Постанова

від 14.09.2009 по справі 32/191

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/191

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.09.2009                                                                                           № 32/191

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Моторного О.А.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Тарасов АГ.    

від відповідача –    Банах О.Л.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного управління справами

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.05.2009

 у справі № 32/191 (суддя  

 за позовом                               Закритого акціонерного товариства "В.М."

 до                                                   Державного управління справами

 про                                                   стягнення боргу в розмірі 661419,44 грн.

ВСТАНОВИВ:

 Позивач, ЗАТ „В.М.” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного управління справами, про стягнення боргу та штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2009 року позовні були задоволені повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 635796 грн. основного боргу, 3344,46 грн. 3% річних, 8901,14 грн. інфляційних витрат, 13377,84 грн. пені.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій вказує, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм  права,  з неповним з'ясуванням всіх обставин справи, а тому просить скасувати рішення та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

          Представник позивача надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що рішення суду постановлено з дотриманням всіх вимог чинного законодавства, є законним та обґрунтованим, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

          Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

07.11.2008 року між позивачем  Закритим акціонерним товариством “В.М.” та відповідачем Державним управлінням справами укладено договір поставки товару № 315.

          Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а постачальник зобов'язується поставити і передати у власність замовника цифрові чорно-білі копіювально-розмножувальні машини, згідно зі специфікацією та технічними характеристиками.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що загальна вартість товару згідно з протоколом погодження договірної ціни склала 635 796,00 грн., у тому числі ПДВ –105 966,00 грн.

Пунктом 9.5, 9.6 договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2008 року, та виконання ними своїх зобов'язань у повному обсязі.

Закінчення строку дії договору, так само, як і його розірвання або припинення з підстав, визначених договором або чинним законодавством, не звільняє сторони від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору.

Згідно з пунктом 3.1 договору постачання товару здійснюється протягом 21 календарного дня з дня укладення договору.

Товар передається уповноваженому представнику відповідача на підставі довіреності, виданої Державним управлінням справами на отримання Товару.

Передача товару відповідачу здійснюється на підставі накладних та актів здачі-приймання, що є невід'ємними частинами цього договору (п. 3.7 договору).

Так, на виконання умов вказаного вище договору поставки товару позивачем було здійснено постачання товару, обумовленого договором, а саме – за довіреністю від 16.12.2008 року серія НБЕ № 901949 по видатковій накладній № ННУ00001127 від 16.12.2008 року передано відповідачу товару на суму 635 796,00 грн.

Крім того, відповідно до умов п. 4.1.4 договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 року, позивачем у повному обсязі були проведені пуско-налагоджувальні роботи поставленого товару.

В матеріалах справи  міститься акт № 1 від 09.01.2009 року здачі-приймання цифрових чорно-білих копіювально-розмножувальних машин за договором поставки товару № 315 від 07.11.2008, відповідно до якого вбачається, що відповідач, товар та пуско-налагоджувальні роботи позивача прийняв у повному обсязі та без зауважень, що в свою чергу підтверджується довіреністю серії НБЕ № 901949 від 16.12.2008 року, накладною № ННУ 00001127 від 16.12.2008 року та актом здачі-приймання товару № 1 від 09.01.2009 року.

Відповідно до п. 2.3 оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України за кодом програмної класифікації видатків і кредитування КПКВК 0301010 (КЕКВК–2110). Оплата за поставлений товар здійснюється відповідачем протягом 30 календарних днів з дня здачі-приймання товару.

Пунктом 4.2.1 договору відповідач зобов'язаний прийняти і оплатити товар згідно з умовами цього договору.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Проте як було встановлено в суді першої інстанції при розгляді справи та при розгляді апеляційної скарги, відповідач свої зобов”язання за договором не виконав, за поставлений товар з позивачем не розрахувався.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарськими визнаються зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію, тощо), або утриматися від певних дій, а іншій суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 526  ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 530 Цивільного кодексу України передбачає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, договором було передбачено строк оплати за поставлений товар в термін 30 календарних днів з дня здачі-приймання товару.

Як вбачається з матеріалів справи, накладна № ННУ00001127, що засвідчує здачу-приймання товару відповідачем у повному обсязі, датована 16.12.2008 року. Акт № 1, котрий також засвідчує факт поставки товару та виконання позивачем пусконалагоджувальних робіт, датований 09.01.2009 року.

Таким чином, датою повного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та днем здачі-приймання товару, а отже й моментом виникнення зобов'язання щодо оплати товару, є 09.01.2009 року.

