Постанова

від 18.08.2009 по справі 11/237/08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

11/237/08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 18 серпня 2009 р.                                                                                    № 11/237/08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Удовиченка О.С.,

суддівЗаріцької А.О.,Міщенка П.К.

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Очаковская пищевкусовая фабрика"

на постанову

Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2009 року

у справігосподарського суду№ 11/237/08Миколаївської області

за позовомвідкритого акціонерного товариства "Український професійний банк"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Очаковская пищевкусовая фабрика"

простягнення 6 675 616, 36 грн.

за участю представника відкритого акціонерного товариства "Український професійний банк" Самборської Г.М.

В С Т А Н О В И В:

ВАТ "Український професійний банк" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ "Очаковская пищевкусовая фабрика", яким, після уточнення згідно клопотання від 2 грудня 2008 року позовних вимог та зміни предмету позову, просило стягнути з відповідача заборгованість по договору про надання кредиту від 29 листопада 2007 року № 880 (далі –Договір 1) у розмірі 6 122 575, 63 грн. та за договором від              18 грудня  2007 року № 946 (далі –Договір 2) у розмірі 5 530 40, 73 грн. шляхом визнання за позивачем права власності на комплекс нерухомого майна харчосмакової фабрики, який знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Очаків, вул. Ольвійська, буд. 3-а, і складається з майна за наведеним у клопотанні про уточнення позовних вимог переліком та основні засоби, згідно договору застави від 18 грудня 2007 року № 946-1 (далі –договір застави), а саме майно за переліком (т. 1 а.с. 134).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 9 лютого 2009 року у справі № 11/237/08 (суддя Семенов А.К.) ВАТ "Український професійний банк" у задоволенні позову відмовлено з посиланням на              ст.ст. 16, 392 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст. 39 Закону України "Про іпотеку" та ст. 20 Закону України "Про заставу".

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2009 року у справі № 11/237/08 (колегія суддів у складі: Сидоренко М.В. –головуючий, Таценко Н.Б., Мишкіна М.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано, задоволено позов ВАТ "Український професійний банк", стягнуто з ТОВ "Очаковская пищевкусовая фабрика" заборгованість по Договору 1 у розмірі 6 122 575, 63 грн., заборгованість за Договором 2 у розмірі 5 530 40, 73 грн. шляхом визнання за ВАТ "Український професійний банк" права власності на комплекс нерухомого майна харчосмакової фабрики, який знаходиться за адресою: м. Очаків Миколаївської області, вул. Ольвійська, буд. 3-а, що складає майно за переліком згідно клопотання про уточнення позовних вимог від 2 грудня 2008 року № 20-09/5/37 (а.с. 134-139) та стягнуто 38 368 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, ст. 39 Закону України "Про іпотеку",            ст. 20 Закону України "Про заставу", ст.ст. 25, 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 392 ЦК України, просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2009 року скасувати, а рішення місцевого господарського суду від     9 лютого 2009 року у справі № 11/237/08 залишити в силі.

Колегія суддів обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Господарським судом першої інстанції під час розгляду справи встановлено, що 29 листопада 2007 року та 18 грудня 2007 року між сторонами у справі були укладені договори кредитування.

Відповідно, 29 листопада 2007 року укладено іпотечний договір                 № 3042 та 18 грудня 2007 року - договір застави майна № 946-1.

Суд апеляційної інстанції вважав встановленими підстави для визнання за ВАТ „Український професійний банк” права власності на забезпечене заставою та іпотекою майно і у постанові вказав, що правомірність вимог банку підтверджується наявними в матеріалах справи та залученими судом апеляційної інстанції доказами, а саме:

- Договором 1 (т. 1 а.с. 13);

- додатковим договором про внесення змін від 29 листопада 2007 року до договору 1 (т. 1 а.с. 15);

- іпотечним договором (т. 1 а.с. 17);

- листами позивача від 12 травня 2008 року № 20-09/2273 та № 20-09/2272 щодо невиконання умов кредитного договору (т. 1 а.с. 21, 28);

- Договором 2 (т. 1 а.с. 23);

- договором застави (т. 1 а.с. 26);

- додатками №№ 1, 2 до договору застави майна (т. 2 а.с. 71-78);

- меморіальним ордером від 29 листопада 2007 року № 4748972;

- рухом коштів за договором 1 по рахунках №№ 20632174240880, 20676174240880, 20684174240880, 20698174240880, 639789112;

- меморіальним ордером від 19 грудня 2007 року № 4821802;

- рухом коштів за договором 2 по рахунках № № 2063917424946, 0673174240946, 20684174240946, 20695144240946, 639789112;

- звітом про оцінку майна комплексу нерухомого майна харчосмакової фабрики та обладнання (т. 2 а.с. 34).

В порушення умов договорів позичальник –відповідач у справі, несвоєчасно та в неповному обсязі сплачував відсотки за користування кредитними ресурсами, у зв'язку з чим позивачем було нараховано за Договором 1 –6 122 675, 63 грн., з них 4 445 000 грн. заборгованості по строковому кредиту, 555 000 грн. –боргу по простроченій частині кредиту, 18 371, 41 грн. –по строкових процентах, 618 167, 91 грн. –по прострочених процентах, 122 036, 31 грн. пені, 14 000 грн. штрафу згідно абз. 2 п. 8 договору іпотеки та 350 000 грн. штрафу відповідно до абз. 1 п. 19 договору іпотеки. За Договором 2 позивач просить стягнути з відповідача                          5 530 40, 73 грн., з них: 361 000 грн. заборгованості по строковому кредиту, 138 500 грн. –боргу по простроченій частині кредиту, 2 070, 84 грн. –по строкових процентах, 44 754, 03 грн. –по прострочених процентах,                            6 215, 86 грн. пені.

Господарським судом Миколаївської області встановлено, що відповідач визнає позовні вимоги частково, про що вказано у його відзиві, а саме відповідач вважає неправильним нарахування позивачем пені за двома договорами у розмірі 0,2 % від суми простроченої заборгованості з процентами, штрафу згідно п. 8 іпотечного договору, тобто відповідач погодився із стягненням з нього 5 733 311, 43 грн. (т. 1 а.с. 54).

Однак, розглядаючи позов по суті, суд апеляційної інстанції даному відзиву оцінки не дав.

Крім того, судами встановлено, що п. 25 договору іпотеки нерухомого майна сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки (комплекс нерухомого майна харчосмакової фабрики, що знаходиться за адресою:          Миколаївська область, м. Очаків, вул. Ольвійська, буд. 3-а (три „а”)).

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не відповідають ст. 16 ЦК України та встановленим законом і договором способам захисту прав та визнав правомірною вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості шляхом визнання за ним права власності на майно, яке знаходиться в іпотеці.      

В обґрунтування рішення місцевий господарський суд послався на те, що у судовому засідання 3 грудня 2008 року позивачем подано клопотання про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, в якому позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за обома договорами шляхом визнання за позивачем права власності на комплекс нерухомого майна харчосмакової фабрики і складає майно за наведеним у клопотанні переліком, а також на основні засоби, згідно договору застави (т. 1 а.с. 134).

Одеський апеляційний господарський суд вважав помилковим висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні вимог банку про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 553 040, 73 грн. шляхом визнання за банком права власності на основні засоби, заставлені відповідачем згідно з укладеним між сторонами по справі договором застави № 946-1. Разом з тим, суд апеляційної інстанції переконливих доводів у підтвердження свого висновку не навів і на закон, яким передбачено визнання за банком права власності на заставлене майно, не послався.

До того ж, з постанови суду апеляційної інстанції  вбачається, що при апеляційному перегляді рішення від 9 лютого 2009 року не було враховано вимог поданого позивачем 3 грудня 2008 року клопотання і  у резолютивній частині постанови, зазначено про задоволення позову, але не наведено повного переліку майна, на яке за позивачем визнано право власності, а лише вказано про визнання за позивачем права власності на комплекс нерухомого майна харчосмакової фабрики, який знаходиться за адресою: м. Очаків Миколаївської області, вул. Ольвійська, буд. 3-а за переліком згідно уточнення позивача від 2 грудня 2008 року № 20-09/5/37.

Питання щодо вимог позивача про визнання права власності на основні засоби згідно договору застави залишилося судом  не вирішеним.

Разом з тим, у мотивувальній частині постанови оцінка обставин та доказів щодо заставленого майна судом апеляційної інстанції дана разом з оцінкою обставин та доказів щодо майна за договором іпотеки. При цьому суд апеляційної інстанції не зробив висновку з приводу того, що Закон України «Про іпотеку»і Закон України «Про заставу»передбачають різний порядок задоволення вимог банку за рахунок майна, яким забезпечене зобов'язання боржника.

Згідно із ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 вказаного Закону договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Як вже зазначалось вище та встановлено судами попередніх інстанцій, п. 25 іпотечного договору встановлено застереження про те, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку передбаченому чинним законодавством України. Зазначене застереження згідно ч. 2 п. 25 вказаного договору за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя, і є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Вказаним законом передбачено порядок реалізації заставленого майна та задоволення вимог заставодержателя.

За наведених обставин колегія суддів не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції про те, що законодавство України про іпотеку та заставу визначають перехід (набуття) права власності як спосіб (вид) забезпечення зобов'язань у випадку невиконання боржником зобов'язання,  оскільки лише Законом України "Про іпотеку" передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки (ст.ст. 36, 37).

Крім того, суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції встановлено, що стосовно ТОВ "Очаковская пищевкусова фабрика" розпочата ліквідаційна процедура і зроблено посилання на ч. 2 ст. 20 Закону України "Про заставу" з висновком про те, що позивач набув права на звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання.

Однак, вказане посилання зроблено без дослідження всіх обставин справи щодо знаходження відповідача на стадії ліквідаційної процедури, зокрема: за приписами яких норм права здійснюється ліквідація товариства, на якій стадії вона перебуває, чи звертався позивач з кредиторськими вимогами до боржника у вказаній ліквідаційній процедурі.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що прийнята у справі судом апеляційної інстанції постанова від 21 квітня             2009 року підлягає скасуванню, з передачею справи до Одеського апеляційного господарського суду на новий апеляційний розгляд.

При повторному перегляді справи Одеському апеляційному господарському суду слід врахувати наведене, належно дослідити суть і обсяг заявлених позивачем вимог та правові підстави позову і прийняти відповідне рішення.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                     ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Очаковская пищевкусовая фабрика" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21 квітня 2009 року у справі № 11/237/08 скасувати.

Справу № 11/237/08 передати до Одеського апеляційного господарського суду на новий апеляційний розгляд.

Головуючий                                                                          О. Удовиченко

Судді                                                                                      А. Заріцька

                                                                                          П. Міщенко