Постанова

від 15.09.2009 по справі 05/230-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

05/230-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 вересня 2009 р.                                                                                    № 05/230-08  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                          Грека Б.М.,

                                                                                     Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” на рішення господарського суду Харківської області від 20.02.2009р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2009р.

у  справі                     №05/230-08 господарського суду Харківської області

за позовом                          Товариства з обмеженою відповідальністю

                                    „Спільне підприємство „Технопром”

до                                    Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт”

про                                    стягнення 92 497,77грн.                 

та за

зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

                                   „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт”

до                                   Товариства з обмеженою відповідальністю

                                  „Спільне підприємство „Технопром”

про                              стягнення 167 874,15грн.

за участю представників:

               ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” –Василинич О.А,;

ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” –Кривошеєнко О.Ю.

в с т а н о в и л а :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Спільне підприємство „Технопром” звернулося до господарського суду Харківської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача –Товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” 87 957,87грн., у т.ч. 53 204.19грн. основної заборгованості, 19 244.44грн.  в рахунок відшкодування збитків від інфляції, 11 962.38грн. пені, 3 546,86грн. процентів.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання в частині оплати у встановлений договором строк робіт з виготовлення сцинтиляційного паратерфенілу з давальницької сировини у період з листопада 2005р. по січень 2006р., допустивши заборгованість у розмірі 53204,19грн. При цьому, договором встановлена відповідальність за порушення зобов'язань в частині оплати робіт за договором №29/09-05 від 30.09.2005р. у встановлений строк (т.1 а.с.2-7).

Відповідач у справі – ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- позивачем не надано доказів доставки давальницької сировини і готової продукції;

- видаткові накладні, надані позивачем в підтвердження факту отримання відповідачем готової продукції містять підписи невідомих осіб, які не уповноважені на отримання продукції від імені товариства, а довіреності від імені ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” на отримання такої продукції не видавались;

- позивачем не надано актів виконаних робіт, підписаних належними особами;

- строк дії договору закінчився 21.12.2005р., отже, є безпідставним посилання позивача на поставку продукції за цим договором у січні 2006р.;

-ним не отримано рахунку на виготовлену продукцію.

Також у відзиві на позов відповідач посилається на те, що договір №29/09-2005 від 30.09.2005р. не можна вважати укладеним, оскільки такий договір підписано від його імені не уповноваженою на те особою –виконавчим директором Трофіменком В.В. (т.1 а.с.39-42).

До розгляду поданої позовної заяви по суті заявлених вимог, позивачем неодноразово змінювався їх розмір. Остаточно позивач просив стягнути з відповідача 53 204,19грн. основної заборгованості, 30049,21грн. збитків від інфляції, 4766,97грн. річних, 5649,41грн. пені (т.1 а.с.91-95,103-106, т.2 а.с.4-5,8-11).

До розгляду зазначеного позову по суті, відповідачем у справі – ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” для спільного його розгляду з первісним подано зустрічний позов про стягнення з ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” 87 957,87грн. в рахунок відшкодування вартості давальницької сировини, яка не перероблена ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” протягом строку дії договору та не повернута.

Вимоги зустрічного позову мотивовані тим, що давальницька сировина, яка не повернута позивачем, відсутня, у зв'язку з чим позивачем підлягає відшкодуванню її вартість (т.1 а.с.118-119).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.12.2008р. зустрічний позов прийнято для спільного його розгляду з первісним (т.1 а.с.126).

До розгляду вимог зустрічного позову, відповідачем подано заяву про зміну позовних вимог, яка не прийнята судом. Відповідно до такої заяви ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” просить стягнути з ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” 154 007, 25грн. в рахунок відшкодування вартості 1207,9кг смоли терфенальної та 7 415,88грн. пені, яка нарахована за не поставку продукції у встановлений договором строк (т.1 а.с.140-142).

Позивач у справі –ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” у відзиві на зустрічний позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що:

- відповідач не вимагав повернення давальницької сировини;

- вартість смоли терфенальної, вказана у зустрічному позові, необґрунтована, оскільки її ціна не визначена договором (т.2 а.с.26).

Рішенням господарського суду Харківської області від 20.02.2009р.:

- первісний позов задоволено частково та постановлено стягнути з ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” на користь ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” 53 204,19грн. основної заборгованості, 30 049,21грн.  збитків  від інфляції, 4 766,97грн. річних; у задоволенні вимог про стягнення пені –відмовлено;

- у задоволенні зустрічного позову відмовлено (т.2 а.с.36-43).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

-спірний договір схвалений відповідачем, про що свідчить передача давальницької сировини для переробки, прийняття готової продукції, часткова її оплата;

- відповідач не виконав в установлений договором строк взяті  на себе зобовязання в частині повної оплати виконаних за договором робіт, допустивши заборгованість у розмірі 53 204,19грн.;

- як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, відповідач повинен сплатити суму боргу з урахуванням інфляції та процентів.

Вимоги про стягнення пені відхилені судом першої інстанції, оскільки позивач пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

У задоволенні зустрічного позову судом першої інстанції відмовлено з огляду на те, що відповідач допустив порушення зобов'язань в частині оплати прийнятої продукції, що надало право позивачу притримати виконання.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2009. рішення господарського суду Харківської області від 20.02.2009р. залишено без змін (т.2 а.с. 105-112).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, прийнявши нове рішення про відмову у первісному позові та задоволення зустрічних позовних вимог.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням судами норм матеріального та процесуального права (т.2 а.с.125-132).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з наступних підстав.

Під час розгляду справи по суті заявлених вимог, суд першої інстанції та, переглядаючи прийняте у справі рішення в апеляційному порядку, апеляційна інстанція встановили наступні обставини.

30.09.2005р. між сторонами у справі –ТОВ „Спільне підприємство „Технопром” та ТОВ „Науково-виробниче підприємство „Амкріс-пласт” укладено договір №29/09-2005р. на поставку продукції із давальницької сировини.

За умовами договору позивач взяв на себе зобов'язання виготовити та продати, а  відповідач –прийняти та оплати дослідні партії сцинтиляційного паратерфенілу з давальницької сировини –смоли терфенільної з вмістом паратерфенілу не менше 19%.

Зазначений договір є підставою для виникнення у цього сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Посилання скаржника на те, що вказаний договір не є підставою для виникнення для нього прав та обов'язків, оскільки підписаний від його імені неуповноваженою особою, правильно визнані необґрунтованими судами, враховуючи, що відповідачем вчинені дії, які свідчать про схвалення такого договору, а саме: передача давальницької сировини, прийняття виготовленої продукції із давальницької сировини, часткова оплата.

В силу ст.241 ЦК України, правочин, вчинений представником  перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи,  яку він представляє,  лише  у  разі  наступного  схвалення правочину  цією  особою; правочин  вважається схваленим зокрема у разі,  якщо особа,  яку він представляє,  вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку  представляють, створює,  змінює  і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Предметом спору у даній справі за первісним позовом є виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати продукції, виготовленої   з давальницької сировини.

Як встановлено судами, відповідачем передано позивачу смолу терфенільну у кількості 3 684,30кг, що підтверджується видатковими накладними. При цьому, судами обґрунтовано відхилені твердження позивача про недостачу смоли терфенільної, оскільки позивачем, в порушення вимог ст.ст.33,34 ГПК України, не доведено належними та допустимими доказами відповідні обставини.

Витратна норма смоли терфенільної складає 7,5кг на 1кг паратерфенілу сцинтиляційного. При цьому, договором визначено, що витратна норма смоли терфенільної буде уточнюватись після виготовлення партії готової продукції у кількості 100кг.

Під час розгляду спору у даній справі, судами встановлено, що позивач переробив давальницьку сировину, надану йому відповідачем, і передав йому готову продукцію у загальній кількості 248,64грн на суму 103011,59грн.; ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Амкріс-пласт" здійснило оплату переданої продукції лише частково, у  розмірі 49 807,40грн.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України,  якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ціна робіт за договором визначена п.4.1 договору –414,3грн. за 1кг.

Сторонами у договорі встановлений строк виконання зобов'язання з оплати продукції - протягом 10 днів з моменту отримання продукції на підставі виставленого рахунку (п.4.4 договору).

Умовами договору визначено, що позивач здійснює поставку продукції окремими партіями; строк виготовлення та поставки партії продукції у кількості не менше 40кг з давальницької сировини складає не більше 40 діб з моменту доставки давальницької сировини від відповідача (п.3.1 договору).

Отже, із змісту п.3.1 договору вбачається, що давальницька сировина мала перероблятись в  готову продукцію, яка мала передаватись партіями, таким чином, і оплата, враховуючи положення  п.4.4 договору, мало відбуватись за кожну партію окремо.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що відповідач виконав взяті на себе зобов'язання з оплати переданих партій продукції у встановлений договором строк лише частково, висновок суду про обґрунтованість заявлених вимог в частині стягнення заборгованості за передану продукцію у сумі 53204,19грн. правильний.

Посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на те, що строк оплати продукції не настав, з огляду на те, що позивач не направив йому рахунку на її оплати не заслуговують на увагу, враховуючи, що судами правильно, з урахуванням положень ст.530 ЦК України та умов договору, визначено строк виконання відповідного зобов'язання, який становить 10 днів з моменту отримання продукції, а не рахунку.

Також, правильно відхилені як безпідставні  посилання скаржника –відповідача за первісним позовом на те, що строк дії договору закінчився 21.12.2005р. як на підставу звільнення його від обов'язку здійснити оплату за передану йому продукцію, враховуючи, що чинне законодавство, як і сам договір, не встановлює такої підстави припинення зобов'язань, як і укладений договір.

Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення збитків від інфляції та трьох процентів річних.

Так,  відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесена пеня (ч.1 ст.230 ГК України).

Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (п.6.1 договору).

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 25.12.2007р.по 25.06.2008р. (т.1 а.с.103-106)

Разом з тим, згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування  штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не  встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

Вимоги про стягнення пені заявлені позивачем без врахування положень наведеної норми, відповідно до якої нарахування пені припинилось задовго до початку періоду, за який позивачем нарахована пеня.

Таким чином, заявлені позивачем вимоги в частині стягнення пені за період з 25.12.2007р. по 25.06.2008р. є необґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з правильністю висновку судів щодо необґрунтованості вимог зустрічного позову.

Предметом спору за зустрічним позовом є обов'язок відповідача  повернути невикористану давальницьку сировину. Заявляючи відповідні вимоги, відповідач посилався на те, що строк дії договору закінчився, а позивач не виготовив продукцію з такої сировини, тобто не виконав зобов'язання за договором.

Вимоги зустрічного позову правильно відхилені судами, враховуючи, що відповідач допустив порушення зобов'язань з оплати переданих йому партій продукції, допустивши заборгованість, вимоги щодо стягнення якої є одним із предметів первісного позову.

Так, укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін зустрічних зобов'язань, а саме: позивача –виготовити продукцію з давальницької сировини, відповідача –прийняти її та оплатити її.

В силу ч.3 ст.538 ЦК України, у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні  свого обов'язку  або за наявності очевидних підстав вважати,  що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або  виконає його  не  в  повному  обсязі,  друга  сторона  має  право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Враховуючи, що відповідачем, що встановлено судами, виконані зобов'язання з оплати  переданих йому партій виготовленої продукції лише частково, дії відповідача щодо зупинення виконання зобов'язань з виготовлення те передачі подальших партій продукції згідно вказаної норми є правомірними.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111  ГПК України, колегія суддів                                   

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2009р. у справі №05/230-08 господарського суду Харківської області залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Амкріс-пласт" –без задоволення.

       Головуючий  суддя                                                        Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Грек Б.М.

                                                                                          Палій В.М.