Рішення

від 16.08.2016 по справі 915/75/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2016 року Справа № 915/75/15

Господарський суд Миколаївської області у складі судді ВасильєвоїЛ.І. при секретарі судового засідання Матвєєвій А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві справу

за позовом : Публічного акціонерного товариства В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» ( 01033, м.Київ, вул..Саксаганського, 1)

до відповідача : Фермерського господарства «гдний край-ВВ»

(56301, Миколаївська обл., Врадіївський р-н, смт.Врадіївка, вул..Ломоносова, 3)

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерство аграрної політики та продовольства України (01001, м.Київ, вул. Хрещатик, 24.)

про : стягнення 87682,86 грн., з яких: 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014, 7279,87 грн. збитків від інфляції, 855,63 грн. - 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу, -

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 довіреність №994, від 29.12.2015 року

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014, 7279,87 грн. збитків від інфляції, 855,63 грн. - 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу.

Постановою Вищого господарського суду України від 12.01.2016р. у справі № 915/75/15 Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2015 р. та рішення господарського Миколаївської області від 03.06.2015 р. скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою від 08.02.2016 року суд у складі судді Васильєвої Л.І. прийняв справу до свого провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

18.06.2014 року між позивачем та відповідачем був укладений договір складського зберігання зерна №1, на виконання умов договору відповідачем було передано позивачу на зберігання зернові культури. Позивачем надано відповідачу для підписання акти виконаних робіт та виставлено рахунки-фактури на загальну суму 125799,36 грн.

Відповідач за надані послуги розрахувався частково в сумі 61185,23 грн.

У зв'язку з наведеним позивачем заявлено до стягнення з відповідача 64614,13 грн. основного боргу, 7279,87 грн. інфляційних витрат, 855,63 грн. 3% річних, 10410,24 грн. пені та 4522,99 грн. штрафу.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав.

Станом на час звернення позивача до суду із позовною заявою заборгованість Фà «гдний край - ВВ» перед ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» за отримані послуги за договором складського зберігання зерна № 1 від 18.06.2014 року становила 64614,13 грн. В той же час заборгованість ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» перед Фà «гдний край - ВВ» за договором поставки № МИК 119 П-С від 01.07.2014 року становить 4841342, 80 грн. (4932692,80 грн. - загальна сума заборгованості за договором поставки мінус 91350, 00 грн. - суми заборгованості згідно рішення господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року по справі № 910/21797/14).

Відповідачем 10.03.2015 року було направлено на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до умов якої відповідачем було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 64614,13 грн. В результаті зарахування борг Фà «гдний край - ВВ» перед ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» за отримані послуги за договором складського зберігання зерна № 1 від 18.06.2014 року є повністю погашеним та становить 0.0 грн. Борг ПАТ В«Державна продовольчо- зернова корпорація УкраїниВ» перед Фà «гдний край - ВВ» за договором поставки № МИК 119 П-С від 01.07.2014 року становить 4776 728,67 грн.

Посилається на те, що факт наявності заборгованості ПАТ В«ДПЗКУВ» перед Фà «гдний край-ВВ» за договором поставки № МИК 119 П-С від 01.07.2014 року встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 09.12.2014 року по справі № 910/21797/14.

Третя особа в письмових поясненнях позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Просить суд позов задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд -

встановив:

18.06.2014 року між ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» та Фà «гдний край-ВВ» було укладено договір складського зберігання зерна №1, відповідно до умов якого Фà «гдний край-ВВ» зобов'язалось передати, а ПАТ В«ДПЗКУВ» прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, круп'яні, олійні культури) врожаю 2014 року та надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід'ємною частиною даного договору, та в установлений строк повернути їх Фà «гдний край - ВВ» або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 4.3.2 договору №1 поклажодавець зобов'язаний своєчасно розраховуватись за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги згідно з додатком №1 до договору.

Оплата послуг, що надані зерновим складом із зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем на підставі рахунку не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітнім (пункт 5.5 договору).

Пунктом 6.1. укладеного договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

На виконання умов договору відповідачем було передано позивачу на зберігання зернові культури, а саме:

- пшеницю м'яку 3 класу у кількості 1 040 382 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №145 від 06.07.2014; №146 від 06.07.2014; № 61 від 06.07.2014; №177 від 07.07.2014; №188 від 08.07.2014; №225 від 09.07.2014; №278 від 10.07.2014;

- пшеницю м'яку 6 класу у кількості 1 159 678 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №144 від 06.07.2014; №162 від 06.07.2014; №178 від 07.07.2014; №189 від 08.07.2014; №224 від 09.07.2014; №272 від 10.07.2014;

- ячмінь 3 класу у кількості 1 391 329 кг., що підтверджується складськими квитанціями на зерно №5 від 19.06.2014; №6 від 19.06.2014; №10 від 20.06.2014; №11 від 20.06.2014; №16 від 23.06.2014; №17 від 23.06.2014; №20 від 23.06.2014; №21 від 23.06.2014.

Факт надання позивачем відповідачу послуг зі зберігання зерна підтверджується наступними наявними у матеріалах справи доказами:

- актом №ВЕ-0000118 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 27.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру № ВЕ-0000122 від 27.06.2014 на загальну суму 36166,06 грн.;

- актом №ВЕ-0000127 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000129 від 30.06.2014 на загальну суму 14224,59 грн.;

- актом №ВЕ-0000128 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.06.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000130 від 30.06.2014 на загальну суму 9842,65 грн.;

- актом №ВЕ-0000171 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 01.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000131 від 01.07.2014 на загальну суму 951,99 грн.;

- актом №ВЕ-0000194 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000195 від 15.07.2014 на загальну суму 5757,75 грн.;

- актом №ВЕ-0000193 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000193 від 15.07.2014 на загальну суму 34424,44 грн.;

- актом №ВЕ-0000261 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000269 від 31.07.2014 на загальну суму 819,28 грн.;

- актом №ВЕ-0000301 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000311 від 22.08.2014 на загальну суму 84,0 грн.;

- актом №ВЕ-0000300 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.08.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000309 від 22.08.2014 на загальну суму 10100,06 грн.;

- актом №ВЕ-0000195 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 22.07.2014, на підставі якого виписано рахунок-фактуру №ВЕ-0000194 від 22.07.2014 на загальну суму 13428,54 грн.

Всього позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 125799,36 грн. Відповідач за отримані послуги розрахувався частково в сумі 61185,23 грн.

Таким чином заборгованість відповідача за надані за договором послуги склала 64614,13 грн.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача за прострочення виконання грошового зобов'язання 3% річних у сумі 855,63 грн. та 7279,87 грн. збитків від інфляції (за період з 07.08.2014 по 19.01.2015).

Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та збитків від інфляції підлягають задоволенню частково з урахуванням наступного.

Відповідно до п.5.3 договору зерновий склад зобов'язаний щомісяця до 3 числа наступного за звітним надати поклажодавцю акт приймання-передачі наданих послуг, що надані зерновим складом.

Відповідно до п.5.5 договору оплата послуг, що надані зерновим складом зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також додаткових послуг, повинні бути оплачені поклажодавцем на підставі рахунку не пізніше 6-го числа місяця, наступного за звітним.

Позивач наполягає на тому, що рахунки за надані послуги виставлялись нарочно, однак відповідачем вказані факти заперечуються. Належних доказів на підтвердження факту направлення на нашу адресу рахунків у терміни визначені п.5.5 договору, позивачем суду не надано.

З матеріалів справи вбачається, що 11.11.2014 позивачем направлялась на адресу відповідача претензія за вих. № 474, до якої було долучено акти здачі-прийняття робіт та рахунки. Зазначена претензія отримана відповідачем 17.11.2014.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Отже, останній день, коли зобов'язання з оплати рахунків мало бути виконано відповідачем - 24.11.2014. Відтак тільки з 25.11.2014 відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання та у позивача виникло право на нарахування відповідачу заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Розмір 3% річних уточнено судом, виходячи з наступного розрахунку.

Станом на 25.11.2014 (початок нарахування) заборгованість відповідача становила 64614,13 грн. За період з 25.11.2014 по 19.01.2015 (56 днів) 3% річних становить 297,40 грн., які підлягають стягненню.

Розмір інфляційних втрат також уточнено судом, виходячи з наступного розрахунку.

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому у разі зміни заборгованості (збільшення або зменшення) з 1 по 15 числа відповідного місяця, вона індексується за період з врахуванням цього місяця, якщо з 16 по 31 число, то заборгованість індексується вже у наступному місяці

Станом на 25.11.2014 (початок нарахування) заборгованість відповідача становила 64614,13 грн. У період з грудня 2014 року по січень 2015 року сукупний індекс інфляції становив 106,19%, тому збитки від інфляції період з грудня 2014 року по січень 2015 року складають 3999,62 грн., які підлягають стягненню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення сум штрафних санкцій у вигляді пені (у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочення) в сумі 10410,24 грн. та штрафу (у розмірі 7% від суми заборгованості) в сумі 4522,99 грн., слід зазначити наступне.

Пунктом 6.1. договору складського зберігання зерна №1 від 18.06.2014р. визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання умов цього договору, сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України та умов даного договору.

Статтею 231 ГК України визначено розмір штрафних санкцій за порушення господарського зобов'язання. Так ч. 2 зазначеної статті встановлено, що „У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.В»

Отже, частина 2 вказаної статті, встановлює розмір пені та штрафу за прострочення виконання робіт, надання послуг, а не за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Частинами 4 та 6 ст. 231 ГК України, визначено, що разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором, а „штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договоромВ» .

Частиною 2 ст. 343 ГК України встановлено що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною другою статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання у більшому розмірі не суперечить матеріальному праву України та відповідно не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Крім того, положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Отже сторони в договорі не встановили відповідальності за порушення грошових зобов'язань. Тому відповідно відсутні підстави для стягнення пені та штрафу.

Суд відхиляє заперечення відповідача з наведених нижче підстав.

Згідно статті 601 Кодексу зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Кодексу унормовано, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Частиною 3 статті 203 Кодексу унормовано, що господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для припинення зобов'язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов. По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов'язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов'язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов'язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв'язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов'язаннями або за будь-якими іншими зобов'язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов'язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов'язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов'язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань.

Так, в запереченнях відповідач посилається на те, що 11.03.2015 ним направлено на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 64614,13 грн. Підставою для такого зарахування є наявна заборгованість позивача перед відповідачем на суму 4932692,80 грн. по договору поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014, яка підтверджується рішенням Господарського суду м.Києва від 09.12.2014 у справі 910/21797/14.

Разом з тим, з наявних в матеріалах справи документів вбачається, що Постановою Вищого господарського суду від 22.12.2015 року Постанова Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2015 року та рішення господарського суду м. Києва від 09.12.2014 року у справі 910/21797/14 скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.03.2016 року в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ПАТ В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» заборгованості за договором поставки від 01.07.2014 року № МИК 119 П-С відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 року рішення господарського суду м. Києва від 22.03.2016 року у справі 910/21797/14 залишено без змін.

Виходячи з наведеного, заборгованість позивача перед відповідачем на суму 4932692,80 грн. по договору поставки №МИК 119 П-С від 01.07.2014 є не підтвердженою, а отже у суду відсутні підстави для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

Відповідач не спростував вимоги позивача, не надав суду відповідні докази, які свідчать про відсутність заборгованості перед кредитором за договірними зобов'язаннями.

В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи діючого законодавства, в зв'язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фермерського господарства «гдний край-ВВ» (56301, Миколаївська обл., Врадіївський р-н, смт.Врадіївка, вул..Ломоносова, 3, 35953356) на користь Публічного акціонерного товариства В«Державна продовольчо-зернова корпорація УкраїниВ» ( 01033, м.Київ, вул..Саксаганського, 1, ЄДРПОУ 37243279) 64614,13 грн. заборгованості по договору №1 від 18.06.2014, 3999,62 грн. збитків від інфляції, 297,40 грн. - 3% річних, 1033,67 грн. судового збору.

Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення у відповідності зі ст.85 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково у порядку і строки встановлені ст.93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 22.08.2016 р.

Суддя Л.I. Васильєва