Рішення

від 18.10.2010 по справі 10/251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/251 18.10.10

За первісним позовом: Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагролізинг»

про повернення лізингових платежів

За зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагролізинг»

до відповідача : Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС»

про стягнення збитків, штрафу та пені

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Белаш Л.П.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): Лепешинська Н.А. -представник (дов. від 11.01.2010р.)

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Шевченко Т.В. - директор

В судовому засіданні 18.10.2010р. на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС»(ДАЛІ -Позивач за первісним позовом) звернулося до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагролізинг»(далі -Відповідач за первісним позовом) сплачених лізингових платежів у вигляді відшкодування (компенсації) вартості лізингового майна у розмірі 214 896,68 грн.

Ухвалою від 16.07.2010р. порушено провадження у справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між позивачем та відповідачем укладено договір фінансового лізингу від 22.05.2007р. на виконання якого позивачем передано відповідачу зерносушарка виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL. У зв'язку із заборгованістю по лізингових платежах лізингоодержувача, 07 серпня 2008р. на укладеному договорі вчинений виконавчий напис нотаріуса за яким передбачалося звернення стягнення з лізингоодержувача заборгованості за невиплачені лізингові платежі, винагороди та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по лізингових платежах.

Рішенням Господарського суду Київської області від 23.11.2009р. у справі 18/183-09, визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. від 07.08.2008р., за номером 7214, вчинений на договорі фінансового лізингу від 22.05.2007, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені в сумі 43611,45 грн.

На думку позивача вчинення вказаного виконавчого напису на договорі фінансового лізингу, означає відповідно до приписів статті 9 договору та норм ч. 2,3 ст. 7 ЗУ «Про фінансовий лізинг»і ч. 3 ст. 651 ЦК України односторонню відмову лізингодавця від договору, що рівнозначне його розірванню.

Виконуючи умови договору від 22.05.2007р. позивач сплатив кошти у вигляді лізингових платежів у розмірі 214 896,68 грн., на підтвердження чого надав копії платіжних доручень.

У зв'язку з вчиненою лізингодавцем відмовою від договору, а також враховуючи передбачне п. 3.1 Договору позивач вважає, що сплачені ним платежі у вигляді винагороди (комісії) за весь час користування майном правомірно належить позивачу.

У письмових запереченнях на позов відповідач, просить суд відмовити в задоволенні вимог про повернення лізингових платежів, оскільки зазначені вимоги є необґрунтованими нормами матеріального права з наступних підстав.

Посилаючись на ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про фінансовий лізинг», відповідач зазначає, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку, та має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

Окрім того, відповідач зазначає, що вчинення виконавчого напису на договорі фінансового лізингу, було здійснене як наслідок несумлінного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором лізингу від 22.05.2007р., та незважаючи, на те, що строк дії договору фінансового лізингу до 06.09.2010р., позивач до цього часу не повернув предмет лізингу та продовжує ним користуватися.

У серпні місяці 2010р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ТОВ «Інтерагролізинг»(далі - позивач за зустрічним позовом) до Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»(далі -відповідач за зустрічним позовом) про стягнення збитків за договором фінансового лізингу від 22.05.2007р., штрафу та пені.

Ухвалою від 06.08.2010р. прийнята до провадження зустрічна позовна заява.

Керуючись ст. 22 ЦК України, 224 та 225 ГК України, позивач за зустрічним позовом враховуючи, що лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі за період з 23 липня 2008р. по 23 червня 2010р., та беручи до уваги, що відповідач за зустрічним позовом продовжує користуватися предметом лізингу без належних правових підстав. Тому своїми діями лізингоодержувач завдав збитки які рівні сумі несплачених лізингових платежів на загальну суму 159 403,05 грн.

Окрім того, за порушення п. 7.1 Договору фінансового лізингу, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з лізингоодержувача штраф в розмірі 20% від суми договору, що становить 62 531,12 грн.

Лізингодавець також згідно п. 11.2.2 договору, просить суд стягнути пеню за неповернення предмету лізингу, що складає станом 04.08.2010р. 9067,30 грн.

Позивач за зустрічним позовом подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом 125 603,92 грн. збитків, 62 531,12 грн. -штрафу та 32 204,50 грн. -пені.

Відповідач за зустрічним позовом заперечує проти задоволення зустрічних вимог з тих підстав, що вимоги заявника спростовуються матеріалами первісного позову. Також лізингоодержувач вважає, що вчинивши виконавчий напис на договорі фінансового лізингу, цим самим лізингодавець відмовився від договору, а тому з 5 травня 2009р. договірні відносини між сторонами припинилися в односторонньому порядку з ініціативи лізингодавця, що надалі звільнило лізингоодержувача від обов'язку здійснювати лізингові платежі за період з травня 2008р. до 23 червня 2010р.

Щодо вимоги про стягнення штрафу за невиконання п. 7.1 договору щодо страхування об'єкта лізингу, відповідач за зустрічним позовом, заперечує та вважає, що в силу ст. 546,549 та 258 ЦК України, позовна давність про сплату штрафу сплив через рік після дати 18 червня 2007р., тобто ще 18 червня 2008р. Оскільки виконавчий напис нотаріуса вчинений на договорі фінансового лізингу був прийнятий до виконання районним відділом державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, а вини у невиконанні виконавчого напису нотаріуса щодо безспірного вилучення в нього зерносушарки немає, тому підстав для стягнення пені за неповернення предмету лізингу немає.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.05.2007р. між ТОВ «Інтерагролізинг»(лізингодавець за договором) та Українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос»(лізингоодержувач за договором) був укладений договір фінансового лізингу, за яким лізингодавець зобов'язується придбати у власність продавця майно, найменування, модель, одиниці, кількість, загальна вартість якого наведена у в специфікації (додаток до договору), та передати його у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

Як вбачається із специфікації (додаток № 1 до договору) предметом договору фінансового лізингу є зерносушарка виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL.

Відповідно до умов договору фінансового лізингу, лізингодавець передав лізингоодержувачу зерносушарка виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL, що вбачається з акту приймання-передачі товару № Д-2417 від 15.06.2007р., копія якого наявна в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.1 Договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) та п. 3.5 договору лізингові платежі включають: винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане майно у розмірі 14% річних, із врахуванням корегування вказаного в п. 3.5 Договору; платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна.

Як вбачається з первісним вимог, позивач просить суд повернути лізингові платежі сплачені за договором фінансового лізингу від 22.05.2010р.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

На думку позивача за первісним позовом, підставою для повернення лізингових платежів сплачених згідно графіку (додаток № 2 до договору) за договором від 22.05.2010р. є розірвання договору в односторонньому порядку лізингодавцем, в силу п. 9 Договору та ч. 2,3 ст. 7 ЗУ «Про фінансовий лізинг», в результаті вчинення виконавчого напису нотаріуса.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників процесу за первісним позовом, суд встановив наступне.

Пунктом 9.1 Договору передбачено, що лізингодавець має право вилучити майно та в односторонньому порядку розірвати даний договір, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу встановленого в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору).

У випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в пунктах 9.1. і-9.1.6. цього

Договору. Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Повідомлення направляється Лізингоодержувачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 5(п'яти) робочих днів з моменту отримання Лізингоодержувачем відповідної вимоги, повернути майно Лізингодавцю, що передбачено п. 9.3 договору.

07.08.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу вчинений виконавчий напис про стягнення заборгованості за невиплачені за грудень2007р. та червень-липень 2008р. платежі згідно договору фінансового лізингу від 22.05.2007р. та повернення зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL.

Постановою від 18.06.2010р. (копія в матеріалах справи) Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос»до районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції, про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця -задоволено.

На підставі вказаної Постанови суду, як вбачається з постанови районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 30.06.2010р. закрите виконавче провадження щодо стягнення з лізингоодержувача 61612,66 грн. та повернення майна, а саме зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL.

Як вбачається з матеріалів справи доказів надсилання лізингодавцем повідомлення чи доказів, що підтверджують вилучення у лізингоодержувача зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL, сторонами не надано, в матеріалах справи відсутнє, тому посилання позивача за первісним позовом про те, що договір від 22.05.2007р. розірваний в односторонньому порядку лізингоодавцем в силу статті 9 Договору, судом не можу бути прийнято до уваги, що підтверджується вищевикладеним.

Окрім того позивач за первісним позовом у вимогах про повернення лізингових платежів сплачених за договором від 22.05.2007р. керується нормами ЗУ «Про фінансовий лізинг»(ст. 7 Закону).

Частина 1 ст. 7 Закону передбачає, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови якщо договором лізингу не передбачено іншого строку. І лише із-за наявності зазначених обставин, лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови, що чітко визначено законом.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів, однак зазначені дії не були здійснені лізингодавцем, що й підтверджується вищезазначеним та матеріалами справи.

Відповідно до п. 10.4 Договору сторони не надали акту приймання-передачі, та не підтвердили факт повернення майна за договором від 22.05.2007р.

Як вбачається з вищевикладеного чинним законодавством та договором фінансового лізингу від 22.05.2007р. не передбачено повернення сплачених лізингових платежів з тих підстав, на які посилається позивач за первісним позовом у своїх вимогах, а тому первісні вимоги в силу вищезазначеного судом визнаються необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічних вимог про стягнення збитків завданих порушенням договору лізингу у розмірі 125 603,92 грн., штрафу за порушення п. 7.1 Договору -62 531,12 грн. та пені за несвоєчасне повернення майна -32 204,50 грн., при дослідженні матеріалів справи судом встановлено наступне.

Загальна вартість майна на момент укладання даного договору складає 260 546,33 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% 52 109,27 грн., разом з ПДВ -312 655,60 грн. (п. 3.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи починаючи з 23.01.2009 року відповідач за зустрічним позовом згідно графіку сплати лізингових платежів заборгував кошти.

Відповідно до п. 3.1 Договору, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору).

З огляду на вищенаведене позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості з відповідача, оскільки відповідач не виконав свого зобов'язання щодо сплати лізингових платежів згідно графіку сплати відповідно до договору фінансового лізингу.

В нормативно-правовому обґрунтуванні поданої позовної заяви про стягнення заборгованості позивач посилається на статті 224, 225 Господарського кодексу України. Дані статті регулюють порядок відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками, зокрема, розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В статті 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збиткам розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За правилами статті 611 ЦК України відшкодування збитків є встановленим договором або законом правовим наслідком, що настає у разі порушення зобов'язання.

Вказана норма кореспондується з частиною 1 статті 218 ГК України відповідно до якої підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до статті 623 ЦК України боржник який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При визначені не одержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Обов'язок відшкодування збитків є загальною формою цивільно-правової відповідності, яка настає для боржника внаслідок порушення ним зобов'язання.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності, відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Підставою для притягнення до цивільно-правової відповідальності є склад цивільного правопорушення: протиправна поведінка (дії чи бездіяльність особи); шкода, завдана такою поведінкою; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, яка заподіяла шкоду, у вигляді умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (виключає його відповідальність).

Обставини на які посилається відповідач за зустрічним позовом у своїх запереченнях спростовуються наступним.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вже зазначалося, жодних доказів, що договір фінансового лізингу від 22.05.2007р. розірваний в односторонньому порядку сторони не надали, тому твердження відповідача за зустрічним позовом, щодо звільнення від обов'язку сплати лізингових платежів спростовуються.

При дослідженні матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлена вимога позивача про стягнення з відповідача 125 603,92 грн. не є збитками, а тому з наведених позивачем підстав позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Також необхідно зазначити, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 22.05.207р.

Щодо зустрічної вимоги про стягнення штрафу за порушення лізингоодержувачем вимог п. 7.1 Договору, суд встановив наступне.

Лізингоодержувач бере на себе зобов'язання самостійно або через Лізингодавця здійснити за власний рахунок страхування Майна в українській страховій компанії на користь Лізингодавця на термін дії цього Договору, надати Лізингодавцю страховий поліс та договір страхування протягом (трьох) днів з дати підписання Акта прийому-передачі майна. В іншому разі Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю штраф у розмірі 20 відсотків від суми Договору, що зазначена в пункті 3.2 цього Договору і не звільняється від виконання всіх своїх зобов'язань за цим Договором. До моменту страхування відповідальність щодо збитків, завданих у зв'язку з будь-яким пошкодженням знищенням майна, покладається на Лізингоодержувача, що передбачено п. 7.1 договору.

Як вбачається з акту приймання-передачі № Д-2417 за яким передано майно за договором від 22.05.2007р., підписаний сторонами 15 червня 2007р., тобто лізингоодержувач в силу п. 7.1 договору повинен був здійснити страхування до 18 червня 2007р.

Доказів, що підтверджують виконання лізингоодержувачем п. 7.1 договору суду не надано.

Заперечуючи стягнення штрафу у розмірі 62 531,12 грн., відповідач за зустрічним позовом просить суд застосувати строк позовної давності, оскільки ст. 258 ЦК України, передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, відповідач за зустрічним позовом вважає, що термін позовної давності щодо стягнення штрафу за невиконання вимог п. 7.1 договору від 22.05.2007р. сплинув 18.06.2008р.

Частиною 1 статті 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі, що й було зроблено сторонами.

Під час укладання договору від 22.05.2007р. сторони домовилися про встановлення терміну позовної давності, яка застосовується до вимог, передбачених цією статтею договору (в т.ч. про стягнення пені та штрафів) в 36 (тридцять шість) місяців.

Тому в силу п. 7.1 договору та вищезазначеного зустрічна вимога про стягнення штрафу, враховуючи п. 3.2 договору, за нездійснення страхування майна за договором фінансового лізингу від 22.05.2007р. у розмірі 62 531,12 грн. підлягає задоволення.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 18. 3 встановлено, що договір від 22.05.2007р. набуває чинності з моменту його підписання і діє протягом 36 місяців з дати підписання акта прийому-передачі майна.

Враховуючи, що термін дії договору закінчився 15 червня 2010р., відповідно до п. 10.2 договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути майно і передати всі пов'язані з ним документи протягом 14 робочих днів з моменту припинення дії договору, тобто не пізніше 07.07.2010р., що виконано не було.

Якщо лізингоодержувач не повернув майно або повернув його невчасно, зокрема у випадках передбачених статтями 9 та 10 договору, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості майна вказаної у п. 3.2 договору (в сумі 312 665,60 грн.) за кожен випадок.

Відповідач за зустрічним позовом жодних належних доказів на спростування вимоги щодо стягнення пені відповідно до п. 11.2.2 договору, суду не надав, що й підтверджується матеріалами справи.

Позивач за зустрічним позовом, керуючись п.п. 3.2, 10.2 та 11.2.2 договору, здійснив розрахунок пені за неповернення зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL, розмір якої станом на 18.10.2010р. становить 32 204,50 грн.

Виходячи зі встановлених обставин справи, первісні позовні вимоги щодо повернення лізингових платежів у розмірі 214 896,68 грн. позивачем за первісним позовом недоведені, а тому підстави для задоволення первісного позову відсутні.

Враховуючи зазначене, зустрічна вимога про стягнення пені в розмірі 32 204,50 грн. та штрафу за порушення вимог п. 7.1 договору -62 531,12 грн., судом визнається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, доказів протилежного суду не надано, в задоволенні вимоги щодо стягнення збитків у розмірі 125 603,92 грн. суд відмовляє.

Відповідно до ч. 2 п. 4.2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998р. № 02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу 6 Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита в розмірі 947,35 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 101,46 підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні первісного позову відмовити.

2. Зустрічні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОС»(09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 25, код 14283800, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерагролізинг» (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 5-А, код 34351231, на будь-який його рахунок виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду) штраф за порушення п. 7.1 договору фінансового лізингу від 22.05.2007р. у розмірі 62 531,12 грн. (шістдесят дві тисячі п'ятсот тридцять одна гривня 12 копійок), пеню у розмірі 32 204,50 грн. (тридцять дві тисячі двісті чотири гривні 50 копійок), державне мито -947,35 грн. (дев'ятсот сорок сім гривень 35 копійок) та 101,46 грн. (сто одна гривня 46 копійок) -витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В.Котков

дата підписання повного тексту рішення 21.10.2010р.