Постанова

від 03.09.2009 по справі 24/71

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

24/71

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 03.09.2009                                                                                           № 24/71

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача : Плужник А.М. – директор, Плужник О.О. – головний бухгалтер

від відповідача: Бондаренко П.А. - юрист

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Укоспецмонтаж"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 20.05.2009

 у справі № 24/71 (суддя  

 за позовом                               Приватне підприємство "РіК"

 до                                                   ТОВ "Укоспецмонтаж"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача            

 про                                                   стягнення 9626,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м.Києва  від 20.05.2009р. позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 548 грн. 87 коп. основного боргу, 906 грн. 18 коп. збитків від інфляції, 171 грн. 45 коп. 3% річних, 102 грн. 00 коп. державного мита, 118 грн. Витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

       Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною  скаргою, просить його скасувати, оскільки вважає, що судом прийнято рішення, яке не відповідає обставинам справи,  порушено норми матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що позивачем не було подано жодного документу, який би підтверджував існування в природі правових відносин між сторонами, оскільки в дійсності між позивачем та відповідачем будь - якого договору, наслідком якого є поставка або купівля - продаж продукції  не укладалося.

Відповідач зазначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода, а отже будь - які договірні відносили щодо купівлі - продажу та/або поставки не можуть існувати лише на підставі видаткових накладних.

Крім того, відповідач посилається на те, що 25.12.2008 року прийнято Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» (№ 800-VI),  відповідно до  п. 4 ст. 3 якого нарахування та виплата забудовником штрафних санкцій, передбачених договорами, та стягнення коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, на строк дії цієї статті не здійснюється. Законодавцем документально було підтверджено та визнано той факт, що діяльність будівельних підприємств та загальна ситуація, що склалася як на українському, так і на світовому ринку в галузі будівництва знаходиться вкрай скрутному положенні. Даним законом фактично було встановлено мораторій на стягнення будь-яких штрафних санкцій за неможливість виконання своїх зобов'язань підприємствами – забудовниками, що не було враховано місцевим судом та застосовано до відповідача штрафні санкції за невиконанням нібито існуючого договору.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне:

Між Приватним підприємством «РіК» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укоспецмонтаж» (покупець) існувала усна домовленість про поставку будівельного матеріалу на загальну суму 14548, 87 грн. з відстрочкою платежу на 10 днів у зв»язку з тимчасовими труднощами, що склались на підприємстві відповідача, та враховуючі добрі ділові стосунки, які утворились між сторонами за час спільної роботи.

З 02.06.08р. по  11.06.2008 року позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 14548,87 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000331 від 02.06.2008р. на суму 12950,15 грн. та № РН-0000356 від 11.06.2008р. на суму 1598,72 грн.

Факт передачі товару Відповідачу підтверджується також довіреностями  серії ЯОЧ № 587720 від 29.05.2008р.,  серії ЯОЧ № 587732 від 11.06.2008р.

Відповідач   оплатив вартість отриманого товару частково в розмірі 6000,00 грн., що підтверджується банківською випискою, копія якої знаходиться в матеріалах справи.

28.01.2009 позивач направив відповідачу лист № 87 з вимогою погашення суми заборгованості за поставлений товар в розмірі 8 548, 87 грн., який був отриманий відповідачем 30.01.2009р., що підтверджено повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення (копія знаходиться в матеріалах справи).

Відповідач на лист відповідь не надав, за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим, позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків, який  підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств станом на 02.03.2009р. заборгованість відповідача перед позивачем складає 8548,87 грн. Підписавши акт звірки взаєморозрахунків, відповідач визнав за собою борг перед позивачем.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Як передбачено статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, між сторонами виник правочин, а саме: позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар, і, отже, відповідач взяв на себе обов'язок розрахуватись за нього.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, а також провочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. (стаття 206 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, між позивачем та відповідачем був укладений договір у спрощеній формі шляхом прийняття до виконання замовлення відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку про те, що  позовні  вимоги про стягнення з відповідача 8 548, 87 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За час прострочення виконання грошового зобов'язання  відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем було також заявлено вимоги про стягнення інфляційних втрат за весь час прострочення у розмірі 906,18 грн. та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 171,45 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія не приймає до уваги посилання апелянта на  п. 4 ст. 3 Закону України „Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" щодо  не застосовування норм ст. 625 ЦК України щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат, оскільки ст. 3 зазначеного Закону стосується підтримки будівництва житла, а п. 4 цієї статті визначає неможливість застосування ст. 625 ЦК України до договорів, результатом яких є передача забудовником завершених об'єктів житлового будівництва. З матеріалів справи вбачається , що між сторонами у справі відсутні правовідносини, пов'язані із набуттям збудованого житла.  Відповідачем не надано суду доказів того, що він є забудовником житла для громадян або що на відносини між ним та позивачем поширюється дія вищезазначеного  Закону.

Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних доказів, які б спростовували вимоги позивача.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю «Укоспецмонтаж»  на рішення Господарського суду  м.Києва від 20.05.2009р. у справі № 24/71 залишити без задоволення.

Рішення Господарського м.Києва від 20.05.2009 року у справі № 24/71 залишити без змін.

Матеріали справи № 24/71  повернути Господарському м.Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді