .

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже сторони в договорі не встановили відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Тому відповідно відсутні підстави для стягнення пені та штрафу .

Тому для застосування до спірних правовідносин частини 2 статті 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин з якими законодавець пов`язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій.

Крім того, задовольняючи позов у цій частині місцевий господарський суд залишивши поза увагою зміст і характер спірних правовідносин, а тому і не дослідив підстави застосування даної штрафної санкції (вид господарського правопорушення за який вона стягується).

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню, а саме в частині стягнення пені та штрафу.

Керуючись ст. ст. 99,101, 103-105 ГПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» - задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 03.06.2015р. у справі №915/75/15 в частині стягнення з ФГ «Рідний край-В» на користь ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» 3618,44 грн. - пені та 4522,99 - штрафу - скасувати, в задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

В решті рішення господарського суду залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 Господарського Процесуального Кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Т.А. Величко

Суддя О.Ю. Аленін

Суддя В.В. Бєляновський