Крім того, листом № 02-23-0472 від 06.03.2009 відповідач зазначив, що повна комплектація і налагодження обладнання були виконані позивачем саме у січні 2009 року.

Судом першої інстанції вірно було не прийнято до уваги твердження відповідача стосовно того, що акт був підписаний лише в квітні 2009 року, а тому на момент звернення з позовом до суду у відповідача ще не виникло зобов'язання по оплаті поставленого товару, оскільки дійсно на акті здачі-прийняття підписи, проставлені вповноваженими  представниками сторін, стверджують про поставку позивачем та прийняття відповідачем товару в кількості та якості, обумовлених договором, саме в дату складення акту здачі-приймання товару № 1, тобто 09.01.2009 року.

07.05.2009 року відповідачем на адресу позивача був направлений лист № 01-14-0935 від 30.04.2009 року, в якому відповідач, зокрема, повідомляє позивача про форс-мажорні обставини, які унеможливлюють виконання ним зобов'язань за договором поставки товару № 315 від 07.11.2008 року, а саме - постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1036 бюджетне фінансування розпорядникам бюджетних коштів наприкінці 2008 року було суттєво обмежене, а Законом України “Про Державний бюджет України на 2009 рік” від 26.12.2008 року № 835, взагалі не передбачено фінансування капітальних видатків відповідача, у тому числі на погашення кредиторської заборгованості.

Колегією суддів, як і судом першої інстанції не приймається до уваги вказане твердження, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7.1 договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 року, жодна сторона не несе відповідальності за повне або часткове невиконання будь-яких своїх зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання буде наслідком обставин непереборної сили, таких як повінь, пожежа, землетрус, та інші стихійні лиха, війна або військові дії, а також рішення Уряду, акти органів влади, які мають обов'язкову дію у відношенні хоча б однієї з сторін, що виникають після підписання договору.

Проте, згідно з п. 7.3 договору сторони письмово повідомляють одна одну про обставини форс-мажору негайно (протягом 72 годин) після настання таких обставин. Неповідомлення позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищезазначену обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання обов'язків за цим договором.

Зважаючи на те, що нормативні акти, на які посилається відповідач, були прийняті та оприлюднені навіть до того моменту, як останній здійснив приймання товару за договором, а про безпосередній вплив їх на виконання ним своїх зобов'язань відповідач зазначив лише у ході розгляду даної справи. Тому такі дії відповідача розцінюються як ухилення Державним управлінням справами від виконання прийнятого на себе зобов'язання за договором поставки товару № 315 від 07.11.2008 року.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, у разі коли невиконання договірного обов'язку сталось через недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Ці положення повністю кореспондуються з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, де зазначено, що непереборною силою, тобто надзвичайними і невідворотними обставинами не вважаються, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

У постанові ж Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 року № 1036, на яку посилається відповідач, відсутнє застереження про зменшення або обмеження бюджетного фінансування розпорядникам бюджетних коштів по взятих на себе господарських зобов'язаннях. Натомість, чітко зобов'язано таких розпорядників оперативно управляти відкритими бюджетними асигнуваннями, зокрема спрямовувати залишки невикористаних асигнувань в першу чергу на погашення кредиторської заборгованості (в тому числі шляхом перерозподілу бюджетних призначень), а також вжити дієвих заходів для ліквідації простроченої дебіторської заборгованості.

З урахуванням викладених обставин суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 635 796,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою є пеня, яка що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Пунктом 6.3 договору поставки товару № 315 від 07.11.2008 року встановлено, що у разі несвоєчасної оплати за отриманий товар відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який нараховується пеня від суми боргу за кожний день прострочення.

Враховуючи положення договору стосовно строків сплати коштів за поставлений товар, кінцевий термін оплати – 08.02.2009 року.

На час звернення з даним позовом до суду, відповідач має просторочених 64 дні по оплаті поставленого товару.

Таким чином, розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить: 635796*12/365*64/12=13377,84 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача також  3% річних та інфляційні витрати за не виконання зобов'язання по оплаті поставленого товару.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, сума 3% річних становить 3344,46 грн., а інфляційних витрат 8901,14 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Отже, позовні вимоги ЗАТ „В.М.” є обґрунтованими та законними, а тому підлягають повному задоволенню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно з'ясовано обставини справи, винесено рішення у відповідності до норм матеріального і процесуального права, правомірно задоволені позовні вимоги ЗАТ „В.М.”, а тому апеляційна скарга Державного управління справами не підлягає задоволенню.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Державного управління справами залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва  від 27.05.2009 року у справі № 32/191 – без змін.

2.          Матеріали справи № 32/191 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді